ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПІОДЕРМІЮ
Піодермії об'єднують у собі гнійно-запальні шкірні хвороби, причиною яких є гнійникородна мікрофлора - піококи, стафілококи та стрептококи.
Приблизно третину всіх шкірних захворювань становлять різні піодермії; первинні піодермії виникають у разі ураження здорової шкіри, а вторинні є ускладненням захворювань, за яких можливі пошкодження шкіри через свербіж.
Піодерміями ускладнюється короста, екзема, а також цукровий діабет і хронічна ниркова недостатність. За неускладнених піодермій ураження шкіри неглибокі, і після одужання шкірний покрив повністю відновлюється; якщо піодермії приймають хронічний або затяжний перебіг, у процес втягуються глибокі шари шкіри, то залишаються рубці та пігментні плями.
ПРИЧИНИ ПІОДЕРМІЙ
На шкірі людини постійно присутня велика кількість мікроорганізмів, якісь із них є нормальною мікрофлорою шкіри, якісь - сапрофітною і транзиторною мікрофлорою, яка за зниження захисних функцій шкіри здатна спричиняти піодермії. У результаті життєдіяльності мікроорганізми виділяють ферменти, ендо- та екзотоксини, що і викликає місцеву реакцію у вигляді піодермій.
У патогенезі піодермій важливе місце посідають умови праці та особливості шкіри людини, вік і стан імунної системи; зниження імунологічної реактивності людини та недотримання особистої гігієни збільшує ймовірність виникнення піодермій.
У більшості випадків піодермії спричиняє сапрофітна мікрофлора, а тому пацієнти не становлять небезпеки для оточуючих. Мікротравми, стресові ситуації, перегрівання або переохолодження є факторами, що знижують захисні функції шкіри та підвищують ймовірність піодермій; у групу ризику потрапляють люди, які хворіють на цукровий діабет, патологіями травної системи, порушеннями функції кровотворення та вітамінного балансу, ожиріння та виснаження також пригнічують місцевий імунітет. Шкіра, схильна до вироблення зайвої кількості шкірного сала, що трапляється за порушень ЦНС, найуразливіша для піококів, оскільки зміна хімічного складу шкірного сала знижує стерилізаційні властивості шкіри. Зміна гормонального фону або прийом корткостероїдів призводять до загальних захворювань, які є сприятливими до піодемії.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПІОДЕРМІЙ
Піодермії класифікують залежно від глибини і тяжкості ураження, а також залежно від збудника.
Поверхневі піодермії, що проявляються остіофолікулітами, сикозами шкіри - це найчастіше стафілодермії. Поверхневі стрептодермії та змішані піодермії клінічно проявляються у вигляді імпетиго вульгарного.
Глибокі стафілодермії проявляються у вигляді глибоких фолікулітів, гідраденітів, фурункульозу і карбункульозу. Глибокі запалення шкіри стрептококовою інфекцією закінчуються виразковими ураженнями шкіри, що протікають за типом ектими вульгарної.
Виразково-вегетатуючі хронічні форми глибоких піодермій найчастіше викликаються змішаною мікрофлорою.
ЛІКУВАННЯ ПІОДЕРМІЇ
Лікуванням піодермії займається дерматолог.
У разі піодермій волосся у вогнищі інфекції та навколо нього зістригають, але не голять, щоб не допустити обсіменіння патогенною мікрофлорою ділянок здорової шкіри; якщо піодермія має генералізований характер, то забороняють водні процедури, зокрема й миття.
Контакт із водою вкрай не бажаний, особливо в гострій фазі захворювання. Шкіру навколо ураженої ділянки обробляють спиртовими розчинами анілінових барвників і дезінфектантами, гарний ефект справляє саліцилова кислота і розчин перманганату калію. Попри те, що контакт із водою заборонений, щодня потрібно ретельно мити руки й обробляти нігті 2% розчином йоду, щоб запобігти поширенню інфекції, а також протирати здорову шкіру вологою губкою.
Харчування в період лікування має бути збалансованим, ліпше перейти на молочно-рослинну дієту, повністю виключити з меню екстрактивні речовини й алкоголь, обмежити вживання солі та простих вуглеводів. Якщо пацієнт ослаблений, має супутні захворювання або піодермія набуває затяжного чи хронічного характеру перебігу, у разі приєднання симптомів інтоксикації, медикаментозне лікування піодермії доцільно проводити антибактеріальними препаратами.
Перед призначенням антибіотика проводять бакпосів відокремлюваного або зіскрібка, визначають збудника та його чутливість до препаратів. Антибіотики пеніцилінового ряду практично не призначають через їхню низьку ефективність, макроліди й тетрацикліни дають гарний терапевтичний ефект, але еритроміцин і тетрациклін небажано застосовувати для лікування дітей і вагітних. Лікування комбінованими антибактеріальними препаратами і цефалоспоринами (цефотаксим та ін.) призначають у разі інфікування змішаною мікрофлорою, оскільки ці препарати володіють широким спектром дії і стійкі до мінливості бактерій.
Курс і дозування препаратів призначають індивідуально, виходячи з тяжкості перебігу піодермій, зазвичай приймання антибіотиків не має бути меншим за тиждень. Сульфаніламідні препарати менш ефективні в разі піодермій, але якщо в пацієнта непереносимість антибіотиків, то призначають сульфаметоксазол+триметоприм, сульфомонометоксин у потрібних дозуваннях.
Активна специфічна імунотерапія в поєднанні з антибіотикотерапією і місцевим лікуванням дає хороші результати, особливо за хронічних і уповільнених процесів. Підшкірне введення анатоксинів, специфічних антигенів, стафілопротектинів двічі на тиждень проводять в умовах поліклініки або в стаціонарі, якщо пацієнт перебуває на госпітальному лікуванні.
Для стимуляції неспецифічного імунітету вдаються до аутогемотрансфузії, переливання компонентів крові, ультрафіолетового опромінення крові (УФОК); такі препарати, як метилурацил, настоянка лимонника та екстракт елеутерококу теж стимулюють імунну систему. Якщо є імунні порушення, то лікування піодермій доцільно проводити з призначенням імуностимуляторів групи препаратів тимуса; препаратів гамма-глобулінів і стимуляторів вироблення інтерферону. Вітамінотерапія показана за всіх видів піодермій.
ПРОФІЛАКТИКА ПІОДЕРМІЙ
Профілактика як для осіб, у яких немає в анамнезі гнійничкових захворювань, так і для осіб із рецидивами піодермій в анамнезі, полягає в дотриманні правил особистої гігієни, в організації запобіжних заходів у побуті та на виробництві. Дотримання санітарно-технічних і санітарно-гігієнічних норм на виробництві істотно знижують захворюваність на піодермії в окремо взятій установі. Крім того, своєчасна обробка травм і мікротравм дає змогу унеможливити подальше інфікування ран і розвиток піодермій.
Регулярні профілактичні медичні огляди з метою виявлення хронічних захворювань травної системи, ЛОР-органів дають змогу призначити лікування і не допустити розвитку вторинних піодермій.
Для хворих на цукровий діабет профілактика піодермій полягає в ретельнішому догляді за шкірою, у своєчасному її зволоженні, щоб не допускати мацерації та утворення мікротравм, адже в разі цукрового діабету навіть невелика подряпина часто стає причиною великих і глибоких піодермій.
