Акустична травма (акутравма)

АКУСТИЧНА ТРАВМА: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

У сучасній отоларингології заведено виділяти гостру і хронічну (більш поширену) форми акутравми. Приблизно чверть усіх випадків набутої нейросенсорної приглухуватості пов'язана з акустичним ураженням внутрішнього вуха. Основна маса хворих - люди, професія яких пов'язана з постійним шумом. Частіше хворіють особи, які працюють у замкнутих приміщеннях і мають захворювання верхніх дихальних шляхів, слухових труб і середнього вуха.

Акутравма становить близько 60% всіх патологій, викликаних впливом фізичних факторів в умовах виробництва і 23% від усіх професійних хвороб. У зв'язку з цим, більшість пацієнтів - працездатні особи у віці від 30 до 60 років. Захворювання з однаковою частотою зустрічається серед чоловіків і жінок. Географічних особливостей поширення не відзначається.

Провідний етіологічний чинник акутравми - надмірно гучний шум або звук.

Механізм і швидкість розвитку ураження, його основні прояви залежать від характеру та тривалості звукового впливу.

На основі цього доцільно виділяти дві основні причини акустичної травми.

1. Короткочасний надсильний звук. Включає будь-які звуки, гучність яких перевищує 120 дБ - свист поблизу вуха, сирена, сигнал транспортного засобу, вибух, постріл вогнепальної зброї тощо. У результаті в людини виникає гостра акутравма, яка часто поєднується з баротравмою.
2. Постійний інтенсивний шум. Регулярний і тривалий вплив шумів гучністю 90 дБ і вище (за підвищеної чутливості - від 60 дБ), викликає розвиток хронічної акустичної травми. У переважній більшості випадків патологія розвивається у людей, які стикаються з професійними шкідливостями - у працівників сфери важкого машино- і кораблебудування, авіації, металургії, текстильної промисловості тощо.

Гостра та хронічна (професійна) акустичні травми мають різні механізми розвитку.

Короткочасний, надмірно сильний звук спричиняє крововилив у перилімфу переднього відділу перетинчастого лабіринту равлика - однієї зі складових внутрішнього вуха. Паралельно відбувається зміщення і набухання зовнішніх і внутрішніх волоскових клітин кортієвого органа. Останній являє собою кінцевий рецепторний апарат, у якому вібрації перилімфи перетворюються на нервовий імпульс, що передається в ЦНС. В окремих випадках відбувається відрив органа Корті від основної мембрани. Патогенез хронічної акутравми повністю не вивчений, тому виділяють кілька ймовірних теорій. Згідно з ними, постійний вплив гучних шумів на слуховий апарат може спричиняти дегенеративні зміни кортієвого органа, порушення метаболізму та явище стомлюваності, формування патологічних вогнищ збудження в підкіркових центрах.

СИМПТОМИ АКУСТИЧНОЇ ТРАВМИ

Гостра форма захворювання характеризується різким болем у вухах у момент сприйняття звуку і раптовою одно- або двосторонньою втратою слуху. Людина втрачає можливість сприймати зовнішні звуки і чує тільки дзенькіт або писк, що поступово вщухають, і можуть поєднуватися із запамороченням, ниючим або пульсуючим болем усередині вуха.

При комбінуванні з баротравмою клінічна картина доповнюється кровотечею із зовнішнього слухового проходу і носа, порушенням просторової орієнтації. Подальший перебіг залежить від тяжкості ураження. Акустична травма легкого ступеня характеризується поступовим відновленням звукосприйняття до початкового рівня вже через 5-30 хвилин. За середньотяжкого та тяжкого ступеня протягом перших 2-3 годин хворий чує тільки гучні звуки або крик. Далі відбувається поетапне відновлення звукосприйняття до рівня приглухуватості різного ступеня вираженості.

Розвиток клінічної картини хронічної акустичної травми проходить такі стадії:

• Стадія початкових проявів виникає вже через 1-2 дні перебування в умовах шуму. Характеризується дискомфортом і дзвоном усередині вуха. Після припинення впливу зовнішніх факторів ці прояви зникають після кількох годин відпочинку. Через 10-15 днів відбувається адаптація, симптоми поступово стихають. Загальна тривалість стадії - від 1-2 місяців до 4-6 років. Далі слідує період "клінічної паузи", в якому неприємні відчуття відсутні, але поступово, непомітно для хворого, знижується гострота слуху. Його тривалість коливається в межах 2-7 років.
• Стадія наростання симптомів проявляється постійним шумом у вухах і швидким розвитком приглухуватості. При цьому втрата слуху відбувається послідовно: спочатку перестає сприйматися звук на високих, потім на середніх і низьких частотах. Присутні клінічні прояви доповнюються неспецифічними симптомами: підвищеною стомлюваністю і дратівливістю, погіршенням уваги, втратою апетиту і безсонням. Сформована приглухуватість зберігається на одному рівні навіть при продовженні роботи в тих самих умовах від 5 до 15 років.
• Термінальна стадія розвивається в осіб із підвищеною чутливістю до шуму, через 15-20 років роботи під шумовим впливом. Її ознаки - погіршення гостроти слуху аж до нездатності сприймати розмовну мову з відстані понад 2 метри, нестерпний шум у вухах, порушення координації рухів і рівноваги, постійний головний біль і запаморочення. 

УСКЛАДНЕННЯ ВІД АКУСТИЧНОЇ ТРАВМИ

Найпоширеніше ускладнення акутравми - глухота. Основні причини повної втрати слуху - несвоєчасна діагностика та лікування.

Її розвитку сприяє невиконання рекомендацій отоларинголога і відмова від зміни професії на початкових стадіях хронічного акустичного ураження.

Постійний вплив шуму призводить до системних порушень:

• артеріальної гіпертензії,
• нейроциркуляторної дистонії,
• астено-невротичного та ангіоспастичного синдромів.

Будь-яке акустичне пошкодження волоскового апарату кортієвого органа знижує його резистентність до інфекційних агентів, системної інтоксикації та дії ототоксичних фармпрепаратів.

ДІАГНОСТИКА АКУСТИЧНОЇ ТРАВМИ

Постановка діагнозу акустичної травми для досвідченого отоларинголога не становить складнощів. Для цього достатньо анамнестичних відомостей, скарг пацієнта і дослідження слуху. Інші обстеження (МРТ мостомозочкових кутів, акустична імпедансометрія) використовуються для диференціації з іншими патологіями. 

• Анамнестичні дані. При акутравмі завжди присутні ситуації, в яких пацієнт перебуває під впливом різкого і гучного звуку або довго перебував в умовах постійного шуму.
• Отоскопія. У частини хворих візуалізується патологічна втягнутість барабанної перетинки, що характерно для постійних тетанічних скорочень її мускулатури. У разі поєднання гострого акустичного ушкодження з баротравмою визначається велика кількість кров'яних згустків і розрив барабанної перетинки.
• Мовна аудіометрія. Дає змогу встановити відстань, на якій хворим сприймається крик (80-90 дБ), розмовна (50-60 дБ) і шепітна мова (30-35 дБ). У нормі розмову чути на відстані до 20 метрів, а шепіт - до 5 м. У разі приглухуватості ці відстані зменшуються або мова стає нерозбірливою. За тяжких ушкоджень сприймається тільки крик безпосередньо над вухом.
• Тональна порогова аудіометрія. Відображає ураження звукосприймального апарату, що проявляється прогресуючим погіршенням повітряної та кісткової провідності зі збільшенням частоти генерованих звуків. 

Диференціальна діагностика гострої акустичної травми проводиться з раптовою (гострою) нейросенсорною приглухуватістю. Друга патологія може бути результатом алергічної реакції або гострого порушення мозкового кровообігу.

Хронічна акутравма потребує диференціації з хворобою Меньєра, пресбіакузисом і пухлинами мостомозочкового кута. При падалекміксії виникає однобічна приглухуватість, може спостерігатися спонтанне погіршення або регрес симптомів. Пресбіакузис виникає у віці старше 70 років, а зниження гостроти слуху не супроводжується виникненням сторонніх шумів. Пухлини мостомозочкового кута, крім приглухуватості, також проявляються ураженням лицьового і трійчастого нерва. 

ЛІКУВАННЯ АКУСТИЧНОЇ ТРАВМИ

Терапевтичні заходи залежно від форми патології можуть бути націлені на максимальне відновлення звукосприйняття або запобігання подальшому розвитку приглухуватості. У разі гострої акутравми показаний повний спокій, вітаміни гр. В, препарати кальцію і брому. У частини пацієнтів гострота слуху самостійно відновлюється через кілька годин. Якщо після впливу короткочасного гострого звуку розвивається приглухуватість, лікування проводиться за аналогією з хронічною акустичною травмою. За хронічної акутравми лікування найефективніше на стадіях початкових проявів і "клінічної паузи". При сучасно розпочатому лікуванні у деяких пацієнтів вдається досягти регресу симптомів. Пізніша терапія націлена на запобігання подальшому погіршенню слуху.

До терапевтичної програми входять такі препарати та заходи: 

• Зміна професії. Виключення впливу сильного шуму на звукосприймальний апарат запобігає подальшому розвитку приглухуватості.
• Ноотропи. Препарати цього ряду покращують звукосприйняття та інші когнітивні функції людини, активізують роботу головного мозку в цілому.
• Вітаміни групи В. Покращують метаболізм ЦНС, підвищують її опірність надмірній імпульсації середнього вуха, тонізують роботу слухового нерва.
• Антигіпоксанти. Нормалізують функцію пошкоджених волосків кортієвого органа за рахунок поліпшення метаболізму в умовах недостатнього надходження кисню і поживних речовин.
• Дарсонвалізація. Вплив імпульсних струмів на область соскоподібного відростка стимулює роботу внутрішнього вуха. Методика дає змогу боротися зі стороннім шумом у вухах. Гіпербарична оксигенація (ГБО). В умовах підвищеного кисневого тиску поліпшується мозковий кровообіг і репаративні процеси у внутрішньому вусі.
• Слухопротезування. Використання слухових апаратів дає можливість поліпшити якість слуху за вираженої приглухуватості. 

ПРОФІЛАКТИКА АКУСТИЧНОЇ ТРАВМИ

Прогноз для одужання при акустичній травмі залежить від її форми. При гострому ураженні легкого ступеня тяжкості відбувається повне відновлення початкової гостроти слуху. За тяжкої гострої або хронічної акутравми розвивається необоротна приглухуватість різного ступеня.

До профілактичних заходів належить дотримання правил техніки безпеки на виробництві та в житті, робота в приміщеннях із повноцінною звукоізоляцією і звукопоглинанням, використання індивідуальних протишумів або спеціальних навушників. Важливу роль відіграють регулярні профогляди осіб, які працюють під впливом постійного шуму.