До зовнішніх (екзогенних) факторів розвитку захворювання можна віднести:
- несистематичне харчування;
- шкідливі звички;
- незбалансоване харчування, прийом жирної, занадто гострої, гарячої їжі;
- психологічні чинники (депресія, стреси);
- генетична схильність;
- вплив деяких медикаментів.
Ендогенними (внутрішніми) причинами гастродуоденіта вважаються збільшене кислотоутворення, порушення секції ферментів, зниження утворення слизу. Також розвитку захворювання сприяють патологія жовчних шляхів, печінки, збої у функціонуванні ендокринної системи. Найбільш значущою причиною виникнення захворювання є ураження інфекцією хелікобактер пілорі.
СИМПТОМИ ГАСТРОДУОДЕНІТА
Симптоми захворювання можуть проявлятися по-різному, в залежності від стадії патологічного процесу, ступеня тяжкості, віку хворого, функціонування шлунка, рівня ушкодження шлунково-кишкового тракту.
Основними проявами гастродуоденита є періодична печія, переймоподібний біль в животі, загальна млявість, нудота, відрижка, відчуття тяжкості в шлунку. Зазвичай симптоми найбільш виражені після прийому їжі.
Серед вторинних симптомів зниження апетиту, втрата ваги, безсоння, утворення нальоту на мові, прискорене серцебиття, порушення регулярності стільця, гормональна недостатність, блідість шкіри.
ДІАГНОСТИКА ГАСТРОДУОДЕНІТА
Кваліфіковано діагностувати гастродуоденіт може гастроентеролог, зробивши такі обстеження:
- ендоскопічне дослідження - ФЕГДС (фіброезофагогастродуоденоскопія).
- гістологічне дослідження.
- аналіз секреторною функції - рН-метрія.
- дослідження моторної функції - манометр (фіксація рівня тиску в шлунку, дванадцятипалій кишці).
- ультразвукове дослідження органів черевної порожнини;
- електрогастрографія.
Сучасні методи діагностики дозволяють точно і швидко визначити наявність хелікобактер пілорі в організмі. Найпоширеніший метод - дихальний тест. Також проводять аналіз крові на наявність антитіл до збудника - серологічний метод ІФА (імуноферментного аналізу), ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція).
КЛАСИФІКАЦІЯ
Залежно від переважаючого причинного фактора виділяють:
екзогенні (первинні) гастродуоденіти;
ендогенні (вторинні) гастродуоденіти.
За поширеністю патологічного процесу виділяють:
локалізовані гастродуоденіти;
поширені гастродуоденіти.
Залежно від рівня кислотності:
зі зниженою секреторною функцією;
з підвищеною секреторною функцією.
з нормальною секреторною функцією;
ДІЇ ПАЦІЄНТА
При гастродуоденіті слід дотримуватися дієти (теплі, нежирні, протерті страви) утриматися від куріння, вживання алкоголю, обмежити споживання кави і газованих напоїв.
ЛІКУВАННЯ ГАСТРОДУОДЕНІТУ
У разі виявлення інфекції Helicobacter Pylori проводять курс лікування антибактеріальними препаратами. Ерадикація інфекції включає кілька етапів лікування.
На першому етапі (трехкомпонентная терапія) призначають кларитроміцин, амоксицилін, препарати вісмуту, інгібітор протонного насоса в стандартній дозі (лансопразол, омепразол, пантопразол, езомепразол, рабепразол).
Друга лінія лікування (чотирьохкомпонентної терапія): інгібітор протонної помпи, вісмуту субцитрат, метронідазол, тетрациклін.
При нехелікобактерном гастродуоденіті і підвищеної кислотності в шлунку призначають інгібітори протонного насоса, антисекреторні препарати, антациди. Вони призначені для стримування зайвого виділення кислоти. У період ремісії показано санаторно-курортне лікування.
УСКЛАДНЕННЯ
Ентероколіт; діарея; дисбактеріоз; панкреатит.
ПРОФІЛАКТИКА ГАСТРОДУОДЕНІТУ
Для попередження гастродуоденіта необхідно дотримуватися дієти і режиму харчування.
Краще відмовитися від куріння, алкогольних напоїв. Шкідливий вплив на слизову травного тракту надають всілякі дієти для схуднення, голодування або переїдання. Краще приймати їжу часто (5-6 разів на день), але невеликими порціями. Тверду їжу слід ретельно прожовувати.
Необхідно обмежити вживання гострої, солоної, жирної, смаженої їжі, прянощів. Препарати з ульцерогенна ефектом (наприклад, нестероїдні протизапальні засоби), антибіотики приймати слід приймати суворо за призначенням лікаря.
Слід уникати психологічного перенапруження, стресу, вчасно боротися з вогнищами хронічної інфекції порожнини рота і глотки (карієс, хронічний тонзиліт).