Виробник, країна: Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія Н.В., Бельгія
Міжнародна непатентована назва: Lincomycin
АТ код: J01FF02
Форма випуску: Розчин для ін'єкцій, 300 мг/мл по 2 мл у флаконах № 1
Діючі речовини: 1 мл містить: лінкоміцину (у вигляді лінкоміцину гідрохлориду) 300 мг
Допоміжні речовини: Спирт бензиловий, вода для ін'єкцій
Фармакотерапевтична група: Група лінкоміцину
Показання: Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами грампозитивних аеробних або анаеробних бактерій:
1. Інфекції ЛОР - органів, включаючи тонзиліт, фарингіт, середній отит, синусит, мастоїдит, скарлатина, а також як допоміжна терапія при дифтерії.
2. Інфекції дихальних шляхів, включаючи гострий і хронічний бронхіт, пневмонію.
3. Інфекції шкіри і м'яких тканин, включаючи панікуліт, фурункульоз, абсцес, імпетиго, вугри, інфекції ран, а також такі стани, як бешиха, лімфаденіт, пароніхія (панарицій), мастит і гангрена шкіри.
4. Інфекції кісток і суглобів, включаючи остеомієліт і септичний артрит.
5. Септицемія і ендокардит.
6. Бактеріальна дизентерія. Хоча Shigella є резистентною до лінкоміцину in vitro (мінімальна інгібуюча концентрація приблизно 200-400 мкг/мл), лінкоміцин є ефективним для лікування дизентерії, оскільки в кишечнику досягаються дуже високі рівні лінкоміцину (приблизно 3000-7000 мкг/г у випорожненнях).
Умови відпуску: за рецептом
Терміни зберігання: 5р
Номер реєстраційного посвідчення: UA/10038/01/01
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛІНКОЦИН
(LINCOCINÒ)
Склад:
діюча речовина: lincomycin;
1 мл містить лінкоміцину (у вигляді лінкоміцину гідрохлориду) 300 мг;
допоміжні речовини:спирт бензиловий , вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. антибактеріальні засоби для системного застосування. Лінкозаміди. Код АТС J01F F02.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами грампозитивних аеробних або анаеробних бактерій:
1. Інфекції ЛОР - органів, включаючи тонзиліт, фарингіт, середній отит, синусит, мастоїдит, скарлатина, а також як допоміжна терапія при дифтерії.
2. Інфекції дихальних шляхів, включаючи гострий і хронічний бронхіт, пневмонію.
3. Інфекції шкіри і м'яких тканин, включаючи панікуліт, фурункульоз, абсцес, імпетиго, вугри, інфекції ран, а також такі стани, як бешиха, лімфаденіт, пароніхія (панарицій), мастит і гангрена шкіри.
4. Інфекції кісток і суглобів, включаючи остеомієліт і септичний артрит.
5. Септицемія і ендокардит.
6. Бактеріальна дизентерія. Хоча Shigella є резистентною до лінкоміцину in vitro (мінімальна інгібуюча концентрація приблизно 200-400 мкг/мл), лінкоміцин є ефективним для лікування дизентерії, оскільки в кишечнику досягаються дуже високі рівні лінкоміцину (приблизно 3000-7000 мкг/г у випорожненнях).
Протипоказання. Лінкоцин протипоказаний хворим, у яких раніше відзначалась гіперчутливість до лінкоміцину, кліндаміцину або будь-якого іншого компонента препарату.
Спосіб застосування та дози.
Перед застосуванням препарату необхідно провести шкірну пробу на чутливість до Лінкоцину.
Дорослі
А. Внутрішньом’язові ін’єкції.
Звичайна доза у дорослих становить:
1. 600 мг внутрішньом’язово кожні 24 години.
2. Більш тяжкі форми інфекцій: по 600 мг внутрішньом’язово кожні 12 годин (або частіше), що визначається тяжкістю інфекції.
Б. Внутрішньовенні ін’єкції
Звичайна доза у дорослих становить:
1. Від 600 мг до 1 г кожні 8 – 12 годин.
2. При більш тяжких інфекціях ці дози можуть бути підвищені.
3. При станах, що становлять загрозу для життя, добова доза для внутрішньовенного введення може становити до 8 г.
Діти (старше 1 місяця)
А. Внутрішньом’язові ін’єкції
1) 10 мг/кг/добу у вигляді 1 внутрішньом’язової ін’єкції.
2) Більш тяжкі форми інфекцій: 10 мг/кг кожні 12 годин або частіше.
Б. Внутрішньовенні ін’єкції
Від 10 до 20 мг/кг/добу, залежно від тяжкості інфекції, може бути введено кількома дозами, відповідно до описаних правил розведення і швидкості інфузії.
Дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок збільшується період напіввиведення лінкоміцину із сироватки крові, що є підставою для зниження частоти введення лінкоміцину у пацієнтів з порушеною функцією печінки чи нирок. Якщо терапія лінкоміцином необхідна для пацієнтів зі значним порушенням функції нирок, відповідна доза повинна становити від 25 до 30% від дози, рекомендованої для пацієнтів з нормальною функцією нирок.
Тривалість лікування визначається індивідуально.
Інфекції, спричинені бета-гемолітичним стрептококом. Лікування повинно тривати не менше 10 днів.
Розведення і швидкість інфузії.
Доза для введення у формі інфузії розраховується таким чином:
1 г лінкоміцину розводиться не менше, ніж 100 мл відповідного розчину для розведення (ізотонічного розчину глюкози або натрію хлориду), при цьому тривалість інфузії повинна бути не менше однієї години.
|
Доза |
Об’єм розчину
для розведення |
Час інфузії |
|
600 мг |
100 мл |
1 год |
|
1 г |
100 мл |
1 год |
|
2 г |
200 мл |
2 год |
|
3 г |
300 мл |
3 год |
|
4 г |
400 мл
|
4 год |
Зазначені дози можуть вводитися повторно, частота введення визначається за необхідності, при цьому добова доза не повинна перевищувати максимальну рекомендовану дозу лінкоміцину, що дорівнює 8 г.
Примітка. Можуть виникати тяжкі реакції з боку серцево-судинної і легеневої систем, якщо цей препарат вводиться у вищих, ніж рекомендовано, концентраціях, і з більшою швидкістю.
Побічні реакції.
З боку травного тракту – нудота, блювання, дискомфорт у животі, персистуюча діарея.
З боку кровотворної системи – нейтропенія, лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура. Рідко – апластична анемія і панцитопенія.
Реакції гіперчутливості – ангіоневротичний набряк, сивороткова хвороба, анафілаксія. Рідко – мультиформна еритема, випадки, схожі на синдром Стівенса-Джонсона, були пов’язані з прийомом лінкоміцину.
З боку шкіри та слизових оболонок – свербіж, висип на шкірі, кропив’янка, вагініт та поодинокі випадки ексфоліативного і везикуло-бульозного дерматиту.
З боку печінки - жовтяниця і зміни показників функціонального стану печінки.
З боку серцево-судинної системи – повідомлялось про гіпотензію після парентерального введення, зокрема після занадто швидкого введення. Були зареєстровані поодинокі випадки кардіопульмонального шоку після занадто швидкого внутрішньовенного введення.
Місцеві реакції – місцеве подразнення, біль, індурація та формування стерильних абсцесів у місці внутрішньом’язової ін’єкції. Тромбофлебіти після проведення внутрішньовенної ін’єкції.
Передозування.
У випадку передозування можливе виникнення вторинних гастроінтестинальних розладів, включаючи біль у животі, нудоту, блювання та діарею. Описано тяжкі реакції з боку серцево – легеневої системи після занадто швидкого внутрішньовенного введення нерозведених високих доз. Такі реакції не виникали якщо препарат був розведений згідно з рекомендаціями. Лікування передозування можливе за допомогою шлункового лаважу або провокування блювання. Специфічний антидот не відомий.
Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективні для виведення лінкоміцину з крові.
Застосування у період вагітності або годування груддю. У дослідженні на щурах при пероральному введенні лінкоміцину в дозі до 1000 мг/кг (що перевищує в 7,5 раз максимальну дозу для людини 8 г/добу) не зареєстровано небажаних впливів на виживання потомства (за період від народження до завершення материнського вигодовування). Також не виявлено тератогенних ефектів у дослідженнях на щурах, яким вводилася доза лінкоміцину, що перевищувала найвищу рекомендовану дозу для людини 8 г/добу більше ніж у 55 разів.
У людини лінкоміцин проникає через плаценту та визначається у сироватці пуповинної крові на рівні 25% від рівня у сироватці матері. Не спостерігалося значного накопичення препарату в амніотичній рідині. Контрольовані дослідження у вагітних жінок не проводились; однак у дітей 302 пацієнток, які приймали лінкоміцин на різних термінах вагітності, не спостерігалось збільшення частоти вроджених аномалій чи уповільнення розвитку в порівнянні з контрольною групою при спостереженні до семирічного віку. Лінкоміцин слід призначати в період вагітності тільки за чітко визначеної необхідності.
Лінкоміцин був виявлений у грудному молоці людини в концентрації від 0,5 до 2,4 мкг/мл, тому під час застосування лінкоміцину годування груддю слід тимчасово припинити.
Діти. Препарат у даній лікарській формі (ін’єкції) призначають дітям у віці старше 1 місяця.
Особливості застосування.
До складу ін’єкційної форми препарату входить бензиловий спирт. Повідомлялось, що бензиловий спирт асоційований з розвитком фатального гаспінг-синдрому у недоношених дітей.
Про випадки розвитку псевдомембранозного коліту від легкої форми до такої, що становить загрозу для життя, повідомлялось при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінкоміцин. Таким чином, важливо уточнити діагноз у пацієнтів, у яких виникла діарея після лікування антибактеріальними препаратами.
Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушення нормальної флори товстого кишечнику та може зумовити надмірний ріст клостридій. Дослідження показали, що токсин, продукований Clostridium difficile, є основною причиною виникнення "антибіотик-асоційованого коліту". Відразу після встановлення первинного діагнозу псевдомембранозний коліт слід почати лікування. У випадках псевдомембранозного коліту легкого ступеня тяжкості зазвичай достатньо припинити прийом препарату. При ступенях тяжкості від середньої до тяжкої слід проводити лікування із введенням розчинів, електролітів, білків та призначення антибактеріальних засобів, ефективних проти Clostridium difficile при коліті.
Clostridium difficile-асоційована діарея (КДАД) була пов’язана з прийомом майже усіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінкоміцин, і різнилась за ступінню тяжкості від легкої форми діареї до фатального коліту. Лікування антибактеріальними препаратами порушує нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile.
Clostridium difficile продукує токсини А і В, що сприяють розвитку КДАД. Штами Clostridium difficile, продукуючі гіпертоксин, є причиною підвищення захворюваності та смертності, оскільки ця інфекція може бути рефрактерною до антибактеріальної терапії і потребувати проведення колектомії. У пацієнтів, які мають діарею після прийому антибіотиків, має бути розглянутий діагноз КДАД. Також детальний збір анамнезу є необхідним, оскільки випадки КДАД були зареєстровані через два місяці після призначення антибактеріальних препаратів.
Незважаючи на те, що лінкоміцин проникає в цереброспінальну рідину (ЦСР), рівень лінкоміцину в ЦСР може бути недостатнім для лікування менінгітів, тому препарат не слід призначати в таких випадках.
Якщо антибіотикотерапію лінкоміцином подовжують, слід проводити функціональні тести функції печінки та нирок.
Прийом антибактеріальних препаратів може призводити до надмірного росту нечутливих організмів, зокрема дріжджових грибків.
В окремих випадках септицемія і/або ендокардит, спричинені чутливими мікроорганізмами, добре піддаються терапії лінкоміцином. Однак при цих захворюваннях перевага надається використанню бактерицидних препаратів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
При відсутності тяжких небажаних реакцій – малоймовірний.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Був виявлений антагонізм між лінкоміцином та еритроміцином in vitro. Ці два препарати не рекомендується призначати разом через можливу клінічну значущисть.
Лінкоміцин має властивість блокувати нервово-м’язову передачу, що може посилити дію інших блокаторів нервово-м’язової передачі; лінкоміцин призначають з обережністю пацієнтам, які отримують такі препарати.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Залежно від чутливості мікроорганізмів і концентрації антибіотика, лінкоміцин може виявляти як бактеріостатичну, так і бактерицидну дію. Спектр активності in vitro включає ряд збудників:
1. Чутливі мікроорганізми (мінімальна пригнічувальна концентрація (МПК) £ 2 мкг/мл):
- анаеробні грампозитивні бактерії, які не утворюють спори, у т.ч. Propionibacterium spp., Eubacterim spp., а також Actinomyces spp.;
- анаеробні і мікроаерофільні грампозитивні коки, у т.ч. Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. та мікроаерофільні стрептококи;
- аеробні грампозитивні мікроорганізми, у т. ч. стафілококи, стрептококи (за винятком S. faecalis) та пневмококи.
2. Мікроорганізми з помірною чутливістю (МПК становить 2 - 4 мкг/мл):
- анаеробні грамнегативні бактерії, що не утворюють спори, у т.ч. Bacteroides spp., Fusobacterium spp.;
- анаеробні грампозитивні бактерії, що утворюють спори, у т.ч. Clostridium spp.
3. Резистентні мікроорганізми або мікроорганізми з низькою чутливістю (МПК ³ 8 мкг/мл), у т.ч. Streptococcus faecalis, Neisseria, більшість штамів Haemophilus influenzae, Pseudomonas та інші грамнегативні мікроорганізми.
Хоча бактерії роду Shigella резистентні in vitro до лінкоміцину (МПК приблизно дорівнює 200 - 400 мкг/мл). Лінкоцин ефективний при цьому захворюванні у зв’язку з тим, що в кишечнику досягається дуже високий рівень лінкоміцину (приблизно 3000 - 7000 мкг/г випорожнень).
Спостерігалась перехресна резистентність дисоційованого типу in vitro між лінкоміцином і кліндаміцином з одного боку і макролідами (еритроміцин, олеандоміцин і спіраміцин) - з іншого боку. Абсолютна перехресна резистентність існує між лінкоміцином і кліндаміцином. В експериментах in vitro та in vivo не спостерігалося швидкого розвитку резистентності мікроорганізмів до препарату «Лінкоцин». У стафілококів резистентність in vitro до лінкоміцину або кліндаміцину розвивається повільно, поступово.
Фармакокінетика.
Всмоктування
Внутрішньом’язове введення одноразової дози 600 мг дає змогу отримати максимальний рівень у сироватці, що дорівнює 12 – 20 мкг/мл, через 0,5 – 1 годину, при цьому концентрація, що піддається визначенню, зберігається протягом 24 годин. При внутрішньовенній інфузії препарату «Лінкоцин» по 600 мг тривалістю 2 години вдається досягнути максимальної концентрації у сироватці, що дорівнює 20 мкг/мл, протягом 30 хвилин і підтримувати концентрацію, яка дорівнює 1 –2 мкг/мл, протягом 14 годин.
Розподіл
На підставі прямих і непрямих ознак встановлено, що зв’язування з білками знижується при підвищенні концентрації у сироватці (насичуване зв’язування з білками плазми).
У крові плода, в перитонеальній і плевральній рідинах можуть досягатися концентрації, що становлять 25 - 50% від рівня у крові, у материнському молоці цей показник становить 50 - 100%, у кістковій тканині - приблизно 40% і в навколишніх м’яких тканинах - 75%.
Разом з тим лінкоміцин повільно проникає у спинномозкову рідину (1 - 18% від рівня в крові); при захворюванні менінгітом рівень у лікворі досягає 40% від рівня у крові.
Виведення
Значна частина препарату метаболізується, метаболізм відбувається переважно у печінці. У нормі період напіввиведення із сироватки крові становить 5,4 ± 1 годину. Однак цей період може подовжуватися при порушеннях функції печінки і/або нирок. У зв’язку з цим слід взяти до уваги необхідність зменшення частоти введення лінкоміцину хворим з порушенням функції печінки або нирок.
Після внутрішньом’язового введення 600 мг екскреція бактеріологічно активного препарату в сечу становить 1,8 – 24,8% (у середньому – 17,3%), а у випорожнення – 4 – 14%. Після внутрішньовенного введення 600 мг протягом 2 годин екскреція бактеріологічно активного препарату в сечу становить 4,9 – 30,3% (у середньому – 13,8%). Решта препарату виділяється у формі бактеріологічно неактивних метаболітів. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не впливають на екскрецію лінкоміцину із крові.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: безбарвний розчин;
Несумісність.
Лінкоміцин, розчин для ін’єкцій, є фізично несумісним з новобіоцином, канаміцином та фенітоїном.
Цей перелік, можливо, неповний через чисельні фактори, що впливають на дані щодо сумісності препарату.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі 15 – 25°С.
Упаковка. По 2 мл розчину для ін’єкцій у флаконі. По 1 флакону у картонній коробці.
Категорія відпуску. за рецептом.
Виробники.
Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія Н.В., Бельгія.
Місцезнаходження.
Rijksweg 12, 2870 Puurs, Belgium.
