Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Патеон Італія С.п.А. (виробник)/Ліллі Фарма Фертігунг унд Дістрібьюшен ГмбХ і Ко. КГ (пакувальник), Італія/Німеччина

Міжнародна непатентована назва: Olanzapine

АТ код: N05AH03

Форма випуску: Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін'єкцій по 10 мг у флаконах № 1 у картонній упаковці

Діючі речовини: 1 флакон містить оланзапіну - 10.0 мг

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, кислота винна. Кислота хлористоводнева та натрію гідроксид можуть додаватися для коригування рН

Фармакотерапевтична група: Нейролептики

Показання: Для швидкого купірування психомоторного збудження (ажитації) та порушень поведінки у пацієнтів із шизофренією або маніакальними епізодами, коли пероральна терапія недоцільна. Терапію Зипрексою® у формі ліофілізованого порошку для приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій слід припинити та розпочати пероральне застосування оланзапіну якнайшвидше, якщо це клінічно доцільно.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/0911/02/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЗИПРЕКСАâ

(ZYPREXAâ)

 

Склад:

діюча речовина: 1 флакон містить 10 мг оланзапіну;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, кислота винна. Кислота хлористоводнева та натрію гідроксид можуть додаватися для коригування рН.

                       

Лікарська форма. Порошок ліофілізований для приготування розчину для  ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

 

Клінічні характеристики. 

 

Показання. Для швидкого купірування психомоторного збудження (ажитації) та порушень  поведінки у пацієнтів із  шизофренією або маніакальними епізодами, коли пероральна терапія недоцільна. Терапію Зипрексою® у формі ліофілізованого порошку для приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій слід припинити та розпочати пероральне застосування оланзапіну якнайшвидше, якщо це клінічно доцільно.

 

Протипоказання. Препарат Зипрексаâ протипоказаний тим пацієнтам, у яких відзначається підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, та пацієнтам з відомим ризиком закритокутової глаукоми.                                                                                      

 

Спосіб застосування та дози.  Для внутрішньом’язового застосування. Не вводити внутрішньовенно  або підшкірно. Зипрексаâ порошок ліофілізований для приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій призначений тільки для короткотривалого застосування.

Максимальна доза оланзапіну (включаючи усі форми випуску) становить 20 мг.

Рекомендована початкова доза оланзапіну для ін’єкцій становить 10 мг у вигляді одноразової внутрішньом’язової ін’єкції. Можуть призначатися нижчі дози (5 або 7,5 мг) у випадках, коли це обґрунтовано індивідуальними клінічними факторами, які можуть включати розгляд  медикаментозних препаратів, уже призначених для підтримуючої або інтенсивної терапії. Другу ін’єкцію, 5-10  мг, вводять через 2 години після першої ін’єкції, виходячи з індивідуального клінічного статусу пацієнта. Кількість ін’єкцій протягом 24 годин не має перебільшувати трьох, а максимальна добова доза  оланзапіну становить 20 мг.

Пацієнти літнього віку. Рекомендована початкова доза у пацієнтів старше 60 років становить 2,5-5 мг і залежить від клінічних факторів, другу ін’єкцію, 2,5-5 мг, можна призначати через 2 години після першої. Кількість ін’єкцій протягом 24 годин не має перебільшувати трьох, а максимальна добова доза оланзапіну становить 20 мг.

Пацієнти з порушенням функції нирок/печінки. Рекомендується призначати низьку початкову дозу (5 мг).  У випадку печінкової недостатності середнього ступеня (цироз А чи В за шкалою Чайлд-П’ю)  призначається початкова доза 5 мг, підвищення якої можливе, але вимагає обережності.

Стать. Початкова доза та діапазон доз однакові для чоловіків та жінок. 

Курці. Початкова доза та діапазон доз однакові як для тих, хто палить, так і для тих, хто не палить.

При наявності більш ніж одного фактора уповільнення метаболізму (жіноча стать, літній вік, ті, хто не курить) може виникнути необхідність зниження дози.  Підвищення дози при  необхідності вимагає обережності.    

Особливості приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій. Розчиняти  Зипрексу® слід тільки у стерильній воді для ін’єкцій з використанням стандартного асептичного обладнання для розчинення парентеральних продуктів. Не слід використовувати жодних інших розчинників.

1)     Набрати 2,1 мл стерильної води для ін’єкцій у стерильний шприц. Ввести вміст шприца у флакон з порошком ЗипрексаÒ.

2)     Струшувати до повного розчинення вмісту флакона, до появи жовтого кольору розчину. Флакон містить 11 мг оланзапіну у вигляді розчину 5 мг/мл (1 мг оланзапіну залишається у флаконі та шприці, що дозволяє вводити пацієнту 10 мг оланзапіну).

3)     У таблиці наведені об’єми для ін’єкцій, що забезпечують різні дози оланзапіну.

4)     Розчин слід вводити внутрішньом’язово. Не вводити внутрішньовенно або підшкірно.

5)     Викидайте шприц та будь-яку невикористану порцію.

6)     Застосовуйте розчини негайно протягом 1 години після розчинення.

Лікарські засоби для парентерального введення кожного разу перед застосуванням  необхідно перевіряти візуально на наявність часток.

 

Побічні реакції. 

Частим (1-10 %) небажаним ефектом, пов’язаним із внутрішньом’язовим застосуванням  оланзапіну у ході клінічних випробувань була сонливість.

У постмаркетингових звітах тимчасова терапія оланзапіном дуже рідко була пов’язана із випадками пригнічення дихання, артеріальною гіпотензією або брадикардією та летальним кінцем, переважно у пацієнтів, які супутньо приймали бензодіазепіни, та/або  інші нейролептичні препарати,  або пацієнти, які лікувалися від передозування рекомендованою добовою дозою оланзапіну.

У наведеній нижче таблиці підсумовано побічні реакції та лабораторні дані визначені у ході клінічних досліджень Зипрексаâ порошку ліофілізованого для приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій.

 

 

Дорослі. Дуже поширеними побічними явищами (спостереження за ≥1% пацієнтів), пов’язаними із застосуванням оланзапіну, були сонливість та збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівня пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторні, асимптоматичні підйоми печінкових трансаміназ, висипання, астенія, слабкість та набряки.

У наведеній нижче таблиці підсумовано основні побічні реакції та їхня частота, визначені у клінічних дослідженнях та/або на основі постмаркетингового досвіду.

Дуже часто (≥10 %) часто ( ≥1 % та <10  %), нечасто ( ≥0,1 % та <1 %), рідко (≥0,01 % та  <0,1 %), дуже рідко (<0,01 %).

 

Вплив при довготривалому застосуванні (не менше 48 тижнів). Кількісне співвідношення пацієнтів у яких відзначалися побічні реакції у вигляді клінічно суттєвого підвищення ваги, зміни рівня глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ЛПВЩ або тригліцеридів постійно збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які закінчили 9-12 місячний курс терапії, рівень підвищення глюкози в крові натще уповільнився приблизно після 6  місяців лікування.

Побічна дія для окремих популяцій. У ході клінічних досліджень у пацієнтів літнього віку із деменцією терапія оланзапіном була пов’язана з підвищеним рівнем летальних випадків та цереброваскулярними побічними реакціями у порівнянні з плацебо. Дуже поширеним небажаним ефектом, пов’язаним із застосуванням оланзапіну у даної групи пацієнтів було порушення ходи та падіння.  Часто спостерігалася пневмонія, підвищення температури тіла, летаргія, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі.          

У ході клінічних дослідженнь серед пацієнтів з  медикаментозно індукованим (агоніст допаміну) психозом, пов’язаним із хворобою Паркінсона, погіршення паркінсонівської симптоматики та галюцинації відзначалося дуже часто, частіше, ніж із плацебо.

У ході одного клінічного дослідження у пацієнтів із біполярною манією в результаті застосування оланзапіну у комбінації з вальпроатом спостерігалася нейтропенія  4,1 %; можливою причиною може бути підвищення рівня вальпроату у плазмі крові.

У результаті застосування оланзапіну з літієм або вальпроатом спостерігалися (≥10 %)   тремор, сухість у роті, збільшення маси тіла, підвищення апетиту. Також повідомлялося про порушення мовлення. Під час терапії оланзапіном у комбінації з літієм або дівалпроексом спостерігалося збільшення маси тіла ≥ 7 % від ІМТ у 17,4 % пацієнтів під час інтенсивної терапії (до 6 тижнів). Довготривале лікування оланзапіном (до 12 тижнів) для попередження рецидивів у пацієнтів із біполярними розладами було пов’язано з підвищенням  маси тіла

≥ 7 % від ІМТ у 39,9 % пацієнтів.

 

Передозування.

Симптоми. Дуже поширеними симптомами при передозуванні (>10 % випадків) є тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні симптоми та знижений рівень свідомості - від седації до коми. Іншими значними ускладненнями передозування є делірій, конвульсії, кома, можливість нейролептичного злоякісного синдрому, пригнічення дихання, аспірація, артеріальна гіпертензія або артеріальна гіпотензія, серцева аритмія (<2 % випадків передозування) та кардіопульмональний шок. Летальні наслідки відзначалися при гострому передозуванні на рівні 450 мг, але були й випадки виживання після гострого передозування в 2 г оланзапіну перорально.

Лікування. Специфічний антидот оланзапіну відсутній. Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Відповідно до клінічних проявів необхідно налагодити симптоматичне лікування та моніторинг життєво важливих функцій, включаючи лікування гіпотонії та циркуляторної недостатності, а також підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для бета-агоністів, оскільки бета-стимуляція може погіршити прояви гіпотонії. Контроль серцево-судинної системи потрібен для попередження виникнення аритмій. Суворий медичний контроль та спостереження повинні тривати до одужання пацієнта.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Відсутні  адекватні і добре контрольовані дослідження дії оланзапіну на вагітних. Пацієнтам  слід повідомити лікаря, якщо вони вагітні або завагітніли під час лікування оланзапіном. Оскільки існуючий досвід обмежений, оланзапін у період вагітності необхідно застосовувати тільки тоді, коли можливі переваги для матері виправдовують можливий ризик для плода.

Існує інформація про поодинокі випадки, коли у новонароджених, матері яких приймали  оланзапін протягом ІІІ триместру вагітності, спостерігались тремор, артеріальна гіпертензія, летаргія та сонливість.

При дослідженні здорових жінок, які годували груддю, оланзапін було виявлено у грудному молоці. Середня доза для немовляти (мг/кг) без ризику для нього оцінювалася як 1,8 % від материнської дози (мг/кг). Пацієнткам рекомендується не годувати немовлят груддю, якщо вони приймають оланзапін.

 

Діти. Дія оланзапіну на осіб до 18 років не досліджувалася.

 

Особливості застосування.

Нестабільні стани: оланзапін не слід призначати пацієнтам із нестабільними станами, такими як гострий інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, гостра артеріальна гіпотензія та/або брадикардія, синдром синусового дефіциту або запланована операція на серці. Якщо встановити нестабільні стани в анамнезі пацієнта неможливо, слід оцінити ризик та переваги застосування оланзапіну для внутрішньом’язових ін’єкцій та можливість переходу на альтернативне лікування.

Супутнє застосування бензодіазепінів та інших препаратів: уважного ставлення потребують пацієнти, які отримують терапію іншими препаратами, гемодинамічні ефекти яких схожі на ефекти оланзапіну для внутрішньом’язових ін’єкцій,  включаючи інші антипсихотичні препарати (пероральні та/або внутрішньом’язові) та бензодіазепіни. Дуже рідко (<0,01 %) спостерігалася гіпотонія, брадикардія, пригнічення дихання або центральної нервової системи та смерть при лікуванні оланзапіном для внутрішньом’язових ін’єкцій, особливо у пацієнтів, які отримували бензодіазепіни та/або інші антипсихотичні препарати.

Одночасне призначення оланзапіну для внутрішньом’язового введення та парентерального бензодіазепіну не рекомендується. При вирішенні питання про призначення оланзапіну для внутрішньом’язового введення у комбінації з парентеральними бензодіазепінами рекомендована ретельна оцінка клінічного статусу для запобігання надмірній седації та пригнічення серцевої діяльності та дихання. Парентерально бензодіазепін слід застосовувати щонайменше через 1 годину після внутрішньом’язової ін’єкції оланзапіну.

Артеріальна гіпотензія: при призначенні оланзапіну для внутрішньом’язових ін’єкцій необхідно проводити обстеження пацієнтів та встановлення відсутності у них артеріальної гіпотензії, постуральної гіпотензії, брадиаритмії та/або гіповентиляції перші 4 години після ін’єкцій. Артеріальний тиск, частота пульсу, рівень дихання та стан свідомості має регулярно контролюватися.  Пацієнтам необхідно залишатися в горизонтальному стані  при відчутті слабкості чи запамороченні після ін’єкції до обстеження та встановлення відсутності в них артеріальної гіпотензії, постуральної гіпотензії, брадиаритмії та/або гіповентиляції.

Безпека та ефективність оланзапіну не оцінювалася у пацієнтів із алкогольною або наркотичною інтоксикацією.

Психози, пов′язані з деменцією та/або порушенням поведінки: оланзапін не призначений для  лікування психозів, пов′язаних з деменцією та/або порушенням поведінки, а також не рекомендується для застосування у даних групах пацієнтів у зв′язку  з підвищенням летальності та ризику цереброваскулярних випадків. Фактори ризику, які можуть викликати підвищення летальності включають вік від 65 років, дизфагію, заспокоєння, недоїдання та зневоднення, легеневі стани (пневмонія з або без аспірації), супутнє застосування бензодіазепінів. Проте  випадки летальності були вищі при терапії оланзапіном, ніж у пацієнтів, які приймали плацебо, незалежно від факторів ризику.

У ході даних клінічних досліджень були випадки цереброваскулярних  побічних реакцій (інсульт, транзиторний ішемічний інсульт), у тому числі летальні випадки. Кількість цереброваскулярних  побічних реакцій була у 3 рази вища у пацієнтів, які приймали оланзапін, порівняно із плацебо (1,3 % проти 0,4 % відповідно). Усі пацієнти, які приймали оланзапін або плацебо, у яких спостерігалися цереброваскулярні побічні реакції, мали існуючі фактори ризику. Вік від 75 років та судинний/змішаний тип деменції були ідентифіковані як фактори ризику цереброваскулярних  побічних реакцій при терапії оланзапіном. Ефективність оланзапіну не була встановлена у ході даних досліджень.

Хвороба Паркінсона: оланзапін не рекомендується застосовувати для лікування медикаментозно індукованого (агоніст допаміну) психозу при хворобі Паркінсона.  При пероральному прийомі препарату часто відзначалося прогресування симптомів хвороби Паркінсона та галюцинації,  крім того, препарат не був ефективнішим за плацебо в лікуванні психозу. 

У дослідженнях вимагалося, щоб пацієнти були стабільні на найнижчих ефективних дозах протипаркінсонічних препаратів (агоністів допаміну) перед початком дослідження та  залишалися на тих самих протипаркінсонічних препаратах та дозуваннях протягом дослідження. Дози оланзапіну розпочиналися з 2,5 мг/день та титрувалися до максимуму в

15 мг/день на розсуд дослідника.

Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС): НЗС, потенційно фатальний синдромокомплекс, було описано у зв’язку з антипсихотичними препаратами,  включаючи оланзапін. Клінічними проявами НЗС є: гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинін фосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Клінічний прояв НЗС або наявність гарячки без клінічного прояву НЗС потребує негайної відміни всіх антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін.

Гіперглікемія і цукровий діабет: гіперглікемія та/або розвиток чи погіршення перебігу  цукрового діабету з кетоацидозом або діабетичною комою, включаючи летальні випадки,  виникають дуже рідко.  У деяких випадках повідомлялося про підвищення ваги, що могло бути фактором ризику. Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг згідно з основними принципами застосування антипсихотичних препаратів. Пацієнти, які застосовують будь-які антипсихотичні препарати, у тому числі Зипрексу®, мають бути обстеженими щодо ознак і  симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), також пацієнтам з діабетом або факторами ризику діабету рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг щодо погіршення контролю глюкози. Вагу тіла слід контролювати регулярно.

Зміни ліпідів: небажані зміни рівнів ліпідів спостерігалися у пацієнтів, які лікуються оланзапіном. Зміни ліпідів слід відповідно лікувати у пацієнтів з дисліпідемією, а також у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну. У пацієнтів, які застосовують будь-які антипсихотичні препарати, у тому числі Зипрексу®,  слід  регулярно проводити моніторинг ліпідів згідно з основними принципами застосування антипсихотичних препаратів.

Антихолінергічна активність: досвід клінічних досліджень виявив низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду застосування оланзапіну серед пацієнтів із супутніми захворюваннями рекомендована обережність при призначенні пацієнтам із клінічно значущою гіпертрофією простати, паралітичною  кишковою непрохідністю або подібними станами.

Показники печінкової функції: іноді мали місце транзиторні асимптоматичні підйоми печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування. Пацієнтам із підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення діяльності печінки, станами, пов’язаними з печінковою недостатністю, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати препарат призначають обережно.  Якщо у процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом та, можливо, знизити дозу препарату.  При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), оланзапін необхідно відмінити.

Нейтропенія: як і при лікуванні іншими нейролептичними препаратами, при низькому рівні лейкоцитів або нейтрофілів з будь-якої причини, лікуванні препаратами, які можуть спричинити нейтропенію, медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пригніченні кісткового мозку, спричиненого супутніми захворюваннями, опроміненням чи хіміотерапією, гіпереозинофілії та мієлопроліферативних захворюваннях оланзапін призначають обережно.  При комбінованому лікуванні оланзапіном та вальпроатом нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування: гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, тошнота або блювання були зареєстровані дуже рідко (<0,01 %), коли пероральний прийом оланзапіну раптово припиняли.

QT-інтервал: оланзапін не викликав довготривалої пролонгації абсолютних інтервалів QT та QTс.  Однак, як і при лікуванні іншими антипсихотичними засобами, призначати оланзапін у комбінації з препаратами, які можуть викликати пролонгацію інтервалу QTс, слід обережно, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам із вродженим синдромом пролонгації інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією чи гіпомагнезіємією. 

Тромбоемболія: під час лікування оланзапіном випадки тромбоемболії траплялися дуже рідко (< 0,01%).  Зв’язок між оланзапіном та тромбоемболією не встановлено.  Однак, беручи до уваги те, що у пацієнтів із шизофренією часто розвивається схильність до тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад, іммобілізацію пацієнта, та застосовувати всі необхідні попереджувальні заходи.

Загальна дія на ЦНС: враховуючи переважний вплив оланзапіну на ЦНС, необхідно використовувати додаткові застережні заходи при прийомі оланзапіну у поєднанні з іншими препаратами центральної дії, включаючи алкоголь. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну

Епілептичні напади: пацієнтам, у яких бувають напади, та у випадках підвищеного ризику виникнення епілептичних нападів оланзапін призначають обережно.  При лікуванні оланзапіном напади виникали рідко.  У більшості цих випадків напади мали місце до початку лікування або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія: через зростаючий ризик пізньої дискінезії при тривалому застосуванні антипсихотичних препаратів необхідне узгоджене зниження дози або повна відміна препарату при появі у пацієнта ознак чи симптомів пізньої дискінезії. З часом ці симптоми можуть погіршувати стан або навіть  з’являтися  після припинення лікування.

Постуральна гіпотензія: у ході клінічних досліджень під час лікування оланзапіном у пацієнтів літнього віку постуральна гіпотензія спостерігалась досить рідко.  Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час застосування оланзапіну рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску пацієнтам віком від 65 років. 

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактазної мальабсорбції не слід застосовувати препарат.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Оскільки оланзапін може спричинити сонливість і запаморочення, пацієнтів треба попереджати про небезпеку, пов'язану з експлуатацією машин, включаючи автотранспортні засоби.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Оланзапін для внутрішньом’язового застосування не досліджувався у пацієнтів із алкогольною або наркотичною інтоксикацією. Пацієнтам, які застосовують препарати, що можуть викликати артеріальну гіпотензію, пригнічення дихання або нервової системи, препарат призначають з обережністю.

Потенційна взаємодія в результаті внутрішньом’язового введення оланзапіну: дослідження одиничної дози оланзапіну (5 мг) введеної внутрішньом’язово за 1 годину перед внутрішньом’язовим введенням 2 мг лоразепаму (метаболізується глюкуронідацією) показали, що фармакокінетичні властивості обох препаратів залишалися незмінними. Однак одночасне внутрішньом’язове застосування лоразепаму та оланзапіну посилює сонливість, при порівнянні із застосуванням кожного засобу окремо. Одночасне застосування оланзапіну для внутрішньом’язового введення та парентерального бензодіазепіну не рекомендується.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапіну: оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну для перорального застосування.

Стимуляція CYP1A2: паління або призначення карбамазепіну підвищували кліренс оланзапіну. Спостерігалося підвищення кліренсу оланзапіну від незначного до помірного.  Клінічні наслідки, найімовірніше, будуть незначними, але рекомендується клінічний нагляд та, при  необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Пригнічення CYP1A2: флуоксамін, інгібітор CYP1A2, знижує кліренс оланзапіну. Це призводить до середнього зростання Cmax після флуоксаміну: на 54 % серед жінок, які не палять, та 77 % серед чоловіків, які палять. Середнє зростання AUC оланзапіну складає 52 % та 108 % відповідно. Для пацієнтів, які застосовують флуоксамін або будь-який інгібітор CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин, необхідно узгоджувати знижені початкові дози оланзапіну.

Зниження біодоступності: активоване вугілля знижує  біодоступність перорального оланзапіну на  50-60 %, тому його слід застосовувати щонайменше за 2 години до, або після застосування  оланзапіну. 

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), одиничні дози  антацидів (алюміній, магній) або циметидин несуттєво впливають на фармакокінетичні властивості оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів: оланзапін може послаблювати дію прямих та непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4).  Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин як трициклічні антидепресанти (які представляють в основному шлях CYP2D6, варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А2) або діазепам (CYР3А4 та 2С19).

Відсутня також взаємодія при паралельному введенні літію чи біперидену.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату у плазмі крові виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після одночасного застосування оланзапіну.

Супутня терапія оланзапіном та протипаркінсонічними препаратами у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією не рекомендується.

Інтервал QTc: слід з обережністю призначати оланзапін з іншими препаратами з відомим ризиком підвищення інтервалу QTc.

 

Фармакологічні властивості. 

Фармакодинаміка. Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. У процесі доклінічних досліджень оланзапін виявляв спорідненість із серотоніновими рецепторами (5-НТ2А/2С, 5-НТ3, 5-НТ6), допаміновими (D1, D2, D3, D4, D5),  м-холінорецепторами (М1-М5), a1-адрено- і гістаміновими Н1-рецепторами. Оланзапін виявляє антагонізм до серотонінових,  допамінових і холінорецепторів. Оланзапін продемонстрував більший рівень зв'язування з рецепторами серотоніну 5-НТ2, ніж із рецепторами допаміну D2  у моделях як in vitro, так і  in vivo. Електрофізіологічні дослідження показали, що оланзапін селективно зменшує збудливість  мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, чинячи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов'язані з моторною функцією. Оланзапін послаблював обумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що викликають каталепсію – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості.  На відміну від інших нейролептиків, підвищує реактивність у тесті на анксіолітичні властивості.  У двох із двох плацебоконтрольованих та двох із трьох порівняльних клінічних дослідженнях,  що включали понад 2,900 пацієнтів із шизофренією, оланзапін був пов'язаний із статистично більш значущими покращеннями як позитивних так і негативних симптомів.

Фармакокінетика.  Фармакокінетичне дослідження, в якому добровільно брали  участь здорові люди, продемонструвало, що при внутрішньом’язовому застосуванні 5 мг оланзапіну  максимальна концентрація  у плазмі (Сmax) приблизно у п’ять разів більша за ту, що спостерігалася при пероральному прийомі цієї ж дози оланзапіну. Сmax швидше досягається при внутрішньом’язовому застосуванні, ніж при пероральному (15-45 хвилин проти

5-8 годин). Для однакової дози оланзапіну, введеної внутрішньом’язово і перорально, однаковими є площа під кривою час/концентрація, час напіввиведення, кліренс та об’єм  розподілу. Метаболічні профілі після внутрішньом’язового і перорального  застосування подібні.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: жовтий ліофілізований порошок.

 

Несумісність.

Оланзапін для ін’єкцій не слід змішувати в одному шприці з діазепамом через можливу преципітацію при змішуванні цих препаратів.

Не слід застосовувати ін’єкційний лоразепам для розчинення оланзапіну для ін’єкцій, оскільки ця комбінація призводить до подовження терміну розчинення.

Не слід змішувати оланзапін для ін’єкцій у шприці з ін’єкційним галоперідолом, оскільки результуючий низький рН, як виявилося, з часом псує оланзапін.

 

Термін придатності. 3 роки.

Термін придатності розчину (після розведення) - 1 година.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі 15-25 0С у захищеному від світла, сухому, недоступному для дітей місці. 

 

 

 

 

Упаковка. Cкляний флакон, який містить 10 мг порошку для приготування розчину для внутрішньом’язових ін’єкцій, по 1 флакону в картонній упаковці. 

 

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.  Патеон Італія С.п.а.

 

Місцезнаходження. Стуккі, 110, Монза, Мілан, Італія.

 

Пакувальник. Ліллі Фарма Фертігунг унд Дістрібьюшен