НЕВІВІР

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Гетеро Драгс Лімітед, Індія

Міжнародна непатентована назва: Nevirapine

АТ код: J05AG01

Форма випуску: Таблетки 200 мг № 60

Діючі речовини: 1 таблетка містить: невірапіну 200 мг.

Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна гранульована, натрію кроскармелоза, крохмаль, метилпарагідроксибензоат (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (Е 216), повідон, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний

Фармакотерапевтична група: Противірусні препарати

Показання: Невівір застосовується для лікування ВІЛ-1-інфекції в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2р

Номер реєстраційного посвідчення: UA/1594/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

НЕВІВІР

(NEVIVIR)

 

Склад.

Діюча речовина: nevirapine;

1 таблетка містить невірапіну 200 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна гранульована, натрію кроскармелоза, крохмаль, метилпарагідроксибензоат (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (Е 216), повідон, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби прямої дії. Нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A G01.

 

Клінічні характеристики.

Показання. Невівір застосовується для лікування ВІЛ-1-інфекції в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

 

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Невівір не слід повторно призначати пацієнтам, яким раніше довелося припинити прийом цих ліків через важку форму висипу, а також висип, що супроводжувався симптомами, що свідчать про генералізацію процесу або гіперчутливість через клінічні прояви гепатиту, що викликав невірапін.

Невівір не слід призначати пацієнтам з тяжкою дисфункцією печінки або тим, хто пройшов попереднє лікування з метою стабілізації рівня АСТ або АЛТ, більшого у 5 разів від верхньої межі норми (далі – ULN), до стабільного рівня, коли АСТ/АЛТ були нижчі 5 х ULN від верхньої межі норми.

Невівір не слід повторно призначати пацієнтам, у яких раніше рівні АСТ або АЛТ перевищували верхню межу норми у 5 разів під час терапії невірапіном, а також тим, у кого раніше через повторне призначення невірапіну виникли відхилення у функції печінки.

Невівір не слід застосовувати разом з препаратами, які містять звіробій.

 

Спосіб застосування та дози. Терапію повинен призначати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Невівір застосовують внутрішньо незалежно від прийому їжі.

Дорослі та підлітки віком від 16 років. Рекомендована доза – 200 мг на добу протягом перших 14 днів, потім по 200 мг двічі на добу в комбінації не менше, ніж з двома додатковими антиретровірусними препаратами.

Діти віком до 16 років. Для лікування дітей з масою тіла понад 50 кг або з площею поверхні тіла понад 1,25 м2 застосовують такі ж дози, як у дорослих. Для лікування дітей з масою тіла менше 50 кг або з площею поверхні тіла менше 1,25 м2 невірапін призначають в іншій лікарській формі.

Хворі з порушенням функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок, що перебувають на гемодіалізі, рекомендована додаткова доза 200 мг Невівіру протягом кожного діалізу. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну більше 20 мл/хв корекція дози не потрібна.

Хворі з порушенням функції печінки. Невівір не слід призначати хворим з тяжким порушенням функції печінки. Для лікування хворих з помірним порушенням печінки корекція дози не потрібна.

Хворі літнього віку (старше 65 років). Корекція дози не потрібна (при нормальному функціонуванні печінки та нирок).

Загальні рекомендації. Пацієнтам, у яких протягом 14-денного початкового періоду застосування добової дози 200 мг стався висип, не можна підвищувати дозу доти, доки він не мине. За окремими висипами слід уважно спостерігати.

Якщо  була  перерва  у  застосуванні  Невівіру більша, ніж 7 днів, терапію слід поновлювати з 14-денного початкового періоду в добовій дозі 200 мг.

Пацієнтів слід повідомити про необхідність щоденного застосування Невівіру так, як було призначено лікарем. Якщо прийом було пропущено, наступну дозу не слід подвоювати, але її треба прийняти якомога швидше. Тривалість терапії визначає лікар.

До того, як призначати терапію Невівіром, а також з належними інтервалами протягом терапії слід робити клінічні хімічні аналізи, включаючи аналіз функції печінки.

 

Побічні реакції.  Найбільш частими побічними реакціями були: висип, алергічні реакції, гепатити, відхилення в аналізах функції печінки, нудота, втома, пропасниця, головний біль, блювання, діарея, шлунковий біль та міальгія.

Найбільш серйозними побічними реакціями були синдром Стівенса–Джонсона (ССД), токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), тяжка форма гепатиту або серйозна дисфункція печінки і синдром гіперчутливості, що характеризується висипом з такими загальними симптомами, як пропасниця, артралгія, міалгія та лімфаденопатія, плюс вісцеральні ушкодження, такі як гепатит, еозинофілія, гранулоцитопенія і ниркова дисфункція. Перші 18 тижнів лікування є критичним периодом, який потребує пильного нагляду.

Кров і лімфатична система: гранулоцитопенія, анемія, лімфаденопатія.

Нервова система: головний біль, периферична нейропатія.

Травна система: нудота, блювання, діарея, біль у животі, панкреатит.

Шкіра та підшкірна жирова клітковина: плямисто- або макулопапульозні еритематозні висипи, що супроводжуються свербежем або без нього, який виникає на тулубі, обличчі або кінцівках; свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, ангіоневротичний набряк, кропив’янка.

М’язово-скелетна система та сполучна тканина: міалгія, артралгія.

Загальні розлади: пропасниця, сонливість, підвищена стомлюваність.

Імунна система: алергічні реакції, реакція на ліки у вигляді висипань з еозинофілією і системними симптомами, анафілаксії.

Гепатобіліарна система: порушення функції печінки, гепатит (у тому числі фатальний фулмінантний гепатит), жовтяниця.

Сечовивідна система: порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність.

Зміна лабораторних показників: підвищення активності ГГТ (L-гамма-глютамін-трансферази) (найчастіше), АЛТ (аланін-амінотрансферази), АСТ (аспартат-амінотрансферази), ЛФ (лужної фосфатази) і рівня загального білірубіну).

Комплексна антиретровірусна терапія супроводжувалася перерозподілом жиру (ліподистрофією) у ВІЛ-пацієнтів, включаючи втрату периферичного та лицьового підшкірного жиру, збільшення інтраабдомінального та вісцерального жиру, гіпертрофію молочних залоз та дорзоцервікальне накопичення жиру («бичачий горб»).

Комплексна антиретровірусна терапія призводила до метаболічних відхилень (гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія).

При застосуванні Невівіру у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами повідомлялося також про наступні реакції: панкреатити, периферична невралгія, тромбоцитопенія. Гостра ниркова недостатність

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент проведення комплексної антиретровірусної терапії може виникати запальна реакція на асимптоматичні| патогени.

У поодиноких випадках виникав остеонекроз, особливо у пацієнтів із загальновідомими факторами ризику, прогресуючою ВІЛ-хворобою та/або тривалою комплексною антиретровірусною терапією. Пацієнтам слід радити звертатися по медичну допомогу, якщо вони відчувають біль у суглобах, порушення рухомості суглобів або утруднення руху.

 

Передозування. У пацієнтів при передозуванні Невівіру в добовій дозі 800 – 1800 мг із тривалістю лікування до 15 днів відзначався набряк, вузлувата еритема, головний біль, безсоння, нудота, утворення інфільтратів легенів, висип, запаморочення, блювання і втрата маси тіла.

Лікування. При гострому передозуванні показані промивання шлунка, штучне викликання блювання, ентеросорбенти, висока очисна клізма; у тяжких випадках – корекція кислотно-лужної рівноваги (КЛР) і електролітів плазми, форсований діурез.

При хронічному передозуванні достатньо припинити застосування препарату для зникнення симптомів отруєння. Специфічного антидоту немає.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. У період вагітності Невівір можна призначати тільки після зіставлення очікуваного терапевтичного ефекту для майбутньої матері і потенційного ризику для плода.

Відповідно до рекомендації, згідно з якою ВІЛ-інфікованим матерям не можна вигодовувати груддю своїх дітей, щоб уникнути ризику післяпологової передачі ВІЛ, матерям потрібно припинити годувати груддю, навіть якщо вони одержують Невівір.

 

Діти. Препарат у формі таблеток 200 мг призначають дітям  з масою тіла понад 50 кг або з площею поверхні тіла понад 1,25 м2.

 

Особливості застосування. Якщо Невірапін застосовувати як монотерапію, до нього швидко розвивається резистентність, тому препарат слід застосовувати в комбінації принаймні з двома антиретровірусними засобами.

Перші 18 тижнів терапії невірапіном є критичним періодом, протягом якого необхідно забезпечити пильний контроль стану пацієнтів, щоб виявити потенційно можливі тяжкі або загрозливі для життя шкірні реакції (включаючи випадки синдрому Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз) або серйозну форму гепатиту чи печінкової недостатності. Найбільший ризик виникнення відхилень з боку печінки і шкірних реакцій існує в перші 6 тижнів терапії. Жінки і пацієнти з підвищеною кількістю CD4 мають підвищений ризик виникнення побічних явищ з боку печінки. Дозу слід підбирати дуже ретельно, особливо протягом 14-денного початкового періоду (див. розділ “Спосіб застосування та дози”).

У більшості випадків шкірна висипка виникає протягом перших 6 тижнів лікування. При слабовираженому свербежі, еритемі, дифузній еритематозній, макульозній чи макулопапульозній висипці можна не переривати лікування. Якщо висипка виникає в початковий період терапії, дозу препарату не підвищують до зникнення висипки. При кропив’янці також можна не відміняти прийом препарату, але якщо його відмінили, прийом не відновлюють. Негайно відміняють препарат при сильній еритематозній чи макулопапульозній висипці, пропасниці, десквамації, ангіоневротичному набряку, сироваткових реакціях, синдромі Стівенса-Джонсона, токсичному епідермальному некролізі. Препарат припиняють застосовувати при пропасниці (температура тіла вище 39 ºС), бульозній висипці, виразках порожнини рота, кон’юнктивіті, набряку обличчя, загальному нездужанні, гепатиті, гранулоцитопенії, еозинофілії, порушенні функції нирок. Необхідно з обережністю призначати Невірапін пацієнтам із захворюваннями нирок.

Супутній прийом преднізону (40 мг/добу протягом перших 14 днів прийому Невівіру) не призводить до зменшення частоти появи висипу, пов’язаного з Невівіром, і може викликати збільшення висипу протягом перших 6 тижнів терапії Невівіром.

До факторів ризику розвитку шкірних реакцій належать недотримання встановленого режиму прийому дози 200 мг протягом початкового періоду. Затримка між появою початкових симптомів і наданням медичної консультації може збільшити ризик серйозніших наслідків шкірних реакцій. Жінки мають більший ризик появи висипу, ніж чоловіки, незалежно від того, отримують вони терапію, до складу якої входить Невівір, чи ні.

Якщо у пацієнта виявлений висип, що може бути пов’язаний з прийомом Невівіру, слід провести аналіз функції печінки. Пацієнти з помірним або значним підвищенням показників (АСТ або АЛТ >5 х ULN) повинні повністю припинити прийом Невівіру.

Враховуючи гепатотоксичність невірапіну, рекомендується проводити моніторинг печінкових показників, особливо в перші 6 місяців лікування. При помірному і вираженому відхиленні показників лікування слід припинити до їх нормалізації, після чого прийом невірапіну можна відновити у дозі 200 мг/добу і відмінити, якщо відхилення розвиваються знову. Пацієнтам, яким препарат відмінили більше ніж на 7 днів, лікування відновлюють у дозі 200 мг 1 раз на добу, потім застосовують по 200 мг 2 рази на добу.

Підвищені рівні АСТ і АЛТ > 2,5 х ULN та/або ко-інфікованість гепатитом B і/або C на початку антиретровірусної терапії, пов’язані з підвищеним ризиком розвитку печінкових побічних реакцій під час антиретровірусної терапії в цілому, включають схеми лікування, до яких входить Невівір.

У разі виникнення клінічного гепатиту, який характеризується анорексією, нудотою, блюванням, жовтяницею і відхиленнями результатів лабораторних аналізів (такими як помірні або значні відхилення показників функції печінки (за винятком гамма-глутамілтрансферази), застосування невірапіну слід повністю припинити. Невівір не слід повторно призначати пацієнтам, яким довелося припинити його застосування внаслідок клінічного гепатиту, який розвинувся через невірапін.

При застосуванні Невівіру у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами повідомлялося також про такі ускладнення: панкреатит, периферична нейропатія або тромбоцитопенія. Ці захворювання є типовими під час прийому інших антиретровірусних препаратів, їх появи можна очікувати при прийомі Невівіру у комбінації з іншими препаратами; проте малоймовірно, що ці реакції пов’язані з лікуванням невірапіном.

У пацієнтів, що отримують Невівір або будь-яку іншу антиретровірусну терапію, можуть і далі розвиватися умовно-патогенні інфекції й інші ускладнення інфікування ВІЛ, тому їм слід залишатися під пильним клінічним наглядом лікарів, досвідчених у лікуванні пацієнтів із захворюваннями, пов’язаними з ВІЛ. Терапія Невівіром не зменшує ризик горизонтальної передачі ВІЛ-1 іншим особам.

Невірапін показаний для запобігання інфікуванню дитини під час пологів у ВІЛ-1-інфікованих вагітних (одноразове призначення матері під час пологів і немовляті протягом 72 год після народження).

Невівір активно метаболізується печінкою, а метаболіти невірапіну виводяться переважно нирками. Фармакокінетичні результати дають підстави до вжиття застережних заходів при прийомі Невівіру пацієнтами з помірною печінковою дисфункцією. Невівір не можна призначати пацієнтам із серйозною печінковою дисфункцією. Фармакокінетичні результати свідчать про те, що в пацієнтів з нирковою недостатністю, які проходять діаліз, додаткова доза 200 мг Невівіру після кожного сеансу діалізу може компенсувати послаблення впливу діалізу на кліренс Невівіру. В іншому разі пацієнти з кліренсом креатиніну ≥ 20 мл/хв. не мають потреби в коригуванні дози Невівіру.

Жінки, які приймають Невівір, не повинні застосовувати пероральні контрацептиви й інші гормональні методи обмеження народжуваності як єдиний метод контрацепції, оскільки невірапін може знижувати концентрацію цих засобів у плазмі. Крім того, у разі використання пероральних контрацептивів для гормональної регуляції під час лікування Невівіром слід контролювати терапевтичний ефект гормональної терапії.

У пацієнтів, які одержують Невірапін чи іншу антиретровірусну терапію, може продовжуватися розвиток набутих інфекцій і інших ускладнень ВІЛ-інфекції, тому вони повинні знаходитися під наглядом лікаря, який має відповідний клінічний досвід. Пацієнти повинні бути поінформовані про те, що терапія Невірапіном не знижує ризику передачі ВІЛ-1 іншим особам при сексуальному контакті чи зараженні через кров.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Спеціальних досліджень впливу препарату на здатність керувати автомобілем і механізмами не проводилось. Але є повідомлення про виникнення сонливості при застосуванні Невівіру. При виникненні сонливості пацієнтам, які застосовують Невівір, рекомендується утриматися від керування автомобілем та виконання інших потенційно небезпечних видів діяльності, які потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Невівір є індуктором метаболічних ферментів цитохрому печінки P450 (CYP3A, CYP2B) і може викликати зниження плазмової концентрації інших супутньо призначених ліків, які значною мірою метаболізуються CYP3A чи CYP2B. Отже, якщо пацієнт був стабілізований на схемі лікування препаратами, які метаболізуються CYP3A чи CYР2B, і починає лікування Невівіром, може виникнути потреба в корекції дози.

Нуклеозидні аналоги: у разі призначення невірапіну в комбінації із зидовудином, диданозином чи залцитабіном коригувати дозу не потрібно. При призначенні ламівудину з Невівіром виявилося, що Невівір не має індукованого ефекту на кліренс ламівудину.

Ненуклеозидні аналоги: фармакокінетичні показники стабільної концентрації невірапіну не змінюються при одночасному призначенні ефавіренцу. Проте рівень концентрації ефавіренцу знижується при прийомі невірапіну.

Саквінавір: одночасне призначення невірапіну і саквінавіру (тверді желатинові капсули) призводить до середнього зниження на 38% площі під кривою для саквінавіру і до недостовірної зміни у вмісті невірапіну в плазмі крові. Клінічна значимість такої взаємодії невідома, але може бути доцільним збільшення дози саквінавіру. Вплив невірапіну на фармакокінетику саквінавіру (м’які гелеві капсули) при наявності 100 мг ритонавіру виявився помірним і клінічно недостовірним.

Ритонавір: коли Невівір приймають у комбінації з ритонавіром, коригувати дозу не потрібно.

Індинавір: не досягнуто жодних визначених клінічних висновків щодо потенційного впливу одночасного призначення невірапіну й індинавіру. Слід розглянути можливість збільшення дози індинавіру до 1000 мг кожні 8 годин при призначенні індинавіру з невірапіном 200 мг двічі на добу.

Нелфінавір: не виявлено достовірних змін фармакокінетичних параметрів нелфінавіру після додавання Невівіру.

Лопінавір/ритонавір: невірапін при прийомі з лопінавіром/ритонавіром 400/100 мг (3 капсули) двічі на добу призводить до зниження середнього показника AUC на 27 % і зниження максимальної концентрації в крові (Cmax) і мінімальної концентрації в крові (Cmin), відповідно, на 22 % і 55 %. Рекомендується підвищувати дозу лопінавіру/ритонавіру до 533/133 мг двічі на добу (4 капсули) з їжею. При комбінованому застосуванні з невірапіном, якщо у пацієнтів клінічно допустима знижена чутливість до лопінавіру/ритонавіру, можна збільшити дозу лопінавіру/ритонавіру до 13/3,25 мг/кг для дітей із масою тіла від 7 до 15 кг; 11/2,75 мг/кг для дітей із масою тіла 15-45 кг; і до максимального рівня 533/133 мг для дітей із масою тіла понад 45 кг двічі на добу для пацієнтів віком від 6 місяців до 12 років.

При комбінованому застосуванні невірапіну з будь-якими інгібіторами протеаз жодних підстав для занепокоєння щодо підвищення ризику застосування не спостерігалося.

Кетоконазол: кетоконазол і невірапін не слід призначати одночасно. Вплив невірапіну на ітраконазол не відомий.

Флюконазол: через ризик посиленої дії невірапіну слід бути обережними, якщо ці лікарські засоби призначаються одночасно, при цьому слід забезпечити пильний контроль за станом пацієнтів. Клінічно значущого ефекту невірапіну на флюконазол не спостерігалося.

Антикоагулянти: при супутньому призначенні цих препаратів концентрація варфарину в плазмі може змінитися, при цьому існує ймовірність як збільшення, так і скорочення часу зсідання крові. Чистий ефект взаємодії може змінюватися протягом перших тижнів супутнього призначення цих препаратів або припинення прийому невірапіну. При супутньому призначенні варфарину і невірапіну слід стежити за протромбіновим часом.

Інгібітори ізоферменту CYP:

Рифампіцин: рифампіцин і невірапін одночасно призначати не слід, і лікарям, які планують застосувати рифампіцин для лікування мікобактеріальних інфекцій для пацієнтів, які приймають невірапін, слід замінити рифампіцин на рифабутин.

Рифабутин: призначення невірапіну 200 мг двічі на добу з рифабутином 300 мг чотири рази на добу (або 150 мг чотири рази на добу, якщо супутньо призначено зидовудин або інгібітори протеази), призводить до недостовірних змін концентрації рифабутину (середнє зниження AUC на 12% і мінімальної концентрації в плазмі при стабільному стані (Cminss) на 3%), а також до достовірного зменшення (20%) середнього піку концентрації в плазмі при стабільному стані (Cmaxss).   Не  спостерігалося  жодних  достовірних  змін  у  концентрації активного метаболіту 25-О-десацетил-рифабутину. Проте вища варіабельність між пацієнтами може виявитися у деяких пацієнтів, у яких спостерігаються значні збільшення в експозиції рифабутину, що може збільшити для них ризик токсичності.

Супутнє застосування Невівіру й звіробою (Нypericum perforatum) або продуктів, що містять звіробій, не рекомендується, виходячи з повідомлення про взаємодію між звіробоєм та іншим антиретровірусним препаратом. Є припущення, що одночасне застосування ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (ННІЗТ), включаючи Невівір, і звіробою знижує концентрацію ННІЗТ і, таким чином, це може призвести до субоптимального рівня Невівіру і, як наслідок, до втрати вірусологічної реакції та розвитку можливої стійкості до невірапіну або загалом до класу ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази.

Інгібітори ізоферменту CYP: при супутньому призначенні невірапіну й кларитроміцину потреби в коригуванні дози немає.

Пероральні контрацептиви: сумісне призначення невірапіну 200 мг двічі на добу з одноразовою дозою перорального контрацептиву, що містить етилестрадіол (EE) 0,035 мг і норетиндрон (NET) 1 мг, може потребувати коригування дози перорального контрацептиву з метою адекватного застосування відповідно до інших, аніж контрацепція, показань (наприклад, ендометріоз), якщо він застосовується одночасно з невірапіном. Утім, не можна виключати ризик, що при використанні пероральних контрацептивів, які містять естроген/прогестерон, вони не матимуть ефекту. При призначенні невірапіну жінкам дітородного віку рекомендується застосовувати інші засоби контрацепції (такі як бар’єрні методи). У випадках з іншими терапевтичними призначеннями, що потребують гормональної регуляції, слід контролювати терапевтичний ефект у пацієнтів, які приймають невірапін.

Інша інформація: утворення невірапін-гідроксильних метаболітів не порушується через присутність дапсону, рифабутину, рифампіну й триметоприму/сульфаметоксазолу. Кетоконазол та еритроміцин достовірно інгібують утворення невірапін-гідроксильних метаболітів.

Слід звернути увагу, що концентрація інших сполук у плазмі, які є субстратами CYP3A чи CYP2B6, при їх одночасному застосуванні з Невівіром може знижуватися.

Виходячи з відомого метаболізму метадону, невірапін може зменшувати концентрації метадону в плазмі, підсилюючи його метаболізм печінкою. Повідомлялося, що в пацієнтів, які одночасно отримували Невівір і метадон, може розвинутися синдром наркотичної абстиненції. Пацієнтів, які розпочинають лікування невірапіном, приймаючи метадон, треба спостерігати з приводу ознак абстиненції і відповідно коригувати дозу метадону.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Невірапін – ненуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази ВІЛ-1. Невірапін зв’язується безпосередньо зі зворотною транскриптазою й блокує РНК-залежну та ДНК-залежну активність ДНК-полімерази, викликаючи руйнування каталітичної ділянки ферменту. Дія невірапіну не конкурує ні з матричними, ні з нуклеозидними трифосфатами. Невірапін не є інгібітором зворотної транскриптази ВІЛ-2 чи еукаріотної ДНК-полімерази (таких як ДНК-полімерази людини типу a, b, g і d).

Фармакокінетика. Невірапін добре всмоктується в кишково-шлунковому тракті (більше 90%). Максимальна концентрація в плазмі крові – 2 ± 0,4 мкг/мл (7,5 мкмоль/л) досягається через 4 години після одноразового прийому в дозі 200 мг. Після повторного прийому максимальна концентрація невірапіну зростає лінійно в діапазоні доз від 200 до 400 мг/добу. Рівноважний стан  при  концентрації  невірапіну  4,5 ± 1,9 мкг/мл (17±7 мкмоль/л) досягається при прийомі 400 мг/добу.

На абсорбцію невірапіну не впливає прийом їжі, антациди чи лікарські засоби. Невірапін при фізіологічних значеннях рН виявляє високоліпофільні властивості і є практично неіонізованим. Невірапін легко проникає через плаценту і виділяється в грудне молоко. Приблизно 60 % препарату зв’язується з білками плазми крові в діапазоні концентрацій від 1 до 10 мкг/мл. Концентрація невірапіну в спинномозковій рідині становить 45 ± 5 % від концентрації в плазмі крові. Це співвідношення приблизно дорівнює фракції, що не зв’язується з протеїнами плазми крові. Невірапін інтенсивно біотрансформується за участі цитохрому Р450, утворюючи гідроксиловані метаболіти. Окиснення невірапіну здійснюється головним чином ізоферментами цитохрому Р450 з ряду CYP3A, хоча певну роль можуть відігравати інші ізоферменти. Приблизно 81,3 ± 11,1 % препарату виводиться із сечею (більше 80 % - у вигляді глюкуронідних кон’югатів гідроксилованих метаболітів), 10,1 ± 1,5 % - з калом. У незмінному стані виводиться не більше 3 % від загальної дози препарату. Невірапін є індуктором ферментів цитохрому Р450. Незважаючи на те, що в жінок обсяг розподілу невірапіну дещо підвищений у порівнянні з таким у чоловіків, немає значущої різниці між статями в концентраціях невірапіну в плазмі крові після застосування разової чи багаторазових доз. Фармакокінетика невірапіну у ВІЛ-1 інфікованих дорослих не залежить від віку (у діапазоні 19 - 86 років) або раси.

У ВІЛ-1-інфікованих дітей від 9 місяців до 14 років при одноразовому прийомі препарату AUC і максимальна концентрація невірапіну зростають пропорційно дозі. Після всмоктування невірапіну середня концентрація в плазмі крові знижується за логарифмічно лінійним типом. Період напіввиведення в кінцевій фазі після одноразового прийому становить 30,6 ± 10,2 год.

При призначенні препарату ВІЛ-інфікованим вагітним у дозі 200 мг на початку пологів і 2 мг/кг немовлятам протягом 72 год після народження ймовірність інфікування становить 11,9 % протягом 6 - 8 тижнів, 13,1 % - протягом 14 - 16 тижнів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки білого або майже білого кольору.

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати у щільно закритому контейнері при температурі від 15 °С до 30 °С.

 

Упаковка. По 60 таблеток у контейнері; по 1 контейнеру у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. ГЕТЕРО ДРАГС ЛІМІТЕД.