ІЗОПАСК

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ІЗОПАСК

(IsoPASK)

Склад:

діючі речовини: 1 таблетка містить 1145 мг натрію аміносаліцилату та 33,3 мг ізоніазиду;

допоміжні речовини: етилцелюлоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза (гіпромелоза), диетилфталат, поліетиленгліколь 6000, триетилцитрат, титану діоксид (Е171), метакрилатний сополімер, барвник «жовтий захід» FCF (Е 110).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті кишковорозчинною плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТС J04A C51.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування всіх форм і локалізацій туберкульозу.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, епілепсія, поліомієліт (в т.ч. в анамнезі), ниркова недостатність, печінкова недостатність, гепатит, цироз печінки, амілоїдоз внутрішніх органів, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, ентероколіт (загострення), мікседема (некомпенсована), некомпенсована хронічна серцева недостатність (в т.ч. на тлі вади серця), гіпофункція щитовидної залози, тромбофлебіт, гіпокоагуляція, псоріаз.

Спосіб застосування та дози.

Приймають внутрішньо, через 30-60 хвилин після прийому їжі, запиваючи водою. Розрахунок дози Ізопаску ведеться по аміносаліциловій кислоті залежно від маси тіла хворого. При масі тіла 30 кг призначається 4 таблетки, 40 кг – 6 таблеток, 50 кг – 8 таблеток, 60 кг – 10 таблеток. Більше 10 таблеток на добу не призначають. Добову дозу ділять на 2 прийоми.

Побічні реакції.

Натрію аміносаліцилат.

З боку нервової системи: печінкова енцефалопатія (сплутаність свідомості, сонливість).

З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко ─ лейкопенія, гемолітична анемія (у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази), порушення синтезу протромбіну, тромбоцитопенія, агранулоцитоз.

З боку імунної системи: дуже рідко – реакції підвищеної чутливості (підвищення температури тіла, бронхоспазм, еозинофільний  інфільтрат у легенях, синдром Леффлера).

З боку ендокринної системи: при тривалому застосуванні високих доз – гіпотиреоз.

З боку судинної системи: рідко – васкуліти.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – погіршення і втрата апетиту, нудота, блювання, біль у ділянці шлунка, пронос або запор. При появі цих побічних реакцій знижують дозу або короткочасно припиняють застосування препарату.

Побічні реакції проявляються меншою мірою, якщо пацієнт дотримується правильного триразового режиму харчування.

Порушення функції печінки і/або жовчовивідних шляхів: дуже рідко – жовтяниця, гепатит, збільшення та болючість печінки.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: дуже рідко – кристалурія.

З боку шкіри і підшкірних тканин: дуже рідко – дерматити (кропив’янка або пурпура), екзантема, ексфоліативний дерматит.

З боку скелетно-м'язової і сполучної тканини: дуже рідко біль у суглобах.

З боку обміну речовин та травлення: гіпокаліємія (при тривалому застосуванні пацієнтам із захворюваннями серцево-судинної системи).

Ізоніазид.

У пацієнтів зі сповільненою інактивацією ізоніазиду значно підвищується ризик токсичних проявів препарату.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, запор, сухість у роті, дискомфорт у ділянці живота, анорексія, гострий панкреатит.

З боку імунної системи: алергічні реакції, пов'язані з реакціями гіперчутливості, такі як пропасниця, шкірні висипання (кореподібний, макулопапульозний дерматит, пурпура або ексфоліативний дерматит), шкірний свербіж, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт; можливе загострення симптомів системного червоного вовчака   або поява вовчакоподібного синдрому. Підвищення температури тіла.

З боку нервової системи: головний біль, периферична нейропатія, запаморочення, судоми, неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва, гіперрефлексія, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, токсична енцефалопатія, розлади пам'яті, порушення сну, психотичні реакції (токсичні психози),  починаючи  від незначних змін  особистості до значних психічних розладів, які, як правило, зникали при відміні препарату; втрата слуху та дзвін у вухах у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.

З боку серцево-судинної системиа: артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда в осіб літнього віку.

З боку сечовидільної системи: утруднене сечовипускання.

З боку гепатобіліарної системи: ушкодження печінки, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, фулмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу (особливо у віці від 35 років), білірубінемія, білірубінурія.

З боку ендокринної   системи   та  метаболічних реакцій:   дефіцит   піридоксину,   що   впливає   на перетворення триптофану у нікотинову кислоту, пелагра, гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок, синдром Кушинга, гіперглікемія, ацидоз.

З боку кровотворної системи: гемолітична та апластична анемія, сидеробластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія.

З боку опорно-рухового апарату: ревматоїдний синдром.

З боку шкіри: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Інше:  нездужання, слабкість; синдром  відміни, який може виникнути при припиненні прийому препарату, що включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність.

Передозування.

Симптоми: нудота, блювання, пронос, запаморочення, судоми, може розвинутися психоз, нечіткість зору, зорові галюцинації, в'ялість, дизартрія, дезорієнтація, невиразна мова, ступор, гіперрефлексія, периферична полінейропатія, порушення функції печінки, метаболічний ацидоз, гіперглікемія, глюкозурія, кетонурія, судоми (через 1-3 години після застосування препарату), кома. З часом може розвинутися респіраторний дистрес-синдром. При лабораторних дослідженнях типовими є наявність ацетону в сечі; тяжкий метаболічний ацидоз, гіперглікемія.

Лікування симптоматичне. Призначити активоване вугілля для затримки всмоктування,  промивати шлунок та забезпечити моніторинг життєво важливих функцій. Периферична полінейропатія (вітаміни В6, B1, В12, АТФ, глутамінова кислота, нікотинамід, масаж, фізіотерапевтичні процедури); судоми (внутрішньом'язово вітамін В6 – 200-250 мг, внутрішньовенно 40 % розчин декстрози – 20 мл, внутрішньом'язово 25 % розчин магнію сульфату-10 мл, діазепам); порушення функції печінки (метіонін, ліпамід, АТФ, вітамін ВІ2).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності або годування груддю застосування  препарату протипоказано.

Діти. У даній лікарській формі застосовують дітям з масою тіла більше 30 кг.

Особливості застосування.

Натрію аміносаліцилат.

Обережно призначати пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, порушеннями функції печінки та нирок, із серцевою недостатністю (у випадку  тяжких порушень застосування протипоказано).

Обережно призначати пацієнтам при тяжкому атеросклерозі та тромбофлебіті.

При появі ознак гепатиту натрію аміносаліцилат слід замінити етамбутолом.

Тривале застосування великих доз препарату, в тому числі у комбінації з етіонамідом, може спричинити зниження функції щитовидної залози. Гіпотиреоз можна контролювати замісною терапією левотироксином без припинення лікування протитуберкульозними препаратами. Це слід брати до уваги, якщо у хворого на туберкульоз спостерігається гіпофункція щитовидної залози.

При застосуванні натрію аміносаліцилату може розвинутися кристалурія. Її утворення сповільнюється при нейтральній або лужній реакції рН сечі.

При застосуванні натрію аміносаліцилату можливе порушення згортання крові. Обережно призначати при можливому ризику кровотеч  різного походження.

Через ризик розвитку гемолітичної анемії з обережністю застосовувати пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Не рекомендується застосовувати натрію аміносаліцилат пацієнтам, яким рекомендовано харчування зі зниженим вмістом іонів натрію.

Періодично слід проводити аналіз крові та сечі, контролювати показники функції печінки.

У період лікування забороняється паління та вживання алкоголю.

Ізоніазид.

Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до спроможності інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид призначають у вищих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом призначають піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом'язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом'язово), натрієву сіль АТФ.

Усім пацієнтам потрібно контролювати функцію печінки у процесі лікування.

Потрібно дотримуватись спеціальних запобіжних заходів для пацієнтів з порушеннями функції печінки. Будь-яке погіршення функції печінки у цих хворих є показанням для припинення лікування.

Якщо рівень ACT в сироватці крові зросте більш ніж у три рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм, при тяжких порушеннях функцій печінки або нирок, у пацієнтів, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати.

Ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, у осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, пацієнтів з недостатнім харчуванням, у пацієнтів з нейропатією.

При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування слід негайно припинити.

Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментіндуковані захворювання печінки.

Не рекомендується прийом препарату у дозі понад 10 мг/кг, у період вагітності, легенево-серцевій недостатності III ступеня, артеріальній гіпертензії II-III ступеня, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі.

Не слід призначати ізоніазид при епілепсії, схильності до судомних нападів. Ізоніазид з обережністю призначають пацієнтам із психозами в анамнезі. У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту. Пацієнтам, у яких є ризик розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворі на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнти з гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітні, ВІЛ-інфіковані), слід призначати піридоксин.

Ізоніазид не слід приймати під час вживання їжі. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується, коли його застосовують разом з їжею. Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Немає даних щодо впливу препарату на швидкість реакції, але водіям та операторам слід враховувати можливість виникнення побічних реакцій з боку нервової системи.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Натрію аміносаліцилат.

При лікуванні туберкульозу застосовують одночасно кілька препаратів з різним механізмом дії на мікобактерії туберкульозу. При комбінованій терапії сповільнюється розвиток резистентності мікобактерій та відбувається взаємне посилення дії препаратів.

Натрію аміносаліцилат уповільнює розвиток резистентності мікобактерій туберкульозу до ізоніазиду та стрептоміцину. У поєднанні з ізоніазидом виникає ризик розвитку гемолітичної анемії.

Ефективність натрію аміносаліцилату знижується при одночасному застосуванні з амінобензоатами.

При одночасному застосуванні препарату з антикоагулянтами дія антикоагулянтів посилюється, оскільки  натрію аміносаліцилат пригнічує синтез протромбіну у печінці.

Пробенецид (урикозуричний препарат) затримує виведення препарату із сечею, у результаті чого підвищується концентрація у плазмі крові натрію аміносаліцилату і збільшується ризик токсичності (необхідно змінити дозу).

Натрію аміносаліцилат може спричинити порушення всмоктування вітаміну В12 та авітаміноз. У таких випадках рекомендується застосовувати парентеральну форму вітаміну В12.

При взаємодії натрію аміносаліцилату з гіпоглікемічними препаратами відбувається ефект посилення гіпоглікемії в крові.

При взаємодії натрію аміносаліцилату з капреоміцином або при застосуванні високих доз препарату у пацієнтів літнього віку з периферичними набряками та артеріальною гіпертензією можливий розвиток гіпокаліємії.

Ізоніазид.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують аміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація препарату може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Ізоніазид може сповільнювати печінковий метаболізм деяких лікарських препаратів, що може призвести до збільшення токсичності. До таких препаратів належать: карбамазепін, примідон, фенітоїн, діазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфірам.

Ізоніазид може зменшити терапевтичний ефект леводопи.

Одночасне застосування ізоніазиду:

з рифампіцином – підвищення ризику ураження печінки;

з глюкокортикостероїдами – підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду;

з ітраконазолом – можливе істотне зниження концентрації останнього в сироватці крові і відсутності терапевтичного ефекту. Одночасне застосування не рекомендується;

з   кетоконазолом   –   може   зменшити   рівень   кетоконазолу   в   сироватці   крові:   потрібно контролювати концентрацію препарату в крові і при необхідності збільшити дозу;

з ацетамінофеном – збільшує токсичність останнього за рахунок генерації і накопичення токсичних метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій;

з теофіліном – зростає концентрація теофіліну у плазмі крові: потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дози препарату;

з вальпроатом – зростає концентрація вальпроату у плазмі крові: дози вальпроату слід коригувати;

зі ставудином – підвищений ризик дистальної сенсорної нейропатії;

з зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів – кліренс ізоніазиду подвоюється, тому треба контролювати   концентрацію   ізоніазиду  і   зальцитабіну  для   забезпечення  ефективності лікування;

з вітаміном В6 і глутаміновою  кислотою – знижується  імовірність побічних ефектів ізоніазиду;

з дифеніном – посилює протиаритмічні властивості дифеніну.

Також може бути потенційна взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутись побічні реакції, такі як головний біль, підвищенапітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ізопаск – комбінований лікарський засіб, який містить натрію аміносаліцилат та ізоніазид.

Натрію аміносаліцилат має бактеріостатичну активність до мікобактерій туберкульозу. Механізм дії полягає в пригніченні синтезу фолієвої кислоти та/або пригніченні синтезу компонента клітинної мембрани мікобактерій, що, в свою чергу, знижує поглинання заліза мікобактеріями туберкульозу.

Ізоніазид діє на мікобактерії туберкульозу, що активно розмножуються, менш ефективний щодо інших бактерій. Механізм його дії пов’язаний з пригніченням синтезу міколієвих кислот з довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Препарат затримує ріст мікобактерій у людини в концентрації 0,03 мкг/мл. На інших поширених збудників інфекційних захворювань препарат вираженого хіміотерапевтичного впливу не має.

Комбінована терапія затримує розвиток звикання мікобактерій туберкульозу до стрептоміцину та ізоніазиду та посилює дію протитуберкульозних препаратів.

Фармакокінетика. Через 2 - 3 години після перорального прийому рівень діючих речовин сягає рівня в плазмі крові 50 %, але не пізніше ніж через 6 години. Швидко проникає в рідини організму (цереброспінальну, плевральну асцитичну), тканини, органи та виділення (слина, мокротиння, випорожнення). Також препарат проникає крізь плацентарний бар’єр та в грудне молоко у концентрації, яка є в плазмі. Від 50 до 70 % дози ізоніазиду і натрію аміносаліцилату екскретується з сечею протягом 24 годин.

Метаболізуються ізоніазид і натрію аміносаліцилат переважно в печінці головним чином шляхом ацетилювання та дегідрозинації. Ацетилювання генетично обумовлено. Виділяють так званих “швидких інактиваторів” і “повільних інактиваторів”. Приблизно 50 % чорношкірих і кавказців є “повільними інактиваторами”, інші – “швидкі інактиватори”; більшість ескімосів і азіатів – “швидкі інактиватори”. Це не має суттєвого впливу на терапевтичний ефект препарату, але “повільні інактиватори” можуть мати вищий рівень ізоніазиду в крові, і як наслідок цього – підвищений ризик токсичних реакцій.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, овальної форми, помаранчевого кольору. На поперечному розрізі таблетка білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.

Упаковка. По 100 або 372, або 500 таблеток у полімерній банці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ВАТ «Фармасинтез», Російська Федерація.

Місцезнаходження.

Юридична адреса: Росія, 664007, м. Іркутськ, вул. Червоногвардійська, 23,  офіс 3.

Адреса виробництва: Росія, 664040, м. Іркутськ, вул. Р. Люксембург, 184.

Пошук ліків та препаратів

Пізнавальне відео

Думка професіоналів

Антон Корпанцев
головний лікар МЦ "Твое здоров'я", м. Київ

В окремих випадках користуюся цим сайтом щоб уточнити дозування деяких ліків, адже інструкції не завжди під рукою, а все пам'ятати самі розумієте ...

 

Василь Петрікивський
зав. педіатричним відділенням, м. Харків 

Потрібний сайт. Мало де є інструкції по застосуванню та побічних діях, в більшості назва та дозування ліків представлені - а тут про ліки все є

 

Наталія Возницька
акушер-гінеколог, м. Хмельницький

Завжди актуальна інформація про ліки та препарати, навіть стрічка новин тематично підібрана. Із задоволенням користуюся і Вам раджу