Виробник, країна: Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина
Міжнародна непатентована назва: Insulin glargine
АТ код: A10AE04
Форма випуску: Розчин для ін'єкцій, 100 Од./мл по 3 мл у картриджах № 5 у блістерах
Діючі речовини: 1 мл розчину для ін’єкцій містить 3,6378 мг інсуліну гларгіну, що еквівалентно 100 Од. інсуліну гларгіну;
1 картридж містить 3 мл розчину для ін’єкцій, що відповідає 300 Од. інсуліну гларгіну
Допоміжні речовини: Цинку хлорид, м-крезол, гліцерин (85 %), кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій
Фармакотерапевтична група: Препарати групи інсуліну
Показання: Цукровий діабет у дорослих і дітей старше 6 років, що потребує лікування інсуліном.
Умови відпуску: за рецептом
Терміни зберігання: 3 роки.
Номер реєстраційного посвідчення: UA/6531/01/01
ІНСТРУКЦІЯ
для
медичного
застосування
препарату
ЛАНТУСТ
(LANTUSТ)
Склад:
діюча
речовина: інсулін
гларгін;
1 мл розчину
для ін’єкцій
містить 3,6378 мг
інсуліну
гларгіну, що еквівалентно
100 Од.
інсуліну
гларгіну;
1 картридж
містить 3 мл
розчину для
ін’єкцій, що
відповідає 300 Од.
інсуліну
гларгіну;
допоміжні
речовини:
цинку хлорид,
м-крезол,
гліцерин (85 %),
кислота
хлористоводнева
концентрована,
натрію
гідроксид, вода
для ін'єкцій.
Лікарська
форма. Розчин для
ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Інсуліни та аналоги тривалої дії для ін’єкцій.
Код АТС А10А Е04.
Клінічні
характеристики.
Показання. Цукровий
діабет у
дорослих і
дітей старше
6 років, що
потребує
лікування інсуліном.
Протипоказання.
Підвищена
чутливість
до діючої
речовини або
до будь-якої
допоміж-ної
речовини, що
входить до
складу
препарату.
Гіпоглікемія.
Спосіб
застосування
та дози.
Дозування
Лантус®
містить
інсулін
гларгін -
аналог
інсуліну тривалої
дії. Препарат
вводять один
раз на день у
будь-який час
доби, але
щоразу в один
і той самий
час.
Режим
дозування
препарату
Лантус®
(доза та час
введення)
слід
підбирати
індивідуально.
Пацієнтам
хворим на
цукровий
діабет ІІ-го
типу Лантус®
також можна
застосовувати
одночасно з
пероральними
протидіабетичними
лікарськими
засобами.
Сила дії цього
лікарського
засобу
виражається
в одиницях.
Ці одиниці
застосовуються
винятково
для
препарату
Лантус® і
відрізняються
від МО чи
одиниць, у
яких виражається
сила дії інших
аналогів
інсуліну
(див. розділ
«Фармакологічні
властивості»).
Пацієнти
літнього
віку ( старше 65
років)
У
людей
літнього
віку вікове
прогресуюче погіршення
функції
нирок може
стати причиною
постійного
зменшення
потреби в інсуліні.
Ниркова
недостатність
У
пацієнтів з
нирковою
недостатністю
потреба в
інсуліні
може бути
зменшена
через послаблення
метаболізму
інсуліну.
Печінкова
недостатність
У
пацієнтів з
печінковою
недостатністю
потреба в
інсуліні
може
зменшуватися
через
зниження
здатності до
глюконеогенезу
та
уповільнення
метаболізму
інсуліну.
Перехід
від інших
інсулінів на
препарат Лантус®
При
переході від
схем
лікування
інсулінами
середньої
тривалості
дії або
тривалої дії
на схему
лікування
препаратом
Лантус®може
виникнути
потреба у
зміні дози
базального
інсуліну, а
також у
корекції
супутньої
протидіабетичної
терапії (доз
і часу
введення додатково
застосованих
звичайних
(регуляр) інсулінів
або аналогів
інсуліну
швидкої дії
чи доз
пероральних
протидіабетичних
лікарських
засобів).
Щоб
зменшити
ризик
розвитку гіпоглікемії
у нічні або у
ранні
ранкові години,
пацієнтам,
які змінюють
режим
застосування
базального
інсуліну з
дворазового
введення НПХ
інсуліну на
однократне
введення
Лантус®,
потрібно
зменшити
дозу
базального інсуліну
на 20-30 % протягом
перших
тижнів лікування.
Упродовж
цього
періоду
зниження
дози має бути,
принаймні
частково,
компенсовано
збільшенням
дози
інсуліну,
введення
якого пов'язане
із
прийманням
їжі. Після
завершення
цього
періоду
режим
дозування
слід коригувати
індивідуально.
Як
і при застосуванні
інших
аналогів
інсуліну, у
пацієнтів,
які
отримують
великі дози
інсуліну
внаслідок
наявності
антитіл до
людського
інсуліну, при
переході на
Лантус®
може
спостерігатися
покращання
відповіді
організму на
введення
інсуліну.
Під
час переходу
на інший препарат
та впродовж
перших
тижнів після
цього рекомендується
ретельно
контролювати
метаболічні
показники.
Покращення
метаболічного
контролю і
пов’язане з
цим
збільшення
чутливості
до інсуліну
можуть
потребувати
додаткової
корекції
режиму
дозування.
Корекція дози
також може
знадобитися,
наприклад,
при зміні маси
тіла хворого
чи зміні його
способу життя,
зміні часу
доби, коли
здійснюється
введення
інсуліну, або
при
виникненні
інших факторів,
які сприяють
підвищенню
схильності
до розвитку
гіпо- або
гіперглікемії
(див. розділ
«Особливості
застосування»).
Спосіб
введення
Лантус®
слід вводити
підшкірно.
Лантус®
не можна
вводити
внутрішньовенно.
Тривала дія
препарату
Лантус®
зумовлена
його
введенням у
підшкірно-жирову
тканину.
Внутрішньовенне
введення
звичайної підшкірної
дози може
призвести до
виникнення тяжкої
гіпоглікемії.
Немає
клінічно
значущої
різниці у
рівнях інсуліну
або глюкози в
плазмі крові
після введення
Лантус® в
абдомінальну
ділянку,
ділянку
дельтоподібного
м`яза або
стегна. При
кожній
наступній
ін’єкції
місце уколу
слід щоразу
змінювати у
межах
ділянки тіла,
рекомендованої
для введення
інсуліну.
Лантус®
не можна
змішувати з
будь-яким
іншим інсуліном
або
розводити.
При змішуванні
або
розведенні
може
змінитися
профіль дії
препарату у
часі. Крім
цього, змішування
з іншими
інсулінами
може
призвести до
утворення
осаду.
Шприц-ручка
для інсуліну
Картриджі
інсуліну
Лантус®
призначені
для
використання
тільки у шприц-ручках
ОптіПен Про1, КлікСТАР.
Шприц-ручки
слід
використовувати
згідно з
рекомендаціями,
наданими
виробником
ін’єкційного
пристрою.
Слід
чітко
дотримуватися
інструкцій
виробника
щодо
використання
шприц-ручки
під час
заправки
картриджа,
приєднання
голки та
введення
ін’єкції
інсуліну.
Якщо
шприц-ручка
для введення
інсуліну пошкоджена
або не працює
належним
чином (через
механічні
дефекти), її
слід знищити,
а замість неї
використовувати
нову
шприц-ручку.
У
разі
несправності
шприц-ручки
(див. інструкцію
з
використання
шприц-ручки),
розчин з картриджа
можна
набрати у
шприц (що
підходить
для введення
інсуліну та
розрахований
на 100
одиниць/мл)
та зробити
ін’єкцію.
Картридж
Перед
тим як
вставити
картридж у
шприц-ручку,
його
необхідно
витримати
впродовж 1-2 годин
при
кімнатній
температурі.
Перевірити
картридж
перед його
використанням.
Його можна
застосовувати
лише тоді,
коли розчин у
ньому є
прозорим, безбарвним,
без видимих
твердих
часточок та
має таку ж
консистенцію,
як вода.
Оскільки
Лантус® є розчином,
він не
вимагає
ресуспендування
перед
застосуванням.
Перед
ін’єкцією
слід
видалити з
картриджа
всі бульбашки
повітря (див.
інструкції з
використання
шприц-ручки).
Не
дозволяється
знову наповнювати
порожні
картриджі.
Перед
кожною
ін’єкцією
слід
перевіряти етикетку
на інсуліні,
щоб уникнути
помилкового
введення
замість
інсуліну
гларгіну інших
інсулінів
(див. розділ
«Особливі
заходи
безпеки»).
Побічні
реакції.
Гіпоглікемія,
як правило, є
найчастішою
побічною
реакцією, що
спостерігається
під час
інсулінотерапії.
Вона виникає
тоді, коли
доза
введеного
інсуліну
набагато
перевищує
потребу у
ньому.
Небажані
реакції, пов’язані
із
застосуванням
препарату, що
спостерігалися
під час
клінічних
досліджень,
наводяться
нижче за
класами
органів та
систем у
порядку зменшення
частоти
виникнення
(дуже часто (≥
1/10); часто (≥ 1/100 - < 1/10);
нечасто
(≥ 1/1 000 - < 1/100); рідко
(≥ 1/10 000 - < 1/1 000); дуже
рідко (< 1/10 000).
У
кожній з цих
груп побічні
реакції
наведені у
порядку
зменшення
ступеня їх
серйозності.
Клас органів
та систем MedDRA |
Дуже часто |
Часто |
Нечасто |
Рідко |
Дуже рідко |
Розлади
з боку імунної
системи |
|
|
|
Алергічні
реакції |
|
Метаболічні
та аліметарні
розлади |
Гіпоглікемія |
|
|
|
|
Розлади
з боку
нервової системи |
|
|
|
|
Дисгевзія |
Розлади
з боку
органів зору |
|
|
|
Порушення
зору,
ретинопатія |
|
Розлади
з боку шкіри
та підшкірних
тканин |
|
Ліпогіпертрофія |
Ліпоатрофія |
|
|
Розлади
з боку опорно-рухової
системи та
сполучної
тканини |
|
|
|
|
Міалгія |
Порушення
загального
стану та реакції
у місці введення |
|
Реакції
у місці
ін’єкційного
введення
препарату |
|
Набряк |
|
Метаболічні
та
аліментарні
розлади
Тяжкі
епізоди
гіпоглікемії,
особливо
якщо вони
виникають
неодноразово,
можуть стати
причиною
ураження
нервової системи.
Тривала або
тяжка
гіпоглікемія
може становити
загрозу для
життя
хворого.
У
багатьох
пацієнтів
появі
симптомів, що
свідчать про
недостатнє
надходження
глюкози до
тканин головного
мозку
(нейроглікопенія),
передують
ознаки
адренергічної
контррегуляції.
Як правило,
чим більше та
швидше
знижується
рівень цукру
в крові, тим
більш
вираженою є
адренергічна
контррегуляція
та інтенсивніше
проявляються
симптоми,
характерні
для цього.
Розлади
з боку
імунної
системи
Реакції
гіперчутливості
негайного
типу на
інсулін
виникають
рідко.
Проявами
таких
реакцій на
інсулін (у
тому числі на
інсулін
гларгін) або
допоміжні
речовини
можуть бути,
наприклад,
генералізовані
реакції з боку
шкіри, ангіоневротичний
набряк, бронхоспазм,
гіпотензія і
шок, які
можуть становити
загрозу для
життя
хворого.
Введення
препаратів
інсуліну
може викликати
утворення
антитіл до
нього. Під
час клінічних
випробувань
у груп
пацієнтів,
які отримували
лікування
НПХ інсуліном
та інсуліном
гларгіном,
утворення
антитіл, що
перехресно
реагували з
людським інсуліном,
спостерігалося
з однаковою
частотою. У
поодиноких
випадках
через
наявність антитіл
до інсуліну
може
виникати
потреба у корекції
дози, щоб
попередити
виникнення
гіпо- або
гіперглікемії.
Розлади
з боку
органів зору
Значна
зміна рівня
глюкози у
крові може спричинити
тимчасове
порушення
зору внаслідок
тимчасової
зміни
тургору та
порушення
рефракції
кришталика.
Ризик
прогресування
діабетичної
ретинопатії
зменшується
при досягненні
тривалої
нормалізації
рівня глюкози
у крові.
Однак
інтенсифікація
інсулінотерапії
із раптовими
покращенням
глікемічного
контролю
може
супроводжуватися
тимчасовим
погіршенням
перебігу
діабетичної
ретинопатії.
У хворих на
проліферативну
ретинопатію,
особливо у
тих, яким не
проводилася
фотокоагуляція,
епізоди тяжкої
гіпоглікемії
можуть призвести
до
виникнення
тимчасової
втрати зору.
Розлади
з боку шкіри
та
підшкірних
тканин
Як
і при
застосуванні
будь-яких
інших препаратів
інсуліну, у
місці
ін’єкційного
введення
може
виникати
ліподистрофія,
внаслідок
чого
швидкість
всмоктування
інсуліну у
місці
ін’єкції
зменшується.
Постійна зміна
місця
проведення
ін’єкції в
межах окремої
ін’єкційної
ділянки
дозволяє зменшити
ці явища або
попередити
їх появу.
Порушення
загального
стану та
реакції у
місці введення
Зрідка
інсулін може
призводити
до затримки в
організмі
натрію та
появи
набряків, особливо
у випадках,
коли завдяки
посиленню інтенсивності
інсулінотерапії
вдається
покращити
глікемічний
контроль,
який до цього
не був
адекватним.
Діти
Загалом
профіль
безпеки
препарату у
дітей
(молодше 18
років) не
відрізняється
від його
профілю
безпеки у
дорослих
пацієнтів.
У
звітах про
побічні
реакції,
отриманих під
час
постмаркетингового
спостереження,
повідомлялося
про відносно
частіше
виникнення
реакцій у
місці
введення
препарату (біль
у місці
введення
препарату,
реакція у місці
введення
препарату), а
також
реакцій з боку
шкіри (висип,
кропив’янка)
у дітей та підлітків,
порівняно із
дорослими.
Даних клінічних
досліджень
стосовно
безпеки
застосування
препарату
дітям до 6
років немає.
Передозування.
Симптоми
Передозування
інсуліну
може
призвести до
тяжкої, а
іноді
тривалої
гіпоглікемії,
яка може бути
небезпечною
для життя
хворого.
Лікування
Нетяжкі
випадки
гіпоглікемії
зазвичай
можуть бути
скориговані
пероральним
застосуванням
вуглеводів.
Може
знадобитися
також
корекція
дози
лікарського
препарату і внесення
змін у режим
харчування
чи фізичної
активності.
Більш тяжкі
епізоди
гіпоглікемії,
які супроводжуються
комою,
судомами або
неврологічними
порушеннями,
вимагають
внутрішньом'язового/підшкірного
введення
глюкагону
або
внутрішньовенного
введення концентрованого
розчину
глюкози.
Оскільки гіпоглікемія
може
повторитися
навіть після
явного
покращання
клінічного стану
хворого,
необхідними
заходами є
тривале
приймання
вуглеводів і
спостереження
за пацієнтом.
Застосування
у період
вагітності
або годування
груддю.
Вагітність. Не
існує
клінічних
даних,
отриманих у
ході контрольованих
клінічних досліджень,
стосовно застосування
інуліну
гларгіну у
період вагітності.
Нечисленні
дані щодо
застосування
цього
препарату
вагітним
жінкам (є
дані про 300-1000
випадків
вагітності),
отримані під
час
постмаркетингового
спостереження,
вказують на
те, що інсулін
гларгін не
має шкідливого
впливу на
перебіг
вагітності, а
також не
спричиняє
ані вад розвитку
у
плода/новонародженого,
ані токсичного
впливу на
нього.
Дослідження
на лабораторних
тваринах не
виявили
ознак
репродуктивної
токсичності.
Препарат
Лантус® можна
призначати у
період вагітності,
якщо у цьому
є потреба.
Пацієнткам
з діабетом,
що виник до
вагітності,
або з
гестаційним
діабетом
упродовж усього
періоду
вагітності
дуже важливо
підтримувати
належний
метаболічний
контроль.
Потреба в
інсуліні
може
зменшуватися
протягом І
триместру
вагітності
та, як
правило,
зростати протягом
ІІ та ІІІ
триместрів.
Одразу після
пологів
потреба в
інсуліні
стрімко
знижується
(збільшується
ризик
виникнення
гіпоглікемії).
Тому дуже
важливе
значення має
ретельний
контроль
рівня
глюкози у
крові.
Годування
груддю. Поки що
невідомо, чи
проникає
інсулін гларгін
у грудне
молоко.
Виникнення
будь-яких
метаболічних
ефектів,
спричинених
проникненням
інсуліну
гларгіну в
організм
новонародженого/немовляти
із грудним
молоком, не очікується,
оскільки
інсулін
гларгін є
пептидом,
який у
шлунково-кишковому
тракті
людини розщеплюється
на
амінокислоти.
Однак жінки під
час грудного
вигодовування
можуть потребувати
корекції
дози
препарату та
дієти.
Репродуктивна
функція.
Дослідження
на
лабораторних
тваринах не виявили
безпосереднього
шкідливого
впливу на
репродуктивну
функцію.
Діти. Безпека та ефективність препарату Лантус® встановлена у дітей віком 6 років і старше. У дітей ефективність і безпечність препарату Лантус® була продемонстрована тільки при застосуванні препарату ввечері. Через обмежений досвід ефективного та безпечного застосування препарату Лантус® дітям віком до 6 років, у цій віковій групі препарат можна застосовувати тільки під ретельним медичним наглядом.
Особливості
застосування.
Лантус® не є
препаратом
вибору для
лікування
діабетичного
кетоацидозу.
Замість нього
у таких
випадках
рекомендується
внутрішньовенне
введення
звичайного
(регуляр) інсуліну.
Якщо у
результаті
лікування не
вдається досягти
достатнього
контролю
рівня глюкози
або
спостерігаються
епізоди гіпо-
чи
гіперглікемії,
перед тим як
змінювати
дозування
препарату,
слід перевірити,
чи
дотримується
хворий
призначених
режиму
лікування,
місць
введення
препарату,
належної
техніки
ін’єкційного
введення а
також
оцінити інші
важливі
фактори, які
впливають на
ефективність
лікування.
Переведення
пацієнта на
інший тип або
марку
інсуліну має
відбуватися
під ретельним
медичним
наглядом.
Зміни сили
дії, марки (виробника),
типу
(регуляр, НПХ,
ленте, тривалої
дії тощо),
походження
(тваринний,
людський,
аналог людського
інсуліну)
та/або методу
виробництва
можуть
призвести до
необхідності
змінити дозу
інсуліну.
Введення
препаратів
інсуліну
може зумовити
утворення
антитіл до
нього. У
поодиноких
випадках
через
наявність
антитіл до інсуліну
може
виникати
потреба у корекції
дози для
профілактики
гіпо- або
гіперглікемії
(див. розділ
«Побічні
реакції»).
Гіпоглікемія
Час, через
який
розвивається
гіпоглікемія,
залежить від
профілю дії
інсулінів, що
застосовуються,
і тому може
змінюватися
при зміні
режиму
лікування.
Унаслідок
більш стабільного
надходження
в організм
базального
інсуліну при
застосуванні
препарату Лантус® слід
очікувати
меншої
імовірності
виникнення
гіпоглікемії
у нічний час,
тоді як у ранні
ранкові
години
гіпоглікемія
є більш імовірною.
Дотримуватися
особливої
обережності
і посилено
контролювати
рівень
глюкози у
крові
необхідно
тим пацієнтам,
у яких напади
гіпоглікемії
можуть бути
особливо
небезпечними
з клінічної
точки зору,
як,
наприклад, пацієнтам
з вираженим
звуженням
коронарних
артерій та
кровоносних
судин, що
постачають
кров`ю
головний
мозок (ризик
серцевих чи
мозкових
ускладнень
гіпоглікемії),
а також
пацієнтам з
проліферативною
ретинопатією,
яким не
проводилася
лазерна фотокоагуляція
(ризик
виникнення
транзи-торної
постгіпоглікемічної
сліпоти).
Пацієнтам
необхідно
знати про те,
що за певних
обставин
перші
симптоми
розвитку
гіпоглікемії
можуть бути
менш
помітними.
Симптоми, що вказують
на розвиток
гіпоглікемії,
можуть
змінюватися,
ставати менш
вираженими
або бути
взагалі
відсутніми у
пацієнтів,
які належать
до певних
груп ризику.
Серед них
хворі:
-
у
яких
спостерігається
значне
покращання
глікемічного
контролю,
-
у
яких
гіпоглікемія
розвивається
поступово,
-
літнього
віку,
-
які
перейшли з
інсуліну
тваринного
походження
на людський
інсулін,
-
з
автономною
(вегетативною)
нейропатією,
-
які
хворіють на
діабет
упродовж
тривалого
періоду часу,
-
з
психічними
розладами,
-
які
одночасно
отримують
терапію
деякими іншими
лікарськими
засобами
(див. розділ «Взаємодія
з іншими
лікарськими
засобами та
інші види взаємодій»).
У таких
ситуаціях
може
виникати
тяжка гіпоглікемія
(можливо, із
втратою
свідомості) ще
до того, як
пацієнт
зрозуміє, що
у нього знизився
рівень
глюкози у
крові.
Оскільки
інсулін
гларгін при
підшкірному
введенні діє
впродовж
тривалого
періоду часу,
це може
призвести до
того, що для
нормалізації
глікемічного
стану
вимагатиметься
більше часу.
Якщо у
хворого
спостерігається
нормальний
чи знижений
рівень
глікозильованого
гемоглобіну,
це може
вказувати на
виникнення у
нього
періодичних
недіагностованих
(особливо
нічних)
епізодів
гіпоглікемії.
Для
зменшення
ризику
виникнення
гіпоглікемії
дуже
важливими є
дотримання
пацієнтом
дози
препарату,
режиму
харчування,
правильне
введення
інсуліну, а
також
поінформованість
хворого
стосовно
симптомів
гіпоглікемії.
Існує ряд
факторів, які
підвищують
схильність
до
виникнення
гіпоглікемії
та вимагають
ретельного
спостереження
за станом
хворого, а
іноді і
корекції дози
препарату. До
них належать:
-
зміна
місця
введення
інсуліну,
-
підвищення
чутливості
до інсуліну
(наприклад,
при усуненні
стресових
факторів),
-
незвичне,
надмірне або
тривале
фізичне навантаження,
-
супутнє
захворювання
(наприклад,
блювання,
понос),
-
нераціональне
харчування,
-
пропуск
приймання
їжі,
-
вживання
алкоголю,
-
деякі
порушення
ендокринної
системи (порушення
функції
щитовидної
залози,
недостатність
аденогіпофіза
чи кори
надниркових
залоз) у
стадії
декомпенсації,
-
одночасне
застосування
деяких інших
лікарських
засобів.
Супутні
захворювання
Наявність
супутнього
захворювання
вимагає
посилення
контролю за
метаболічними
показниками.
У багатьох
випадках
показане
проведення
аналізу сечі
на присутність
кетонових
тіл та часто
виникає необхідність
у корекції
дози інсуліну.
Потреба в
інсуліні
нерідко може
зростати.
Пацієнтам,
хворим на
діабет 1 типу
повинні
продовжувати
регулярно
споживати
хоча б
невелику
кількість
вуглеводів,
навіть якщо
вони здатні
приймати
лише
незначну
кількість
їжі або зовсім
не можуть
приймати їжу,
або у них
виникає
блювання. Їм
ніколи не
слід
припиняти
застосування
інсуліну повністю.
Шприц-ручки,
придатні для
картриджів
Лантус®
Картриджі
інсуліну
Лантус® слід
використовувати
лише у
наступних шприц-ручках:
ОптіПен Про 1,
КлікСТАР. Їх
не можна
застосовувати
у інших
шприц-ручках
багаторазового
використання,
оскільки
точність дозування
була
визначена тільки
для вказаних
шприц-ручок.
Помилкове
введення
іншого
препарату
Надходили
повідомлення
про
помилкове введення
препаратів,
коли замість
інсуліну гларгіну
випадково
вводили інші
інсуліни,
зокрема
інсуліни
короткої дії.
Перед кожною
ін’єкцією
слід перевіряти
етикетку на
інсуліні, щоб
уникнути помилкового
введення
замість
інсуліну
гларгіну
інших інсулінів.
Комбінація
препарату
Лантус® з
піоглітазоном
Про випадки
серцевої
недостатності
повідомлялося
при
застосуванні
піоглітазону
у поєднанні з
інсуліном, особливо
у пацієнтів,
які
перебували
під ризиком
розвитку
серцевої
недостатності.
Це слід
враховувати
при розгляді
можливості
проведення
лікування
комбінацією
піоглітазону
та препарату
Лантус®. При
застосуванні
цієї
комбінації
пацієнти
мають бути
під наглядом
через
можливість
виникнення
ознак і симптомів
серцевої
недостатності,
збільшення
маси тіла і
набряку. При
будь-якому
погіршенні
кардіологічних
симптомів застосування
піоглітазону
необхідно
припинити.
Здатність
впливати на
швидкість
реакції при
керуванні
автотранспортом
або роботі з
іншими
механізмами.
Здатність
пацієнта до
концентрації
уваги та
швидкість
його реакції
можуть
порушуватися
внаслідок
виникнення
гіпоглікемії
чи
гіперглікемії
або,
наприклад,
унаслідок зорових
розладів. Це
може бути
небезпечним
у тих
ситуаціях,
коли ці
якості є
особливо
важливими
(під час
керування
транспортними
засобами або
роботи з механізмами).
Пацієнтам
необхідно
порадити
вживати необхідних
запобіжних
заходів з
метою уникнення
гіпоглікемії
під час
керування
транспортним
засобом. Це є
особливо
важливим для
тих
пацієнтів, у
яких перші
ознаки розвитку
гіпоглікемії
є слабко
вираженими
або взагалі
відсутні, а
також для
хворих, у
яких
гіпоглікемія
виникає
досить часто.
Слід ретельно
зважити, чи
варто сідати
за кермо або
працювати з
механізмами
у такому стані.
Взаємодія
з іншими
лікарськими
засобами та
інші види взаємодій. Існує
ряд речовин,
які
впливають на
метаболізм
глюкози, а отже,
їх
застосування
може
вимагати корекції
дози
інсуліну
гларгіну.
До речовин,
які можуть
посилювати
гіпоглікемічний
ефект
інсуліну та
збільшувати
схильність
до
виникнення
гіпоглікемії,
належать
пероральні
протидіабетичні
лікарські
засоби,
інгібітори
ангіотензинперетворюючого
ферменту
(АПФ), дизопірамід,
фібрати,
флюоксетин,
інгібітори моноаміноксидази
(МАО),
пентоксифілін,
пропоксифен,
саліцилати
та
сульфаніламідні
протимікробні
засоби.
До речовин,
які можуть
послаблювати
гіпоглікемічний
ефект
інсуліну,
належать
кортикостероїди,
даназол,
діазоксид,
сечогінні засоби,
глюкагон,
ізоніазид,
естрогени та
прогестини,
похідні
фенотіазину,
соматропін, препарати-симпатоміметики
(епінефрин (адреналін),
сальбутамол,
тербуталін),
гормони щитоподібної
залози,
атипові
антипсихотичні
лікарські
засоби
(клозапін та
оланзапін) та
інгібітори
протеаз.
Бета-блокатори,
клонідин,
солі літію
або алкоголь
можуть як
посилювати,
так і послаблювати
гіпоглікемічний
ефект
інсуліну. Пентамідин
може
викликати
гіпоглікемію,
після якої
іноді настає
гіперглікемія.
Крім того,
під дією
симпатолітичних
засобів,
таких як
бета-блокатори,
клонідин,
гуанетидин
та резерпін,
ознаки
адренергічної
контррегуляції
можуть
слабшати або
зовсім
зникати.
Фармакологічні
властивості.
Фармакодинаміка.
Інсулін
гларгін
розроблений
як аналог інсуліну
людини, який
має низьку
розчинність
у
нейтральному
середовищі. У
препараті
Лантус® він
є повністю
розчинним
завдяки кислому
середовищу
розчину для
ін’єкцій (рН 4). Після
введення у
підшкірні
тканини кислий
розчин
нейтралізується,
що призводить
до
виникнення
мікропреципітатів,
з яких постійно
вивільняється
невелика кількість
інсуліну
гларгіну, що
забезпечує
плавний (без
піків) та
передбачуваний
профіль
кривої
залежності
«концентрації-час»,
а також більш
тривалу дію
препарату.
Інсулін
гларгін
метаболізується
до 2 активних
метаболітів
– M1 та M2 (див. розділ «Фармакокінетика»).
Зв’язування
з
інсуліновим
рецептором:
Результати
досліджень in vitro
свідчать про
те, що
афінність
інсуліну гларгіну
та його
метаболітів M1 і M2 до
інсулінового
рецептору
людини
подібна до
афінності
людського
інсуліну.
Зв’язування
з рецептором
ІФР-1
(інсуліноподібного
фактору
росту 1): афінність
інсуліну
гларгіну до
рецептору
ІФР-1
приблизно у 5-8 разів
вища за
афінність
людського інсуліну
(але
приблизно у 70-80
разів нижча,
ніж афінність
ІФР-1 до цього
рецептору), у
той час як
метаболіти M1 і M2 зв’язуються
з рецептором
ІФР-1 з
афінністю, дещо
нижчою за
афінність
людського
інсуліну.
Загальна
терапевтична
концентрація
інсуліну
(інсуліну
гларгіну та
його
метаболітів),
що
визначалася
у пацієнтів з
цукровим діабетом
1 типу, була
значно
нижчою за ту, яка
була б
необхідною
для
напівмаксимального
зв’язування
з рецептором
ІФР-1 та для наступної
активації
мітогенно-проліферативного
механізму,
який
запускається
рецептором
ІФР-1.
Ендогенний
ІФР-1 у
фізіологічних
концентраціях
може
активувати
мітогенно-проліферативний
механізм;
проте
терапевтичні
концентрації
інсуліну, які
використовуються
при
інсулінотерапії,
в тому числі
при терапії
інсуліном
Лантус®,
значно нижчі
за
фармакологічні
концентрації,
необхідні
для
активації
ІФР-1-опосередкованого
механізму.
Найважливішою
дією
інсуліну, у
тому числі
інсуліну
гларгіну, є
регуляція
метаболізму
глюкози.
Інсулін та
його аналоги
знижують рівень
глюкози в
крові за
рахунок
стимуляції
його
споживання
периферичними
тканинами,
зокрема
скелетними
м’язами та
жировою
тканиною, а
також
пригнічення
утворення
глюкози у печінці.
Інсулін
пригнічує ліполіз
в адипоцитах
та протеоліз,
одночасно
посилюючи
синтез білка.
Клініко-фармакологічні
дослідження
довели
еквівалентність
однакових
доз інсуліну
гларгіну та
інсуліну
людини після
внутрішньовенного
введення цих
препаратів.
Як і при
застосуванні
будь-яких
інсулінів, на
характер дії
інсуліну
гларгіну у
часі можуть
впливати
фізична
активність
та інші чинники.
Дослідження
із
застосуванням
методу фіксації
еуглікемічого
стану, які
проводилися на
здорових
добровольцях
і хворих на
цукровий
діабет І
типу,
продемонстрували,
що, на
відміну від
НПХ
(нейтрального
протаміну Хагедорна)
інсуліну,
початок дії
інсуліну гларгіну
після
підшкірного
введення
настає
пізніше,
препарат діє
плавно, не
викликаючи появи
піків
концентрації
глюкози у
крові, а тривалість
його дії
пролонгована.
Результати
одного з
досліджень
серед
пацієнтів
наведені на
графіку нижче.
Профіль
активності у
хворих на
цукровий
діабет І типу.
|
Час
(години), який
пройшов після
підшкірної
ін’єкції
Кінець
періоду
спостереження
*-
визначена як
кількість
глюкози,
введеної для
підтримки
постійного
рівня
глюкози у плазмі
крові
(щогодинні
середні
показники).
Більша
тривалість
дії
підшкірно
введеного
інсуліну
гларгіну
безпосередньо
пов’язана із
повільнішою
абсорбцією,
що дозволяє
застосовувати
препарат 1
раз на добу.
Характер дії
у часі
інсуліну та
його
аналогів, таких
як інсулін
гларгін, може
мати значну міжіндивідуальну
та
інтеріндивідуальну
варіабельність.
У
клінічних
випробуваннях
після
внутрішньовенного
введення
інсуліну
гларгіну та інсуліну
людини
симптоми
гіпоглікемії
або контррегуляції
гормональної
відповіді були
аналогічними
у здорових
добровольців
та хворих на
цукровий
діабет 1 типу.
Вплив
інсуліну
гларгіну
(який вводили
1 раз на добу)
на перебіг
діабетичної
ретинопатії
оцінювався
під час
відкритого
п‘ятирічного
випробування,
препаратом
порівняння у
якому
слугував НПХ
інсулін
(вводився два
рази на добу),
що
проводилося
серед
1024 пацієнтів,
хворих на
цукровий діабет
ІІ типу, у
яких
спостерігалося
прогресування
ретинопатії
на 3 та більше
пункти за
шкалою, що
застосовувалася
у
дослідженні
«Раннє лікування
діабетичної
ретинопатії»
(Early Treatment Diabetic Retinopathy Study (ETDRS)).
Прогресування
оцінювалося
за допомогою
фотографування
очного дна.
Значної
різниці між
прогресуванням
діабетичної
ретинопатії
при введенні
інсуліну Лантус®
та НПХ
інсуліну не
було виявлено.
Діти та
підлітки
Під
час
рандомізованого
контрольованого
клінічного
дослідження
діти (віком
від 6 до 15 років),
хворих на
цукровий
діабет І типу
(n = 349) упродовж 28
днів
отримували інсулінотерапію
у
базально-болюсному
режимі, при
якому перед
кожним
прийманням
їжі вводився
звичайний
людський
інсулін. Інсулін
гларгін
вводили 1 раз
на ніч, а НПХ
інсулін вводили
1 або 2 рази на
день. У обох
групах вплив
на рівень
глікозильованого
гемоглобіну
та частоту
виникнення
гіпоглікемії,
що супроводжувалася
клінічними
проявами, був
аналогічним,
проте
зниження
рівня глюкози
у плазмі
крові
натщесерце,
порівняно з початковим
показником,
було більшим
у групі, яка отримувала
інсулін
гларгін,
порівняно із групою,
що
отримувала
НПХ. Також у
групі, що отримувала
інсулін
гларгін,
тяжкість
гіпоглікемії
була меншою. 143
пацієнти із
тих, що отримували
інсулін
гларгін під
час цього
дослідження,
продовжили
лікування
інсуліном
гларгіном у
межах
неконтрольованого
продовження
цього
дослідження,
середня тривалість
подальшого
спостереження
у якому
становила 2 роки.
При
продовженні
лікування
інсуліном гларгіном
жодних
сигналів, які
б свідчили
про
небезпеку, не
було
отримано.
Також
було
проведено
перехресне
порівняльне
дослідження
інсуліну
гларгіну
плюс інсулін
ліспро та НПХ
інсуліну
плюс звичайний
людський
інсулін
(кожен вид
лікування
застосовувався
впродовж 16
тижнів випадковим
чином) у 26
підлітків,
хворих на
діабет ІІ
типу, віком
від 12 до 18 років.
Як і у
описаному
вище
дослідженні
серед дітей,
зниження
рівня
глюкози у
крові
натщесерце,
порівняно з
початковим
рівнем, було
вище у групі,
що
отримувала
інсулін
гларгін,
порівняно із
групою, у
якій
вводився НПХ
/звичайний
людський інсулін.
Зміни рівня HbA1c
гемоглобіну
порівняно з
початковим
рівнем були
аналогічними
в обох
групах, проте
нічні
глікемічні
показники
були достовірно
вищими у
групі, що
отримувала
інсулін
гларгін/інсулін
ліспро, ніж у
групі НПХ інсулін/звичайний
інсулін, при
цьому середні
найнижчі
показники
становили 5.4 мМ
та 4.1
мМ.
Відповідно і
частота
виникнення
нічної гіпоглікемії
становила 32% у
групі, що
отримувала
інсулін
гларгін/інсулін
ліспро, та 52% у групі
НПХ
інсулін/звичайний
інсулін.
Порівняння
концентрації
інсуліну в
плазмі крові
у здорових
добровольців
та у хворих
на цукровий
діабет
вказувало на
більш повільну
та тривалішу
абсорбцію, а
також продемонструвало
відсутність
піку активності
після підшкірної
ін’єкції
інсуліну
гларгіну
порівняно з
НПХ
інсуліном
людини. Таким
чином, отримані
концентрації
інсуліну гларгіну
повністю
відповідали
профілю
фармакодинамічної
активності
препарату у часі.
На графіку,
наведеному
вище,
продемонстрований
профіль
активності
інсуліну гларгіну
та НПХ
інсуліну у
часі.
При
введенні
інсуліну
гларгіну 1
раз на добу
рівноважна
концентрація
досягається
вже через 2-4
дні після
першої
ін’єкції.
При
внутрішньовенному
введенні
періоди напіввиведення
інсуліну
гларгіну та
інсуліну людини
були цілком
порівнюваними.
Після
підшкірної
ін’єкції
інсуліну
Лантус®
у пацієнтів з
цукровим діабетом
інсулін
гларгін
швидко
метаболізується
на
карбоксильному
кінці
бета-ланцюга
з утворенням
двох
активних
метаболітів
– M1
(21A-гліцин-інсулін)
і M2 (21A-гліцин-дес-30B-треонін-інсулін).
У плазмі крові
головною
циркулюючою
сполукою є
метаболіт М1.
Експозиція М1
зростає
пропорційно
введеній
дозі
інсуліну
Лантус.
Фармакокінетичні
та
фармакодинамічні
дані свідчать
про те, що
ефект
підшкірної
ін’єкції інсуліну
Лантус®
пов’язаний
переважно із
експозицією
М1. Інсулін
гларгін та метаболіт
М2 у
більшості
учасників
досліджень
не
виявлялися, а
коли їхній
вміст можна було
визначити,
їхні
концентрації
не залежали
від введеної
дози
інсуліну
Лантус ®.
У
клінічних
дослідженнях
при аналізі
підгруп,
сформованих
за віком і
статтю, не
було
виявлено
різниці у
показниках
безпечності
та
ефективності
між
пацієнтами,
які отримували
інсулін
гларгін, та
досліджуваною
популяцією у
цілому.
Діти
та підлітки
Спеціальні
фармакокінетичні
дослідження
у дітей та
підлітків не
проводилися.
Фармацевтичні
характеристики.
Основні
фізико-хімічні
властивості:
безбарвний
або майже
безбарвний
прозорий
розчин.
Несумісність.
Цей
лікарський
засіб не
можна
змішувати з іншими
лікарськими
засобами. Дуже
важливо
пересвідчитися
в тому, що шприци
не містять
залишків
будь-якого
іншого матеріалу.
Термін
придатності. 3 роки.
Термін
придатності
після
першого
використання
картриджа
Цей
лікарський
засіб слід
зберігати
протягом
максимум 4
тижнів при
температурі
не вище +25
°C у
захищеному
від джерел
прямого
тепла та прямого
світла місці.
Ручка з
картриджем
не повинна
зберігатися
у
холодильнику.
Після
кожної
ін’єкції
шприц-ручку
слід знову
закривати
ковпачком з
метою
захисту від
світла.
Умови
зберігання. Зберігати
у
недоступних
для дітей
місцях!
Невідкриті
картриджі
Зберігати
при
температурі +2
°C - +8 °C.
Не
заморожувати!
Не
допускати
контакту з
морозильним
відділенням
або
накопичувачами
холоду.
Зберігати
картридж у
зовнішній
картонній
упаковці з
метою захисту
від світла.
Картриджі,
після
першого
використання
Умови
зберігання
дивіться у
розділі «Термін
придатності».
Категорія
відпуску. За
рецептом.
Виробник. Санофі-Авентіс
Дойчланд
ГмбХ,
Німеччина/Sanofi-Aventis
Deutschland GmbH, Germany.
Місцезнаходження. Індустріпарк
Хьохст, Д-65926
Франкфурт-на-Майні,
Німеччина/ Industriepark Hoechst, D-65926 Frankfurt am Main, Germany.