АМПІСИД™

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Мустафа Невзат Ілач Санаї А.Ш., Туреччина

Міжнародна непатентована назва: Ampicillin and enzyme inhibitor

АТ код: J01CR01

Форма випуску: Порошок для приготування розчину для ін'єкцій по 250 мг/125 мг у флаконах № 1 у комплекті з розчинником (0,5 % розчин лідокаїну гідрохлориду) по 1 мл в ампулах № 1

Діючі речовини: 1 флакон містить: 265,75 мг ампіциліну натрію та 136,75 мг сульбактаму натрію, що відповідає 250 мг ампіциліну та 125 мг сульбактаму
розчинник: 0,5 % розчин лідокаїну гідрохлориду

Допоміжні речовини:

Фармакотерапевтична група: Препарати групи пеніциліну

Показання: Лікування інфекцій, спричинених чутливими до компонентів препарату мікроорганізмами:
 інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, у тому числі синусит, середній отит, епіглотит та бактеріальна пневмонія;
 інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит;
 внутрішньочеревні інфекції, у тому числі перитоніт, холецистит, ендометрит та запалення органів таза;
 бактеріальна септицемія;
 інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів;
 гонококові інфекції.
Профілактика післяопераційних хірургічних інфекцій:
 при абдомінальних операціях та операціях у тазовій порожнині з метою зниження частоти виникнення післяопераційних інфекцій у пацієнтів, у яких може бути наявним зараження органів черевної порожнини.
Слід брати до уваги, що ампіцилін/сульбактам неефективний проти Pseudomonas aeruginosa.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/6405/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

АМПІСИДТМ

(AMPISID)

 

Склад:

діюча речовина:

1 флакон містить:

265,75 мг ампіциліну натрію та 136,75 мг сульбактаму натрію, що відповідає 250 мг ампіциліну та 125 мг сульбактаму;

531,5 мг ампіциліну натрію та 273,5 мг сульбактаму натрію, що відповідає 500 мг ампіциліну та 250 мг сульбактаму;

1063 мг ампіциліну натрію та 547 мг сульбактаму натрію, що відповідає 1000 мг ампіциліну та 500 мг сульбактаму;

розчинник: 0,5 % розчин лідокаїну гідрохлориду.

 

Лікарська форма. Порошок для приготування розчину для ін'єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Комбінація пеніцилінів, у тому числі з інгібіторами бета-лактамаз. Ампіцилін і інгібітор фермента. Код АТС J01C R01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до компонентів препарату мікроорганізмами:

− інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, у тому числі синусит, середній отит, епіглотит та бактеріальна пневмонія;

− інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит;

− внутрішньочеревні інфекції, у тому числі перитоніт, холецистит, ендометрит  та запалення органів таза;

− бактеріальна септицемія;

− інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів;

− гонококові інфекції.

Профілактика післяопераційних хірургічних інфекцій:

− при абдомінальних операціях та операціях у тазовій порожнині з метою зниження частоти виникнення післяопераційних інфекцій у пацієнтів, у яких може бути наявним зараження органів черевної порожнини.

Слід брати до уваги, що ампіцилін/сульбактам неефективний проти Pseudomonas aeruginosa.

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до компонентів препарату. Перенесена алергія до будь-якого пеніциліну в анамнезі. Також має бути врахована можливість виникнення перехресної алергічної реакції з цефалоспоринами. Інфекційний мононуклеоз та лімфатична лейкемія, через схильність до розвитку реакцій шкіри, подібних до кору.

Розчинник лідокаїну гідрохлорид не можна вводити пацієнтам з підвищеною чутливістю до місцевих знеболювальних засобів амідного типу або з блокадою серця.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат з розчинником 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін'єкцій застосовують тільки внутрішньом'язово (у вигляді болюсної ін'єкції).

Для підготовки до застосування препарат розводять 0,5 % стерильним розчином лідокаїну гідрохлориду. Після додавання розчинника до порошку слід зачекати кілька хвилин до повного зникнення піни, після чого оцінити повноту розчинення. Приготовлений розчин слід використати протягом 1 години після розчинення.

Для підготовки до застосування препарату рекомендується застосовувати наступні об'єми розчинників:

Вводять  внутрішньом'язово, у вигляді  у  вигляді  болюсної  ін'єкції  (протягом  щонайменше   

3 хвилин) глибоко у м'яз.

Якщо препарат необхідно застосовувати одночасно з аміноглікозидами, розчини слід готувати окремо та вводити у різні місця.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до ампіциліну та сульбактаму мікроорганізмами:

Застосування дорослим

Перед початком терапії препаратом необхідно визначити наявність у пацієнта гіперчутливості до компонентів препарату, зробивши шкірну пробу.

Залежно від тяжкості інфекцій, добову дозу препарату від 1,5 г/добу (0,5 г сульбактаму та 1 г ампіциліну) до 12 г/добу (4 г сульбактаму та 8 г ампіциліну) слід застосувати за кілька прийомів   кожні  6-8  годин.  При  менш  тяжких  інфекціях  препарат  можна  вводити  через

12 годин. Максимальна загальна добова доза не має перевищувати 12 г (4 г для сульбактаму).

Застосування дітям

Новонародженим під час першого тижня життя (особливо недоношеним) препарат, як правило, призначають у дозі 75 мг/кг/добу (що відповідає 25 мг/кг/добу сульбактаму і                   50 мг/кг/добу ампіциліну) у розподілених дозах кожні 12 годин.

Новонародженим від 1 тижня  та  немовлятам  до  1  року  добова  доза препарату   становить

150 мг/кг/добу (що відповідає 50 мг/кг/добу сульбактаму і 100 мг/кг/добу ампіциліну) у розподілених дозах кожні 12 годин.

Дітям від 1 року добова доза препарату препарату становить 150 мг/кг/добу (що відповідає 50   мг/кг/добу   сульбактаму   і   100   мг/кг/добу   ампіциліну)   у  розподілених  дозах  кожні

6-8 годин.

Для профілактики хірургічних інфекцій доза препарату становить 1,5-3 г. ЇЇ слід  вводити під час увідного наркозу, щоб забезпечити достатньо часу для досягнення  ефективних концентрацій у сироватці крові та тканинах під час операцій. Дозу можна вводити повторно через кожні 6-8 годин. Введення препарату, як правило, припиняють через 24 години після операції, за винятком тих випадків, коли застосування препарату продовжено з терапевтичною метою.

Для лікування неускладненої гонореї можна вводити 1 раз у дозі 1,5 г (сумарна доза сульбактаму та ампіциліну у співвідношенні 1:2). З метою збільшення тривалості наявності сульбактаму та ампіциліну у плазмі крові слід одночасно призначити пробенецид у дозі 1 г перорально.

Застосування хворим із порушеною функцією нирок

У хворих із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) виведення сульбактаму та ампіциліну уповільнюється однаково, тому співвідношення їх у плазмі крові не змінюється. Таким пацієнтам інтервали між дозами препарату мають бути подовжені, відповідно до звичайної практики застосування ампіциліну.

Пацієнти, які перебувають на діалізі

Як сульбактам, так і ампіцилін однаково елімінуються шляхом гемодіалізу. Тому препарат розпочинають застосовувати негайно після діалізу, а потім до початку наступного діалізу,  препарат слід застосовувати з інтервалом 48 годин.

Застосування пацієнтам із порушеною функцією печінки

Для пацієнтів із порушенням функції печінки корекція дозування не потрібна.

Застосування пацієнтам літнього віку

За умови відсутності ниркової недостатності корекція дозування препарату пацієнтам літнього віку не потрібна.

Тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції та  зазвичай становить 5-14 днів, однак у більш тяжких випадках її можна збільшити або додатково призначити ампіцилін. Як правило, лікування продовжують ще протягом 48 годин  після нормалізації температури тіла та зникнення ознак симптомів бактеріальної інфекції.

Тривалість лікування інфекцій, спричинених гемолітичними стрептококами, має бути щонайменше 10 днів, щоб уникнути ревматичної гарячки та гломерулонефриту.

 

Побічні реакції.

Препарат містить ампіцилін та сульбактам, тому вид та частота можливих побічних реакцій  схожі з вивченими для обох речовин.

Побічні реакції класифіковані за частотою їх виникнення з використанням  таких критеріїв: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), іноді (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко − оборотні зміни у складі крові, такі як анемія, гемолітична анемія,  лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура. Ці реакції зникають при відміні лікування. Дуже рідко − зміни показників коагуляції крові.

Порушення з боку нервової системи: рідко − запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність, сонливість, нейротоксичні реакції (судоми).

рушення з боку травного тракту: часто − діарея, відчуття важкості в епігастральній ділянці, метеоризм, нудота, блювання, анорексія, здуття живота; дуже рідко − ентероколіт та псевдомембранозний коліт, гастрит.

Порушення з боку сечовидільної системи: рідко − інтерстиціальний нефрит; невідомо −  затримка сечі, дизурія, наявність еритроцитів та гіалінових циліндрів у сечі.

З боку шкіри та підшкірної тканини: іноді − висипання, свербіж, інші шкірні реакції, запалення слизових оболонок (глосит, стоматит, чорний волосатий язик).

З боку скелетно-м’язової системи, сполучної тканини: рідко − біль у суглобах; невідомо −

незначні та тимчасові  підвищення рівня креатинінфосфокінази.

Інфекції та інвазії: невідомо − надто швидкий ріст стійких мікроорганізмів, кандидоз. 

Загальні порушення та порушення у місці введення: рідко −  біль у місці ін'єкції, флебіт або реакція     у     місці     ін’єкції      після     внутрішньовенного     застосування;     невідомо    −  

біль у грудній клітці, субстернальний біль, еритема, носова кровотеча, кровотеча зі слизових оболонок.

Порушення з боку імунної системи: рідко − реакції гіперчутливості, такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та мультиформна еритема, анафілактоїдні реакції, включаючи анафілактичний шок, агранулоцитоз, ангіоневротичний набряк, ексфоліативний дерматит; невідомо − набряки, набряк обличчя, озноб.

Порушення з боку гепатобіліарної системи: рідко − оборотне незначне підвищення рівня трансаміназ (АЛТ, ACT), білірубінемія, відхилення показників функції печінки, жовтяниця; невідомо  − гепатит (іноді з летальним наслідком), холестатичний гепатит.

Діти: доступні дані з безпеки щодо застосування дітям демонструють побічні реакції подібні до тих, що виникали у дорослих. Атиповий лімфоцитоз був зазначений в однієї дитини.

Лабораторні зміни: підвищення рівня лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, азоту сечовини крові, зниження сироваткового рівня альбуміну та загального білка, лімфоцитів, моноцитів, базофілів, еозинофілів, тромбоцитів; зниження рівня гематокриту, лімфоцитів, еритроцитів та гіалінових циліндрів, хибнопозитивні результати реакції Кумбса.

 

Передозування.

Інформація щодо гострої токсичності сульбактаму натрію/ампіциліну натрію обмежена. Очікуваними проявами передозування лікарським засобом є передусім збільшення кількості проявів побічних реакцій. Високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні ефекти, включаючи судоми. У випадку судом рекомендоване лікування із застосуванням діазепаму. Якщо передозування виникло у пацієнтів із нирковою недостатністю, виведення препарату з організму можна прискорити за допомогою діалізу.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Недостатньо даних щодо застосування сульбактаму/ампіциліну у період вагітності. Сульбактам проникає крізь плацентарний бар’єр. Незважаючи на те, що тератогенного та мутагенного впливу на плід не виявлено, препарат слід застосовувати тільки у тих випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Недостатньо даних щодо застосування сульбактаму/ампіциліну у період годування груддю. Невеликі кількості ампіциліну та сульбактаму проникають у грудне молоко, тому слід припинити годування груддю на період терапії препаратом.

 

Діти.

Препарат застосовують дітям від народження (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

 

Особливості застосування.

У пацієнтів зі встановленими алергічними реакціями, такими як сінна гарячка, кропив'янка або бронхіальна астма, ризик розвитку реакцій гіперчутливості підвищений. Така реакція частіше зустрічається у пацієнтів, в анамнезі яких наявні алергічні реакції на пеніциліни або інші алергічні реакції. Під час лікування пеніцилінами, включаючи сульбактам натрію/ампіцилін натрію, були описані серйозні (а іноді – летальні) алергічні (анафілактичні)

 

реакції. Перед призначенням препарату слід детально розпитати хворого щодо наявності в анамнезі реакцій гіперчутливості до пеніцилінів, цефалоспоринів або до інших алергенів. У разі розвитку алергічної реакції слід відмінити застосування препарату та призначити відповідне лікування. Розчинник, що містить лідокаїн, не слід застосовувати при підвищеній чутливості до місцевих анестетиків і при будь-яких формах серцевих блокад. Серйозні анафілактичні реакції вимагають лікування епінефрином. У разі необхідності слід призначити кисень (можливо, після інтубації), а глюкокортикоїди − внутрішньовенно.

Як і при застосуванні будь-якого антибіотика, важливе значення має постійне спостереження з метою виявлення ознак надмірного росту нечутливих організмів, включаючи грибки. Необхідно дотримуватись обережності при призначені антибіотика у комбінації з глюкокортикоїдами, оскільки існує можливість розвитку суперінфекції через зниження стійкості до інфекцій. Якщо розвивається суперінфекція, препарат слід відмінити та/або призначити відповідну терапію.

При застосуванні антибактеріальних препаратів, включаючи сульбактам/ампіцилін, повідомлялося про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile (СDАD), зі ступенем тяжкості від легкої діареї до коліту з летальним наслідком.

Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки розвиток СDАD можливий після 2-х місяців після завершення антибактеріальної терапії. У випадку сильної та тривалої діареї слід негайно припинити терапію препаратом та розпочати відповідну терапію (наприклад ванкоміцин для перорального застосування 4 х 250 мг щоденно). Протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику кишечнику.

Перед початком лікування гонореї при підозрі одночасної наявності сифілісу необхідно попередньо провести обстеження у темному полі. Далі протягом щонайменше 4-х місяців потрібно проводити серологічні тести з частотою 1 раз на місяць.

Під час тривалої терапії рекомендується контролювати функцію печінки, нирок та системи кровотворення, особливо при застосуванні новонародженим (перш за все недоношеним) та немовлятам.

Щоб уникнути розвитку резистентності та проявів побічних ефектів, комбінація ампіциліну та сульбактаму має бути застосована тільки у тих випадках, коли ефективність тільки ампіциліну є недостатньою.

У багатьох хворих на мононуклеоз, які застосовували ампіцилін, розвивався шкірний висип, оскільки інфекційний мононуклеоз має вірусне походження, тому для його лікування не слід застосовувати препарат.

При призначенні ампіциліну у період вагітностів повідомлялося про тимчасове зниження рівнів у плазмі крові кон'югованих естрогенів, естріолглюкуроніду, кон'югованого естрону та естрадіолу.

Пацієнтам, які мають обмежувати надходження натрію до організму, слід брати до уваги, що:

− Ампісид™ 375 мг містить приблизно 28,75 мг натрію;

− Ампісид™ 750 мг містить приблизно 57,5 мг натрію;

− Ампісид™ 1,5 г містить приблизно 115 мг натрію.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Вплив препарату на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або на роботу з іншими механізмами не вивчався. Однак, пацієнти мають бути проінформовані щодо можливого впливу на швидкість реакції таких поодиноких побічних реакцій як запаморочення, підвищена втомлюваність або сонливість.

 

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ацетилсаліцилова кислота, індометацин та фенілбутазон затримують елімінацію пеніцилінів. Алопуринол − при одночасному застосуванні алопуринолу та ампіциліну частота виникнення висипань у пацієнтів, які отримують обидва препарати, суттєво підвищується порівняно з відповідною частотою у пацієнтів, які отримують лише ампіцилін.

Аміноглікозиди − змішування ампіциліну з аміноглікозидами in vitro призводить до взаємної інактивації: якщо ці групи антибактеріальних препаратів застосовуються одночасно, то вводити їх потрібно у різні місця з інтервалом щонайменше в 1 годину.

Антикоагулянти − парентеральні пеніциліни можуть порушити функцію агрегації тромбоцитів та показники коагуляції. Ці ефекти можуть посилитися при одночасному застосуванні антикоагулянтів.

Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди та тетрацикліни) можуть впливати на бактерицидну дію пеніцилінів, тому краще уникати їхнього одночасного застосування.

Естрогени (пероральні контрацептиви) − є повідомлення про зниження ефективності пероральних контрацептивів у жінок, які застосовували ампіцилін, наслідком чого стала незапланована вагітність. Хоча цей вплив слабкий, пацієнткам необхідно застосовувати інший або додатковий метод контрацепції у період застосування ампіциліну.

Метотрексат − одночасне застосування з пеніцилінами призводило до зниження кліренсу метотрексату та інтоксикації метотрексатом.

Пробенецид зменшує ниркову екскрецію ампіциліну і сульбактаму; при одночасному застосуванні підвищуються концентрації активних речовин у сироватці крові, подовжується період напіввиведення та підвищується ризик виникнення токсичності. Цей ефект може бути застосований при лікуванні деяких захворювань (наприклад гонорея) з метою забезпечення концентрації препарату у сироватці крові протягом більш тривалого часу.

Вплив на лабораторні показники − псевдопозитивний результат щодо глюкозурії може бути виявиленим при визначенні цукру у сечі (за допомогою реактиву Бенедикта, Фелінга та Клінітесту), тому визначення глюкози слід проводити ферментативним шляхом. Може впливати на показники уробіліногену.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Препарат містить комбінацію бета-лактамного інгібітору − сульбактаму та бактерицидного бета-лактамного антибіотика − ампіциліну.

Ампіцилін відноситься до групи пеніцилінінв широкого спектра дії та виявляє активність проти грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів. Ампіцилін проявляє бактерицидну дію, пригнічуючи біосинтез оболонок кліток мікроорганізмів.

Сульбактам пригнічує бета-лактамази бактерій, які інактивують пеніциліни, таким чином посилює дію ампіциліну у стійких до пеніциліну мікроорганізмів. Сульбактам демонструє антибактеріальну активність тільки до Neisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Moraxella (Branhamella) catarrhalis та Burkholderias cepacia.

Стійкість до сульбактаму/ампіциліну може базуватися на наступних механізмах:

− інактивація бета-лактамазами у наслідок чого сульбактам/ампіцилін немає достатнього впливу на бактерії, що продукують бета-лактамазу;

− зниження афінності пеніцилін-зв'язуючих білків (ПЗБ) у зв'язку з мутацією існуючих ПЗБ або у зв'язку з продукуванням додаткових ПЗБ зі зниженою афінністю до ампіциліну;

− недостатнє пригнічення ПЗБ через слабку пенітрацію ампіциліну у зовнішню стінку клітини.

 

 

 

 

Зазвичай чутливі види мікроорганізмів:

− аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін-чутливі штами); Streprococcus pneumoniae та інші види Streptococcus;

− аеробні грамнегативні бактерії:  Haemophilus influenzae та parainfluenzae (штами, що продукують та не продукують бета-лактамази); Moraxella catarrhalis; Neisseria meningitidis та gonorrhoeae;

− анаеробні бактерії: Bacteroides fragilis та інші види цього роду.

Види, що набувають резистентності у поодиноких випадках:

− аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecium, Staphylococcus epidermidis;

− аеробні грамнегативні бактерії: Escherichia coli, Klebsiella spp., Proteus spp.

Мікроорганізми з вродженою резистентністю:

− аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін-нечутливі штами);

− аеробні грамнегативні бактерії: Pseudomonas aeruginosa, Morganella morganii, Serratia, Enterobacter cloacae, види Citrobacter та всі ентеробактерії, що продукують бета-лактамазу типу І.

Фармакокінетика.

Контрольні показники

Для препарату рекомендовані наступні контрольні показники мінімальної інгібуючої концентрації (МІС, мкг/мл згідно EUCAST) чутливий ≤ 2, резитентний ≥ 8. При призначенні терапії необхідно враховувати рівні чутливості конкретного збудника до препарату.

Всмоктування/розподіл

Як після внутрішньовенного, так і після внутрішньом’язового введення досягаються високі концентрації ампіциліну/сульбактаму у сироватці крові. Після внутрішньовенного введення ампіциліну/сульбактаму досягаються вищі концентрації, ніж після внутрішньом'язового введення, але біодоступність ампіциліну/сульбактаму після внутрішньом'язового введення є майже повністю. Сульбактам/ампіцилін добре розподіляється у більшості тканин, рідин організму та секреціях.

Метаболізм

Поки що невизначено метаболіти сульбактаму та ампіциліну.

Виведення

Період напіввиведення як сульбактаму,  так  і  ампіциліну  у  дорослих  становить  приблизно

1  годину.  У  пацієнтів  старше  65   років   період   напіввиведення   коливається   між   2   та

3 годинами. У дітей від 1 року до 1,5 років період напіввиведення дещо коротший (приблизно 50 хвилин), тоді як він набагато довший (8-9 годин) у новонароджених та недоношених дітей. Близько 80 % обох речовин виводиться у незмінному стані з сечею протягом 8 годин після введення разової дози сульбактаму/ампіциліну.

Супутнє введення сульбактаму та ампіциліну не призводить до клінічно важливих відхилень від кінетичних параметрів, які б спостерігалися при введенні разової дози окремих субстанцій.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: сипучий порошок білого або майже білого кольору.

 

Несумісність.

Сульбактам/ампіцилін та аміноглікозиди слід відновлювати та вводити окремо, через in vitro інактивацію аміноглікозидів амінопеніцилінами. Через наявність ампіциліну розведена форма препарату несумісна з наступними лікарськими засобами: гентаміцин, канаміцин, хлорпромазин, гідралазин. Через несумісність препарат слід застосовувати окремо від таких лікарських засобів: ін'єкційний метронідозол, ін'єкційний тетрациклін, тіопентал натрію, преднізолон, прокаїн суксаметонію хлорид, та норадреналін. Ампіцилін менш стабільний у розчинах, що містять глюкозу та інші карбогідрати, окрім цього, його не слід змішувати з кров'ю, препаратами крові, білковими гідролізатами або амінокислотами. Ампіцилін, а, отже, і препарат несумісні з аміноглікозидами, тому їх не слід змішувати в одній ємності.

 

Термін придатності.  3 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С, в захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Упаковка.

1 флакон з порошком для приготування розчину для ін'єкцій по 250 мг/125 мг у комплекті з розчинником (0,5 % розчин лідокаїну гідрохлориду) по 1 мл в ампулах № 1; в коробці.

1 флакон з порошком для приготування розчину для ін'єкцій по 500 мг/250 мг у комплекті з розчинником (0,5 % розчин лідокаїну гідрохлориду) по 1,8 мл в ампулах № 1; в коробці.

1 флакон з порошком для приготування розчину для ін'єкцій по 1000 мг/500 мг у комплекті з розчинником (0,5 % розчин лідокаїну гідрохлориду) по 3,5 мл в ампулах № 1; в коробці.

 

Виробник.

Мустафа Невзат Ілач Санаї А.Ш/

Mustafa Nevzat Ilас Sanayii A.S.

 

Місцезнаходження.

Проспект Санай № 13, Чабанчешме, Енібосна, Стамбул, Туреччина/