ПРЕНЕСА®

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: КРКА, д.д., Ново место, Словенія

Міжнародна непатентована назва: Perindopril

АТ код: C09AA04

Форма випуску: Таблетки по 8 мг № 30 (10х3), № 60 (10х6), № 90 (10х9) у блістерах у коробці

Діючі речовини: 1 таблетка містить 8 мг периндоприлу у вигляді солі терт-бутиламіну

Допоміжні речовини: кальцію хлорид гексагідрат, лактози моногідрат, кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: Артеріальна гіпертензія.
Серцева недостатність.
Стабільна ішемічна хвороба серця. Для запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів після інфаркту міокарда та/або реваскуляризації.
Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/5145/01/03



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ПренесаÒ

(PrenessaÒ)

 

Склад:

 діюча речовина: периндоприлу тертбутиламін;

1 таблетка містить 2 мг, 4 мг, або 8 мг периндоприлу у вигляді солі тертбутиламіну;

допоміжні речовини: кальцію хлорид гексагідрат, лактози моногідрат, кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Периндоприл. Код АТС С09А А04.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Серцева недостатність.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними  захворюваннями.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якого іншого інгредієнта препарату, а також до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Наявність ангіоневротичного набряку в анамнезі, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Вагітність (особливо другий та третій триместри).

Дитячий вік.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат призначений дорослим для перорального застосування.

Рекомендується приймати периндоприл 1 раз на добу вранці перед вживанням їжі.

Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, профілю пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл можна призначати у монотерапії або в комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.

Рекомендована початкова доза становить 4 мг 1 раз на добу, вранці.

Пацієнтам із високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнтам із реноваскулярною артеріальною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою недостатністю або тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнтам літнього віку) через можливість виникнення раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози) рекомендується початкова доза 2 мг під наглядом лікаря, якщо потрібно – в умовах стаціонару.

Через 1 місяць лікування дозу можна підвищити до максимальної дози – 8 мг 1 раз на добу.

На початку терапії периндоприлом можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі. Якщо це можливо, слід припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування периндоприлом.

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, якщо не можна припиняти застосування діуретиків, лікування периндоприлом слід розпочинати з добової дози 2 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові. Подальше підвищення дозування периндоприлу має здійснюватися залежно від показників артеріального тиску, а при необхідності лікування діуретиками може бути відновлено.

Пацієнтам літнього віку  лікування слід розпочинати з дози 2 мг,  яка може бути підвищена до 4 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі необхідності, залежно від функції нирок – до 8 мг.

Серцева недостатність

Лікування периндоприлом  рекомендується розпочинати під ретельним медичним наглядом з рекомендованої початкової дози 2 мг вранці. Через 2 тижні, за умови доброї переносимості препарату, дозу можна підвищити до 4 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають індивідуально, залежно від клінічного стану пацієнта.

Лікування пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю та інших пацієнтів із групи високого ризику (з порушенням функції нирок та схильністю до порушень рівня електролітів, пацієнтів, які отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) слід розпочинати під ретельним медичним наглядом.

У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, зокрема у пацієнтів із дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, у пацієнтів з гіповолемією або у тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, якщо можна, до початку терапії периндоприлом. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію в сироватці крові слід ретельно контролювати до початку та під час лікування периндоприлом.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документпально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця

Початкова доза периндоприлу становить 4 мг 1 раз на добу. Через 2 тижні, за умови гарної переносимості та з урахуванням функції нирок, дозу підвищують до 8 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам літнього віку спочатку призначають препарат у дозі 2 мг 1 раз на добу протягом 1-го тижня, протягом наступного тижня – 4 мг 1 раз на добу. Через 1 тиждень дозування підвищують до 8 мг 1 раз на добу. Дозу можна підвищувати тільки за умови гарної переносимості попередньої більш низької дози.

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з церебровскулярними захворюваннями

Початкова доза периндоприлу для пацієнтів з цереброваскулярними  захворюваннями в анамнезі становить 2 мг на добу у вигляді однократної ранкової дози. Після 2 тижнів лікування дозу підвищують до 4 мг на добу та застосовують протягом ще 2 тижнів перед початком введення індапаміду.

Необхідний ретельний контроль артеріального тиску.

Периндоприл можна призначити у комбінації з індапамідом або перейти на застосування фіксованої комбінації периндоприлу та індапаміду як перед, так і під час лікування периндоприлом.

Лікування розпочинають у строки від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Дозування для пацієнтів із нирковою недостатністю залежить від кліренсу креатиніну

(див. таблицю).

 

* Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв. Пацієнти, які перебувать на гемодіалізі, повинні приймати периндоприл після проведення гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки  не потребують коригування дози препарату.

 

Побічні реакції.

Побічні реакції класифіковані у такі групи відповідно до їх частоти: дуже поширені (≥1/10), поширені (≥1/100, <1/10), непоширені (≥1/1000, <1/100), рідко поширені (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко поширені (<1/10000), включаючи поодинокі повідомлення.

Психічні порушення

Непоширені: порушення сну та настрою.

З боку нервової системи

Поширені: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія.

Дуже рідко поширені: затьмарення свідомості.

З боку органів зору

Поширені: порушення зору.

З боку органів слуху

Поширені: шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи

Поширені: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози).

Дуже рідко поширені: внаслідок раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику можуть виникнути аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт.

Повідомлялося також про випадки виникнення васкулітів.

З боку дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння

Поширені: кашель, диспное.

Непоширені: бронхоспазм.

Дуже рідко поширені: еозинофільна пневмонія, риніт.

З боку шлунково-кишкового тракту

Поширені: нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, розлади травлення, діарея і запор.

Непоширені: сухість у роті.

Дуже рідко поширені: панкреатит.

З боку печінки та жовчного міхура

Дуже рідко поширені: цитолітичний або холестатичний гепатит.

З боку  шкіри та  підшкірних тканин

Поширені: висипання, свербіж.

Непоширені: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини, гортані, кропив’янка.

Дуже рідко поширені: поліморфна еритема.

З боку скелетно-м’язового апарату, сполучної та кісткової тканин

Поширені: м’язові судоми.

З боку нирок і сечового міхура

Непоширені: ниркова недостатність.

Дуже рідко поширені: гостра ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Непоширені: імпотенція.

Загальні порушення

Поширені: астенія.

Непоширені: підвищення потовиділення.

З боку кров’яної  та лімфатичної систем

Дуже рідко поширені: зниження рівня гемоглобіну, гематокрит, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, випадки агранулоцитозу і панцитопенії.

Поодинокі повідомлення: у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази спостерігалися поодинокі випадки гемолітичної анемії.

Можливе підвищення сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові, виникнення оборотної гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю, реноваскулярною гіпертензією. Підвищення рівня печінкових трансаміназ та рівня білірубіну в сироватці крові відзначались як рідко поширені.

 

Передозування.

Дані про передозування обмежені. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є артеріальна гіпотензія, шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, брадикардія, відчуття серцебиття, запаморочення, занепокоєння, кашель.

Лікування слід проводити шляхом внутрішньовенного введення 0,9 % розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у горизонтальне положення та припідняти йому ноги. Можна також застосувати ангіотензин II та/або катехоламіни для внутрішньовенного введення. Видалити периндоприлат із системного кровообігу можна шляхом гемодіалізу. Для усунення брадикардії, що не піддається лікуванню, у разі крайньої потреби розглядають питання щодо імплантації водія ритму. Необхідно постійно контролювати основні показники життєдіяльності, рівень електролітів та креатиніну в крові.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Периндоприл не слід приймати під час І триместру вагітності. Коли вагітність планується або підтверджується, лікування препаратом слід припинити та якомога швидше необхідно перейти на альтернативне лікування.

Периндоприл протипоказаний під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності.

Невідомо, чи проникає периндоприл у грудне молоко. Тому застосування периндоприлу не рекомендується матерям, які годують груддю. Якщо необхідне застосування периндоприлу, слід припинити годування груддю.

 

Діти.

Ефективність та безпека застосування препарату дітям не встановлені, тому периндоприл не рекомендується застосовувати у педіатрії.

 

Особливості застосування.

Перед початком та під час застосування препарату необхідно проводити моніторинг артеріального тиску, функції нирок і калію у плазмі крові.

Стабільна ішемічна хвороба серця

Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом трапляється напад стенокардії тяжкого або помірного ступеня, слід зробити ретельну оцінку користі/ризику перед продовженням лікування.

Артеріальна гіпотензія

Інгібітори АПФ можуть спричиняти зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко виникає у пацієнтів з неускладненою гіпертензією та ймовірніша у пацієнтів із гіповолемією, спричиненою терапією діуретиками, безсольовою дієтою, проведенням діалізу, діареєю або блюванням, або з тяжкою ренінзалежною гіпертензією. Симптоматична гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю з асоційованою нирковою недостатністю або без неї. Вона частіше трапляється у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності, при застосуванні високих доз петльових діуретиків, у пацієнтів з гіпонатріємією або порушенням функції нирок функціонального характеру. Для пацієнтів з високим ризиком симптоматичної гіпотензії початок терапії і корекцію доз необхідно ретельно контролювати. Подібних застережних заходів слід вживати при лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, коли надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення і у разі необхідності ввести внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату після нормалізації артеріального тиску шляхом збільшення об’єму крові.

У деяких пацієнтів з гострою серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні периндоприлу. Такий ефект передбачається і зазвичай не є причиною для припинення лікування. Якщо гіпотензія стає систематичною, може виникнути необхідність у зниженні дози або припиненні лікування периндоприлом.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія

Периндоприл, як і інші інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, необхідно застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (наприклад, аортальним стенозом або гіпертрофічною кардіоміопатією).

Порушення функції нирок

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід підбирати залежно від кліренсу креатиніну, а потім – відповідно до реакції пацієнта на лікування. Необхідно постійно контролювати рівень калію в сироватці крові та величину кліренсу у таких пацієнтів.

У пацієнтів із серцевою недостатністю гіпотензія після початку терапії інгібіторами АПФ може призвести до подальшого порушення функції нирок. У такій ситуації може виникнути гостра ниркова недостатність, зазвичай оборотна.

У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки під час лікування інгібіторами АПФ збільшуються рівні сечовини крові і креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотні після припинення терапії. Це найімовірніше у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також наявна реноваскулярна гіпертензія, підвищується ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати під ретельним медичним контролем з низьких доз і з ретельним титруванням доз. Застосування діуретиків є додатковим фактором ризику появи гіпотензії, тому у перші тижні лікування рекомендується відмінити діуретик і провести оцінку функції нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без видимої наявної реноваскулярної хвороби можуть збільшитись рівні сечовини крові і креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначно і тимчасово, особливо коли периндоприл приймати паралельно з діуретиками. Це, імовірніше, може виникати у пацієнтів із наявним порушенням функції нирок. Може знадобитися зниження дози та/або припинення застосування діуретиків та/або периндоприлу.

Пацієнти, яким проводиться гемодіаліз

У пацієнтів, яким проводився діаліз із високопроточними мембранами і які одночасно одержували лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції. Для таких пацієнтів необхідно розглянути можливість застосування інших типів діалізних мембран або іншого класу гіпотензивних засобів.

Трансплантація нирок

Відсутній досвід застосування периндоприлу пацієнтам з нещодавно проведеною трансплантацією нирки.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, яких лікували інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту, включаючи периндоприл, у деяких випадках з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, губ, слизових оболонок, язика, глотки та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосування периндоприлу необхідно негайно припинити і розпочати ретельне обстеження до повного зникнення симптомів. У випадку набряку обличчя та губ стан може поліпшитися без лікування, але застосування антигістамінів полегшить симптоми.

Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. При набряку язика, голосової щілини або гортані ймовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, у цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії. Вона може включати застосування адреналіну і/або підтримку вільної прохідності дихальних шляхів. Вільну прохідність дихальних шляхів слід підтримувати при медичному спостереженні до повного і стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти, у яких були випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язаного із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності

Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, трапляються анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу життю. Такі реакції усувалися тимчасовим скасуванням прийому інгібіторів АПФ перед кожним плазмаферезом.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації (наприклад, до осиної або бджолиної отрути), спостерігались анафілактоїдні реакції. У таких пацієнтів ці реакції зникають після тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ, але вони з’являлися знову при необережному проведенні провокаційних проб.

Печінкова недостатність

Лікування інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту іноді супроводжувалось появою синдрому, який розпочинався як холеостатична жовтяниця з прогресуванням до блискавичного некрозу печінки (іноді) з летальним наслідком. Механізм такого синдрому не з’ясований. При появі жовтяниці або при значному підвищенні активності ферментів печінки необхідно припинити застосування інгібіторів АПФ і провести медичне спостереження та лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія

Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу/тромбоцитопенії/анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших факторів ризику при прийомі інгібіторів АПФ нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід застосовувати з особливою обережністю при лікуванні пацієнтів з колагеновими судинними захворюваннями або пацієнтів, яким проводиться лікування імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, а також при комбінації деяких цих факторів ризику, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися тяжкі інфекції, що в певних випадках не реагували на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо для лікування таких пацієнтів застосовувався периндоприл, то обов’язково проводився періодичний контроль кількості лейкоцитів та інструктаж пацієнтів щодо необхідності повідомлень про будь-які ознаки інфекції. Були повідомлення про спорадичне виникнення гемолітичної анемії у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Расовий фактор

Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів афро-американської раси, ніж у інших. Як повідомлялося для інших інгібіторів АПФ, периндоприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів афро-американської раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ іноді з’являється кашель. Цей кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, має розглядатися як частина диференціального діагнозу кашлю.

Хірургія/загальна анестезія

У пацієнтів після хірургічної операції та у тих, які отримують гіпотензивні засоби під час анестезії, периндоприл може блокувати формування ангіотензину ІІ внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Лікування рекомендується тимчасово припинити за один день до операції. Гіпотензію, яка виникла внаслідок цього механізму, можна лікувати шляхом підвищення об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів при прийомі інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (понад         70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад, гепарину). За необхідності проведення такого паралельного лікування слід регулярно визначати рівень калію у сироватці крові.

Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії.

Пацієнти з цукровим діабетом

У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або застосовують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень цукру в крові під час перших місяців лікування інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза

Таблетки Пренеса містять лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід приймати цей препарат.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При керуванні автомобілем або роботі з іншими технічними засобами ймовірне виникнення запаморочення, втоми, порушення зору. При наявності у пацієнта таких станів його здатність керувати автомобілем або працювати з іншими технічними засобами може знизитися.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики

У пацієнтів, особливо з порушеннями водно-електролітного балансу, які приймають діуретики, може виникнути надмірне зниження артеріального тиску після початку терапії інгібітором АПФ. Імовірність появи гіпотензивного ефекту може бути знижена шляхом припинення прийому діуретика, збільшення прийому рідини й солі до початку терапії, призначення периндоприлу у низьких дозах з пропорційним їх підвищенням.

Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або сольові замінники, що містять калій

Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), калієві добавки або сольові замінники, що містять калій, можуть призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові. Таким чином, комбінація периндоприлу з вищезазначеними лікарськими препаратами не рекомендується. Якщо одночасне застосування показане через наявність гіпокаліємії, потрібна особлива обережність і частий контроль рівня калію в крові.

Літій

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ відзначалося оборотне збільшення концентрації літію в сироватці крові та збільшення можливості токсичності. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може додатково підвищувати ризик літієвої токсичності при прийомі інгібіторів АПФ. Застосування периндоприлу з літієм не рекомендується, але якщо комбінована терапія є необхідною, слід проводити ретельний контроль рівня літію в сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі > 3 г/добу

Прийом НПЗП, особливо індометацину, може знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім того, НПЗП і інгібітори АПФ додатково підвищують рівень калію в сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. Такі ефекти є зазвичай реверсивними. Рідко може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з уже порушеною функцією нирок, таких як пацієнти літнього віку або пацієнти з порушенням водно-електролітного балансу.

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори

Одночасне застосування цих лікарських засобів може збільшити гіпотензивний ефект периндоприлу. Одночасне його застосування з нітрогліцерином або іншими нітратами чи вазодилататорами може спричинити ще більше зниження артеріального тиску.

Протидіабетичні засоби

Одночасне застосування  інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може спричиняти ефект зниження рівня глюкози в крові з ризиком виникнення гіпоглікемії. Така взаємодія є найвірогіднішою протягом перших тижнів комбінованого лікування, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори

Периндоприл можна застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичний засіб у дозах 75-162 мг на добу), тромболітичними засобами і/або бета-блокаторами.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики

Одночасне застосування певних анестетичних лікарських препаратів, трициклічних антидепресантів і нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Симпатоміметичні засоби

Симпатоміметичні засоби можуть знижувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Золото

При одночасному застосуванні інгібітору АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалату) рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, припливи, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія).

Естрогени

При одночасному застосуванні можливе зменшення антигіпертензивної дії препарату за рахунок затримки рідини в організмі.

Засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку, разом з інгібіторами АПФ підвищують ризик нейтропенії і/або агранулоцитозу.

Алкоголь, діуретики, антигіпертензивні засоби, трициклічні антидепресанти потенціюють гіпотензивний ефект периндоприлу і підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакоди наміка. Периндоприл є інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. Ангіотензинперетворювальний фермент, або кіназа, є ексопептидазою, що дає можливість перетворювати ангіотензин I на ангіотензин II, а також спричиняє розпад вазодилататорного агента брадикініну з утворенням неактивного гептапептиду. Гальмування активності ангіотензинперетво-рювального ферменту призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, підвищення активності реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) і зниження секреції альдостерону. Оскільки ангіотензинперетворювальний фермент блокує брадикінін, гальмування активності цього ферменту призводить до збільшення активності циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, а отже – до активації системи простагландинів. Такий механізм сприяє дії інгібіторів АПФ щодо зниження артеріального тиску і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад, кашель).

Периндоприл в організмі перетворюється на активний метаболіт – периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють гальмування активності АПФ.

Периндоприл виявляє активність при слабкій, помірній і тяжкій артеріальній гіпертензії. Він знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл знижує загальний периферичний опір, що призводить до зменшення системного артеріального тиску. Збільшення периферичного кровообігу відбувається практично без зміни частоти серцевих скорочень. Як правило, відбувається збільшення ниркового кровотоку, при цьому швидкість клубочкової фільтрації практично не змінюється.

Максимальний гіпотензивний ефект досягається через 4-6 годин після одноразового прийому препарату і триває протягом не менше 24 годин. Зниження артеріального тиску відбувається швидко. У пацієнтів зі зворотною реакцією стабілізація артеріального тиску відбувається в середньому протягом 1 місяця лікування і підтримується без появи тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується синдромом відміни.

Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.

Додаткова терапія з тіазидним діуретиком має синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ і тіазидного діуретика також зменшує ризик виникнення гіпокаліємії, що була спричинена терапією діуретиком.

Периндоприл зменшує роботу серця шляхом зменшення перед- і післянавантаження.

Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:

– зниження тиску наповнення у правому і лівому шлуночках,

– зниження системного периферичного судинного опору,

– збільшення серцевого індексу та покращення серцевого викиду.

У порівняльних дослідженнях було показано, що перше введення початкової дози периндоприлу 2 мг пацієнтам зі слабкою чи помірною серцевою недостатністю порівняно із введенням плацебо не супроводжується значним падінням артеріального тиску.

Фармакокінетика. Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години; біодоступність у середньому становить 65-70 %. Приблизно 20 % від загальної кількості периндоприлу, що всмоктався, перетворюється на активний метаболіт периндоприлат. Крім того, утворюється ще п’ять неактивних метаболітів. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому. Оскільки наявність їжі у шлунку призводить до зниження перетворення периндоприлу на периндоприлат і тому – до зменшення біодоступності, периндоприл слід засосовувати перорально як разову добову дозу вранці перед прийомом їжі.

Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування з білками є незначним (з ангіотензинперетворювальним ферментом зв’язується менше 20 % периндоприлату), але залежить від концентрації.

Периндоприлат виводиться з сечею, а період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 3-5 годин. Розпад периндоприлату, зв’язаного з ангіотензинперетворювальним ферментом, призводить до збільшення ефективного періоду напіввиведення до 17 годин. При багаторазовому введенні препарату стабілізація фармакокінетичних параметрів досягається протягом 4 днів. Після багаторазового прийому не відбувалося накопичення периндоприлу.

У людей літнього віку та пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю знижується виведення периндоприлату. При порушенні функції нирок рекомендується змінювати дозу залежно від ступеня недостатності та рівня кліренсу креатиніну.

Периндоприлат виводиться із кровообігу шляхом діалізу, його кліренс становить 70 мл/хв.

При цирозі печінки змінюється кінетика периндоприлу, при цьому печінковий кліренс початкової молекули зменшується у 2 рази, проте кількість утвореного периндоприлату не змінюється, тому при цьому захворюванні дозу препарату можна не змінювати.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2 мг: від білого до майже білого кольору, круглі, трохи двоопуклі, зі скошеними краями;

таблетки по 4 мг: від білого до майже білого кольору, овальні, трохи двоопуклі, зі скошеними краями та насічкою з одного боку.

таблетки 8 мг: від білого до майже білого кольору, круглі, трохи двоопуклі, зі скошеними краями та насічкою з одного боку.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. 10 таблеток у блістері; по 3 або 6, або 9  блістерів у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

 

Місцезнаходження.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/