ЛІДОКАЇН-ДАРНИЦЯ

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ПрАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця", Україна

Міжнародна непатентована назва: Lidocaine

АТ код: N01BB02

Форма випуску: Розчин для ін'єкцій, 20 мг/мл по 2 мл в ампулах № 10 у коробці; № 10 (5х2) у контурних чарункових упаковках в пачці

Діючі речовини: 1 мл розчину містить лідокаїну гідрохлориду 20 мг

Допоміжні речовини: Натрію хлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій

Фармакотерапевтична група: Місцевоанестезуючі препарати

Показання: Місцева анестезія (термінальна, інфільтраційна, провідникова) у хірургії, офтальмології, стоматології, оториноларингології; блокада периферичних нервів та нервових сплетінь при різних больових синдромах.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/4935/01/01

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛІДОКАЇН-ДАРНИЦЯ

(LIDOCAINЕ -DARNITSA)

 

 

 

 

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: lidocainе, 1 мл розчину містить лідокаїну гідрохлориду у перерахуванні на 100 % безводну речовину 20 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, 1 М розчин натрію гідроксиду, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін'єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Препарати для місцевої анестезії.

Код АТС N01B B02.

Антиаритмічний засіб I В кл. Код АТС С01В В01.

 

Клінічні характеристики.

Показання. Усі види провідникової анестезії: у  т. ч. у стоматології, міжреберна блокада, шийна вагосимпатична блокада. Внутрішньовенна регіонарна анестезія. Каудальна або люмбальна епідуральна блокада.

Шлуночкова екстрасистолія і тахіаритмії,  у  т. ч. при гострому інфаркті міокарда, у післяопераційному періоді.

 

Протипоказання. Гіперчутливість до компонентів препарату, а також до інших амідних місцевоанестезуючих лікарських засобів.

Тяжкі кровотечі, інфікування місця передбачуваної ін'єкції.

Захворювання серцево-судинної системи:

– WPW-синдром;

– AV-блокада II і III ступеня і порушення внутрішньошлуночкової провідності;

– синдром Морганьї-Адамса-Стокса;

– виражена брадикардія;

– синдром слабкості синусового вузла (СССВ);

– кардіогенний шок;

– значне зниження функції лівого шлуночка.

Наявність в анамнезі епілептиформних судом на лідокаїн, міастенія.

Для епідуральної анестезії – інфікування місця проведення люмбальної пункції, септицемія, неможливість проведення пункції через деформацію хребта. Інфекції головного мозку, доброякісні і злоякісні новоутворення головного мозку, субарахноїдальний крововилив.

Функціональна недостатність печінки, що супроводжується зниженням печінкового кровотоку (наприклад, при хронічній серцевій недостатності, цирозі). Прогресування серцево-судинної недостатності (звичайно внаслідок розвитку блокад серця і шоку).

Коагулопатії різного генезу, артеріальна гіпотензія, психоз, істерія.

 

Спосіб застосування та дози.

Перед введенням лідокаїну необхідно проводити пробу на чутливість.

Дорослим.

Для досягнення місцевої знеболюючої дії.

Провідникова анестезія в стоматологічній практиці – 1–5 мл розчину лідокаїну (20–        100 мг).

Провідникова анестезія (анестезія периферичних нервів): максимальна загальна доза – до 20 мл розчину лідокаїну (400 мг).

Блокада нервових сплетінь: максимальна загальна доза – 5–10 мл розчину лідокаїну (100–200 мг).

Епідуральна анестезія, максимальна загальна доза – 10–15 мл розчину лідокаїну (200–    300 мг).

Каудальна анестезія, максимальна загальна доза – 10–15 мл розчину лідокаїну (200–       300 мг).

Введення максимальної дози не повинне повторюватися частіше, ніж через 90 хв.

Для досягнення антиаритмічної дії.

Введення Лідокаїну-Дарниця починають з болюсу внутрішньовенно в дозі 1–2 мг/кг маси тіла протягом 3–4 хв; середня разова доза – 80 мг, максимальна разова доза – 100 мг. Потім переходять на краплинну інфузію зі швидкістю 20–55 мкг/кг/хв (максимум 2 мг/хв) у 5 % розчині глюкози або у фізіологічному розчині; краплинні інфузії можуть застосовуватися протягом 24–36 год.

При необхідності на фоні краплинної інфузії можна повторити внутрішньовенно введення Лідокаїну-Дарниця в дозі 40 мг (2 мл розчину) через 10 хв після першого болюсу.

Внутрішньом’язово препарат вводять по 2–4 мг/кг (максимальна разова доза – 200 мг) з інтервалами 4–6 годин. В окремих випадках використовують більш високі дози – по 600 мг кожні 3–4 години.

Дітям.

Дітям при аритмії вводять внутрішньовенно струминно 1 мг/кг зі швидкістю 25–50 мг/хв, через 5 хв можливо повторне введення (сумарна доза не повинна перевищувати 3 мг/кг). При необхідності переходять на інфузійне введення зі швидкістю 30 мкг/кг/хв. Максимальна добова доза для дітей визначається масою тіла дитини і становить 4–5 мг/кг для дітей віком старше 3-х років.

Для провідникової анестезії – 1–2 мг/кг маси тіла, але не більше 4 мг/кг.

 

Побічні реакції. При застосуванні препарату можливі такі побічні реакції:

– з боку центральної і периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, слабкість, руховий неспокій, ністагм, втрата свідомості, сонливість, зорові і слухові порушення, тремор, тризм, судоми (ризик їхнього розвитку підвищується на тлі гіперкапнії й ацидозу), синдром "кінського хвоста" (параліч ніг, парестезії) – спричиняє частіше інших місцевоанестезуючих засобів. Параліч дихальних м'язів, зупинка дихання, блок моторний і чутливий, респіраторний параліч (частіше розвивається при субарахноїдальній анестезії), оніміння язика (при використанні в стоматології);

– з боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, тахікардія – при введенні з вазоконстриктором, периферична вазодилатація, колапс, біль у грудній клітці, аритмії, блокада серця, зупинка дихання і серцевої діяльності;

– алергічні реакції: шкірний висип, кропивниця (на шкірі й слизових оболонках), свербіж шкіри, ангіоневротичний набряк, генералізований ексфоліативний дерматит, анафілактичний шок;

– з боку сечовидільної системи: мимовільне сечовипускання;

– з боку системи травлення: нудота, блювання, мимовільна дефекація;

– місцеві реакції: при спінальній анестезії – біль у спині, при епідуральній анестезії – випадкове влучення в субарахноїдальний простір.

– інші: стійка анестезія, зниження лібідо і/чи потенції, пригнічення дихання аж до зупинки, гіпотермія, відчуття жару, холоду або оніміння кінцівок, злоякісна гіпертермія.

 

Передозування. Симптоми: перші ознаки інтоксикації – запаморочення, нудота, блювання, ейфорія. Потім – судоми мімічної мускулатури обличчя з переходом у тоніко-клонічні судоми скелетної мускулатури, психомоторне збудження, астенія, апное, брадикардія, зниження артеріального тиску, колапс, метгемоглобінемія.

При передозуванні при пологах у немовляти можливі брадикардія, пригнічення дихального центра, апное.

Лікування. Пацієнт повинний бути в горизонтальному положенні; при симптомах з боку ЦНС і серцево-судинної системи необхідно забезпечити доступ свіжого повітря, подачу кисню і/або проведення штучного дихання. Іноді з появою судом можна відразу призначити 50–100 мг сукцинілхоліну і/або 5–15 мг діазепаму, можливе застосування барбітуратів короткочасної дії, тіопенталу. У гострій фазі передозування лідокаїном діаліз не ефективний.

При брадикардії, порушеннях серцевої провідності можна призначити атропін 0,5–1 мг внутрішньовенно, при артеріальній гіпотензії – симпатоміметики в комбінації з агоністами ß-адренорецепторів. При зупинці серця показане негайне проведення реанімаційних заходів.

 

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Суворо контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування препарату при вагітності не проводилося.

Варто особливо враховувати цей факт перед застосуванням Лідокаїну у жінок з потенційною можливістю виношування дитини, особливо в перші 3 місяці вагітності.

Порівняно з внутрішньовенним вливанням, коли лідокаїн проникає крізь плаценту протягом декількох хвилин, препарат можна рекомендувати при вагітності в терапевтичних дозах у провідникову ділянку, оскільки це не має будь-якого ризику для майбутньої матері.

Невідомо, чи виводиться лідокаїн з грудним молоком. Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату матері, що годує.

У період лактації застосування препарату можливо після попередньої ретельної оцінки очікуваної користі терапії для матері і потенційного ризику для немовляти.

 

Особливі заходи безпеки.

При обробці місця ін'єкції дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді хворобливості і набряку.

 

Особливості застосування.

Варто пам'ятати, що лідокаїн чинить виражену антиаритмічну дію і відноситься до антиаритмічних засобів I класу. У випадках застосування поза аритмією,  може сам виступати, як аритмогенний  фактор, що може спричиняти розвиток аритмії. Тому перед уведенням препарату необхідно збирати анамнез на факт наявності  явищ аритмії і з обережністю застосовувати препарат особам зі скаргами на  аритмії в минулому.

При проведенні місцевої анестезії особливу обережність варто виявляти при введенні препарату в ділянки, що містять багато кровоносних судин. Під час проведення ін’єкції слід уникати потрапляння в судини.

При введенні у васкуляризовані тканини рекомендується проводити аспіраційну пробу.

При проведенні планованої субарахноїдальної анестезії необхідно відмінити інгібітори моноаміноксидази не менше, ніж за 10 днів до проведення анестезії.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

У період лікування необхідно дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії.

При одночасному застосуванні концентрацію лідокаїну в плазмі крові знижують такі препарати: хлорпромазин, петидин, бупівакаїн, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, імипрамін, нортриптилін.

При одночасному застосуванні з антиаритмічними препаратами  IA класу (у  т. ч.  з хінідином, прокаїнамідом, дизопірамідом) відбувається подовження інтервалу QT і, у дуже поодиноких випадках, можливий розвиток AV-блокади або фібриляції шлуночків.

Фенітоїн підсилює кардіодепресивну дію лідокаїну.

При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливі марення, галюцинації.

Лідокаїн може підсилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м'язової передачі, тому що останні зменшують провідність нервових імпульсів.

На фоні інтоксикації глікозидами наперстянки лідокаїн може посилювати тяжкість AV-блокади.

Етанол посилює пригнічуючу дію лідокаїну на дихання.

Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) подовжують місцевоанестезуючу дію. Циметидин знижує печінковий кліренс лідокаїну (зниження метаболізму внаслідок інгібування мікросомального окислювання) і підвищує його концентрацію та ризик розвитку токсичних ефектів.

При одночасному застосуванні для спінальної і епідуральної анестезії з гуанадрелем, гуанетидином, мекаміламіном, триметафаном підвищується ризик вираженої гіпотензії і брадикардії.

β-адреноблокатори сповільнюють метаболізм лідокаїну, збільшуючи його токсичність (зниження величини печінкового кровотоку).

Лідокаїн послаблює кардіотонічний ефект серцевих глікозидів.

При одночасному призначенні лідокаїну і снодійних або седативних лікарських засобів можливе посилення їх пригнічуючої дії на ЦНС.

При спільному застосуванні з наркотичними аналгетиками розвивається адитивний ефект, що використовується при проведенні епідуральної анестезії, однак підсилюється пригнічення дихання.

Використання з інгібіторами моноаміноксидази (фуразолідон, прокарбазин, селегилін) підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Антикоагулянти  (у  т. ч. ардепарин, далтепарин, данапароїд, еноксапарин, гепарини, варфарин та інші) збільшують ризик розвитку кровотеч.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Механізм місцевоанестезуючої дії лідокаїну полягає в стабілізації нейрональної мембрани за рахунок зниження її проникності для іонів натрію, що перешкоджає виникненню потенціалу дії і проведенню імпульсів нервовими волокнами. Можливий антагонізм з іонами кальцію. Пригнічує проведення не тільки больових імпульсів, але й імпульсів іншої модальності. Швидко гідролізується в слаболужному середовищі тканин і після короткого латентного періоду діє протягом 60–90 хв. Анестезуюча дія лідокаїну в 2–6 разів сильніша, ніж прокаїну. При місцевому застосуванні розширює судини, не чинить місцевоподразнюючої дії. При запаленні (тканинний ацидоз) анестезуюча активність знижується. Ефективний при усіх видах місцевого знеболювання. Розширює судини. Не проявляє подразнюючої дії на тканини.

Крім основної місцевоанестезуючої дії, чинить антиаритмічну дію. Антиаритмічна активність обумовлена пригніченням фази 4 (діастолічної деполяризації) у волокнах Пуркин’є, зменшенням автоматизму, пригніченням ектопічних осередків збудження. На швидкість швидкої деполяризації (фаза 0) не впливає або незначно знижує. Збільшує проникність мембран для іонів калію, прискорює процес реполяризації й скорочує потенціал дії. При застосуванні в середніх терапевтичних дозах не змінює збудливість синусно-передсердного вузла, мало впливає на провідність і скоротливість міокарда. При внутрішньовенному введенні діє швидко і коротко (10–20 хв).

Фармакокінетика.

При внутрішньовенному введенні максимальна концентрація в крові (Cmax) досягається практично з моментом введення  («на голці») і становить 45–90 с,  при внутрішньом'язовому введенні – через 5–15 хв.

Розподіл. У плазмі зв'язується з білками на 50–80 %. Зв'язування лідокаїну з білками плазми значною мірою залежить від концентрації препарату й альфа-1-ацид глікопротеїну (ААГ) у плазмі. Зв'язування з білками плазми збільшується в пацієнтів з уремією і реципієнтів ниркової трансплантації і посилюється після гострого інфаркту міокарда, що характеризуються збільшенням рівня ААГ. Високе зв'язування з білками може зменшувати дію вільного лідокаїну або спричиняти загальне підвищення концентрації препарату в плазмі крові.

Стабільна концентрація в крові встановлюється через 3–4 год при безупинному внутрішньовенному введенні (у хворих з гострим інфарктом міокарда – через 8–10 год). Терапевтичний ефект розвивається при концентрації 1,5–5 мкг/мл. Розподіл швидкий, об’єм розподілу – 1 л/кг. Легко проникає крізь гістогематичні бар'єри, включаючи ГЕБ. Спочатку надходить у тканини з високим темпом кровопостачання: серце, мозок, нирки, легені, печінка, селезінка. Потім – у жирову і м'язову тканини. Проникає крізь плаценту, в організмі немовляти виявляється 40–55 % від концентрації препарату в організмі матері.

Метаболізм. Лідокаїн метаболізується за участю мікросомальних ферментів печінки. Швидкість метаболізму визначається кровотоком у печінці і, як результат, може бути порушена в пацієнтів після інфаркту міокарда і/чи із застійною серцевою недостатністю. У результаті біотрансформації лідокаїну утворюються метаболіти – моноетил-гліцинексилідид (МЕГКС) і гліцинексилідид, що мають значно менш виражену антиаритмічну активність.

Виведення. Близько 90 % виводиться у формі метаболітів і 10 % – у незміненому вигляді нирками. Виведення незміненого препарату із сечею частково залежить від pН сечі. Кисла сеча призводить до збільшення частки, виведеної із сечею.

Період напіввиведення (T1/2) після внутрішньовенного болюсного введення – 1,5–2 год (у немовлят – 3 год). При внутрішньовенній інфузії – до 3 год і більше. Метаболіти мають T1/2 – 2 год і 10 год відповідно.

Виведення в особливих умовах. При порушенні функції печінки T1/2 може збільшуватися в 2 рази і більш.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка забарвлена рідина.

 

Несумісність. Препарат небажано змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком розчинників, зазначених у розділі „Спосіб застосування та дози”.

Лідокаїн випадає в осад при змішуванні з амфотерицином, метогекситоном або сульфадіазином. Залежно від pН розчину лідокаїн може бути несумісний з ампіциліном.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °С.

 

Упаковка.  По 2 мл в ампулі; по 10 ампул в упаковці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».