Виробник, країна: Оріон Корпорейшн, Фінляндія
Міжнародна непатентована назва: Methylprednisolone
АТ код: H02AB04
Форма випуску: Порошок ліофілізований для ін'єкцій по 250 мг у флаконах № 1 або по 250 мг у флаконах № 1 у комплекті з розчинником по 4 мл в ампулах № 1
Діючі речовини: 1 флакон містить: метилпреднізолону натрію сукцинат, еквівалент 250 мг метилпреднізолону
Допоміжні речовини: Натрію гідроксид
Фармакотерапевтична група: Гормони кори надниркових залоз та їх синтетичні аналоги
Показання: Захворювання шкіри: синдром Стівенcа-Джонсона.
Алергічні захворювання: бронхіальна астма, сезонний або стійкий алергічний риніт, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок.
Захворювання шлунково-кишкового тракту: виразковий коліт, хвороба Крона.
Захворювання органів дихання: осередковий або дисемінований туберкульоз легенів, застосовується разом з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією, аспіраційний пневмоніт.
Захворювання нервової системи: набряк головного мозку, обумовлений пухлиною, загострення розсіяного склерозу.
Захворювання інших органів та систем: туберкульозний менінгіт (препарат застосовується одночасно з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією), трансплантація органів.
В комбінації з цитостатиками - при лікуванні лейкемій, лімфом, злоякісної мієломи. Як протиблювотний засіб при хіміотерапії.
Умови відпуску: за рецептом
Терміни зберігання: 5р.
Номер реєстраційного посвідчення: UA/0934/02/01
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
МЕТИПРЕД
(METHYPRED)
Склад:
діюча речовина: 1 флакон містить метилпреднізолону натрію сукцинат, еквівалент 250 мг метилпреднізолону;
допоміжні речовини: натрію гідроксид;
розчинник: вода для ін'єкцій.
Лікарська форма. Порошок ліофілізований для ін'єкцій.
Фармакотерапевтична група. Кортикостероїди для системного застосування.
Код АТС Н02А В04.
Клінічні характеристики.
Показання.
Захворювання шкіри: синдром Стівенcа-Джонсона.
Алергічні захворювання: бронхіальна астма, сезонний або стійкий алергічний риніт, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок.
Захворювання шлунково-кишкового тракту: виразковий коліт, хвороба Крона.
Захворювання органів дихання: осередковий або дисемінований туберкульоз легенів, застосовується разом з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією, аспіраційний пневмоніт.
Захворювання нервової системи: набряк головного мозку, обумовлений пухлиною, загострення розсіяного склерозу.
Захворювання інших органів та систем: туберкульозний менінгіт (препарат застосовується одночасно з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією), трансплантація органів.
В комбінації з цитостатиками - при лікуванні лейкемій, лімфом, злоякісної мієломи. Як протиблювотний засіб при хіміотерапії.
Протипоказання.
Гострі або хронічні бактеріальні або вірусні інфекції при недостатній антибіотико- і хіміотерапії, системні грибкові інфекції, підвищена чутливість до метилпреднізолону або до допоміжних речовин.
Спосіб застосування та дози.
Для приготування Метипреду 250 мг, розчину для ін'єкцій/інфузій, слід додати 4 мл стерильної води шприцом у флакон з ліофілізованим порошком. Одержаний розчин повинен бути прозорим, без видимих домішок.
Спосіб застосування - повільні внутрішньовенні/внутрішньом'язові ін'єкції або внутрішньовенні інфузії. Доза є індивідуальною і залежить від захворювання і ступеня його тяжкості. Зазвичай доза становить 10–500 мг на добу.
Дорослим при шоці і після трансплантації органів внутрішньовенні дози доходять до
30 мг\кг маси тіла. Високі дози (вище 1 мг/кг) внутрішньовенно слід вводити повільно, протягом 30–60 хв, низькі дози – протягом щонайменш 5 хв. В якості протиблювального препарату при хіміотерапії застосовують 250 мг за 20 хв до застосування цитостатика, продовжуючи терапію при необхідності кожні 6 год.
Літні пацієнти: необхідності в коригуванні дози немає. Користь від лікування має перевищувати можливий ризик виникнення побічних ефектів. Застосувати препарат слід під наглядом лікаря.
Побічні реакції.
Розвиток тяжких побічних реакцій залежить від дози та від тривалості лікування. Побічні реакції зазвичай розвиваються при тривалому лікуванні препаратом, протягом короткого періоду ризик їх виникнення малоймовірний.
Інфекції та інвазії: підвищення чутливості до бактеріальних, вірусних, грибкових інфекцій та їх тяжкості з маскуванням симптомів, опортуністичні інфекції.
Система крові та лімфатична система: підвищення загальної кількості лейкоцитів при зниженні кількості еозинофілів, моноцитів та лімфоцитів. Маса лімфоїдної тканини зменшується. Може підвищуватись зсідання крові, що веде до тромбозів.
Ендокринна система і метаболізм: пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозної системи, уповільнення росту у дітей та підлітків, порушення менструального циклу, порушення вироблення статевих гормонів (аменорея), кушингоїдне обличчя, гірсутизм, збільшення маси тіла, зниження толерантності до вуглеводів, підвищення потреби в інсуліні і пероральних цукрознижувальних препаратах, гіперліпідемія, негативний баланс нітрогену та кальцію, підвищення апетиту, порушення мінерального та електролітного балансу, гіпокаліємічний алкалоз, гіпокаліємія. Метилпреднізолон може викликати затримку рідини та солей.
Психічні порушення: дратівливість, еуфобія, депресія, схильність до суїциду, безсоння, лабільний настрій, підвищення концентрації, психологічна залежність, манія, галюцинації, загострення шизофренії, деменція, психози, тривожність, порушення сну, епілептичні напади, когнітивна дисфункція (включаючи амнезію та запаморочення свідомості), підвищення внутрішньочерепного тиску та набряк диску зорового нерву у дітей.
Нервова система: рідко - підвищення внутрічерепного тиску, епілептичні припадки.
Органи зору: збільшення внутрішньоочного тиску, глаукома, набряк диска зорового нерву, катаракта, витончення рогівки і склери, загострення очних вірусних і грибкових інфекцій, екзофтальм.
Серцево-судинна система: міокардіальний розрив, що призводить до інфаркту міокарда, артеріальна гіпо- чи гіпертензія, брадикардія, комбінована вентрикулярна аритмія, асистолія (внаслідок швидкого введення препарату), атеросклероз, тромбоз, васкуліт, серцева недостатність.
Імунна система: алергічні реакції, що включають анафілактичний шок з летальним кінцем, зміна реакцій на шкірні проби, рецидив туберкульозу, імуносупресія.
Шлунково-кишковий тракт: нудота, вздуття, неприємний присмак у роті, диспепсія, пептичні виразки з перфорацією і кровотечею, виразка стравоходу, кандидоз стравоходу, панкреатит, перфорація жовчного міхура, шлункова кровотеча, місцевий ілеїт та виразковий коліт.
Під час використання препарату може спостерігатись підвищення АлТ, АсТ та лужної фосфатази, що зазвичай не є важливим та оборотне після відміни препарату.
Шкіра: уповільнення регенерації, атрофія шкіри, поява гематом та атрофічних смужок шкіри (стрії), телеангіектазія, вугровий висип, акне, гірсутизм, мікрокрововиливи, екхімоз, пурпура, гіпо- чи гіперпігментація, постстероїдний паннікуліт, що характеризується появою еритематозу, гарячих підшірних потовщень протягом 2 тижнів після відміни препарату, саркома Капоші.
Кістково-м'язова система: проксимальна міопатія, остеопороз, розрив сухожилків, м'язова слабкість, атрофія, міопатія, переломи хребта та довгих кісток, асептичний остеонекроз.
Сечовидільна система: підвищення риску виникнення уролітів та вмісту лейкоцитів та еритроцитів в сечі без наявного пошкодження нирок.
Загальні: нездужання, стійка гикавка при застосуванні препарату у високих дозах, недостатність надниркових залоз, що призводить до артеріальної гіпотензії, гіпоглікемія та летальні випадки у стресових ситуаціях, таких як хірургічне втручання, травма чи інфекція, якщо доза метилпреднізолону не збільшена.
При різкій відміні препарату можливе синдрому відміни, тяжкість симптомів залежить від міри атрофії надниркових залоз, спостерігається головний біль, нудота, біль в черевній порожнині, запаморочення, анорексія, слабкість, зміни настрою, летаргія, жар, міальгія, артралгія, риніт, кон’юктивіт, болісний свербіж шкіри, втрата ваги. У більш тяжких випадках – тяжкі психічні порушення та підвищення внутрічерепного тиску, стероїдний псевдоревматизм у пацієнтів з ревматизмом, смерть.
Реакції у місці введення: біль, пекучість, зміни пігментації (депігментація, лейкодерма), атрофія шкіри, стерильні абсцеси, рідко – ліпоатрофія.
Передозування.
Передозування метилпреднізолону не супроводжується гострою інтоксикацією. Високі єдиноразові дози не спричиняють серйозних побічних реакцій. Антидоту для метилпреднізолону не існує.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Метилпреднізолон проникає крізь плаценту і виділяється в молоко у період годування груддю. Необхідно ретельно зважувати користь і ризик від прийому метилпреднізолону під час вагітності.
Глюкокортикоїди можуть підвищувати ризик мертвонародженості. Новонароджені від матерів, що приймали глюкокортикоїди під час вагітності, повинні піддаватися ретельному обстеженню на наявність ознак гіпоадреналізму, а також за показаннями повинна розглядатися необхідність в призначенні замісної терапії.
Необхідно уникати годування груддю при тривалій системній терапії метилпреднізолоном.
Діти.
Дози та тривалість терапії лікар визначає індивідуально, в залежності від віку та тяжкості перебігу захворювання. При тривалому прийомі у дітей можливо уповільнення росту, тому необхідно обмежуватися застосуванням мінімальних доз за визначеними показаннями протягом найкоротшого часу. Користь від лікування має перевищувати можливий ризик виникнення побічних ефектів.
Особливості застосування
Метилпреднізолон, як і інші глюкокортикоїди, може призводити до загострення деяких основних захворювань.
Кортикостероїди повинні застосовуватися з обережністю і під лікарським контролем хворими на артеріальну гіпертензію, із застійною серцевою недостатністю, психічними розладами, хворими на цукровий діабет (або діабет у сімейному анамнезі), панкреатит, із захворюваннями шлунково-кишкового тракту (пептична виразка, місцевий ілеїт, виразковий коліт (або інші запальні захворювання кишкового тракту) або дивертикуліт із збільшеним ризиком кровотечі і перфорації), хворими на остеопороз, міастенію, очний герпес, гіпотиреоідизм, остеопороз, кортикостероїд-індуковану міопатію в анамнезі, печінкову недостатність, цироз печінки, епілепсію, абсцес чи інші піогенні інфекції, глаукому та зі схильністю до тромбофлебіту. Пацієнти з порушеннями згортання крові повинні перебувати під ретельним наглядом. Також необхідно бути обережними при призначенні препарату пацієнта, що недавно перенесли інфаркт міокарда, з недавніми анастомозами та нирковою недостатністю.
При застосуванні глюкокортикоїдів діагностика латентного періоду гіперпаратироїдизму, а також ускладнення з боку шлунково-кишкового тракту складні, оскільки зменшується больовий синдром.
Метипред може потенціювати ульцерогенну дію саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних препаратів.
При одночасному застосуванні метилпреднізолону і антикоагулянтів підвищується ризик шлункового виразкоутворення і кровотечі. Глюкокортикоїди також можуть зменшувати дію антикоагулянтів. Таким чином, режим дозування антикоагулянтів повинен обов'язково супроводжуватися контролем протромбінового часу, а саме: міжнародного нормалізованого індексу (МНІ).
Кортикостероїди підвищують сприйнятливість до інфекцій, можуть маскувати їх симптоми та підвищувати тяжкість їх перебігу. Існує ризик рецидиву туберкульозу та ускладнення вітряної віспи та оперізувального герпесу.
Не слід застосовувати живі вакцини пацієнтам, що приймають кортикостероїди для системного застосування у великих дозах, протягом періоду індукції імуносупресії. Терапевтична реакція на інші види вакцин також може бути послаблена.
Під час тривалої терапії Метипредом необхідно розглядати питання про призначення біфосфонатів хворим на остеопороз або за наявності факторів ризику його розвитку. Факторами ризику остеопорозу є вік старше 65 років, часті переломи в анамнезі або в сімейному анамнезі, рання менопауза (у 45 років або раніше), пременопаузальна аменорея і невелика маса тіла. Ризик розвитку остеопорозу можна мінімізувати шляхом регулювання дози прийому Метипреду, знижуючи її до найнижчого терапевтичного рівня.
Тривалий прийом глюкокортикоїдів пригнічує гіпофізарно-наднирковозалозну систему з розвитком вторинної недостатності кортикоадреналової відповіді, яка може призводити до загострення захворювань і розвитку ускладнень при різних умовах, наприклад при гострих травмах, захворюваннях чи хірургічному втручанні. Високі дози метилпреднізолону значно знижують ризик розвитку зазначених ускладнень.
Для мінімізації побічних ефектів повну добову дозу метилпреднізолону потрібно приймати вранці, відповідно до циркадного ритму ендогенного синтезу кортизолу.
Хворим на гіпотиреоз або з тяжкими захворюваннями печінки через посилення ефекту метилпреднізолону слід знижувати дозу.
Хворим похилого віку глюкокортикоїди слід призначати з обережністю через підвищений ризик розвитку побічних ефектів (пептична виразка, остеопороз і виразка шкіри).
При тривалому застосуванні глюкокортикоїдів терапію слід припиняти поступово, протягом декількох тижнів, для уникнення синдрому відміни і серйозних ускладнень, включаючи смерть. Тривала терапія не повинна припинятися раптово і при вагітності.
Високі дози препарату при внутрішньовенному застосуванні необхідно вводити повільно для уникнення розвитку побічних реакцій, таких як гіпотензія, брадикардія, аритмія та асистолія, що в рідкісних випадках можуть призводити до смерті. Рекомендовано проводити моніторинг артеріального тиску та електрокардіографічне спостереження при внутрішньовенному введенні високих доз препарату.
Необхідно ретельно стежити за станом пацієнта на перших етапах внутрішньовенної пульс-терапії Myasthenia gravis, оскільки стан може погіршуватися, в окремих випадках аж до пригнічення дихання, що вимагає штучної допоміжної вентиляції легенів. Корекція симптомів розпочинається через 2–3 дні від початку терапії.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Зазвичай, препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, але існує ризик виникнення порушень настрою, що може впливати на здатність керувати автотранспортом чи працювати з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Антикоагулянти: при одночасному застосуванні з глюкокортикоїдами може посилюватися або зменшуватися дія антикоагулянтів. Парентеральне введення метилпреднізолону потенціює тромболітичну дію антагоністів вітаміну К (флуїндіон, аценокумарол).
Саліцилати та інші нестероїдні протизапальні препарати: одночасне застосування саліцилатів, індометацину та інших нестероїдних протизапальних препаратів може підвищувати ймовірність утворення виразок слизової оболонки шлунка. Метилпреднізолон зменшує рівень саліцилатів у сироватці крові, збільшуючи їх нирковий кліренс. Необхідна обережність при зменшенні дози метилпреднізолону при тривалому одночасному застосуванні.
Гіпоглікемічні препарати: метилпреднізолон частково пригнічує гіпоглікемічний ефект пероральних цукрознижувальних засобів та інсуліну.
Індуктори печінкових ферментів, наприклад барбітурати, фенітоїн, піримідон, карбамазепін і рифампіцин, збільшують системний кліренс метилпреднізолону, таким чином зменшуючи ефект метилпреднізолону практично в 2 рази.
Інгібітори CYP3A4, наприклад еритроміцин, кларитроміцин, кетоконазол, дилтіазем, апрепітант, ітраконазол і олеандоміцин, збільшують елімінацію і рівень метилпреднізолону в плазмі крові, що посилює терапевтичний і побічний ефект метилпреднізолону.
Естроген може потенціювати ефект метилпреднізолону, уповільнюючи його метаболізм. Не рекомендується регулювати дози метилпреднізолону жінкам, які застосовують пероральні контрацептиви, що сприяють не тільки збільшенню періоду напіввиведення, а й розвитку атипового імуносупресивного ефекту метилпреднізолону.
Фторхінолони: одночасне застосування може призвести до пошкодження сухожиль.
Амфотерицин, діуретики та проносні засоби: метилпреднізолон може збільшувати виведення калію з організму у пацієнтів, які отримують одночасно ці препарати.
Імунодепресанти: метилпреднізолон має адитивні імуносупресивні властивості, що може чинити збільшення терапевтичних ефектів або ризик розвитку різних побічних реакцій при одночасному прийомі з іншими імунодепресантами. Тільки деякі з них можна пояснити фармакокінетичними взаємодіями. Глюкокортикоїди поліпшують протиблювотну ефективність інших протиблювотних препаратів, які використовуються паралельно при терапії протираковими препаратами, що спричинюють блювання.
Кортикостероїди можуть підвищувати концентрація такролімуса в плазмі при їх супутньому застосуванні, при їх відміні концентрація такролімуса в плазмі підвищується.
Імунізація: глюкокортикоїди можуть зменшувати ефективність імунізації і збільшувати ризик неврологічних ускладнень. Застосування терапевтичних (імуносупресивних) доз глюкокортикоїдів з живими вірусними вакцинами може збільшити ризик розвитку вірусних захворювань.
На протязі терапії препаратом можуть бути застосовані вакцини екстреного типу.
Антихолінестеразні засоби: у хворих на міастенію застосування глюкокортикоїдів і антихолінестеразних засобів може спричинювати м'язову слабкість.
Інші: повідомлялося про два серйозні випадки гострої міопатії в пацієнтів літнього віку, що отримували доксакаріуму хлорид і метилпреднізолон у високих дозах. При тривалій терапії глюкокортикоїди можуть зменшувати ефект соматотропіну.
Описані випадки виникнення гострої міопатії при застосуванні кортикостероїдів у хворих, які одночасно отримують лікування блокаторами нервово-м’язової передачі (наприклад, панкуроніум).
При одночасному застосуванні метилпреднізолону і циклоспорину були відмічені випадки виникнення судом. Оскільки одночасне введення цих препаратів викликає взаємне гальмування метаболізму, імовірно, що судоми та інші побічні ефекти пов’язані із застосуванням кожного з цих препаратів як монотерапії, при їх сумісному застосуванні можуть виникати частіше. Сумісне застосування може викликати збільшення концентрації інших препаратів в плазмі.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Ефект метилпреднізолону, як і інших глюкокортикоїдів, реалізується через взаємодію із стероїдними рецепторами в цитоплазмі. Cтероїдрецепторний комплекс транспортується в ядро клітини, з'єднується з ДНК і змінює транскрипцію генів для більшості білків. Глюкокортикоїди пригнічують синтез багатьох білків, різних ферментів, що спричиняють деструкцію суглобів (при ревматоїдному артриті), а також цитокінів, які виконують важливу роль в імунних і запальних реакціях. Індукують синтез ліпокортину - ключового білка нейроендокринної взаємодії глюкокортикоїдів, що призводить до зменшення запальної та імунної відповіді.
Глюкокортикоїди, включаючи метилпреднізолон, пригнічують або перешкоджають розвитку тканинної відповіді до різноманітних теплових, механічних, хімічних, інфекційних і імунологічних агентів. Таким чином, глюкокортикоїди діють симптоматично, зменшуючи симптоми захворювання без впливу на причину. Протизапальний ефект метилпреднізолону як мінімум у п'ять разів перевищує ефективність гідрокортизону.
Ендокринні ефекти метилпреднізолону полягають у пригніченні секреції АКТГ, інгібуванні продукції ендогенного кортизолу, при тривалому застосуванні спричинюють часткову атрофію кіркової речовини надниркових залоз. Впливають на метаболізм кальцію, вітаміну D, вуглеводний, білковий і ліпідний обмін, можуть збільшувати рівень глюкози в крові, зменшувати щільність кісткової тканини, зумовлювати м'язову атрофію і дисліпідемію. Глюкокортикоїди також підвищують кров'яний тиск, модулюють поведінку і настрій. Метилпреднізолон практично не має мінералокортикоїдної активності.
Фармакокінетика. При внутрішньом'язовому введенні метилпреднізолону пік концентрації в сироватці крові спостерігається через 2 години, середній період напіввиведення становить
2–3 години.
На 77% метилпреднізолон зв'язується з протеїнами плазми, зв'язок з транскортином незначний. Об'єм розподілу – 1–1,5 л/кг. Метилпреднізолон метаболізується до неактивних метаболітів. Специфічні CYP-ферменти, що відповідають за метаболізм глюкокортикоїдів, невідомі. Середній кліренс становить 6,5 мл/кг/хв. Тривалість протизапального ефекту становить 18–36 годин. Приблизно 5% препарату виводиться з організму із сечею.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок білого кольору.
Несумісність. Не спостерігається.
Термін придатності: 5 років.
Умови зберігання. Зберігати при кімнатній температурі (15–25 °C) в недоступному для дітей місці. Порошок розчиняють безпосередньо перед застосуванням.
Упаковка. 1 флакон з ліофілізованим порошком або 1 флакон з ліофілізованим порошком та 1 ампула з розчинником в картонній упаковці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Оріон Корпорейшн / Orion Corporation.
Місцезнаходження. Оріонінтіе 1, 02200
