АМІДАРОН

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ПАТ "Київський вітамінний завод", м. Київ, Україна

Міжнародна непатентована назва: Amiodarone

АТ код: C01BD01

Форма випуску: Таблетки по 0,2 г № 30 (10х3) у блістерах

Діючі речовини: 1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг

Допоміжні речовини: Лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, повідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат

Фармакотерапевтична група: Антиаритмічні препарати

Показання: Профілактика рецидивів:
– шлуночкової тахікардії, що загрожує життю хворого: лікування необхідно розпочинати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
– симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
– суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;
– фібриляції шлуночків.
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця і/або порушення функції лівого шлуночка.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/4514/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АМІДАРОН

(AMIDARON)

 

Склад:

діюча речовина: amiodarone;

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, повідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат.

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати III класу. Код АТС  СО1В D01. 

 

Клінічні характеристики.

 

Показання.

Профілактика рецидивів:

–        шлуночкової тахікардії, що загрожує життю хворого: лікування необхідно розпочинати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;

–        симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

–        суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;

–        фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця і/або порушення функції лівого шлуночка.

 

Протипоказання.

Синусова брадикардія та синоатріальна блокада серця при відсутності корекції штучним водієм ритму серця (кардіостимулятором).

Синдром слабкості синусового вузла при відсутності корекції штучним водієм ритму серця (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення провідності високого ступеня при відсутності корекції штучним водієм ритму.

Гіпертиреоз (можливе погіршення його перебігу при застосуванні аміодарону).

Відомі реакції підвищеної чутливості до йоду, аміодарону або до будь-якого компонента препарату. Вагітність, період  годування груддю.

Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

 

Спосіб застосування та дози.

Призначають дорослим внутрішньо, під час або після їди, не розжовуючи, з  невеликою кількістю рідини.

Початок лікування. Зазвичай рекомендована доза для дорослих становить по 200 мг 3 рази на добу протягом 8-10 днів.

У деяких випадках на початку лікування можуть застосовуватися вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають короткий період часу та під електрокардіографічним контролем.

Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від реакції хворого  на   застосування   препарату   підтримуюча   доза   для   дорослих   може   становити   від

½ таблетки на добу (1 таблетка кожні два дні) до 2 таблеток на добу.

 

Побічні реакції.  

Побічні реакції класифіковані за органами і системами та частотою їх виникнення: дуже поширені (≥ 10 %), поширені (від 1 % до 10 %), непоширені (від 0,1 % до 1 %), поодинокі (від 0,01 % до     0,1 %), вкрай поодинокі (< 0,01 %).

З боку органа зору: дуже поширені – мікровідкладення у ділянці рогівки (найчастіше локалізуються у зоні під зіницею, їх поява не є протипоказанням для продовження лікування), мікровідкладення, утворені комплексом ліпідів, завжди зникають після припинення лікування. У винятково поодиноких випадках вони можуть зумовити порушення зору у вигляді виникнення забарвленого ореолу при яскравому світлі або затуманювання зору; вкрай поодинокі – невропатія/неврит зорового нерва, що може призвести до сліпоти.

З боку шкіри: дуже поширені – фотосенсибілізація (пацієнтам слід уникати дії прямих сонячних променів та УФ-випромінювання взагалі під час лікування). Поширені – бузкова або синювато-сіра пігментація шкіри (у випадках тривалого застосування високих доз препарату), після відміни препарату пігментація повільно зникає (протягом 1-2 років); вкрай поодинокі – еритема (під час променевої терапії), висипання (зазвичай неспецифічні), ексфоліативний дерматит (зв’язок з прийомом препарату не встановлений), алопеція, кропив’янка (частота невідома).

З боку ендокринної системи: дуже поширені – невідповідність рівня тиреоїдних гормонів (збільшення рівня Т4 при нормальному або дещо зниженому рівні Т3), при відсутності клінічних ознак дистиреозу не потребує припинення лікування. Поширені – гіпотиреоз (збільшення маси тіла, чутливість до холоду, апатія, сонливість) – після припинення лікування спостерігається поступова нормалізація функції щитовидної залози протягом 1-3 місяців, тому відміна препарату не обов’язкова, можливе проведення замісної терапії L-тироксином, гіпертиреоз (у поодиноких випадках – з летальним наслідком).

З боку системи дихання: поширені – інтерстиціальний або альвеолярний пневмоніт, гіперсенси-  тивний пневмоніт, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією (іноді з летальним наслідком), плеврит, фіброз легень; вкрай поодинокі – бронхоспазм у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю (особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою), гострий респіраторний дистрес-синдром (іноді з летальним наслідком); надходили повідомлення про легеневі кровотечі (частота невідома).

З боку нервової системи: поширені – тремор або інші екстрапірамідні розлади, порушення сну, кошмарні сновидіння; непоширені – периферичні сенсомоторні нейропатії і/або міопатія (зазвичай зворотні після відміни препарату); вкрай поодинокі – мозочкова атаксія (зазвичай зворотна після зменшення дози або відміни препарату), доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль, слабкість, запаморочення.

З боку гепатобіліарної системи: дуже поширені – помірне та ізольоване підвищення рівня трансаміназ (у 1,5-3 рази), це порушення зазвичай нормалізується після зниження дози препарату або навіть спонтанно; поширені –  гостре ушкодження печінки (включаючи печінкову недостатність), що потребує припинення лікування, з підвищенням рівня трансаміназ крові та/або жовтяницею, іноді з летальним наслідком. При значному підвищенні рівня трансаміназ лікування слід припинити. Вкрай поодинокі – хронічні ушкодження печінки (під час тривалого лікування – псевдоалкогольні гепатити, цироз), іноді з летальним наслідком. Діагноз хронічного ушкодження печінки слід брати до уваги у випадку навіть помірного підвищення рівня трансаміназ крові, що виявляється після лікування протягом 6 місяців.

З боку серцево-судинної системи: поширені – брадикардія (зазвичай помірна і дозозалежна); непоширені – порушення провідності (синоатріальна та атріовентрикулярна блокада різного ступеня), розвиток або посилення аритмій, іноді до зупинки серця; вкрай поодинокі – виражена брадикардія та, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни лікування, особливо у людей літнього віку та/або у пацієнтів із дисфункцією синусового вузла.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже поширені – легкі порушення травлення (нудота, блювання, зниження смакових відчуттів), які зазвичай виникають на початку лікування та зникають при зменшенні дози.

З боку репродуктивної системи: вкрай поодинокі – епідидиміт, орхіт, імпотенція (зв’язок з прийомом препарату поки що не встановлений).

Судинні симптоми: вкрай поодинокі – васкуліт.

З боку системи крові: вкрай поодинокі – тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: у поодиноких випадках – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке).

Лабораторні показники: вкрай поодинокі – ниркова недостатність з помірним підвищенням рівня креатиніну.

Побічні реакції найчастіше виникають унаслідок перевищення дози лікарського засобу. Їх можна уникнути або зменшити до мінімуму тяжкість їх проявів шляхом ретельного визначення мінімально ефективної підтримуючої дози.

 

Передозування.

Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії «torsades de pointes», і ушкодження печінки. Лікування – симптоматичне. Враховуючи фармакокінетичний профіль препарату,  рекомендується контролювати стан хворого протягом тривалого періоду, особливо діяльність серця.

Ні аміодарон, ні його метаболіти не виводяться при гемодіалізі.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки препарат діє на щитовидну залозу плода, застосування препарату у період вагітності протипоказане.

Аміодарон проникає у грудне молоко у значній кількості, тому при необхідності прийому препарату жінкам, які годують груддю, протягом лікування слід припинити годування груддю.

 

Діти.

Препарат не застосовують у дитячому віці у зв’язку з відсутністю даних про його ефективність та безпеку.

 

Особливості застосування.

Серцева діяльність. Перед початком лікування необхідно зробити ЕКГ.

Препарат може спричинити появу змін на ЕКГ: подовження тривалості інтервалу QT, що відображає подовження фази реполяризації, з можливою появою зубця U, що є ознакою терапевтичного насичення, а не токсичної дії препарату.

При виникненні атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади або бі-фасцикулярної блокади лікування слід призупинити. При появі атріовентрикулярної блокади I ступеня слід посилити контроль за станом пацієнта.

Аміодарон виявляє низький проаритмічний ефект, який проявляється в основному при застосуванні разом з препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Порушення електролітного балансу необхідно скоригувати до початку лікування препаратом. Повідомлялося про виникнення нових аритмій чи про посилення вже існуючих аритмій, іноді летальних.

При зменшенні дози або відміні препарату можливі рецидиви порушень ритму.

Слід застосовувати з обережністю особам літнього віку, пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, через ризик розвитку тяжкої брадикардії, порушень провідності з можливим виникненням ідіовентрикулярного ритму, особливо при застосуванні високих доз. При виникненні таких    станів    лікування    Амідароном    необхідно    припинити,    можуть    бути    застосовані

β-адреноміметики або глюкагон, при необхідності – кардіостимуляція.

Через тривалий період напіввиведення аміодарону, якщо брадикардія є тяжкою, має бути розглянуто доцільність підключення штучного водія ритму.

Застосування таблетованої форми аміодарону не протипоказано при латентній чи маніфестуючій серцевій недостатності, проте слід проявляти обережність, оскільки існуюча серцева недостатність може посилитися. В таких випадках Амідарон треба застосовувати у комплексі з відповідними препаратами.

Аміодарон може підвищити поріг дефібриляції та/або поріг електрокардіостимуляції у пацієнтів з імплантованими кардіовертерами-дефібриляторами або кардіостимуляторами, що може негативно вплинути на ефективність пристрою. Рекомендовано проводити регулярні тести для забезпечення належного функціонування пристрою після початку лікування або зміни дозування.

Щитовидна залоза.

Наявність йоду у препараті може спотворювати показники деяких тестів на функцію щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білок-зв’язаний  йод), однак оцінка функції щитовидної залози можлива (визначення Т3, Т4, ТТГ).

Аміодарон може викликати порушення функції щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз), особливо у пацієнтів з її дисфункцією в анамнезі (у т.ч. в сімейному), у пацієнтів літнього віку. Тому до початку лікування, під час лікування (кожні 6 місяців) та протягом кількох місяців після завершення лікування необхідно проводити ретельний клінічний та лабораторний контроль функції щитовидної залози.

Гіпертиреоз може виникнути під час лікування аміодароном або через кілька місяців після його припинення. Повідомлялося про випадки фатального перебігу гіпертиреозу, тому при його виникненні аміодарон потрібно відмінити. Клінічне відновлення зазвичай відбувається протягом кількох місяців. У випадках тяжкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути доцільність застосування антитиреоїдних препаратів, можливо, у поєднанні з кортикостероїдами.

У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненні гіпотиреозу лікування аміодароном може бути продовжено у поєднанні з левотироксином, дози якого коригуються відповідно до рівнів гормонів щитовидної залози. Еутиреоїдний стан, як правило, відновлюється через 3 місяці після припинення лікування аміодароном.

Респіраторна система.

Поява задишки або сухого кашлю як окремо, так і на фоні погіршення загального стану, вказує на можливість виникнення легеневої токсичності, наприклад, інтерстиціальної пневмопатії, та потребує проведення рентгенологічного обстеження та можливої відміни препарату.

Гепатобіліарна система.

Перед початком лікування та через регулярні проміжки часу впродовж лікування аміодароном рекомендується проводити регулярний контроль функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»).

Нервово-м’язові прояви. Аміодарон може спричинити появу периферичної сенсомоторної нейропатії та/або міопатії при тривалому застосуванні, зазвичай зворотних після відміни препарату. Однак відновлення може бути неповним, дуже повільним і виявлятися через кілька місяців після відміни препарату.

Орган зору.

У випадку погіршення чіткості або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом препарату у випадку появи нейропатії або невриту зорового нерва, спричинені аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти.

Щоб уникнути розвитку фотосенсибілізації, пацієнтам слід уникати перебування на сонці або необхідно користуватися спеціальними сонцезахисними кремами.

Комбіноване лікування.

Не рекомендується застосовувати аміодарон з β-блокаторами (крім соталолу та есмололу), деякими блокаторами кальцієвих каналів (верапаміл, ін’єкційна форма дилтіазему), проносними, які стимулюють моторику кишечнику та можуть викликати гіпокаліємію. Слід враховувати ситуації, що можуть супроводжуватися виникненням гіпокаліємії, яка може сприяти появі проаритмогенного ефекту. Також при одночасному застосуванні з Амідароном флекаїніду необхідно, з огляду на підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаїніду та ретельно моніторувати стан пацієнта.

Лактоза.  У пацієнтів із порушеннями толерантності до вуглеводів, такими як вроджена галактоземія, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, лактазна недостатність, препарат не застосовують через вміст лактози.

Анестезія. Перед проведенням хірургічних втручань необхідно проінформувати анестезіолога про те, що пацієнт застосовує аміодарон.

Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов'язаний із загальною або місцевою анестезією, та виникнення побічних ефектів, особливо таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення провідності.

Крім того, у деяких пацієнтів, які приймали аміодарон, безпосередньо після операції спостерігався розвиток респіраторного дистрес-синдрому. Тому під час штучної вентиляції легень рекомендується проводити ретельне спостереження за станом таких хворих (див. розділ «Побічні реакції»).

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Немає даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і виконувати роботу, що потребує підвищеної уваги.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. 

Препарати, які можуть спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (сумісне застосування протипоказане):

– антиаритмічні препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, прокаїнамід, дизопірамід), ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, соталол);

– бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (внутрішньовенно), вінкамін (внутрішньовенно), моксифлоксацин, спіраміцин (внутрішньовенно), ко-тримазол, пентамідин (парентеральне введення), оскільки існує ризик виникнення пароксизмальної тахікардії з летальним наслідком;

– деякі антигістамінні препарати (лоратадин, терфенадин, астемізол, мізоластин);

– сультоприд;

– антималярійні препарати (хінин, мефлохін, хлорохін, галофантрин).

Не рекомендується комбінована терапія аміодароном з наступними  препаратами:

Дилтіазем (ін’єкційна форма). Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної  блокади. Якщо така комбінація неминуча, потрібне ретельне спостереження за станом хворого та постійний електрокардіографічний контроль.

Нейролептики, які можуть спричиняти  пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes»: деякі фенотіазинові нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол) та інші нейролептики (пімозид).

З обережністю призначать при комбінованій терапії з наступними препаратами:

Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику кровотечі через підвищення концентрації антикоагулянтів у плазмі крові. Необхідно частіше контролювати рівень протромбіну у крові та стежити за міжнародним нормалізаційним співвідношенням (МНС), корегувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування аміодароном і після його відміни.

β-блокатори, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні) – ризик порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Потрібен клінічний та електрокардіографічний контроль за станом хворого.

β-блокатори при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол). Порушення автоматизму та серцевої провідності (синергія ефектів) з ризиком надмірної брадикардії. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема, пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade des pointes». Необхідний регулярний клінічний та електрокардіографічний контроль за станом хворого.

Препарати дигіталісу. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. При застосуванні дигоксину збільшується його концентрація у плазмі крові через зниження кліренсу дигоксину. Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого, контроль рівня дигоксину у крові та при необхідності корекція дози дигоксину.

Дилтіазем (пероральна форма). Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади серця, особливо у хворих літнього віку. Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого.

Есмолол. Порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічуються компенсаторні механізми симпатичної нервової системи). Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого.

Такролімус. Підвищення рівня у крові через пригнічення аміодароном його метаболізму. Необхідне визначення рівня такролімусу у крові, контроль функції нирок та корегування дози при одночасному застосуванні та після відміни аміодарону.

Флекаїнід. Аміодарон підвищує концентрації флекаїніду в плазмі внаслідок інгібування цитохрому

CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Лікарські засоби, які метаболізуються  цитохромом Р450 3А4.

Призначення їх з аміодароном, який є інгібітором цього ферменту, підвищує концентрацію цих препаратів у плазмі крові, і, як наслідок, можливе посилення їх токсичності.

Циклоспорин. Комбінація з аміодароном може підвищувати рівень циклоспорину у плазмі крові. Необхідна корекція дози.

Препарати, що викликають гіпокаліємію: діуретики, що сприяють виведенню калію (окремо або в комбінації), проносні засоби, амфотерицин B (внутрішньовенно), глюкокортикоїди (системні), тетракозактид – підвищений ризик шлуночкової аритмії, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade des pointes» (гіпокаліємія є провокуючим фактором).

Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого та лабораторне обстеження.

Лідокаїн. Ризик підвищення концентрації лідокаїну у плазмі крові з можливістю розвитку побічних неврологічних та серцевих ефектів через зниження його печінкового метаболізму під дією аміодарону. Необхідний клінічний та ЕКГ-контроль за станом хворого, при необхідності – контроль рівня концентрації лідокаїну у плазмі крові. При необхідності корекція дози лідокаїну під час застосування аміодарону та після його відміни.

Орлістат – ризик зниження концентрації аміодарону у плазмі крові та його активного метаболізму.

Фенітоїн (та, ймовірно, фосфенітоїн) – підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками його передозування, особливо неврологічними (зниження метаболізму фенітоїну у печінці). Необхідне клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та при необхідності – корекція дози.

Симвастатин. Підвищення ризику розвитку побічних ефектів (залежно від дози), таких як рабдоміоліз (через зменшення метаболізму симвастатину у печінці). Доза симвастатину не має перевищувати 20 мг на добу. Якщо при такій дозі неможливо досягнути терапевтичного ефекту, необхідно застосовувати інший статин, не пов’язаний із зазначеною взаємодією.

Засоби, що спричиняють брадикардію: блокатори кальцієвих каналів, що спричиняють брадикардію (верапаміл), β-блокатори (крім соталолу), клонідин, гуанфацин, препарати дигіталісу, мефлохін, антихолінестеразні препарати (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонім, піридостигмін, неостигмін), пілокарпін – ризик надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти).

Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік через ризик підвищення концентрації аміодарону у крові (сік інгібує цитохром Р450 3А4).

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Антиаритмічний засіб III класу. Виявляє антиаритмічну та антиангінальну дію. Антиаритмічна дія зумовлена збільшенням 3 фази потенціалу дії, в основному за рахунок зниження струму калію через канали клітинних мембран кардіоміоцитів і зниженням автоматизму синусового вузла (що призводить до брадикардії, яка не піддається впливу атропіну). Неконкурентно блокує a і b-адренорецептори. Сповільнює синоатріальну, передсердну і вузлову провідність. Збільшує рефрактерний період і зменшує збудливість міокарда. Сповільнює проведення збудження і подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. Не виявляє значущого негативного інотропного ефекту.

Антиангінальна дія зумовлена зниженням споживання кисню міокардом  (за рахунок зменшення частоти серцевих скорочень і зниження загального периферичного судинного опору судин), не-конкурентною блокадою a і b-адренорецепторів, збільшенням коронарного кровотоку шляхом прямого впливу на гладку мускулатуру артерій, підтримкою серцевого викиду шляхом зниження тиску в аорті.

Аміодарон містить йод (близько 37 % молекулярної ваги аміодарону), впливає на метаболізм тиреоїдних гормонів і блокує захоплення цих гормонів кардіоцитами і гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард.

Терапевтичний ефект розвивається через 1 тиждень (від кількох днів до 2 тижнів) після початку прийому препарату.

Фармакокінетика. Аміодарон є лікарським засобом із повільним виведенням та вираженою спо-рідненістю з тканинами.

Біодоступність після перорального застосування у різних пацієнтів коливається від 30 % до 80 % (середній показник 50 %). Після одноразового прийому максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична дія досягається у середньому протягом 1 тижня після початку прийому препарату (від кількох днів до 2 тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень міжіндивідуальної варіабельності (від 20 до 100 днів). Упродовж перших днів лікування цей препарат накопичується у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Виведення розпочинається через кілька днів, а рівновага між надходженням та виведенням досягається впродовж кількох місяців з індивідуальними коливаннями.

Такі характеристики пояснюють необхідність застосування навантажувальної дози з метою швидкого накопичення препарату у тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту. 

Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у формі йодиду; 6 мг йоду за добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Решта препарату, тобто більша частина йоду, виводиться з фекаліями після метаболізму у печінці.

Незначне виведення препарату із сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим із порушенням функції нирок.

Після відміни лікування виведення з організму триває впродовж кількох місяців. Слід брати до уваги, що після відміни препарату його дія продовжується від 10 днів до 1 місяця.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з плоскою поверхнею зі скошеними краями і рискою, білого або майже білого кольору.

 

Термін придатності. 3 роки. 

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

ПАТ «Київський вітамінний завод».

 

Місцезнаходження.

Україна, 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 38.