ТОПРИЛ

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Торрент Фармасьютікалс Лтд, Індія

Міжнародна непатентована назва: Ramipril

АТ код: C09AA05

Форма випуску: Капсули по 5 мг № 30 (10х3) у блістерах

Діючі речовини: 1 капсула містить раміприлу 5 мг

Допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат;
желатинова капсула ((5 мг) містить: діамантовий блакитний FCF (Е 133), тартразин (Е 102), титану діоксид (Е 171)

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: Артеріальна гіпертензія; з метою зниження артеріального тиску як монотерапія або у комбінації з іншими гіпотензивними агентами, наприклад, діуретиками та антагоністами кальцію.
- Застійна серцева недостатність; також у комбінації з діуретиками.
- Застійна серцева недостатність, що має місце протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда.
- Недіабетична або діабетична явна клубочкова або початкова нефропатія.
- Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної летальності у пацієнтів із підвищеним серцево-судинним ризиком унаслідок наявності вираженої ішемічної хвороби серця (з або без перенесеного інфаркту міокарда), перенесеного інсульту, хвороби периферичних судин в анамнезі або цукрового діабету з принаймні одним додатковим фактором серцево-судинного ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений загальний рівень холестерину, низький рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності, куріння).

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/3063/01/02



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ТОПРИЛ

(TOPRIL)

 

 

Склад:

діюча  речовина: ramipril;

1 капсула містить раміприлу 2,5 мг, 5 мг або 10 мг;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат;

желатинова капсула (2,5 мг) містить: діамантовий блакитний  FCF (Е 133), еритрозин (Е 127), тартразин (Е 102), титану діоксид (Е 171);

желатинова капсула (5 мг) містить: діамантовий блакитний  FCF (Е 133), тартразин (Е 102),  титану діоксид (Е 171);

желатинова капсула  (10  мг)  містить: діамантовий блакитний  FCF (Е 133), титану діоксид (Е 171).

 

Лікарська форма. Капсули.

 

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворювального  ферменту  (АПФ).  Код АТС С09А А05.

Клінічні характеристики.

Показання.

- Артеріальна гіпертензія; з метою зниження артеріального тиску як монотерапія або у комбінації з іншими гіпотензивними агентами, наприклад, діуретиками та антагоністами кальцію.

- Застійна серцева недостатність; також у комбінації з діуретиками.

- Застійна серцева недостатність, що має місце протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда.

- Недіабетична або діабетична явна клубочкова або початкова нефропатія.

- Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної летальності у пацієнтів із підвищеним серцево-судинним ризиком унаслідок наявності вираженої ішемічної хвороби серця (з або без перенесеного інфаркту міокарда), перенесеного інсульту, хвороби периферичних судин в анамнезі або цукрового діабету з принаймні одним додатковим фактором серцево-судинного ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений загальний рівень холестерину, низький рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності, куріння).

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до раміприлу, іншого інгібітору АПФ або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, стеноз ниркової артерії (двобічний або стеноз артерії єдиної нирки), гіпотензивні або гемодинамічно нестабільні стани, первинний гіперальдостеронізм. Період вагітності або годування груддю. Дитячий вік.

Слід уникати застосування Топрилу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до   тяжкого  анафілактичного шоку.

Таким чином, при прийомі Топрилу не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням поліакрилонітрилових, (натрію-2-метилсульфонатних) мембран з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛНГ (ліпопротеїнів низької густини) із застосуванням декстрану сульфату.

 

Спосіб застосування та дози.

Рекомендовано приймати Топрил щодня в один і той самий час. Капсули слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи водою. Капсули можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату.

Якщо необхідно застосовувати дозу менше 2,5 мг, слід призначати препарати раміприлу у відповідних лікарських формах і дозуванні.

Дорослі

Артеріальна гіпертензія

Доза повинна бути індивідуалізована залежно від особливостей пацієнта і контролю артеріального тиску.

Топрил може застосовуватися у монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Рекомендована початкова доза: 2,5 мг 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта, дозу можна збільшувати. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 2-3 тижні.

Звичайна підтримуюча доза становить 2,5-5 мг на добу.

Максимальна дозволена добова доза для дорослих: 10 мг Топрилу.

Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг на добу може бути додаткове застосування, наприклад, діуретика або антагоніста кальцію.

Лікування застійної серцевої недостатності.

Рекомендована початкова доза Топрилу становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта, дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні

1-2 тижні. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг Топрилу або вище, її можна приймати у вигляді одноразової дози або розділити на 2 прийоми.

Максимальна дозволена добова доза: 10 мг.

Лікування після інфаркту міокарда.

Рекомендована  початкова  доза  Топрилу становить 5 мг на  добу,  розподілена на 2 дози по

2,5 мг, одну дозу приймають вранці, а іншу - ввечері. Якщо пацієнт не переносить таке початкове дозування, рекомендується доза 1,25 мг двічі на добу протягом 2 днів.

Потім, залежно від відповіді хворого, доза може бути збільшена. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 1-3 дні.

У подальшому загальну добову дозу, яку спочатку розділяли на дві, можна приймати у вигляді одноразової.

Максимальна дозволена добова доза: 10 мг на добу.

Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь IV за класифікацією NYHA - Нью-йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено питання про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози - 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії.

Рекомендована початкова доза Топрилу становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату, дозу можна збільшувати до підтримуючої дози, яка становить 5 мг 1 раз на добу.

Дози вище 5 мг 1 раз на добу вивчені недостатньо.

Для зменшення ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної летальності.

Рекомендована початкова доза для дорослих Топрилу становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату, дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоювати дозу через 1 тиждень лікування, а ще через 3 тижні - збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

У ході контрольованих клінічних досліджень застосування дози понад 10 мг 1 раз на добу вивчалося недостатньо.

Застосування  пацієнтам  із  тяжкою  нирковою  недостатністю  з  кліренсом  креатиніну <36 мл/хв. досліджувалося недостатньо.

Хворі з нирковою недостатністю.

Якщо кліренс креатиніну становить від 50 мл/хв до 20 мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла, зазвичай застосовується початкова добова доза для дорослих - 1,25 мг. Максимальна дозволена добова доза у цьому випадку становить 5 мг.

Пацієнти з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнти з вираженою артеріальною гіпертензією, так само, як і пацієнти, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад, з клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин, що постачають кров у мозок): слід застосовувати зменшену початкову дозу 1, 25 мг на добу.

У пацієнтів із артеріальною гіпертензією, які знаходяться на гемодіалізі: раміприл незначно піддається діалізу; початкова доза становить 1,25 мг на добу, а максимальна добова доза – 5 мг; препарат необхідно застосовувати через кілька годин після гемодіалізу.

Пацієнти, які попередньо лікувались діуретиками.

Бажано припинити застосування діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування Топрилом, або принаймні знизити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих пацієнтів, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить 1,25 мг.

Хворі з порушеннями функції печінки. 

На ранніх стадіях лікування Топрилом хворі з порушеннями функції печінки потребують ретельного медичного спостереження. Максимальна добова доза у таких випадках становить 2,5 мг.

Хворі літнього віку.

Початкова доза має бути низькою - 1,25 мг на добу. Подальше титрування дози повинно бути поступовим з огляду на більшу ймовірність небажаних ефектів.

Побічні реакції.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (в тому числі постуральна), синкопе, серцева недостатність, стенокардія,  вертиго, біль у грудній клітці, аритмія, відчуття серцебиття, тахікардія, ішемія міокарда, включаючи стенокардію та інфаркт, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, периферичні набряки, відчуття припливів крові, стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт, феномен Рейно.

З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, зниження кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію чи агранулоцитоз), зниження кількості еритроцитів, гемоглобіну, тромбоцитів, пригнічення кісткового мозку, гарячка, мієлодепресія, панцитопенія; у поодиноких випадках – можливе виникнення гемолітичної анемії.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з погіршеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад, червоний вовчак або склеродермію), або в тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни у складі крові.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, непритомність, парестезія, агевзія, дисгевзія, тремор, порушення рівноваги, цереброваскулярні порушення, ішемія мозку, включаючи ішемічний інсульт і транзиторні ішемічні атаки, порушення психомоторних реакцій, відчуття печіння, паросмія, астенія,  судоми, невралгія, нейропатія, слабкість, втомлюваність, пригнічений настрій, неспокій, підвищена пітливість.

З боку психіки: зниження настрою, збудженість, нервозність, порушення сну, безсоння, сонливість, порушення свідомості, розлади уваги, амнезія, депресія, сплутаність свідомості, відчуття тривоги.

З боку органа зору: розлади зору, включаючи затуманення зору, кон’юнктивіт.

З боку органа слуху: порушення слуху, зниження слуху, шум у вухах.

З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель, бронхіт, синусит, задишка, бронхоспазм, включаючи загострення астми, диспное, закладення носа, інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, синусит, риніт, трахеобронхіт, ларингіт.

З боку травного тракту: запалення травного тракту, гастроентерит, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, нудота, діарея, блювання, підвищення рівня ферментів підшлункової залози, набряк слизової кишечнику, біль у животі, включаючи гастрит, запор, сухість у роті, глосит, афтозний стоматит,  підвищене слиновиділення,  анорексія, дисфагія, біль у шлунку.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівнів ферментів печінки та кон’югованого білірубіну, холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність, гостра печінкова недостатність, холестатичний чи цитолітичний гепатит; у поодиноких випадках можуть розвиватися панкреатит або порушення функції печінки (включаючи гостру печінкову недостатність).

З боку сечовидільної системи: погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, підвищення виділення сечі, протеїнурія, підвищення рівня в крові креатиніну та сечовини (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків), тимчасова еректильна дисфункція; дуже рідко – можливе збільшення концентрації калію в сироватці крові; у поодиноких випадках у сироватці може зменшуватися рівень натрію, а також посилюватися вже існуюча протеїнурія (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшується кількість сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні висипання, ангіоневротичний набряк, що може призводити до обструкції дихальних шляхів, свербіж, гіпергідроз, ексфоліативний дерматит, кропив’янка, оніхолізис,  реакції фоточутливості,  токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїд чи лихеноїдна екзантема та енантема, алопеція; у поодиноких випадках – макулопапулярні висипання, пухирчатка.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: спазми м’язів, міалгія, артралгія.

З боку обміну речовин, метаболізму: гіперкаліємія, гіпонатріємія, анорексія, зниження апетиту.

Загальні розлади: біль у грудях, слабкість, пірексія, астенія.

З боку імунної системи: анафілактичні чи анафілактоїдні реакції, підвищення титру антинуклеарних антитіл.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: тимчасова імпотенція, зниження лібідо, гінекомастія.

Вплив на плід: порушення розвитку нирок у плода, зниження артеріального тиску у плода і новонароджених, порушення функції нирок, гіперкаліємія, гіпоплазія черепа,   олігогідрамніон,  контрактура кінцівок,  деформація черепа, гіпоплазія легень.

Інші побічні реакції: порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак) або часткова, іноді повна втрата відчуття смаку.

 

Передозування.

Симптоми: периферична вазодилятація, виражена артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення балансу електролітів, ниркова недостатність, ангіоневротичний набряк.

Лікування:  промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хв після прийому препарату.

При артеріальній гіпотензії – внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду, симпатоміметиків, a1-адренергічних агоністів чи ангіотензину ІІ (ангіотензинамід) для відновлення гемодинамічної стабільності.

При брадикардії – атропін, при неефективності – застосування пейсмейкера. Гемодіаліз – неефективний.

При ангіоневротичному набряку – десенсибілізуюча і симптоматична терапія.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності і годування груддю препарат не застосовують.

За необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю.

 

Діти.

Через відсутність достатнього клінічного досвіду раміприл не можна призначати дітям.

 

Особливі заходи безпеки.

Препарат слід  застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, нагляд за хворим щонайменше протягом 12 - 24 годин, і виписувати його можна лише після того, як  симптоми повністю зникнуть.

У  пацієнтів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на  біль у животі (з/без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми  ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення приймання інгібітору АПФ.

Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування Топрилу дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв на      1,73 м2 площі поверхні тіла) і  пацієнтам, які перебувають на діалізі.

 

Особливості застосування.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи.

При  лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і сильного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше вищій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема

– у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

– у пацієнтів із серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

– у пацієнтів із гемодинамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

– у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування  діуретиками;

– у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення приймання або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

– у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (у результаті незадовільного споживання рідини або солі, або, наприклад, через діарею, блювання або надмірне потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).

Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об’ємного перенавантаження). При клінічно значущих станах лікування Топрилом можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти із захворюваннями печінки.

У пацієнтів із погіршеною функцією печінки відповідь на лікування Топрилом може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти зі значним  зниженням  артеріального  тиску відносяться до групи особливого ризику. 

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального  тиску становить  особливий ризик  (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Особи літнього віку.

В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їхнього лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Моніторинг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен пацієнтам із:

– серцевою недостатністю;

– вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про одностороннє  погіршення функції нирок;

– погіршенням функції нирок;

– трансплантованою ниркою.

Моніторинг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Частіший моніторинг рівня калію у сироватці потрібен  пацієнтам із погіршеною нирковою функцією.

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кров’яних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Частіший моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів з погіршеною нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад, червоний вовчак чи склеродермію) або тим, хто лікувався іншими препаратами, які можуть спричиняти  зміни картини крові.

Алкоголь.

Збільшується розширення судин. Раміприл може підсилювати дію алкоголю.

Підвищене споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію раміприлу. 

Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

При лікуванні Топрилом не слід застосовувати методи екстракорпоральної терапії, у результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з поліакрилонітрилу) і LDL-аферез із застосуванням  декстрину сульфату.

 

Здатність  впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом і видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (оскільки можливе запаморочення, особливо після початкової дози інгібіторів АПФ у хворих, які приймають діуретики).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.

Застосовувати з обережністю.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики):  слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу. Рекомендовано регулярно контролювати сироваткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатоміметики. Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску Топрилу. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть спричиняти зміни у гемограмі. Можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення  може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.

Їжа.

Їжа істотно не змінює абсорбцію раміприлу.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією раміприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ  може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.

Гепарин. Можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові.

Не застосовувати одночасно з препаратами, що містять етанол.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Раміприлат, активний метаболіт препарату раміприлу, пригнічує ензим дипептидилкарбоксипептидазу (синоніми: ангіотензинперетворюючий фермент, кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей ензим каталізує конверсію ангіотензину І в активну вазоконстрикторну субстанцію ангіотензину ІІ, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення формування ангіотензину ІІ та пригнічення розпаду брадикініну ведуть до вазодилатації.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, раміприлат сприяє зменшенню секреції альдостерону.

Призначення раміприлу викликає суттєве зниження периферичного опору артерій. Загалом, немає суттєвих змін ниркового плазмотоку і швидкості клубочкової фільтрації. Призначення раміприлу пацієнтам із артеріальною гіпертензією призводить до зниження рівня артеріального тиску у горизонтальному і вертикальному положеннях, без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень.

У  більшості  пацієнтів  антигіпертензивний  ефект  після одноразового прийому настає через

1-2 години після перорального застосування препарату. Максимальний ефект після одноразового прийому зазвичай досягається через 3-6 годин після перорального застосування. Антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом стає очевидним через 3-4 тижні. Показано, що антигіпертензивний ефект утримується при тривалій терапії протягом 2 років. Раптове припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого і надмірного рикошетного підвищення артеріального тиску.

У доповнення до звичайної терапії діуретиками і, при необхідності, серцевими глікозидами, було показано, що раміприл ефективнй у пацієнтів із II-IV функціональними класами NYHA. Препарат чинить сприятливі ефекти на серцеву гемодинаміку (зниження тиску наповнення лівого і правого шлуночків, загального периферичного опору судин, підвищення серцевого викиду і покращання серцевого індексу). Він також зменшує нейроендокринну активацію.

Фармакокінетика.

 Абсорбція. Після перорального прийому раміприл швидко абсорбується зі шлунково-кишкового тракту: пікові концентрації у плазмі крові досягаються протягом 1 години. На підставі виведення з сечею ступінь абсорбції становить принаймні 56 %, і на нього суттєво не впливає наявність їжі у шлунково-кишковому тракті. Біодоступність активного метаболіту після перорального призначення раміприлу у дозі 2,5 мг і 5 мг становить 45 %.

Пікові концентрації у плазмі крові раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягаються через 2-4 години після прийому препарату. В умовах застосування звичайних доз (1 раз на добу) рівноважна концентрація препарату у плазмі крові досягається на 4 день застосування препарату.

Розподіл.

Зв’язування раміприлу з білками крові становить приблизно 73 %, а раміприлату – 56 %.

Метаболізм. Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату, дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти і глюкуронідів раміприлу і раміприлату.

Виведення. Екскреція метаболітів переважно ниркова. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за кілька фаз. З огляду на потужне, насичуюче зв’язування з АПФ і повільну дисоціацію з ензимом, раміприлат характеризується пролонгованою термінальною фазою елімінації при дуже низьких концентраціях у плазмі крові.

Після прийому багаторазових доз раміприлу ефективний час напіввиведення, залежно від дози, становить 13-17 годин для доз 5-10 мг і довше для нижчих доз 1,25-2,5 мг. Різниця зумовлена насичуючою здатністю ензиму щодо зв’язування раміприлату.

При прийомі одноразової пероральної дози раміприл і його метаболіт не виявлялися у грудному молоці. Втім, ефект багаторазових доз невідомий.

Ниркова екскреція раміприлату знижена у пацієнтів із порушеною функцією нирок, і нирковий кліренс раміприлату пропорційно пов’язаний з кліренсом креатиніну. Це призводить до підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

У пацієнтів із ураженням печінки метаболізм раміприлу до раміприлату сповільнений, що зумовлено зниженою активністю печінкових естераз, а рівні раміприлу у плазмі крові у цих пацієнтів були підвищені. Пікові концентрації раміприлату у цих пацієнтів, втім, не відрізнялися від таких в осіб із нормальною функцією печінки.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 2,5 мг: тверді желатинові капсули  білого/блакитного кольору, що містять білий або майже білий порошок;

капсули по 5 мг: тверді желатинові капсули  білого/зеленого кольору, що містять білий або майже білий порошок;

капсули по 10 мг: тверді желатинові капсули  білого/синього кольору, що містять білий або майже білий порошок. На корпус нанесено логотип фірми.

 

Термін придатності.  

Капсули по 2,5 і 5 мг – 3 роки.

Капсули по 10 мг – 2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 10 капсул у блістері, по 3 блістери у картонній упаковці.

 

Категорія  відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ТОРРЕНТ ФАРМАСЬЮТІКАЛС Лтд.

 

Місцезнаходження.