ЕНАЛАПРИЛ

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: АТ "Лекхім-Харків", м. Харків, Україна

Міжнародна непатентована назва: Enalapril

АТ код: C09AA02

Форма випуску: Таблетки по 0,01 г № 10 (10х1), № 20 (10х2) у блістерах

Діючі речовини: 1 таблетка містить еналаприлу малеату - 10.0 мг

Допоміжні речовини: Лактоза, крохмаль кукурудзяний, полівінілпіролідон низькомолекулярний, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний.

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: Артеріальна гіпертензія (в т.ч. реноваскулярна), хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/2818/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Еналаприл

(Enalapril)

Склад:

діюча речовина: еnalapril;

1 таблетка містить еналаприлу малеату 0,01 г (10 мг);

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, кремнію діоксид

колоїдний безводний, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, повідон.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

Код ATC C09A A02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія будь-якої стадії.

Реноваскулярна гіпертензія.

Серцева недостатність будь-якої стадії.

У пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю Еналаприл застосовують з метою:

– поліпшення виживання;

– сповільнення прогресування серцевої недостатності;

– зниження частоти госпіталізацій з приводу серцевої недостатності;

– профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності.

У пацієнтів з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка Еналаприл сприяє:

– сповільненню розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності;

– зменшенню кількості госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.

Профілактика коронарної ішемії у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка з метою:

– зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда;

– зменшення частоти госпіталізацій з приводу нестабільної стенокардії.

 

Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-якої складової препарату, а також

пацієнтам із зафіксованим в анамнезі ангіоневротичним набряком, пов’язаним із

застосуванням інгібіторів АПФ, пацієнтам зі спадковим чи ідіопатичним ангіоневротичним

набряком.

Спосіб застосування та дози. Прийом їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналаприл,

препарат можна приймати до, після та під час їди.

Оскільки таблетка не ділиться, у випадку призначення препарату у дозі менше 10 мг

застосовують препарати еналаприлу з можливістю такого дозування.

Есенціальна гіпертензія.

Початкова доза препарату для дорослих становить 10-20 мг один раз на день, залежно від

ступеня гіпертензії. При гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза становить

10 мг на день. При інших ступенях гіпертензії початкова доза становить 20 мг один раз на

день. Підтримуюча доза - одна таблетка 20 мг один раз на день. Дозування підбирають

індивідуально для кожного пацієнта, але воно не має перевищувати 40 мг на день.

 

Реноваскулярна гіпертензія.

Дорослим пацієнтам цієї групи терапію слід розпочинати з низької початкової дози,

наприклад, з 5 мг або менше. Так як таблетка не ділиться, у випадку призначення препарату

у дозі менше 5 мг застосовують препарати еналаприлу з можливістю такого дозування.

Потім дозу підбирають відповідно до потреб пацієнта. Можна очікувати, що у більшості

пацієнтів препарат виявиться ефективним при щоденному прийомі однієї таблетки 20 мг.

Слід бути обережним при лікуванні Еналаприлом пацієнтів, які незадовго до цього приймали

діуретики.

Супутнє лікування гіпертензії діуретиками.

Після першого прийому Еналаприлу може виникнути артеріальна гіпотензія. Такий ефект

найбільш імовірний у пацієнтів, які отримують лікування діуретиками. У такому випадку

препарат рекомендують призначати з обережністю, оскільки у таких пацієнтів може

спостерігатися дефіцит рідини або натрію. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні

до початку лікування Еналаприлом. Якщо це неможливо, початкову дозу Еналаприлу слід

зменшити (до 5 мг або менше), щоб визначити первинний вплив препарату на артеріальний

тиск. Далі дозу слід добирати відповідно до потреб пацієнта.

Дозування при нирковій недостатності.

Загалом необхідно збільшити інтервал між прийомами еналаприлу і/або зменшити дозування

препарату.

 

*Див. розділ «Особливості застосування – Пацієнти на гемодіалізі».

**Еналаприл виводиться шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не

проводиться, необхідно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

При необхідності застосування 2,5 мг препарату – застосовувати лікарську форму з іншим

вмістом діючої речовини.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.

Початкова доза Еналаприлу для дорослих пацієнтів з серцевою недостатністю становить

2,5 мг, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним лікарським

контролем, щоб встановити первинний ефект препарату на артеріальний тиск. Еналаприл

можна застосовувати для лікування симптоматичної серцевої недостатності зазвичай разом з

діуретиками та, при необхідності, препаратами наперстянки. У випадку відсутності ефекту

або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникає у результаті лікування

Еналаприлом, дозу слід поступово підвищувати до цільової дози – 20 мг, яку призначають

одноразово або розділяють на два прийоми, залежно від того, що краще переносить пацієнт.

Добір дози можна здійснювати впродовж 2-4 тижнів або в коротші терміни. Подібний

терапевтичний режим ефективно зменшує показники смертності пацієнтів з клінічно

вираженою серцевою недостатністю.

Як до, так і після початку лікування Еналаприлом хворим із серцевою недостатністю слід

здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функцій нирок (див. розділ

«Особливості застосування»). Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози

Еналаприлу не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, і не свідчить

про необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні Еналаприлом слід також

контролювати вміст калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими

засобами»).

Діти з гіпертензією віком від 6 до 16 років.

Еналаприл застосовують дітям віком від 6 років. Дозування залежить від маси тіла

дитини.

Для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг початкова доза становить 2,5 мг еналаприлу на добу

та для пацієнтів з масою тіла більшою або рівною 50 кг початкова доза становить 5 мг на добу. Максимальна досліджувана доза для дітей – 0,58 мг/кг (до 40 мг) 1 раз на добу (див.

розділ «Діти»).

 

Побічні реакції. При застосуванні Еналаприлу у більшості випадків побічні ефекти були

незначними, мали тимчасовий характер і не вимагали відміни терапії.

При застосуванні Еналаприлу спостерігалися:

Запаморочення і головний біль, підвищена втомлюваність та астенія; інші побічні ефекти

(артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, непритомність, нудота, пронос, м’язові

судоми, висип та кашель); рідше повідомлялося про порушення функцій нирок, ниркову

недостатність та олігурію.

Гіперчутливість/Ангіоневротичний набряк:

рідко при застосуванні Еналаприлу спостерігали ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок,

губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Дуже рідко були повідомлення про

ангіоневротичний набряк кишечнику при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ,

включаючи еналаприл.

Як при проведенні контрольованих клінічних досліджень, так і при широкому практичному

застосуванні препарату зрідка зустрічалися такі побічні ефекти.

Серцево-судинна система:

інфаркт міокарда або інсульт можуть бути вторинними при значній гіпотензії у пацієнтів, які

належать до групи ризику (див. «Особливості застосування»); біль у грудях, прискорене

серцебиття, порушення ритму, стенокардія, феномен Рейно.

Ендокринні розлади:

синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.

Шлунково-кишкові розлади:

кишкова непрохідність, панкреатит, печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, болі в ділянці живота, блювання, диспепсія, запор, анорексія, стоматит.

Метаболічні порушення:

повідомлялося про випадки гіпоглікемії у пацієнтів, хворих на діабет, які приймають

пероральні цукрознижувальні засоби або інсулін.

Нервова система і розлади психіки:

депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії,

запаморочення, розлади сну.

Система дихання:

легеневі інфільтрати, бронхоспазм/астма, задишка, ринорея, фарингіт, хрипи, сухий кашель.

Шкірні покриви:

пітливість, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона,

токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, свербіж, почервоніння шкіри обличчя,

кропив’янка, облисіння.

Інші прояви:

імпотенція, порушення смакових відчуттів, шум у вухах, запалення язика, нечіткість зору.

Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який включає деякі або всі з

таких проявів: гарячку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест

на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію

і лейкоцитоз. Як побічні реакції можуть також виникати висипи, фотосенсибілізація та інші

реакції з боку шкіри.

Діти:

профіль небажаних явищ у дітей не відрізняється від такого у дорослих.

Зміни лабораторних показників.

Клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко пов’язані із

застосуванням Еналаприлу. Спостерігалися випадки підвищення вмісту сечовини у крові,

креатиніну в сироватці, підвищення рівня ферментів печінки і/або білірубіну в сироватці. Ці

зміни зазвичай оборотні і нормалізуються після припинення прийому Еналаприлу. Інколи

зустрічаються гіперкаліємія та гіпонатріємія. Повідомлялося про зниження рівня

гемоглобіну і гематокриту. З часу застосування препарату в широкій клінічній практиці

повідомлялося про окремі випадки нейтропенії, тромбоцитопенії, пригнічення функції

кісткового мозку та агранулоцитозу, коли не можна було виключити зв’язок із застосуванням

Еналаприлу.

 

Передозування. Існують обмежені дані щодо передозування препарату в людини.

Основними ознаками передозування, згідно з існуючими даними, є виражена артеріальна

гіпотензія, яка розпочинається приблизно через 6 годин після прийому препарату і збігається

з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Рівні еналаприлату в плазмі крові, які

перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі

терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і

440 мг еналаприлу.

Проявляється артеріальною гіпотензією з погіршенням перфузії життєво важливих органів.

Рекомендується промивання шлунку, прийом активованого вугілля, стабілізація об´єму

циркулюючої крові 0,9 % розчином натрію хлориду, за необхідності – інфузія розчином

препарату ангіотензину ІІ, контроль і корекція життєво важливих функцій організму,

визначення рівня калію, сечовини, креатиніну в сироватці крові. Еналаприлат виводиться

шляхом гемодіалізу. Якщо препарат був прийнятий недавно, рекомендується промивання

шлунку. (див. «Особливості застосування». Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі).

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не рекомендується застосування

Еналаприлу під час вагітності. При виявленні вагітності прийом Еналаприлу потрібно

негайно припинити, окрім випадків, коли його призначення вважається життєво необхідним

для матері.

В опублікованих даних ретроспективного епідеміологічного дослідження немовлята, матері

яких приймали інгібітор АПФ протягом першого триместру вагітності, мали високий ризик

тяжких вроджених вад розвитку порівняно із тими, чиї матері не приймали інгібітори АПФ

протягом першого триместру вагітності. Кількість випадків вроджених аномалій є

невеликою, але результати цього дослідження до цього часу не були повторені.

Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання або загибель плоду або новонародженого

при застосуванні жінками під час другого та третього триместрів вагітності. Застосування

інгібіторів АПФ у ці періоди супроводжувались негативним впливом на плід та

новонародженого, включаючи гіпотензію, ниркову недостатність, гіперкаліємію, та/або

гіпоплазію черепа. Можливий розвиток олігоамніону, вірогідно, внаслідок зниження функції

нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації черепа,

включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легенів. При призначенні Еналаприлу

необхідно інформувати пацієнтку про потенційну шкоду для плода.

У тих випадках, коли призначення препарату під час вагітності вважають необхідним, слід

проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору.

При виявленні олігоамніону прийом Еналаприлу потрібно припинити, за винятком випадків,

коли його призначення вважають життєво необхідним для матері. Однак, як лікарі, так і

пацієнти мають знати про те, що олігоамніон може розвинутися вже після появи у плода

необоротних ушкоджень.

За новонародженими, матері яких приймали Еналаприл, потрібно ретельно спостерігати з

метою виявлення у них артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має

здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого

шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного

переливання крові.

Еналаприл виділяється у грудне молоко матері у слідових кількостях. При призначенні

Еналаприлу матерям, які годують груддю, слід дотримуватися обережності.

 

Діти. Застосовують дітям віком від 6 років.

Через відсутність даних Еналаприл не рекомендують для лікування дітей з рівнем

клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв/1,73 м2.

 

Особливості застосування. Клінічно виражена артеріальна гіпотензія.

Клінічно виражену артеріальну гіпотензію рідко спостерігають у пацієнтів з неускладненою

артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують

Еналаприл, артеріальна гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає,

наприклад, унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, у пацієнтів, які

перебувають на гемодіалізі, а також у хворих з проносом або блюванням (див. «Взаємодія з

іншими лікарськими засобами» та «Побічні реакції»). Клінічно виражену артеріальну гіпотензію

спостерігали у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не

супроводжувалася нирковою недостатністю. Артеріальна гіпотензія розвивилася частіше у

пацієнтів з тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози

петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам

лікування Еналаприлом слід розпочинати під наглядом лікаря. При зміні дози Еналаприлу

та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести

спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин

мозку, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або

інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворого слід покласти та, якщо необхідно, ввести

внутрішньовенно 0,9 % розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі

Еналаприлу не є протипоказанням для лікування препаратом, яке можна продовжувати після

відновлення об’єму рідини та нормалізації артеріального тиску.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю і нормальним або зниженим тиском

Еналаприл може додатково знизити рівень артеріального тиску. Таку реакцію на прийом

препарату можна очікувати, і її не слід розцінювати як підставу для припинення лікування. У

тих випадках, коли гіпотензія стає резистентною до лікування, слід зменшити дозу та/або

припинити лікування діуретиком та/або Еналаприлом.

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з

обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка.

Порушення функції нирок.

У деяких пацієнтів артеріальна гіпотензія, що розвивається після початку лікування

інгібіторами АПФ, може призвести до погіршення функції нирок. У деяких випадках

повідомляли про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотного характеру.

У пацієнтів з нирковою недостатністю може виникнути необхідність у зниженні дози та/або

частоти прийому препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У деяких пацієнтів з

двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки спостерігали

підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. Зміни зазвичай мали

оборотний характер, і показники зазвичай поверталися до норми після припинення

лікування. Подібний характер змін найбільш імовірний у пацієнтів з нирковою

недостатністю.

У деяких пацієнтів, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку лікування,

Еналаприл сумісно з діуретиками спричинював зазвичай незначне та скороминуче

підвищення вмісту сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. У таких випадках

необхідно зменшити дозу та/або відмінити діуретик і/або Еналаприл.

Гіперчутливість/Ангіоневротичний набряк.

При застосуванні інгібіторів АПФ включно з Еналаприлом були описані поодинокі випадки

ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані,

що виникав у різні періоди лікування. У цих випадках слід негайно припинити лікування

Еналаприлом і встановити постійний нагляд за пацієнтом, щоб упевнитись у повному

зникненні симптомів. Лише після цього нагляд можна припинити. Якщо набряк обмежується

ділянкою обличчя та губ, зазвичай спеціального лікування не вимагається.

Ангіоневротичний набряк гортані може призвести до летального кінця. У тих випадках, коли

набряк локалізується в ділянці язика, голосової щілини або гортані і може спричинити

обструкцію дихальних шляхів, слід швидко розпочати відповідну терапію, яка включає

підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) і/або заходи для забезпечення

прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше порівняно з

пацієнтами інших рас виникав ангіоневротичний набряк.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із

застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при

лікуванні інгібітором АПФ (див. також розділ «Протипоказання»).

Анафілактоїдні реакції під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути

перетинчастокрилих.

Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час проведення гіпосенсибілізації

алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути

загрозливими для життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку

гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

У пацієнтів, які перебувають на діалізі із використанням мембран високої пропускної

здатності (наприклад, AN 69®) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, у деяких випадках

розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування

діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Кашель.

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель

носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель

внаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці

кашлю.

Проведення хірургічних операцій/анестезія.

Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які

спричиняють артеріальну гіпотензію, Еналаприл блокує утворення ангіотензину II вторинно

до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія,

яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується за допомогою

збільшення об’єму рідини.

Калій сироватки.

Див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Лактоза.

Оскільки препарат містить містить лактозу, він протипоказаний до застосування хворим з

непереносимістю лактози.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими

механізмами. З огляду на можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення,

 непритомність, артеріальна гіпотензія, м’язові судоми, сплутаність свідомості, сонливість,

нечіткість зору, слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими

механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Гіпотензивна терапія.

При застосуванні Еналаприлу сумісно з іншими гіпотензивними препаратами може

спостерігатися адитивний ефект.

Калій сироватки.

При клінічних дослідженннях рівень калію сироватки крові залишався у межах норми. У

пацієнтів з артеріальною гіпертензію, які приймали Еналаприл як монотерапію тривалістю

до 48 тижнів, середнє підвищення калію в сироватці крові становило 0,2 мекв/л. Якщо

пацієнти застосовували комбіновану терапію Еналаприлом і тіазидовим діуретиком, то

втрата калію, зумовлена дією діуретика, звичайно зменшувалася завдяки ефекту еналаприлу.

Якщо Еналаприл застосовують у комбінації з діуретиком, який спричиняє втрату калію,

гіпокаліємія, спричинена діуретиком, зменшується.

До факторів ризику розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність, цукровий діабет

і супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену

або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять

калій.

Застосування добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або солей, які містять

калій, особливо при лікуванні пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до

істотного підвищення рівня калію у сироватці крові.

Якщо застосування вищенаведених засобів вважається виправданим, їх слід застосовувати з

обережністю, регулярно визначаючи рівень калію у сироватці крові.

Протидіабетичні препарати.

Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне застосування інгібіторів АПФ та

протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних засобів) може спричинити зниження

рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найбільш вірогідно

може траплятися протягом перших тижнів сумісного прийому та у пацієнтів з нирковою

недостатністю. У пацієнтів, хворих на діабет, які приймають пероральні протидіабетичні

засоби або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глікемії з метою виявлення

гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Літій сироватки.

Як і при застосуванні інших ліків, що виводять натрій, при прийомі Еналаприлу може

зменшуватися кліренс літію. Тому слід регулярно визначати рівень літію, якщо

застосовуються літієві солі.

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2

(ЦОГ-2 інгібітори) можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних

препаратів. Тому гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ може бути ослаблений

нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, пацієнти літнього віку або

пацієнти зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, які приймають

діуретики), які застосовують нестероїдні протизапальні препарати, одночасне застосування

інгібіторів АПФ може призвести до подальшого погіршення ниркової функції. Зазвичай ці

явища оборотні.

Препарати золота.

Поодинокі нітритоїдні реакції (симптоми, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання

та гіпотензію), спостерігалися у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота

(натрію ауротималат) та сумісно з інгібітором АПФ, у тому числі Еналаприлом.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Еналаприл (еналаприл, MSD) – сіль малеїнової кислоти та еналаприлу,

похідної двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну. Після перорального прийому еналаприл

швидко всмоктується, після чого гідролізується до еналаприлату, що є високоспецифічним,

тривалої дії інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), який не належить до

сульфгідрильних сполук.

Механізм дії:

Ангіотензинперетворювальний фермент – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію

ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл

гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричиняє

зниження рівня у плазмі ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну

плазми (через пригнічення негативного зворотного зв’язку між активністю ангіотензину ІІ і

вивільненням реніну) і зменшення секреції альдостерону.

Еналаприл збільшує вміст оксиду азоту, простагландину Е. Препарат має натрійуретичний та

урикозуричний ефекти, спричиняє незначну затримку іонів калію. Препарат не впливає на

метаболізм глюкози, ліпопротеїнів, знижує рівень циркулюючих катехоламінів і впливає на

їх вміст у мозковій тканині.

Механізм, через який еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують з

пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, еналаприл може

виявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.

Застосування еналаприлу пацієнтам з гіпертензією спричиняє зниження артеріального тиску

в горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого

ритму.

Симптомна постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких пацієнтів досягнення

оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Раптова

відміна еналаприлу не асоціювалася зі швидким підвищенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ звичайно досягається через 2-4 години після

перорального застосування разової дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності

зазвичай спостерігається через одну годину, а пікове зниження артеріального тиску

досягається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість збереження ефекту

залежить від дози. Втім, у рекомендованих дозах антигіпертензивний та гемодинамічний

ефекти зберігались принаймні протягом 24 годин.

Антигіпертензивна терапія еналаприлом веде до істотного регресу гіпертрофії лівого

шлуночка зі збереженням систолічної функції лівого шлуночка.

У пацієнтів, хворих на цукровий діабет або без нього, з ураженням нирок і протеїнурією

після застосування еналаприлу спостерігали зменшення альбумінурії, екскреції із сечею IgG і

загального протеїну сечі.

У пацієнтів, хворих есенціальною гіпертензією, зниження артеріального тиску зазвичай

супроводжується зменшенням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого

викиду і незначними змінами серцевого ритму або без таких змін. Після застосування

еналаприлу зазвичай збільшується нирковий кровотік; швидкість гломерулярної фільтрації

зазвичай не змінюється.

Еналаприл зменшив частоту шлуночкових аритмій у пацієнтів із серцевою недостатністю.

У результаті проведених досліджень доведена кардіопротекторна дія еналаприлу.

Клінічна фармакологія у дітей.

Результати проведених клінічних досліджень застосування препарату дітям віком від 6 до

16 років з гіпертензією показали, що фармакокінетика еналаприлу при пероральному

застосуванні була подібна до такої у дорослих. Пацієнтам з масою тіла менше 50 кг

еналаприл призначали у дозі 0,625; 2,5 або 20 мг на добу, а пацієнтам з масою тіла 50 кг або

більше – 1,25; 5 або 40 мг на добу. Прийом еналаприлу один раз на добу знижував нижній

показник артеріального тиску залежно від дозування. Залежність гіпотензивного ефекту

еналаприлу від дози простежувалась у всіх підгрупах (вік, стадія розвитку Таннера, стать,

раса).

Фармакокінетика. Після перорального прийому еналаприл швидко всмоктується,

максимальна концентрація еналаприлу в сироватці крови досягається протягом 1 години

після прийому внутрішньо. Ступінь всмоктування еналаприлу малеату при прийомі

внутрішньо складає приблизно 60 %. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу.

Після всмоктування еналаприл швидко гідролізується з утворенням активної речовини

еналаприлату, потужного інгібітора АПФ.

Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці крові спостерігається через 3-4 години

після прийому дози еналаприлу перорально.

Тривалість всмоктування та гідролізу еналаприлу є подібною для різних рекомендованих

терапевтичних доз.

Виведенння еналаприлу здійснюється переважно через нирки. Головними метаболітами, які

визначають у сечі, є еналаприлат, що складає приблизно 40 % дози; та незмінений

еналаприл. Даних про інші метаболіти еналаприлу немає.

Профіль концентрації еналаприлату у плазмі крові має тривалу кінцеву фазу, що, вірогідно,

зумовлено вивільненням еналаприлату, який пов’язаний із АПФ. У осіб з нормальною

функцією нирок стабільна концентрація еналаприлату досягається на 4-й день з початку

прийому еналаприлу. Період напіввиведення (Т½) еналаприлу при курсовому застосуванні

препарату внутрішньо становить 11 годин.

 

Фармацевтичні характеристики.

 

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору з розподільною рискою.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання. У захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

 

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2 блістери у пачці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. АТ «Лекхім-Харків».