РАМІРИЛ

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Мікро Лабс Лімітед, Індія

Міжнародна непатентована назва: Ramipril

АТ код: C09AA05

Форма випуску: Капсули по 2,5 мг № 30 (10х3) у стрипі

Діючі речовини: 1 капсула містить раміприлу - 2.5 мг

Допоміжні речовини: Крохмаль прежелатинізований

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: • Артеріальна гіпертензія: як монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами (наприклад, діуретиками або блокаторами кальцієвих каналів).
• Серцева недостатність: на додаток до терапії діуретиками, а також діуретиками із серцевими глікозидами.
• Клінічно виражена серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою.
• Виражена діабетична або недіабетична нефропатія, а також її початкові стадії.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2 роки.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/2742/01/02



І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

 

РАМІРИЛ

(RAMIRIL)

                       

Склад:

діюча речовина: 1 капсула містить раміприлу 2,5 мг або 5 мг;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований.

 

Лікарська форма. Капсули.

 

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТС С09А А05.

 

Клінічні характеристики.

Показання. Артеріальна гіпертензія: як монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами (наприклад, діуретиками або блокаторами кальцієвих каналів). Серцева недостатність: на додаток до терапії діуретиками, а також діуретиками із серцевими глікозидами. Клінічно виражена серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою. Виражена діабетична або недіабетична нефропатія, а також її початкові стадії.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до раміприлу, іншого інгібітору АПФ або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; гіпотензивні або гемодинамічно нестабільні стани. Гіперчутливість (набряк Квінке в анамнезі, пов’язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ, спадковий або ідіопатичний набряк Квінке); системний червоний вовчак, склеродермія (підвищений ризик розвитку нейтропенії або агранулоцитозу); пригнічення кістковомозкового кровотворення; гіперкаліємія; двобічний стеноз ниркових артерій, стеноз ниркової артерії єдиної нирки, трансплантація нирки; ниркова недостатність; гіпонатріємія (ризик дегідратації, артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності), печінкова недостатність, первинний гіперальдостеронізм; вагітність, період годування груддю, дитячий вік.                             

 

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія: рекомендована початкова доза – 2,5 мг 1 раз на добу (1 капсула 2,5 мг). Залежно від терапевтичного ефекту, добову дозу можна подвоювати кожні 2-3 тижні. Зазвичай підтримуюча доза становить 2,5-5 мг на добу (1 капсула 2,5 мг або 5 мг). Максимальна добова доза не має перевищувати 10 мг.

Якщо будуть потрібні дози понад 5 мг, замість подальшого збільшення дози препарату Рамірил слід розглянути можливість його поєднання з іншими антигіпертензивними засобами, наприклад, діуретиками або блокаторами кальцієвих каналів.

Серцева недостатність: початкова доза, що рекомендується – 1,25 мг 1 раз на добу.

Залежно від терапевтичного ефекту, добову дозу можна збільшити, подвоюючи її кожні 2-3 тижні. Максимальна добова доза не має перевищувати 10 мг.

Серцева недостатність після інфаркту міокарда. Застосування препарату рекомендується розпочати на 2-9-й день після інфаркту міокарда. Початкова доза становить  1,25-2,5 мг 2 рази на добу. Залежно від терапевтичного ефекту, початкову дозу можна подвоїти до 2,5-5 мг (1 капсула  2,5 мг або 5 мг ) 2 рази на добу. Максимальна добова доза не має перевищувати 10 мг.

Виражена недіабетична або діабетична нефропатія, а також її початкові стадії: рекомендована початкова доза – 1,25 мг 1 раз на добу. Залежно від терапевтичного ефекту, дозу можна збільшити, подвоюючи добову дозу кожні 2-3 тижні.

Рекомендована максимальна добова доза становить 5 мг.

Хворі з нирковою недостатністю.

При помірному зниженні функції нирок (кліренс креатиніну від 20 до 50 мл/хв у розрахунку на 1,73 м2 поверхні тіла) початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза не має перевищувати 5 мг. Якщо кліренс креатиніну не виміряний, його можна обчислити за рівнем креатиніну сироватки крові із застосуванням рівняння Кокрофта (Cockroft):

Для чоловіків. Кліренс креатиніну (мл/хв) = [маса тіла в кг х (140 – вік)/72 х креатинін сироватки крові (мг/дл)].

Для жінок. Результат обчислення помножити на 0,85.                                                                               Хворі з порушенням функції печінки.                                                                                                       На ранніх стадіях лікування препаратом Рамірил хворі з порушенням функції печінки потребують ретельного медичного спостереження. Максимальна добова доза у таких випадках не має перевищувати 2,5 мг.                                                                                                                                   У хворих, які отримують діуретичну терапію, слід розглянути можливість тимчасової відміни або хоча б зниження дози діуретиків не менше ніж за 2-3 доби (або більший термін, залежно від тривалості дії діуретиків) до початку застосування препарату Рамірил. Для хворих, які нещодавно отримували діуретики, звичайна початкова доза становить 1,25 мг.

Якщо у пацієнта не були у достатній мірі усунені порушення водно-електролітного балансу, а також при тяжкій артеріальній гіпертензії та у випадках, коли значне зниження артеріального тиску може завдати шкоди (наприклад, при стенозі коронарних або мозкових артерій), слід надати перевагу нижчим початковим дозам, наприклад, 1,25 мг на добу. Пацієнтам літнього віку початкова доза становить 1,25 мг на добу.

У разі призначення препарату у дозі 1,25 мг застосовують лікарські форми з необхідною концентрацією діючої речовини.

Таблетки можна приймати незалежно від прийому їжі, цілими, не розжовуючи, запиваючи великою кількістю рідини.

 

Побічні реакції.

Оскільки Рамірил є антигіпертензивним засобом, багато його побічних ефектів є вторинними відносно його здатності знижувати артеріальний тиск, внаслідок чого відбувається адренергічна оборотна регуляція або гіпоперфузія органів. Численні інші ефекти (наприклад, вплив на баланс електролітів, певні анафілактоїдні реакції або запальні реакції слизових оболонок) спричиняються інгібуванням АПФ або іншими фармакологічними ефектами цього класу лікарських засобів.

Серцево-судинна і нервова системи.

Симптоми і реакції у легкій формі, такі як периферичні набряки, приплив крові до обличчя, запаморочення, дзвін у вухах, стомлюваність, нервова збудливість, пригнічений настрій, тремор, неспокій, порушення зору, розлади сну, сплутаність свідомості, відчуття тревоги, тимчасова еректильна дисфункція, відчуття серцебиття, підвищене потовиділення, розлади слуху,  сонливість, порушення ортостатичної регуляції, так само, як і тяжкі реакції, такі як стенокардія, серцеві аритмії і непритомність спостерігається рідко. Тяжка артеріальна гіпотензія виникає рідко, ішемія міокарда або головного мозку, інфаркт міокарда, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин, прискорення або посилення проявів феномену Рейно або парестезії спостерігалися у поодиноких випадках.

Нирки і баланс електролітів.

Іноді спостерігається підвищення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків) і погіршення функції нирок, у поодиноких випадках може розвиватися прогресія до гострої ниркової недостатності. Зрідка може збільшуватися концентрація калію у сироватці крові. У поодиноких випадках у сироватці крові може зменшуватися рівень натрію, а також посилюватися вже існуюча протеїнурія (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшується кількість сечі (у зв′язку з поліпшенням серцевої діяльності).

Імунна система та шкірні реакції.

Нечасто може спостерігатися фармакологічно опосередкований легкий ангіоневротичний набряк (ангіоедема, спричинена інгібіторами АПФ, частіше виникає у хворих негроїдної раси, порівняно з пацієнтами інших рас). Тяжкі реакції такого типу та інші нефармакологічно опосередковані анафілактичні або анафілактоїдні реакції на рамиріл або крохмаль вкрай поодинокі. У поодиноких випадках можуть виникати пухирчатка, васкуліт, гарячка і еозинофілія, а також зростання титрів антиядерних антитіл, загострення псоріазу, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

Шлунково-кишкова та гематобіліарна система.

Зрідка спостерігається запалення язика (глосит), запальні реакції у ротовій порожнині та у шлунково-кишковому тракті, відчуття дискомфорту в черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті), розлади травлення, зростання рівнів ферментів підшлункової залози.

Гематологічні реакції. У поодиноких випадках спостерігається агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення кісткового мозку. Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів із погіршеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання

( наприклад, червоний вовчак або склеродермію), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни у складі крові.

У поодиноких випадках може розвиватися гемолітична анемія.

Інші побічні ефекти. Нечасто може виникати кон’юнктивіт, міальгія, артралгія, закладеність носа,

біль у грудній клітці, гінекомастія.

 

Передозування.

Симптоми:  виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, шок, порушення балансу електролітів, гостра ниркова недостатність.

Лікування: у легких випадках – промивання шлунка, введення адсорбентів і натрію сульфату протягом 30 хвилин після прийому препарату.

При артеріальній гіпотензії – внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду, симпатоміметиків, ангіотензину ІІ.

При брадикардії – атропін, при неефективності – застосування пейсмекера. Гемодіаліз. неефективний.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Раміприл протипоказаний у період вагітності та годування груддю.

 

Діти.

Клінічні дані щодо застосування препарату  дітям відсутні.

 

Особливості застосування.

Рамірил слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішьовенно), паралельно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим щонайменше протягом 12-24 годин; і виписувати пацієнта можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з/без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібіторів АПФ.

Не існує достатнього терапевтичного досвіду застосування Рамірилу дітям, пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20мл/хв на 1,73 м2 площі поверхні тіла), і пацієнтам, які перебувають на діалізі.

Слід уникати застосування Рамірилу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином, при прийомі Рамірилу не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням полі (акрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних) мембран з високою ультра- фільтраційною активністю (наприклад, «АN69») та процедуру аферезу ЛНГ (ліпопротеїнів низької густини) із застосуванням декстрану сульфату.

Застереження.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи.

При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і сильного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначають уперше або вперше у вищій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищення активності ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема

-у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;

-у пацієнтів із серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікується іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування  потрібен особливий медичний нагляд;

-у пацієнтів з гемодинамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування  потрібен особливий медичний нагляд;

- пацієнтам із гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками:

- пацієнтам, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення приймання або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об′ємного перенавантаження). При клінічно значущих станах лікування Рамірилом можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти із захворюваннями печінки.

У пацієнтів із погіршеною функцією печінки відповідь на лікування може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти з значним зниженням артеріального тиску підпадають під особливий ризик.

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Особи літнього віку.

В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Моніторинг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібіторами АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для  пацієнтів із:

-    серцевою недостатністю;

- вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів із гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про одностороннє погіршення функції нирок;

-    погіршення функції нирок;

-    трансплантованою ниркою.

Моніторинг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати контроль концентрації калію у сироватці крові. Частіший моніторинг рівня калію у сироватці потрібен пацієнтам із погіршеною нирковою функцією.

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кров’яних тілець з метою вчасного виявлення можливості лейкемії. Частіший моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів із погіршеною нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою

(наприклад, системний червоний вовчак чи склеродермію) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть викликати зміни картини крові.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом, роботи зі складними механізмами і видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо після початкової дози інгібітору АПФ у хворих, які приймають діуретики.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші  види взаємодій.

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, у результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран із високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з поліакрилонітрилу) і LDL-аферез із застосуванням декстрину сульфату.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові.(наприклад спіронолактоном).

Застосовувати з обережністю.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати здатні знижувати артеріальний тиск (нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики): слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу.

Рекомендовано регулярно контролювати сироваткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатоміметики.

Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск. Алопурінол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики, та інші засоби, що можуть викликати зміни у гемограмі.

Солі літію.

Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію у сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це треба контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.

Їжа. Їжа істотно не змінює абсорбцію раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестероїдні протизапальні засоби (НСПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією Рамірилу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НСПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.

Етанол. Збільшує розширення судин. Рамірил може підсилювати дію етанолу.

Сіль. Підвищене вживання солі може послаблювати дію Рамірилу.

Метод специфічної гіпосенсибілізації. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Раміприл  пригнічує активність ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ, кініназа II), викликаючи розширення судин  та зниження артеріального тиску. Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну в плазмі крові, знижує рівень ангіотензину II та альдостерону. Антигіпертензивний ефект настає через 1-2 години після застосування препарату, максимальний ефект розвивається протягом 3-6 годин та триває не менше 24 годин. При вираженій недіабетичній або діабетичній нефропатії Рамірил уповільнює прогресування порушень функцій нирок та розвитку кінцевих стадій ниркової недостатності, при яких потрібна трансплантація нирки або діаліз. У хворих із ризиком недіабетичної або діабетичної нефропатії раміприл знижує рівень альбумінурії.

Фармакокінетика.

Раміприл швидко абсорбується зі шлунково-кишкового тракту (не менше 50-60 % введеної дози) і максимальна його концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Раміприл майже повністю метаболізується (в основному – у печінці) з утворенням активних та неактивних продуктів. Його активний метаболіт – раміприлат, який приблизно у 6 разів активніший, ніж раміприл. Максимальна концентрація його у плазмі крові досягається через 2-4 години. Серед відомих неактивних метаболітів – дикетопіперазиновий ефір, дикетопіперазинова кислота, а також глюкуроніди раміприлу та раміприлату. Зв’язування раміприлу та раміприлату з білками крові становить близько 73 % та 56 % відповідно. В умовах застосування звичайних доз (1 раз на добу) рівноважна концентрація препарату у плазмі крові досягається на 4-й день застосування препарату. Після застосування 60 % дози виводиться із сечею (в основному у формі метаболітів), а приблизно 40 %  з калом. Близько 2 % введеної дози виділяється із сечею у незміненому вигляді.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: капсули 2,5 мг – капсули «4» розміру з кришечкою рожевого кольору та корпусом білого кольору з чорним маркуванням «Micro» на корпусі та кришечці, вміст капсул – порошок білого кольору;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

капсули 5 мг – капсули «4» розміру з кришечкою голубого кольору та корпусом білого кольору з чорним маркуванням «Micro» на корпусі та кришечці, вміст капсул – порошок білого кольору.

 

Термін придатності. 2 роки. 

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі  до 25 °С в сухому, недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 10 капсул у стрипі; по 3 стрипи в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За  рецептом.

 

Виробник.

Мікро Лабс Лімітед.

 

Місцезнаходження.