Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Берінгер Інгельхайм Фарма ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина

Міжнародна непатентована назва: Telmisartan

АТ код: C09CA07

Форма випуску: Таблетки по 80 мг № 7х2, № 7х4 у блістерах в картонній коробці

Діючі речовини: 1 таблетка містить: телмісартану - 80.0 мг

Допоміжні речовини: Натрію гідроксид, повідон (Е 1201), меглюмін, сорбіт (Е 420), магнію стеарат (Е 470b).

Фармакотерапевтична група: Блокатори рецепторів ангіотензину II (блокатори АТ1-рецепторів)

Показання: Гіпертензія
Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.
Попередження серцево-судинних захворювань
Зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби у пацієнтів з:
- маніфестним атеротромботичним серцево-судинним захворюванням (ішемічна хвороба серця, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі) або
- цукровим діабетом ІІ типу із задокументованим ураженням органів-мішеней.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 4 роки.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/2681/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МІКАРДИС®  

(Micardis®)

 

Склад:

діюча речовина:  telmisartan;

1 таблетка містить телміcартану 80 мг;

допоміжні речовини: натрію гідроксид, повідон (Е 1201), меглюмін, сорбіт (Е 420), магнію стеарат (Е 470b).

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину II. Код АТС C09C A07.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Гіпертензія

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.

Попередження серцево-судинних захворювань

Зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби у пацієнтів з:

-    маніфестним атеротромботичним серцево-судинним захворюванням (ішемічна хвороба серця, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі) або

-    цукровим діабетом ІІ типу із задокументованим ураженням органів-мішеней.

 

Протипоказання.

- Гіперчутливість до складових препарату;

- вагітність і період годування груддю;

- обструктивні біліарні порушення;

- тяжкі порушення функції печінки;

- дитячий вік (до 18 років).

У випадку рідкісних спадкових станів, через які можлива несумісність із допоміжною речовиною препарату, приймати МІКАРДИС протипоказано.

 

Спосіб застосування та дози.  

Лікування артеріальної гіпертензії. Звичайна ефективна доза  становить 40 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути достатня добова доза 20 мг. У випадках, коли бажаний артеріальний тиск не досягається, дозу телміcартану можна підвищити до 80 мг 1 раз на добу. Альтернативно телміcартан можна призначати в комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлортіазид, який продемонстрував додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні разом з телмісартаном. Коли розглядається питання про збільшення дози, необхідно взяти до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект у цілому досягається через 4–8 тижнів від початку лікування.

Попередження серцево-судинних захворювань. Рекомендована доза становить 80 мг один раз на добу. Ефективність телмісартану у дозах менше 80 мг при попередженні серцево-судинних захворювань не відома.

Розпочинаючи лікування телмісартаном з метою попередження серцево-судинних захворювань, рекомендується проводити моніторинг артеріального тиску і, при потребі, коригувати препарати, які знижують артеріальний тиск.

МІКАРДИС  можна приймати з їжею або без неї.

 

Особливі групи пацієнтів

Порушення функції нирок. Для хворих з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості немає потреби в корегуванні дозування. Досвід лікування хворих з нирковою недостатністю або хворих, які перебувають на гемодіалізі, є обмежений. Таким хворим рекомендується починати лікування з низької дози 20 мг.

Порушення функції печінки. Для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки добова доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу.

Пацієнти літнього  віку. Немає потреби в корекції дози для пацієнтів літнього віку.

 

Побічні реакції.

Загальна частота проявів побічних явищ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в контрольованих клінічних випробуваннях при прийомі телмісартану зазвичай співставлялася з прийомом плацебо. Частота проявів побічних явищ не є дозозалежною та не має взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів.

Дані щодо безпеки препарату МІКАРДИС при попередженні серцево-судинних захворювань були співвідносними з даними при лікуванні артеріальної гіпертензії.

Нижчезазначені побічні реакції на препарат зібрані з контрольованих клінічних випробувань за участю хворих на артеріальну гіпертензію, а також за даними постмаркетингових звітів. До цього переліку також увійшли серйозні побічні явища та побічні явища, які призвели до припинення лікування і були виявлені під час трьох клінічних довготривалих досліджень за участю 21642 пацієнтів, які отримували телмісартан для попередження серцево-судинних захворювань та смертності протягом шести років.

Побічні ефекти викладені із зазначенням частоти з використанням наступних позначень: дуже часті (³1/10); часті (від 1/100 до <1/10); нечасті (від 1/1,000 до <1/100); поодинокі (від 1/10,000 до <1/1,000); рідкісні (<1/10,000); невідомі (не можна встановити з наявних даних).

У кожній групі побічні ефекти представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

 

Інфекції та інвазії

нечасті: інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт і синусит, інфекції сечових шляхів, включаючи цистит;

невідомі: сепсис, включаючи летальний кінець.

З боку системи крові та лімфатичної системи

нечасті: анемія;

поодинокі: тромбоцитопенія;

невідомі: еозинофілія.

З боку імунної системи

поодинокі: гіперчутливість;

невідомі: анафілактична реакція.

Метаболізм та розлади харчування

нечасті: гіперкаліємія;

поодинокі: гіпоглікемія (у хворих на діабет).

Психічні розлади

нечасті: депресія, безсоння;

поодинокі: занепокоєність.

З боку нервової системи

нечасті: синкопе.

З  боку органа зору

поодинокі: порушення зору.

З боку вестибулярного апарату

нечасті: вертиго.

Кардіальні порушення

нечасті: брадикардія;

поодинокі:тахікардія.

Судинні розлади

нечасті: артеріальна гіпотензія,

поодинокі: ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

нечасті: диспное.

Шлунково-кишкові розлади

нечасті: абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання;

поодинокі: дискомфорт у ділянці шлунка, сухість у роті.

Розлади гепатобіліарної системи:

поодинокі: порушення функції печінки/печінкові розлади.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

нечасті: посилене потовиділення, свербіж, висипання;

поодинокі: еритема, ангіоневротичний набряк, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит, екзема;

невідомі: кропив’янка.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини:

нечасті: міалгія, біль у спині (наприклад ішіас), судоми м’язів;

поодинокі: артралгія, біль у кінцівках;  

невідомі: біль у сухожиллі (симптоми подібні до тендиніту).

З боку сечовидільної системи:

нечасті: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність.

Загальні порушення:

нечасті: біль у грудях, астенія (слабкість);

поодинокі: симптоми, подібні до грипу.

Лабораторні дані:

нечасті: підвищення креатиніну в крові;

поодинокі: підвищення сечової кислоти в крові, підвищення печінкових ензимів, підвищення рівня креатинфосфокінази (КФК) у крові, зниження гемоглобіну.

 

Передозування.

Обмежена інформація щодо передозування у людей.

Симптоми. Найзначнішими проявами при передозуванні телмісартану були артеріальна гіпотензія і тахікардія; також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці та гостру ниркову недостатність.

Терапія. Телміcартан не видаляється шляхом гемодіалізу.

Хворі повинні перебувати під пильним контролем і отримувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Терапія залежить від часу, коли прийняли препарат, та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка. При терапії передозування може застосовуватись активоване вугілля. Необхідно часто перевіряти рівень електролітів та креатиніну в сироватці. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини та солі в організмі.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не слід розпочинати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у період вагітності. Під час доклінічних досліджень телмісартану не було виявлено тератогенного ефекту, проте виявлена фетотоксичність.  

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II під час другого та третього триместрів вагітності спричинила у людей фетотоксичність (порушення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотонію, гіперкаліємію).

Окрім випадків, коли тривале лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ вважається необхідним, пацієнти, які планують вагітність, мають перейти на альтернативні антигіпертензивні засоби, застосування яких є безпечним у період вагітності. При виявленні вагітності слід негайно припинити лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, і, за необхідністю, розпочати альтернативне лікування.

Якщо лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ проводилося з другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукова перевірка функції нирок та формування черепа. Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, мають перебувати під ретельним наглядом на предмет гіпотонії.

Телміcартан протипоказаний у період годування груддю, оскільки не відомо, чи виділяється він у грудне молоко у людей. Дослідження показали, що телмісартан потрапляє у грудне молоко тварин.

 

Діти. МІКАРДИС не рекомендується приймати дітям віком до 18 років через обмежену інформацію щодо безпеки та ефективності препарату.

 

Особливості застосування.

Вазоренальна гіпертензія

Існує підвищений ризик серйозної артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії при єдиній нирці лікують препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки

Коли МІКАРДИС призначають пацієнтам із порушеною нирковою функцією, рекомендується періодичний моніторинг рівня калію та креатиніну в сироватці крові. Не існує досвіду застосування МІКАРДИСу пацієнтами з нещодавною трансплантацією нирки.

Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом та/або рівнем натрію, що виникає внаслідок терапії діуретиками, обмеження солі при надходженні з їжею, діареї або блювання. Перед прийомом МІКАРДИСу необхідно коригувати такі стани, особливо зниження внутрішньосудинного об’єму та/або рівня натрію.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи 

При поєднанні лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, внаслідок блокування цієї системи були виявлені зміни функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у пацієнтів з відповідною схильністю. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ) має обмежуватися окремими випадками за умови ретельного моніторингу функції нирок.

Інші стани, що потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

Пацієнти, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом МІКАРДИСу з іншими медичними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може призводити до гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, зрідка – до гострої ниркової недостатності.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом у цілому не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому призначення телміcартану їм  не рекомендується.              

Стеноз аорти та мітрального клапана,  обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія                                                         

Як і щодо інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам, у яких діагностовано стеноз аорти, мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Гіперкаліємія

Протягом усього прийому медичних препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може виникнути гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та/або серцевої недостатності.

У людей літнього віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю, діабетом, у хворих, які паралельно лікуються іншими лікарськими засобами, що можуть спричинити підвищення рівня калію, та/або хворих із супутніми захворюваннями, гіперкаліємія може призвести до летального наслідку.

Перед розглядом питання про супутнє застосування лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, необхідно зважити співвідношення користі та ризику.

Основні фактори ризику розвитку гіперкаліємії, на які необхідно звернути увагу:

-    Цукровий діабет, ниркова недостатність, вік старше 70 років.

-    Комбінована терапія з одним чи кількома іншими препаратами, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, та/або калієвими добавками. До препаратів або терапевтичних груп лікарських засобів, які можуть спровокувати гіперкаліємію, належать замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні лікувальні препарати (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм.

-    Супутні захворювання, особливо дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, різке погіршення стану нирок (наприклад, інфекційні захворювання), клітинний лізис (наприклад, гостра ішемія кінцівок, гострий некроз скелетних м’язів, обширна травма).

Хворим групи ризику необхідно проходити ретельний контроль сироваткової концентрації калію.

Порушення функції печінки

Телміcартан виводиться головним чином у жовч. У пацієнтів із біліарними обструктивними порушеннями або печінковою недостатністю можна очікувати  зниження кліренсу телмісартану. Тому таким пацієнтам телміcартан слід приймати з обережністю.

Сорбіт

Рекомендована щодобова доза таблеток МІКАРДИС 80 мг містить 338 мг сорбіту. Тому МІКАРДИС не можна призначати пацієнтам зі спадковою чутливістю до фруктози.

Інші

Так, як і щодо будь-якого іншого антигіпертензивного агента, значне зниження тиску крові у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічною серцево-судинною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з  іншими механізмами.

Дослідження впливу телміcартану на здатність керувати автомобілем та механічними пристроями не проводилися. Однак при  керуванні автомобілем та механічними пристроями необхідно брати до уваги, що при антигіпертензивній терапії може виникати запаморочення або гіперсомнія.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.  

Дослідження взаємодії проводилися лише серед дорослих.

Як і з іншими препаратами, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, телмісартан може спровокувати гіперкаліємію. Ризик може збільшитись у випадку лікування в комбінації з іншими засобами, які також можуть спровокувати гіперкалієміїю (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні лікувальні препарати (включі селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм).

Випадки гіперкаліємії залежать від пов’язаних з нею факторів ризику. Ризик зростає у випадку наведених вище терапевтичних комбінацій. Особливо високим є ризик при комбінації з калійзберігаючими діуретиками та в поєднанні з замінниками солі, що містять калій. Комбінація з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту або нестероїдними протизапальними лікувальними препаратами, наприклад, є менш ризикованою за умови чіткого дотримування запобіжних заходів при застосуванні.

Супутнє застосування не рекомендується.

Калійзберігаючі діуретики або калієві добавки

Такі антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, як телмісартан, пом’якшують спричинену діуретиками втрату калію. Калійзберігаючі діуретики, наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, можуть спричинити значне зростання концентрації калію в сироватці крові. Якщо супутнє застосування показане через документально підтверджену гіпокаліємію, приймати необхідно з обережністю, часто контролюючи рівень калію в сироватці.

Літій

Відомі випадки оборотного зростання концентрації літію в сироватці та підвищення токсичності під час супутнього прийому літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включно з телмісартаном. Якщо призначення цієї комбінації вважається необхідним, під час супутнього застосування слід уважно контролювати рівень літію в сироватці.

Супутнє застосування вимагоє обережності.

Нестероїдні протизапальні лікувальні препарати

Нестероїдні протизапальні засоби (тобто ацетилсаліцилова кислота в протизапальних схемах терапії, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні ліки) можуть знижувати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.

У деяких пацієнтів з погіршенням функції нирок (наприклад, хворі із зневодненням організму або пацієнти похилого віку з погіршенням функції нирок) комбінований прийом антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та засобів, що гальмують цикло-оксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому цю комбінацію слід призначати з обережністю, особливо людям похилого віку. Пацієнтам слід забезпечити належну гідратацію; крім того, після початку комбінованої терапії, а також періодично в подальшому, необхідно перевіряти функцію нирок.

В одному дослідженні повідомляється про те, що комбінований прийом телмісартану та раміприлу привів до збільшення в 2,5 рази AUC0-24 та Cmax рампірилу та раміприлату. Клінічна значущість цього спостереження не відома.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє лікування високими дозами таких діуретиків, як фуросемід (петльовий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до втрати об’єму та ризику гіпотензії, якщо почати лікування телмісартаном.

Слід узяти до уваги при супутньому застосуванні.

Інші антигіпертензивні засоби

Здатність телмісартану знижувати кров’яний тиск може бути збільшена супутнім застосуванням інших антигіпертензивних лікувальних препаратів.

На підставі фармакологічних властивостей Баклофену та аміфостину можна очікувати, що ці лікувальні препарати можуть підсилити гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних засобів, включно з телмісартаном. Крім того, ортостатична гіпотензія може бути погіршена алкоголем, барбітуратами, наркотиками та антидепресантами.

Кортикостероїди (системне застосування)

Зниження антигіпертензивної дії.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Телміcартан є специфічним та ефективним антагоністом рецепторів ангіотензин II (тип АТ1). Телміcартан  з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин II у місцях його зв’язування на рецепторах субтипу АТ1, що є відповідальними за активність ангіотензину II. Телміcартан не має будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1 рецептор. Телміcартан селективно зв’язує АТ1 рецептор. Зв’язування є довготривалим.

Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші, менш вивчені АТ рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як невідомий ефект їх можливого «надстимулювання» ангіотензином II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телміcартан  знижує рівні альдостерону у плазмі крові. Телміcартан не інгібує ренін у плазмі людини, не блокує iонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючий ензим (кініназа II),  ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних ефектів.

У людини телміcартан у дозі 80 мг майже повністю інгібує підвищення артеріального тиску, який викликається ангіотензином II. Блокуючий ефект зберігається протягом 24 годин і залишається відчутним до 48 годин.

Лікування артеріальної гіпертензії. Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово виявляється протягом 3 годин. Максимальне зниження кров’яного тиску виявляється через 4-8 тижні від початку лікування та  підтримується при довготривалій терапії.

Антигіпертензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин, у тому числі включаючи останні 4 години перед наступним прийомом. Це підтверджено при амбулаторному моніторингу артеріального тиску. Співвідношення концентрації телмісартану перед прийомом наступної дози до пікової концентрації становить 80 % після прийому 40 та 80 мг.

У хворих на гіпертензію телміcартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск, без впливу на частоту пульсу. При раптовому припиненні лікування телміcартаном кров’яний тиск поступово повертається до параметрів до лікування протягом кількох днів без імовірності синдрому відміни.

Клінічні дослідження підтвердили, що лікування телмісартаном значно зменшує масу міокарда лівого шлуночка та індекс маси міокарда лівого шлуночка у пацієнтів з гіпертензією та гіпертрофією міокарда лівого шлуночка.

Під час клінічних досліджень з’ясовано, що лікування телмісартаном, порівняно з такими препаратами, як лосартан, раміприл та валсартан, викликає у хворих на артеріальну гіпертензію та діабетичною нефропатією статистично значиме зменшення протеінурії (включаючи мікроальбумінурію та макроальбумінурію).

У клінічних дослідженнях безпосереднього порівняння випадків сухого кашлю було значно менше у пацієнтів, які застосовували телмісартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори АПФ.

Попередження серцево-судинних захворювань

Під час дослідження ONTARGET (дослідження лікування телмісартаном та у комбінації з раміприлом) порівнювали ефект телмісартану, раміприлу та їх комбінації на серцево-судинні наслідки у  25620 пацієнтів віком 55 років і старше, в анамнезі яких були серцево-судинні захворювання, інсульт, облітеруючий ендартериїт або цукровий діабет з підтвердженням ураження органу-мішені (наприклад, ретинопатія, гіпертрофія лівого шлуночка, макро- або мікроальбумінурія), тобто широкий спектр пацієнтів з серцево-судинним ризиком.

Пацієнти були рандомізовані до однієї з трьох груп лікування: телмісартан 80 м, раміприл 10 мг або комбінація телмісартану 80 мг та раміприлу 10 мг, після чого пацієнти знаходилися під спостереженням в середньому 4,5 року. Артеріальна гіпертензія спостерігалася майже у 83 % рандомізованих пацієнтів. На момент оцінки вихідного стану загальний відсоток пацієнтів з діабетом в анамнезі становив 38 %, і ще у 3 % пацієнтів був зафіксований підвищений рівень глюкози плазми крові натщесерце. Базисна терапія включала ацетилсаліцилову кислоту (76 %), статини (62 %), бета-блокатори (57 %), блокатори кальцієвих каналів (34 %), нітрати (29 %) та діуретики (28 %).

Первинна кінцева точка визначалась як поєднання таких подій: смерть унаслідок серцево-судинного захворювання, інфаркт міокарда без летального наслідку, інсульт без летального наслідку або госпіталізація через застійну серцеву недостатність.

Хоча популяція дослідження пройшла попередній скринінг на предмет переносимості лікування інгібітором АПФ, дотримання лікування виявилося кращим у групі телмісартану, аніж раміприлу чи комбінації телмісартану та раміприлу. Аналіз побічних явищ, які призвели до остаточного припинення лікування, та аналіз серйозних побічних явищ показав, що кашель та ангіоневротичний набряк менш часто спостерігалися у пацієнтів, які отримували телмісартан, аніж у пацієнтів, які одержували раміприл, проте артеріальна гіпотензія частіше спостерігалася у групі прийому телмісартану.

Телмісартан продемонстрував таку ж ефективність при зменшенні первинної кінцевої точки, що й раміприл. Частота виникнення первинної кінцевої точки була аналогічною у групах прийому телмісартану (16,7 %), раміприлу (16,5 %) та комбінації телмісартану та раміприлу (16,3 %). Багатофакторний ризик для телмісартану порівняно з раміприлом становив 1,01 (97,5 % CI 0,93 – 1,10, p (неменшої ефективності) = 0,0019). Лікувальний ефект тривав після корегування відмінностей у систолічному артеріальному тиску на момент оцінки вихідного стану пацієнтів та протягом дослідження. Не було виявлено відмінностей у первинній кінцевій точці за віком, статтю, расою, базисною терапією чи основним захворюванням.

Також встановлено, що телмісартан має таку ж ефективність, що й раміприл при оцінці кількох визначених другорядних кінцевих точок, включаючи поєднання таких подій, як смерть унаслідок серцево-судинного захворювання, інфаркт міокарда без летального наслідку, інсульт без летального наслідку або госпіталізація через застійну серцеву недостатність, що є первинною кінцевою точкою контрольованого дослідження HOPE. Під час дослідження HOPE вивчали ефект раміприлу порівняно з плацебо. Відносний ризик телмісартану у порівнянні з раміприлом при оцінці цієї кінцевої точки у дослідженні ONTARGET становив 0,99 (97,5 % CI 0,90 – 1,08, p (неменша ефективність) = 0,0004).

Поєднання телмісартану та раміприлу не забезпечило кращий ефект порівняно з раміприлом чи телмісартаном окремо. Окрім того, зафіксована значно вища частота виникнення гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та запаморочень у групі комбінованого лікування. Отже, у цій популяції не рекомендується застосовувати комбінацію телмісартану та раміприлу.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Всмоктування телміcартану швидке, хоча адсорбовані кількості розрізняються. Середня абсолютна біодоступність телміcартану становить близько 50 %.

Коли МІКАРДИС приймається під час їжі, зниження площі під кривою «концентрація в плазмі-час» (AUC) для телміcартану варіює від приблизно 6 % (40 мг) до приблизно 19 % (160 мг). Через 3 години після введення концентрація у плазмі крові однакова, незалежно від того, приймається телміcартан натщесерце або з їжею.

Розподіл. Телміcартан активно зв'язується з протеїнами плазми (> 99,5 %), головним чином з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу (Vss) становить приблизно  500 л.

Метаболізм. Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації з глюкуронідом. Фармакологічна активність кон’югата не встановлена.

Виведення. Телміcартан характеризується біекспоненціальною фармакокінетикою з термінальним періодом напіввиведення > 20 годин. Максимальна концентрація в плазмі (Сmax) і площа під кривою «концентрація в плазмі-час» (AUC) зростає непропорційно до дози. Немає даних про клінічно значущу акумуляцію телміcартану при застосуванні у рекомендованих дозах. Концентрації у плазмі крові були вищі у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.

Після перорального введення телміcартан майже повністю виводиться з калом в основному як незмінена сполука. Кумулятивна ниркова екскреція становить < 1 % дози. Загальний кліренс плазми (Сltot) високий (приблизно 1 000 мл/хв), якщо порівнювати з печінковим кровотоком (близько 1 500 мл/хв).

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану збігається у молодих пацієнтів та у пацієнтів літнього віку.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, спостерігається низька концентрація в плазмі крові. Телміcартан має високу спорідненість з протеїнами плазми у суб’єктів з нирковою недостатністю та не може бути виведений діалізом.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили зріст абсолютної біодоступності приблизно до 100 %.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білого кольору, продовгуваті таблетки; з одного боку з нанесеним маркуванням “52H”; з іншого боку нанесено символ компанії.

 

термін придатності. 4 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від вологи, при температурі не вище 30 ºC. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 7 таблеток у блістері; по 2 або 4 блістери в коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Берінгер Інгельхайм Фарма ГмбХ і Ко.КГ/

Boehringer Ingelheim Pharma GmbH & Co. KG.

 

Місцезнаходження.

Бінгер Штрассе 173, D-55216 Інгельхайм, Німеччина/