Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: КРКА, д.д., Ново место, Словенія

Міжнародна непатентована назва: Amiodarone

АТ код: C01BD01

Форма випуску: Розчин для ін'єкцій, 150 мг/3 мл по 3 мл в ампулах № 5

Діючі речовини: 1 ампула (3 мл розчину) містить: 150 мг аміодарону гідрохлориду

Допоміжні речовини: Спирт бензиловий, полісорбат 80, вода для ін'єкцій

Фармакотерапевтична група: Антиаритмічні препарати

Показання: Лікування пароксизмальних порушень серцевого ритму (синусової тахікардії, надшлуночкової тахікардії, у т.ч. тріпотіння та мерехтіння передсердь, шлуночкової тахіаритмії, шлуночкових та надшлуночкових екстрасистолій, WPW-синдрому) та зафіксованих симптоматичних розладів ритму шлуночків. Аміокордин застосовують, коли необхідний швидкий терапевтичний ефект або коли лікування таблетками неможливе.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 4р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/2295/02/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

Аміокордин®

(Amiokordin®)

 

Склад:

діюча речовина: аміодарону гідрохлорид;  

1 ампула (3мл розчину) містить 150 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, полісорбат 80, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати ІІІ класу. 

Код АТС С01В D01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування пароксизмальних порушень серцевого ритму (синусової тахікардії, надшлуночкової тахікардії, у т.ч. тріпотіння та мерехтіння передсердь, шлуночкової тахіаритмії, шлуночкових та надшлуночкових екстрасистолій, WPW-синдрому) та зафіксованих симптоматичних розладів ритму шлуночків. Аміокордин застосовують, коли необхідний швидкий терапевтичний ефект або коли лікування таблетками неможливе.

 

Протипоказання.

-    Підвищена чутливість до йоду, аміодарону чи до будь-якого іншого компоненту препарату;

-    синусова брадикардія (якщо ЧСС менше 50-55 скорочень/хв.) та синоатріальна блокада;

-    синдром слабкості синусового вузла;

-    атріовентрикулярна блокада, бі- і трифасцикулярна блокада пучка Гіса, якщо тільки не застосовується кардіостимулятор;

-    судинна недостатність;

-    тяжка артеріальна гіпотензія,

-    супутня терапія ліками, які можуть спричинити поліморфну вентрикулярну тахікардію типу тріпотіння/мерехтиння;

-    захворювання щитовидної залози;

-    вагітність (за винятком невідкладних випадків, коли очікуваний ефект виправдовує можливий ризик) і період годування груддю;

-    дитячий вік.

Внутрішньовенні ін'єкції протипоказані при тяжкій дихальній недостатності, декомпенсованій кардіоміопатії та тяжкій серцевій недостатності.

 

Спосіб застосування та дози.

Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!

Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузній системі.

Аміокордин можна вводити тільки на ізотонічному (5%) розчині глюкози.

Аміодарон слід вводити через центральні вени. Коли введення через центральні вени неможливе, можна вводити препарат через периферичні вени (Див. розділ «Особливості застосування»).

Дозу слід підбирати індивідуально відповідно до умов і потреб кожного пацієнта.

Внутрішньовенна інфузія.

Початок лікування (навантажувальна доза): звичайна доза становить 5 мг/кг маси тіла. Таку дозу вводять розчиненою у 250 мл 5% розчині глюкози протягом періоду від 20 хв до 2 год. Таку дозу можна повторити від двох до трьох разів протягом доби. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 1200 мг.

Підтримуюча доза становить від 10 до 20 мг/кг щодня (звичайно, від 600 до 800 мг/доба, але не більше, ніж 1200 мг/доба) розчиненого у 500 мл 5% розчину глюкози. Інфузійна терапія звичайно триває від 4 до 5 днів.

З першого дня інфузійної терапії також слід починати терапію таблетованою формою Аміокордину.

Внутрішньовенна ін’єкція.

Звичайна доза становить 5 мг/кг маси тіла і повинна бути введена за період щонайменше 3 хв. Наступну внутрішньовенну ін’єкцію можна призначати не раніше, ніж через 15 хв після попередньої, навіть якщо була використана лише частина вмісту однієї ампули. Терапевтичний ефект з’являється з перших хвилин, а потім поступово зменшується. Таким чином, для підтримання ефекту необхідно застосувати інфузію.

 

Побічні реакції.

Найпоширенішим небажаним ефектом лікування аміодароном, розчином для ін’єкцій, є артеріальна гіпотензія. Частота розвитку артеріальної гіпотензії становить приблизно 16 %. Можливість розвитку артеріальної гіпотензії та колапсу залежить в основному від швидкості введення препарату, а не від дози.

Місцеві: можливе запалення вен після внутрішньовенних інфузій.

З боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичний шок.

З боку системи серця:

- часто: тяжка форма брадикардії;

- дуже рідко: середня форма брадикардії, порушення провідності (синоаурикулярна блокада, атріовентрикулярна блокада різного ступеня), посилення існуючої аритмії або розвиток нової, за якою іноді настає зупинка серця, виникнення або загострення серцевої недостатності.

З боку судинної системи:

- часто: артеріальна гіпотензія (тяжка форма артеріальної гіпотензії чи колапс можуть мати місце при передозуванні чи через дуже швидке введення);

- дуже рідко: гарячі припливи.

З боку дихальної системи:

- дуже рідко: інтерстиціальна пневмонія, фіброз легенів, плеврит або обструктивний бронхіт, кашель та прогресуюча задишка.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, запор, втрата апетиту.

Щитоподібна залоза: гіпо- або гіпертиреоз.

З боку нервової системи: периферична невропатія, парестезія, тремор, церебральна атаксія, головний біль, невропатія та/або неврит очних нервів, поліневропатія, запаморочення, доброякісне підвищення внутрішньочерепного тиску, нічні жахи та слухові галюцинації.

З боку органа зору: відкладення у рогівці ліпофусцину та порушення зору (нечіткий зір, зменшення поля зору). Як правило, відкладення у рогівці не створюють суб’єктивних проблем, у виняткових випадках вони можуть проявлятись як кольорові ореоли, якщо людина дивиться на світло, або може з’явитися завіса перед очима.

Шкіра: фоточутливість відкритих частин тіла, висипання або сіро-синє забарвлення шкіри можуть спостерігатися під час лікування аміодароном або через кілька тижнів після його припинення.

З боку печінки та жовчного міхура:

- рідко: тимчасове порушення функції печінки (підвищення активності ферментів печінки), хронічне порушення функції печінки (псевдоалкогольний гепатит, цироз).

- дуже рідко: збільшення в сироватці рівня трансаміназ, зазвичай, середньої форми тяжкості (в 1,5-3 рази вище норми), який може повернутися до норми зі зниженням дози чи навіть спонтанно; гострі порушення з боку печінки з високим рівнем в сироватці трансаміназ та/чи жовтяниця (іноді з летальним наслідком) – в таких випадках лікування слід припинити.

Інші побічні ефекти: ангіоневротичний набряк, міопатія, епідидиміт, васкуліт, порушення функції нирок із підвищенням рівнів креатиніну в сироватці, в окремих випадках нейтропенія, тромбоцитопенія.

 

Передозування.

Мало відомо про передозування аміодарону. Повідомлялось про окремі випадки синусової брадикардії, блокада серця, вентрикулярної тахікардії, поліморфної вентрикулярної тахікардії типу тріпотіння/мерехтіння, порушення кровообігу та функції печінки.

Призначають симптоматичне лікування. Брадикардію можна лікувати атропіном, агоністами бета-рецепторів, глюкагоном або за допомогою тимчасового кардіостимулятора. Артеріальну гіпотензію треба лікувати інотропними та/або вазопресорними засобами.

Гемодіаліз не є ефективним методом виведення аміодарону з організму.

 

Застосування у період вагітності та годування груддю.

Категорія D щодо вагітності.

Аміодарон проходить крізь плацентарний бар’єр і потрапляє до плода. Він може зашкодити плоду, спричинити гіпотиреоз та зоб у новонароджених, тому його застосування під час вагітності протипоказане. Ці ліки можна призначати під час вагітності, тільки якщо вони абсолютно необхідні (інші засоби проти аритмії виявились неефективними), якщо очікувана користь для жінки переважає можливий ризик для плода.

Оскільки значна кількість аміодарону виділяється у грудне молоко, годування груддю протипоказане. Якщо мати, яка годує груддю, не може уникнути застосування Аміокордину, їй рекомендується припинити годування груддю.

 

Діти. Ефективність та безпека аміодарону для лікування дітей не встановлена, тому препарат не застосовують у дітей.

 

Особливості застосування. 

Лікування розчином для ін’єкцій повинно проводитись і контролюватися тільки лікарем, у якого є належні знання й досвід у лікуванні порушень серцевого ритму. Пацієнтам бажано вводити розчин для ін’єкцій лише у палатах інтенсивної терапії, в яких є можливість безперервно відстежувати дію препарату та можливі небажані ефекти.

При порушеній гемодинаміці (тяжка артеріальна гіпотензія, недостатність кровообігу) внутрішньовенні ін’єкції не рекомендуються. Їх можна призначати тільки у невідкладних випадках, коли інше лікування виявилося неефективним. Доза повинна бути введена за період щонайменше 3 хв. Наступну внутрішньовенну ін’єкцію можна призначати не раніше ніж через 15 хв після попередньої, навіть якщо лише частина вмісту однієї ампули була використана (через можливий колапс).

Зазвичай, розчин для ін’єкцій призначають у вигляді внутрішньовенної інфузії. Оскільки під час інфузійної терапії може розвинутись флебіт, рекомендується робити вливання крізь центральний венозний катетер. Під час інфузійної терапії може спостерігатися артеріальна гіпотензія, брадикардія й атріовентрикулярна блокада, тому за швидкістю вливання слід уважно спостерігати і чітко додержуватись рекомендацій щодо дозування.

Перед початком лікування рекомендується зробити електрокардіограму, дослідити функцію щитоподібної залози та визначити рівень калію у сироватці крові пацієнта.

Частота та тяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому слід призначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу.

Фармакологічна дія аміодарону може вплинути на результати ЕКГ: подовжується період QT (завдяки уповільненню реполяризації) та можуть з’явитися U зубці. Такі зміни не свідчать про кардіотоксичність ліків. Якщо спостерігається синоаурикулярна блокада або атріовентрикулярна блокада другого або третього ступеня, або біфасціальна блокада пучка Гіса, лікування треба припинити.

Прогресуюче диспное та непродуктивний кашель можуть бути ознаками легеневої токсичності, тому слід проводити рентгенологічне дослідження грудної клітки і функціональні проби легенів кожні 6 місяців.

Аміодарон може спричиняти порушення функції щитоподібної залози, особливо у пацієнтів, які мають захворювання щитоподібної залози у власному або сімейному анамнезі.

У пацієнтів, які перебувають на лікуванні аміодароном, після хірургічного втручання може розвинутись гострий респіраторний дистрес-синдром, тому потрібен постійний нагляд за пацієнтами при використанні кисневої терапії у післяопераційний період.

Пацієнти, які приймають аміодарон, повинні уникати прямого сонячного проміння. Влітку необхідно захищати відкриті частини тіла за допомогою відповідного одягу та сонцезахисного крему.

Лабораторні тести.

Аміодарон містить йод, тому він може впливати на результати аналізу функції щитоподібної залози, особливо на рівні Т3, Т4 та тиреотропний гормон.

Під час лікування аміодароном треба регулярно перевіряти активність ферментів печінки, зокрема активність амінотрансфераз.

Пацієнти літнього віку.

Необхідно бути обережними при лікуванні пацієнтів літнього віку. Функція печінки та нирок, а також функція серця у таких пацієнтів може бути ослабленою. У деяких пацієнтів також можуть бути й інші захворювання, і вони можуть приймати ще й інші ліки. Тому починати лікування необхідно з найменшої ефективної та підтримуючої дози.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або праці з іншими механізмами.

Повідомлення про вплив аміодарону на здатність керувати автомобілем та використовувати технічні пристрої не надходили. Але слід пам’ятати, що іноді може мати місце запаморочення, яке може впливати на здатність пацієнта керувати автомобілем та іншими механічними засобами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії. 

Навіть через кілька місяців після припинення лікування аміодарон може впливати на дію інших ліків.

При одночасному призначенні аміодарону з антиаритмічними засобами (бепридил, препарати І класу, хінідин, соталол), а також з вінкаміном, сультопридом, еритроміцином (внутрішньовенно) та пентамідином (внутрішньовенно) зростає ризик розвитку поліморфної вентрикулярної тахікардії типу тріпотіння/мерехтіння.

Не рекомендовано одночасно призначати аміодарон та антагоністи кальцію (дилтіазем та верапаміл) і бета-блокатори, оскільки вони підвищують ризик брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Не рекомендовано одночасно призначати аміодарон із стимулюючими проносними засобами, оскільки вони підвищують ризик гіпокаліємії та вентрикулярної аритмії.

Слід виявляти обережність при супутньому застосуванні аміодарону з такими ліками.

Препарати, які можуть спричинити гіпокаліємію:

-   діуретики, які прискорюють виведення калію;

-   кортикостероїди;

-   амфотерицин В (внутрішньовенно);

-   синтетичний кортикотропін (тетракозактид).

Гіпокаліємія може спричинити додаткове подовження інтервалу QT і підвищити ризик вентрикулярної аритмії, включаючи поліморфну вентрикулярну тахікардію типу тріпотіння/мерехтіння. Якщо не можна уникнути одночасного призначення аміодарону та зазначених вище ліків, треба контролювати інтервал QT і компенсувати можливу гіпокаліємію введенням калію. Якщо має місце вентрикулярна тахікардія типу тріпотіння/мерехтіння, то не рекомендують застосування антиаритмічних препаратів. При необхідності пацієнту слід застосувати тимчасовий кардіостимулятор та ввести внутрішньовенно магнію сульфат.

Пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин):

пероральні антикоагулянти збільшують ризик кровотечі. Тому необхідно контролювати рівень протромбіну і коригувати дозування варфарину (зменшення дози на 1/3 або на 1/2 дози) під час та після лікування аміодароном.

Трициклічні антидепресанти, фенотіазини, астемізол та терфенадин:

при одночасному прийомі може з'явитися додаткове подовження інтервалу QT і підвищитися ризик вентрикулярної аритмії, особливо типу тріпотіння/мерехтіння.

Серцеві глікозиди:

під час паралельного призначення з серцевими глікозидами можуть спостерігатися порушення автоматизму (у вигляді значної брадикардії) та порушення атріовентрикулярної провідності, а також підвищення концентрації дигоксину у сироватці (через зменшення його виведення). При прийомі аміодарону необхідно слідкувати за рівнем дигоксину в крові, контролювати ЕКГ і при необхідності зменшити дозу дигоксину (на ½) або зовсім його відмінити.

Фенітоїн:

при одночасному застосуванні аміодарону з фенітоїном можлива поява клінічних ознак передозування фенітоїном через підвищення рівня останнього у сироватці. Тому треба контролювати рівень фенітоїну в крові та при необхідності зменшити дозу (від 1/3 до 1/2 ).

Циклоспорини:

при одночасному застосуванні аміодарону з циклоспоринами можливе підвищення рівня останнього у сироватці через зменшення їх виведення, тому треба контролювати та коригувати дозу циклоспоринів. Через ризик брадикардії (резистентної до атропіну), артеріальної гіпотензії, порушення провідності та зменшення ударного об'єму, слід бути обережними при загальній анестезії.

У пацієнтів, яким вводили аміодарон, спостерігались окремі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому, які іноді мали летальний наслідок. Це може бути реакція у відповідь на введення високих концентрацій кисню, тому слід бути обережними при використанні кисневої терапії у післяопераційний період. Перед запланованою операцією слід попередити анестезіолога, що пацієнт приймає аміодарон.

У літературі є лише два повідомлення про взаємодію під час інфузії аміодарону. В одного пацієнта спостерігались судоми при одночасному призначенні аміодарону та лідокаїну через підвищений рівень лідокаїну у сироватці. В іншого пацієнта спостерігалось порушення функції нирок при паралельному призначенні аміодарону та циклоспоринів через зменшення виділення циклоспоринів (на 50 %). Таким чином, під час паралельного лікування інфузіями аміодарону та циклоспоринами необхідно частіше контролювати рівні циклоспорину у сироватці.

Були окремі повідомлення про міопатію/рабдоміоліз під час паралельного лікування аміодароном та великими дозами симвастатину.

 

Фармакологічні властивості. 

Фармакодинаміка.

Аміодарон чинить антиаритмічну та антиангінальну дію. Аміокордин є антиаритмічним препаратом ІІІ класу за класифікацією Воган-Уільямса. Механізм дії препарату зумовлений блокуванням іонних каналів мембрани кардіоміоцитів (головним чином калієвих каналів, меншою мірою натрієвих та кальцієвих каналів), а також неконкурентним блокуванням альфа- та бета-адренорецепторів. Антиаритмічна дія Аміокордину пов’язана із здатністю підвищувати тривалість потенціалу дії (III фази) клітин міокарда та ефективного рефрактерного періоду, що супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням атріовентрикулярної провідності, зниженням збудливості міокарда. Антиангінальна дія аміодарону реалізується за рахунок зниження потреби міокарда в кисні (зменшення частоти скорочень та післянавантаження) та зниження опірності коронарних судин.

Гемодинамічна та антиішемічна дія аміодарону полягає в помірному зниженні периферичної резистентності та зниженні частоти серцевих скорочень (що призводить до зменшення споживання кисню в серцевому м’язі), неконкурентному блокуванні стимулюючого ефекту альфа- та бета-адренорецепторів, збільшенні кровообігу в коронарних артеріях завдяки прямому ефекту на гладенькі м’язи артерій міокарда, забезпеченні ударного об’єму (завдяки зниженню тиску крові в аорті та резистентності периферичних судин).

Аміодарон має легкий негативний інотропний ефект. Після внутрішньовенного введення переважаючими ефектами є симпатолітичний ефект (неконкурентне блокування стимулюючого ефекту альфа- та бета-адренорецепторів; подібно до ефекту препаратів класу II) та блокування кальцієвих каналів (подібно до ефекту препаратів класу IV). Переважаючим гемодинамічним ефектом після внутрішньовенного введення аміодарону є артеріальна гіпотензія, яка є результатом зниження резистентності периферичних судин та негативного інотропізму. Зазвичай артеріальний тиск знижується, однак більш тяжкої артеріальної гіпотензії можна уникнути шляхом зменшення швидкості інфузії. Прямий негативний інотропний ефект внутрішньовенного введення аміодарону є незначним та перехідним (зазвичай він триває протягом однієї години після ін’єкції ударної дози; до 24 год після інфузії). Зазвичай він не спричиняє зменшення серцевого викиду, за винятком пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка, у яких серцевий викид може тимчасово зменшитись. Під час введення аміодарону може мати місце тахікардія, але вона триває зазвичай приблизно 5 хв після введення. Брадикардія може мати місце через 10-15 хв після ін’єкційного введення ударної дози. Брадикардія може з’явитися під час проведення внутрішньовенної інфузії. Якщо інфузію застосовують довше, ніж 3-5 днів, зазвичай брадикардія минає сама собою.

Після внутрішньовенного ін’єкційного введення ударної дози, антиаритмічний ефект з’являється вже протягом першої години після введення; при продовженні парентерального лікування (інфузіями), максимальний ефект досягається протягом 2 днів.

Фармакокінетика.

Біодоступність становить приблизно 30-60 %. Швидке зменшення концентрації у крові відбувається в основному через розподіл у периферичні тканини. Об’єм розподілу змінюється від 40 до 130 л/кг. У серцевому м’язі максимальна концентрація досягається вже через кілька хвилин після внутрішньовенної ін’єкції. Рівні аміодарону у серцевому м’язі вищі, ніж у плазмі. Метаболізм аміодарону відбувається так само, як і після перорального прийому. Період напіввиведення аміодарону після разової внутрішньовенної ін’єкції в середньому становить 3,2 – 20,7 год, а після повторного призначення або внутрішньовенної інфузії – приблизно 50 діб. Аміодарон метаболізується переважно в печінці з утворенням основного активного метаболіту – дезетиламіодарону, який має подібні фармакодинамічні та фармакокінетичні властивості, частково - у кишечнику. Аміодарон виводиться з жовчю та сечею. Оскільки він майже повністю метаболізується, його реєструють у фекаліях та сечі в дуже незначних кількостях. Період напіввиведення після однократної дози аміодарону становить в середньому 3,2-20,7 год. Після продовження введення, період напіввиведення аміодарону є дуже тривалим, а саме: 13-103 дні (в середньому 53 ± 24 дні).

Протягом перших декількох днів лікування аміодарон акумулюється в організмі. Процес виведення розпочинається тільки через кілька днів. Концентрації в плазмі в стабільному стані досягаються поступово, за кілька тижнів чи місяців. Після припинення лікування виведення аміодарону триває ще декілька місяців. Через вищезазначені характеристики аміодарону лікування слід розпочинати з великих (ударних) доз з метою якнайшвидше досягти в тканинах концентрацій, необхідних для терапевтичного ефекту.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, злегка жовтуватий розчин без видимих механічних домішок.

 

Несумісність. Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату. Не змішувати з іншими препаратами.

 

Термін придатності. 4 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25°С в захищеному від світла місці. Зберігати в недоступному для дітей місці.        

 

Упаковка. По 3 мл розчину для ін’єкцій в ампулах маркованих червоною крапкою або маркованих червоною крапкою та червоним кільцем; 5 ампул в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. КРКА, д.д., Ново место, Словенія.