Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Ранбаксі Лабораторіз Лімітед, Індія

Міжнародна непатентована назва: Abacavir

АТ код: J05AF06

Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою, по 300 мг № 60

Діючі речовини: 1 таблетка містить абакавіру сульфат еквівалентно абакавіру 300 мг.

Допоміжні речовини: Магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію крохмальгліколят, опадрай 03В52874 жовтий.

Фармакотерапевтична група: Противірусні препарати

Показання: Лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих (у складі комбінованої терапії).

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/1658/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВІРОЛ

(VIROL)

 

 

Cклад:

діюча речовина: abacavir;

1 таблетка містить абакавіру сульфат еквівалентно абакавіру 300 мг;

допоміжні речовини: магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію крохмальгліколят, опадрай 03В52874 жовтий.

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група.

Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази.

Код АТС J05A F06.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих (у складі комбінованої терапії).

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-яких інших компонентів препарату. Помірні та тяжкі порушення функції печінки.

 

Спосіб застосування та дози.

Вірол застосовують внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи.

Лікування проводить лише лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Дорослі та підлітки, маса тіла яких становить не менше 30 кг: рекомендована доза Віролу – 600 мг на добу (1 таблетка 2 рази на добу або 2 таблетки 1 раз на добу).

Діти з масою тіла від 21 до 30 кг: рекомендована доза Віролу –  1 таблетка ввечері.

Діти з масою тіла від 14 до 21 кг: рекомендована доза Віролу – 1 таблетка 1 раз на день.

Діти віком старше 3 місяців: рекомендується приймати препарат у формі розчину для перорального застосування.

З метою гарантування прийому повної дози препарату бажано таблетку проковтувати цілою, без подрібнення. Для лікування пацієнтів, які не можуть проковтнути цілу таблетку, можна застосовувати препарат у формі розчину для внутрішнього застосування. Альтернативно таблетку можна подрібнити та додати до невеликої кількості їжі або рідини, яку слід вжити одразу після подрібнення.

Ниркова недостатність

Коригування дози препарату  цій групі хворих непотрібна.

Печінкова недостатність

Абакавір метаболізується головним чином у печінці. Рекомендованою дозою Віролу для  пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (індекс Child-Pugh 5-6) є 200 мг 2 рази на добу. Для такого зменшення дози слід застосовувати препарат у формі розчину для перорального застосування. Для лікування пацієнтів з помірним або тяжким ступенем печінкової недостатності Вірол протипоказаний.

 

Побічні реакції.

Реакції гіперчутливості

У межах клінічних досліджень приблизно у 5 % пацієнтів, які застосовували абакавір, розвивалась реакція гіперчутливості. Деякі з реакцій гіперчутливості становили загрозу для життя та призвели до фатальних наслідків, незважаючи на вжиті заходи. Ці реакції характеризувалися появою симптомів, що свідчили про поліорганний/системний вплив.

Майже у всіх пацієнтів з реакцією гіперчутливості спостерігалися підвищена температура тіла та/або висип (зазвичай макулопапулярний або уртикарний) як елементи синдрому, однак були зафіксовані реакції без висипу або підвищення температури тіла.

Ознаки та симптоми реакції гіперчутливості перелічені нижче (ознаки та симптоми, про які повідомлялося щонайменше у 10 % пацієнтів з реакцією гіперчутливості, виділено курсивом).

З боку шкіри та підшкірної тканини: висипи (зазвичай макулопапульозний або уртикарний).

З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразки у ротовій порожнині.

З боку дихальної системи: диспное, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром у дорослих, респіраторна недостатність.

Загальні порушення: підвищення температури тіла, летаргія, відчуття дискомфорту, набряк, лімфаденопатія, артеріальна гіпотензія, кон’юнктивіт, анафілактична реакція.

З боку центральної нервової системи: головний біль, парестезія.

З боку системи крові: лімфопенія.

Гепатобіліарні порушення: підвищення рівнів показників функції печінки, гепатит, печінкова недостатність.

З боку опорно-рухового апарату: міальгія; рідко – міоцитоліз, артралгія, підвищений рівень креатинфосфокінази.  

З боку сечовидільної системи: підвищений рівень креатиніну, ниркова недостатність.

Висипи та розлади з боку травного тракту частіше спостерігалися у дітей, ніж у дорослих.

У кількох пацієнтів з реакціями гіперчутливості спочатку підозрювали гастроентерит, респіраторне захворювання (пневмонія, бронхіт, фарингіт) або грипоподібні захворювання. Ця затримка діагнозу гіперчутливості призвела до того, що абакавір продовжували застосовувати або розпочинали повторний курс, що спричиняло більш серйозні реакції гіперчутливості або летальний кінець. Таким чином, слід уважно розглядати можливість діагнозу реакції гіперчутливості у пацієнтів з симптомами таких захворювань.

Симптоми зазвичай виникали  протягом перших 6 тижнів (середній час до проявів – 11 днів) після початку лікування абакавіром, хоча такі реакції можуть розпочатися і у будь-який момент протягом лікування. Необхідно проводити ретельне медичне спостереження протягом перших 2-х місяців та консультування з лікарем кожні 2 тижні.

Ймовірно, що переривчаста терапія може збільшувати ризик розвитку підвищеної чутливості і, таким чином, розвитку клінічно значущих реакцій гіперчутливості. Відповідно, пацієнтам слід пояснити важливість регулярного прийому абакавіру. Повторний прийом абакавіру після реакції гіперчутливості призводить до швидкого відновлення симптомів – протягом кількох годин. Рецидиви реакції гіперчутливості зазвичай бувають більш серйозними, ніж первинні прояви, та можуть включати артеріальну гіпотензію, що загрожує життю, та летальний кінець. Пацієнти, у яких виникла реакція гіперчутливості, повинні припинити лікування абакавіром та ніколи не повертатися до лікування ні абакавіром, ні будь-якими іншими препаратами, до складу яких входить абакавір. З метою уникнення затримки визначення діагнозу та мінімізації  ризику розвитку реакції гіперчутливості, що загрожує життю, застосування абакавіру слід припинити назавжди якщо існує ймовірність діагнозу гіперчутливості, навіть якщо інші діагнози також можливі (респіраторні захворювання, грипоподібні захворювання, гастроентерит та реакції на інші препарати).

Реакції гіперчутливості, що швидко розвивалися, у тому числі реакції із загрозою для життя, спостерігалися після повторного застосування абакавіру тими пацієнтами, у яких був лише один із основних симптомів гіперчутливості (висип на шкірі, висока температура тіла, шлунково-кишкові, респіраторні або системні симптоми, такі як летаргія та нездужання), ще до припинення прийому абакавіру. Найбільш частим ізольованим симптомом реакції гіперчутливості був висип на шкірі. Окрім того, у дуже рідких випадках реакції гіперчутливості спостерігалися у пацієнтів, які повторно розпочинали лікування, і у яких попередньо не було симптомів реакції гіперчутливості. В обох випадках початок повторного застосування абакавіру має відбуватися в умовах, де медична допомога є легкодоступною.

Кожного пацієнта необхідно попереджати про ймовірність розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру.

Стосовно багатьох інших зафіксованих побічних реакцій невідомо, чи були вони пов’язані з прийомом абакавіру або різних медичних препаратів, що застосовувалися для лікування ВІЛ-інфекції, чи вони були результатом процесу хвороби.

Багато з реакцій, описаних нижче (нудота, блювання, діарея, підвищення температури тіла, летаргія, висип), часто трапляються у пацієнтів з гіперчутливістю до абакавіру. Тому пацієнтів з будь-якими з цих симптомів слід обстежити щодо розвитку реакції гіперчутливості.

Дуже рідко повідомлялося про випадки мультиформної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу, коли гіперчутливість до абакавіру неможливо було виключити. У таких випадках застосування медичних препаратів, що містять абакавір, слід припиняти назавжди.

Багато з цих побічних реакцій були такими, що не призводили до припинення лікування. Для класифікації побічних реакцій застосовується така шкала: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100, < 1/10), нечасто  (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (> 1/100 000, < 1/10 000).

Метаболізм: часто – анорексія, лактатацидоз, гіперлактатемія.

З боку нервової системи: часто – головний біль.

З боку травного тракту: часто – нудота, блювання, діарея; рідко – панкреатит.

З боку шкіри: часто – висип (без системних симптомів); дуже рідко – поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.

Загальні порушення: часто – підвищення температури тіла, летаргія, втома.

Про випадки лактатцидозу, іноді летальні, зазвичай пов’язані з тяжкою гепатомегалією, повідомлялося після застосування аналогів нуклеозидів.

Комбінована антиретровірусна терапія спричиняє перерозподіл жирової тканини в організмі (ліподистрофію) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, коли спостерігається втрата периферійної та лицьової підшкірної жирової тканини, збільшення кількості внутрішньочеревного та вісцерального жиру, гіпертрофія грудей та накопичення дорсоцервікального жиру («бичачий горб»).

Комбінована антиретровірусна терапія пов’язана з порушеннями обміну речовин, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінова резистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з важкою формою імунного дефіциту на момент початку застосування комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) може виникнути запальна реакція на безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції.

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загально визнаними факторами ризику, з ВІЛ-інфекцією термінальної стадії та/або після тривалої комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ). Частота цієї реакції невідома.

Лабораторні показники: у межах контрольованих клінічних досліджень лабораторні порушення, пов’язані із застосуванням абакавіру, виникали нечасто, причому не спостерігалося відмінностей у групі пацієнтів, які застосовували абакавір, та у групі контролю.

 

Передозування.

Під час клінічних досліджень застосовувалась одноразова доза Віролу до 1200 мг і добова доза до 1800 мг абакавіру, жодних несподіваних побічних ефектів при цьому не спостерігалось. Ефект від прийому більших доз невідомий. У разі передозування пацієнт має перебувати під ретельним наглядом для виявлення симптомів токсичності (див. «Побічна дія»), за необхідності застосовується стандартна підтримуюча терапія. Чи можна абакавір  видалити за допомогою перитонеального або гемодіалізу – невідомо.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування абакавіру в період вагітності не встановлена, тому Вірол можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Дані про безпеку застосування абакавіру немовлятам до 3 місяців відсутні. Тому жінкам, які отримують лікування Віролом, не рекомендується годувати дітей грудним молоком.

 

Діти.

Даних щодо застосування препарату дітям віком до 3 місяців недостатньо.

Схеми дозування для дітей, маса тіла яких становить від 14 до 30 кг, базуються передусім на результатах фармакокінетичного моделювання. Існує небезпека надлишкового фармакокінетичного впливу абакавіру, оскільки при використанні даної формули неможливо досягти точного дозування. З цієї причини необхідно проводити ретельний моніторинг безпеки застосування препарату у таких пацієнтів.

 

Особливості застосування.

Реакції гіперчутливості

У межах клінічних досліджень приблизно у 5 % пацієнтів, які застосовували абакавір, розвивались реакції гіперчутливості; у деяких випадках були стани, що загрожують життю та призводять до летального кінця, незважаючи на заходи безпеки.

Дослідження показали, що носії алелі HLA-В*5701 мають значно вищий ризик розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. На основі цих досліджень визначено, що проведення скринінгу щодо алелі HLA-В*5701 перед початком лікування та подальше уникнення застосування абакавіру у пацієнтів з цією алелею значно знизили частоту розвитку реакцій гіперчутливості до абакавіру. У пацієнтів, подібних до учасників дослідження, встановлено, що у 48 % і 61 % пацієнтів з алелею HLA-В*5701 буде розвиватись реакція гіперчутливості протягом курсу лікування абакавіром у порівнянні з 0 % і 4 % пацієнтів, які не мають HLA-В*5701 алелі. Ці результати узгоджуються з результатами попередніх ретроспективних досліджень.

Як наслідок, перед початком проведення лікування абакавіром слід проводити скринінг щодо носія алелі HLA-В*5701 усім ВІЧ-інфікованим пацієнтам незалежно від раси. Абакавір не слід призначати пацієнтам, які є носіями алелі HLA-В*5701, якщо тільки для таких пацієнтів немає інших альтернатив лікування, беручи до уваги анамнез і тестування на резистентність.

У всіх пацієнтів, які застосовують абакавір, клінічні діагнози підозрюваної реакції гіперчутливості мають бути основою для прийняття рішення. Важливо те, що серед пацієнтів з клінічно підозрюваною реакцією гіперчутливості певна частина не є носіями алелі HLA-В*5701. Тому навіть при відсутності алелі HLA-В*5701 важливо відмінити абакавір та не призначати його повторно, якщо реакцію гіперчутливості не можна виключити, враховуючи клініку, з причини можливості розвитку тяжкої або навіть фатальної реакції.

Шкірна алергічна проба використовувалась як науковий метод тільки в одному дослідженні, але він не відігравав ніякої ролі у клінічному застосуванні препарату, тому її не слід застосовувати в клінічних умовах.

Описання клінічного стану.

Реакція гіперчутливості характеризувалась появою поліорганної симптоматики. У більшості пацієнтів виникали пропасниця та/або висип як складові частини синдрому.

Іншими симптомами гіперчутливості могли бути слабкість, відчуття нездужання, гастроентерологічні явища, такі як нудота, блювання, діарея або біль у черевній порожнині, респіраторні синдроми, такі як задишка, біль у горлі, кашель, поява будь-яких змін при рентгенологічному дослідженні грудної клітки (головним чином це інфільтрати, що могли мати локалізований характер). Симптоми цієї реакції гіперчутливості можуть виникати у будь-який час протягом лікування Віролом, але зазвичай вони виникають  протягом перших 6 тижнів лікування. Якщо лікування продовжується, симптоматика гіперчутливості загострюється і може стати життєво небезпечною. Після припинення лікування Віролом симптоматика зникає.

Лікування

Пацієнтам, у яких розвинулись ознаки або симптоми гіперчутливості, слід негайно звернутися до лікаря. У разі встановлення діагнозу реакції гіперчутливості застосування Віролу слід негайно припинити. Лікування Віролом або будь-яким іншим препаратом, що містить абакавір (Ківекса, Тризивір), ніколи не може бути поновлене після розвитку у хворого реакції гіперчутливості, оскільки у хворого можуть розвинутись більш тяжкі симптоми протягом перших годин після поновлення лікування препаратом,  вони можуть включати життєво небезпечну артеріальну гіпотензію та мати летальний кінець.

З метою уникнення затримки встановлення діагнозу гіперчутливості та мінімізації ризику розвитку життєво небезпечної реакції лікування Віролом слід повністю припинити, якщо не можна  виключити можливість виникнення реакції гіперчутливості, навіть коли існують інші пояснення  або діагнози цього стану  (респіраторні, грипоподібні захворювання, гастроентерити або реакції на інші лікарські засоби). Лікування Віролом або будь-яким іншим препаратом, що містить абакавір (ківекса, тризивір), не слід поновлювати навіть у разі рецидиву симптомів після прийому альтернативного лікарського засобу.

Вся необхідна інформація для пацієнтів про реакцію гіперчутливості  викладена у спеціальній попереджувальній карті, яка вміщується в упаковку Віролу.

Спеціальні застереження, пов‘язані з перервою лікування Віролом.

Якщо лікування Віролом було припинено та виникає необхідність у його поновленні, слід ретельно вивчити причини, що спонукали до припинення цього лікування, та впевнитись у тому, що це не було пов‘язано з реакцією гіперчутливості. Якщо можливість такого зв‘язку виключити не можна, ні лікування Віролом, ні будь-яким іншим препаратом, що містить абакавір (Ківекса, Тризивір), поновлювати не можна.

Є окремі повідомлення про реакції гіперчутливості, що виникали після повторного підключення Зіагену до лікування, коли цьому передувала поява одного з основних симптомів гіперчутливості (висип, пропасниця, відчуття нездужання/стомленості, гастроінтестинальні або респіраторні симптоми). Поновлення лікування Віролом цих пацієнтів можливо лише під ретельним наглядом лікаря.

У поодиноких випадках реакції гіперчутливості виникали у хворих, які поновлювали лікування Віролом, але цьому не передували симптоми гіперчутливості. Поновлення лікування Віролом цих пацієнтів можливо лише за умови, що медична допомога у разі необхідності буде надана вчасно.

Лікарі, які призначають лікування Віролом, повинні забезпечити хворого повною інформацією щодо можливості виникнення у нього реакцій гіперчутливості:

– хворі мають знати про можливість виникнення у них реакції гіперчутливості на абакавір, що може мати життєво небезпечний характер і навіть призводити до летального кінця;

– хворі, в яких розвинулись ознаки або симптоми, що можуть мати ймовірний зв‘язок з реакціями гіперчутливості, мають негайно повідомити про це свого лікаря;

– хворих, які мають гіперчутливість до абакавіру, необхідно попередити про те, що їм у будь-якому разі не можна приймати Вірол або якийсь інший препарат, що містить абакавір (ківекса, тризивір);

– хворі, які припинили лікування Віролом за будь-яких причин, а особливо у зв‘язку з можливою побічною дією або хворобою, мають обов‘язково проконсультуватися зі своїм лікарем перед поновленням лікування Віролом;

– усіх хворих слід попереджувати про необхідність обов‘язкового ознайомлення з інформацією для пацієнта, що вміщується в упаковку препарату, а також поінформувати про важливість тримати весь час при собі спеціальну «Картку застереження», яка також вміщується в упаковку препарату.  

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: при застосуванні аналогів антиретровірусних нуклеозидів як у вигляді монотерапії, так і при комбіновоному лікуванні, повідомлялося про випадки лактоацидозу/тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, включаючи летальні випадки. Більшість цих випадків спостерігалось у жінок.

Клінічними ознаками, що можуть свідчити про розвиток лактоацидозу, є генералізована слабкість, анорексія, раптове немотивоване зменшення маси тіла, гастроентерологічні та респіраторні симптоми (задишка і тахипное).

Вірол слід з обережністю застосовувати для лікування всіх хворих, особливо хворих з підвищеним ризиком захворювання печінки. Лікування Віролом слід припинити при виникненні у пацієнта клінічних або лабораторних ознак, які можуть бути пов‘язані з розвитком лактоацидозу або гепатотоксичності (що може включати гепатомегалію та стеатоз навіть при відсутності підвищення рівня трансаміназ).

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, дорсоцервікальне жирове відкладення (горб бізона), зменшення жирових відкладень на кінцівках та обличчі і збільшення  молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та глюкози крові, спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Хоча при застосуванні всіх препаратів групи інгібіторів протеаз і нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити згідно з відповідними клінічними рекомендаціями.

Синдром імунного відновлення.

У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають протягом перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища слід без затримки дослідити  та розпочати їх лікування за необхідності.

Опортуністичні інфекції

У пацієнтів, незважаючи на застосування Віролу або будь-якої іншої антиретровірусної терапії, можуть розвинутись опортуністичні інфекції та інші ускладнення ВІЛ-інфекції. Тому такі пацієнти мають постійно перебувати під клінічним наглядом досвідчених лікарів.

Передача інфекції.

Пацієнтам необхідно пояснити, що сучасна антиретровірусна терапія, включаючи Вірол, не забезпечує попередження передачі ВІЛ іншим особам статевим шляхом або при контакті з кров’ю. Тому потрібно продовжувати застосування адекватних заходів безпеки.

Інфаркт міокарда

За даними проспективного спостережного епідеміологічного дослідження з вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у хворих, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, застосування абаковіру протягом 6 попередніх місяців корелювалось зі збільшеним ризиком розвитку інфаркту міокарда. Біологічний механізм цього потенційного збільшення невідомий. Загалом наявні дані з багатьох спостережень та дані з контрольованих клінічних досліджень є непереконливими стосовно взаємозв’язку між лікуванням абакавіром і ризиком виникнення інфаркту міокарда.

Як запобіжний захід слід при призначенні антиретровірусної терапії, включаючи абакавір, зважувати на ризик прихованої коронарної хвороби та вжити заходів для мінімізації всіх можливих факторів ризику (наприклад, артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії, цукрового діабету та паління).

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Досліджень щодо впливу абакавіру на здатність керувати автотранспортом та механізмами не проводилось.  

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Згідно з експериментальними даними in vitro та загальновідомими механізмами метаболізму абакавіру ймовірність метаболічної взаємодії з іншими препаратами незначна. Абакавір не впливає на метаболізм, опосередкований ферментом цитохру Р450 3А4, препарат також не вступає у взаємодію з лікарськими засобами, що метаболізуються ферментами CYP 3A4, CYP2C9 або CYP2D6. Під час клінічних досліджень індукції печінкового метаболізму не спостерігалось, тому потенційна можливість взаємодії з іншими інгібіторами антиретровірусних протеаз та іншими препаратами, у метаболізмі яких беруть участь більшість ферментів Р450,  є малою. За даними клінічних досліджень було доведено, що клінічно значущої взаємодії між абакавіром, зидовудином і ламівудином не існує.

Етанол: метаболізм абакавіру змінюється під впливом етанолу – збільшується площа під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно на 41 %. Зважаючи на профіль безпечності препарату, ці показники не є клінічно значущими. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу.

Метадон: за даними фармакокінетичного дослідження, одночасне застосування 600 мг абакавіру двічі на добу та метадону на 35 % зменшувало максимальну концентрацію абакавіру і на годину затримувало час її досягнення, але AUC залишалась незміненою. Зміни фармакокінетики абакавіру не є клінічно значущими. За даними цього дослідження, абакавір збільшував середній системний кліренс метадону на 22 %. Для більшості пацієнтів це не має клінічного значення, однак інколи може виникнути потреба у зміні дози метадону.

Ретиноїди: компоненти ретиноїду, такі як ізотретиноїд, елімінуються за допомогою алкогольдегідрогенази. Взаємодія з абакавіром можлива, але вона не вивчалась.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Абакавір належить до групи нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази та є потужним інгібітором ВІЛ-1 і ВІЛ-2, включаючи ВІЛ-1 ізоляти зі зниженою чутливістю до зидовудину, ламівудину, залцитабіну, диданозину або невірапіну. У клітині абакавір перетворюється на активний метаболіт карбовіру трифосфат, головним механізмом дії якого є гальмування зворотної транскриптази ВІЛ, у результаті чого порушується необхідний зв‘язок у ланцюжку вірусної ДНК та зупиняється її реплікація.

Фармакокінетика.

Абсорбція: абакавір швидко та добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, і його абсолютна біодоступність при пероральному прийомі у дорослих становить 83 %. Максимум концентрації у сироватці крові досягається через 1,5 години після прийому таблеток. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) для таблеток та розчину для перорального застосування є однаковою. При прийомі  таблеток  абакавіру  у  дозі  600 мг  на  добу  максимум   концентрації становить приблизно 3 мкг/мл і AUC з 12-годинним інтервалом прийому – 6 мкг/год/мл. Застосування абакавіру під час їжі сповільнює час появи піку його концентрації в сироватці крові, але не впливає на загальну концентрацію  його в плазмі крові. Тому Вірол можна приймати незалежно від прийому їжі.

Застосування таблеток у подрібненому вигляді з невеликою кількістю їжі або рідини не буде впливати на фармацевтичну якість препарату і тому не впливатиме на клінічний ефект від його застосування. Такий висновок базується на фізикохімічних та фармакокінетичних властивостях активного інгредієнта і даних профілю розчинення таблеток, що містять абакавір, у воді, беручи до уваги, що пацієнт прийме 100 % подрібненої таблетки одразу після подрібнення.

Розподіл: абакавір вільно проникає у різні тканини організму. За даними клінічних досліджень, у хворих, інфікованих ВІЛ, абакавір добре проникає в цереброспінальну рідину. Середнє співвідношення рівнів абакавіру в цереброспінальній рідині та сироватці крові  становить приблизно 30 - 44 %. При застосуванні у терапевтичних дозах рівень зв‘язування з білками – приблизно 49 %.

Метаболізм: абакавір піддається первинній метаболізації у печінці, менше ніж 2 % від прийнятої  дози  виводиться  у  незмінному  вигляді нирками.  Головними метаболітами  є 5‘-карбонова кислота та 5‘-глюкуронід, перетворення яких відбувається за допомогою алкогольдегідрогенази  або шляхом глюкуронізації.

Виведення: середній час напіввиведення абакавіру становить 1,5 години. Суттєвої акумуляції після багаторазового прийому абакавіру у дозі 300 мг 2 рази на день не відбувається. Метаболіти та абакавір у незмінному вигляді у кількості приблизно 83 % від прийнятої дози виводяться нирками, решта – з фекаліями.

Карценогенез, мутагенез: за даними дослідження карциногенезу на мишах і щурах, при пероральному застосуванні абакавіру спостерігалося збільшення випадків появи злоякісних і доброякісних пухлин. Злоякісні пухлини виникали у препуційних залозах самця та залозах клітора самки, а також у печінці, сечовому міхурі, лімфатичних вузлах і під шкірою у самок щурів.

У більшості випадків ці пухлини виникали при застосуванні найвищих доз абакавіру – 330 мг/кг/добу у мишей та 600 мг/кг/добу у щурів. Ці дози еквівалентні рівню, що у 24 - 32 рази перевищує рівень системного розподілу препарату у людей. Винятком є розвиток пухлин у препуційних залозах, що виникають при застосуванні дози 110 мг/кг маси тіла. Це у 6 разів перевищує рівень системного розподілу препарату у людей. Структурного аналогу цих залоз у людини немає. Хоча карциногенний потенціал препарату у людини невідомий, ці дані дають можливість вважати, що потенціальна клінічна користь від застосування препарату  переважає карциногенний ризик у людини. 

Пацієнти з порушеннями функції печінки: абакавір метаболізується головним чином печінкою. Фармакокінетика абакавіру досліджувалася у пацієнтів із порушеннями роботи печінки легкого ступеня важкості (5 - 6 балів за шкалою Чайльд-П’ю), які одержували разову дозу 600 мг. Результати показали середнє збільшення AUC абакавіру у 1,89 раза (1,32 - 2,7) і збільшення у 1,58 раза (1,22 - 2,04) тривалості періоду напіввиведення. Беручи до уваги суттєві розбіжності щодо експозиції абакавіру, неможливо надати рекомендації стосовно зменшення дозування препарату таким пацієнтам.

Пацієнти з порушеннями функції нирок: абакавір метаболізується передусім печінкою, і лише 2 % абакавіру виводиться з сечею. Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів із захворюванням нирок термінальної стадії подібна до фармакокінетики у пацієнтів із нормальною функцією нирок.

Таким чином, немає потреби у зменшенні дози препарату для пацієнтів із захворюваннями нирок. На підставі обмеженого досвіду застосування, слід уникати використання абакавіру для лікування пацієнтів із захворюванням нирок термінальної стадії.

Діти: згідно з результатами клінічних досліджень, що проводилися за участю дітей, абакавір швидко та добре засвоюється після прийому у формі орального розчину. Загальні параметри фармакокінетики у дітей співставні з параметрами для дорослих, з більшою мінливістю концентрації у плазмі крові. Рекомендована доза для дітей віком від трьох місяців до 12 років становить 8 мг/кг двічі на добу. Це дозволить забезпечити дещо вищі середні концентрації препарату в плазмі крові у дітей, причому більшість досягне концентрацій, еквівалентних концентрації у дорослих при дозуванні 300 мг двічі на добу.

Недостатньо даних щодо безпеки, щоб рекомендувати застосування абакавіру для лікування дітей у віці до трьох місяців. Дані, що є в наявності, показують, що доза 2 мг/кг для новонароджених у віці до 30 днів забезпечує таку ж саму або більшу AUC порівняно з дозою 8 мг/кг, яку призначають старшим дітям.

Люди літнього віку: фармакокінетика абакавіру не вивчалась у пацієнтів віком старше 65 років.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, у формі капсули, двоопуклі, персикового кольору, з позначенням «RA 72» з одного боку та гладенькі з іншого.

 

Термін придатності.

2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати у сухому місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

 По 60 капсул у флаконі.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

«Ранбаксі Лабораторіз Лімітед».

 

Місцезнаходження.

Paonta Sahib, District Sirmour – 173025, Himachal Pradesh, India.

Паонта Сахіб, Дістрікт Сірмоур – 173025, Хімачал Прадеш, Індія.