ЦЕФСУЛЬПІН

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Самруд Фармасьютікалз Пвт. Лтд., Індія

Міжнародна непатентована назва: Cefoperazone, combinations

АТ код: J01DD62

Форма випуску: Порошок для розчину для ін'єкцій по 500 мг/500 мг у флаконах № 1 у пачці

Діючі речовини: 1 флакон містить цефоперазону натрію у перерахуванні на цефоперазон 500 мг та сульбактаму натрію у перерахуванні на сульбактам 500 мг.

Допоміжні речовини: Відсутні.

Фармакотерапевтична група: Антибіотики групи цефалоспоринів

Показання: Монотерапія.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами:
 інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
 перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;
 інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
 септицемія;
 менінгіт;
 інфекції шкіри і м’яких тканин;
 інфекції кісток і суглобів;
 запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2 роки.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/11914/01/02



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ЦЕФСУЛЬПІН

(CEFSULPIN)

 

Склад:

діючі речовини: cefoperazone та sulbactam;

1 флакон містить

цефоперазону натрію у перерахуванні на цефоперазон 250 мг та сульбактаму натрію у перерахуванні на сульбактам 250 мг або

цефоперазону натрію у перерахуванні на цефоперазон 500 мг та сульбактаму натрію у перерахуванні на сульбактам 500 мг, або

цефоперазону натрію у перерахуванні на цефоперазон 1000 мг та сульбактаму натрію у перерахуванні на сульбактам 1000 мг.

 

Лікарська форма.  Порошок для розчину для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування.

Бета-лактамні антибіотики. Цефоперазон, комбінації.

Код АТС J01D D62.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Монотерапія.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами:

Ø  інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

Ø  перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;

Ø  інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

Ø  септицемія;

Ø  менінгіт;

Ø  інфекції шкіри і м’яких тканин;

Ø  інфекції кісток і суглобів;

Ø  запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до антибіотиків пеніцилінового та цефалоспоринового ряду, сульбактаму, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну становить 30 мл/хв).

 

Спосіб застосування та дози.

Перед застосуванням проводять шкірну пробу на чутливість до антибіотика. У разі застосування лідокаїну як додаткового розчинника обов’язковим є проведення шкірної проби на чутливість до лідокаїну.

Дозу, спосіб введення та курс лікування встановлює лікар індивідуально, залежно від тяжкості захворювання.

Вводять внутрішньовенно (струминно або краплинно), внутрішньом’язово.

 

Застосування для лікування дорослих.

Таблиця 1

Препарат слід вводити кожні 12 годин у рівномірно розподілених дозах.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути підвищена до 8 г при застосуванні 1:1 (тобто доза цефоперазону дорівнює 4 г) у рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г.

Застосування при порушеннях функції нирок. Дозовий режим при застосуванні Цефсульпіну для  лікування  пацієнтів  зі значним зниженням функцій нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) підлягає корекції з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза – 2 г сульбактаму), а пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв  слід  призначати  сульбактам  у  максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза – 1 г сульбактаму). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового призначення цефоперазону.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво порушується при застосуванні гемодіалізу. Період напіввиведення цефоперазону при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим при застосуванні діалізу має підлягати корекції.

Застосування при порушеннях функції печінки. Корекція дози може бути необхідною у випадках тяжкої обструкційної жовтяниці і тяжких захворювань печінки або коли будь-яка з цих патологій супроводжується порушенням функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції печінки та супутніми порушеннями функції нирок необхідний контроль концентрації цефоперазону у плазмі крові і у разі потреби – відповідне коригування дози. У таких випадках доза цефоперазону не має перевищувати 2 г на добу.

 

Застосування для лікування дітей.

Таблиця 2

Стандартна  доза   Цефсульпіну     для  дітей   становить   від   40 до 80 мг/кг/добу (тобто 20 – 40 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2-4 дози.

Препарат слід вводити кожні 6-12 годин у рівномірно розподілених дозах.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добову дозу можна підвищити до 160 мг/кг/добу  (80 мг/кг/добу  цефоперазону). Добову дозу слід вводити, розподіляючи її на 2-4 рівні дози.

 

Застосування для лікування новонароджених. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза сульбактаму для немовлят не повинна перевищувати 80 мг/кг (160 мг/кг/добу Цефсульпіну). У випадку, коли необхідна доза цефоперазону перевищує 80 мг/кг/добу, додаткову дозу цефоперазону слід призначати окремо.

 

Внутрішньовенне застосування.

Спосіб розведення.

1 етап. Приготування первинного розчину.

Вміст флакону потрібно розчинити у стерильній воді для ін’єкцій у співвідношеннях, зазначених у табл. 3.

                                                                                                              

 

 

                                                                                                                                                    Таблиця 3

2 етап. Приготування вторинного розчину.

Для проведення внутрішньовенних струминних ін’єкцій отриманий первинний розчин Цефсульпіну   доводять   розчинником   до  20  мл  і  вводять  повільно  протягом  не  менше 3 хвилин.

Для проведення внутрішньовенних краплинних інфузій отриманий первинний розчин Цефсульпіну додають до розчинника (0,9 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози (декстрози)   або  розчин  Рінгера).

Готовий вторинний розчин Цефсульпіну вводять внутрішньовенно краплинно протягом 15-60 хв. Розчин Рінгера лактат є прийнятним розчином для розведення при внутрішньовенній інфузії, але не для первинного розведення.

Внутрішньом’язове застосування. Лідокаїну гідрохлорид є прийнятним розчином для розведення при внутрішньом’язовому застосуванні, але не для первинного розведення.

Для проведення внутрішньом’язової ін’єкції розведення лікарського засобу проводять у два етапи. Спочатку готують первинний розчин у стерильній воді для ін’єкцій, а потім у цей розчин додають 2 % розчин лідокаїну гідрохлориду. Приблизна концентрація лідокаїну у вторинному розчині  –  0,5%.

 

Побічні реакції.

При об’єднанні даних клінічних порівнювальних та непорівнювальних досліджень спостерігались  нижченаведені побічні ефекти з такою частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 та < 1/100), рідко (≥ 1/10 000 та < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо.

Інфекції та інвазії: псевдомембранозний коліт (невідомо).

З боку травної системи: нудота та блювання (нечасто), діарея (часто).

Алергічні реакції: кропив’янка (рідко), макулопапульозне висипання (нечасто), свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (невідомо). Можливий розвиток анафілактичного шоку.

З боку системи крові: оборотна нейтропенія, тромбоцитопенія (нечасто), еозинофілія, гіпопротромбінемія (часто), лімфопенія, лейкопенія (невідомо), дефіцит вітаміну К.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, васкуліт (невідомо).

З боку нирок та сечовидільної системи: гематурія (невідомо).

Зміна лабораторних показників: тимчасове підвищення функціональних печінкових проб –  активності АсАТ, АлАТ, лужної фосфатази та рівня білірубіну у сироватці крові, підвищення рівня азоту сечовини крові, позитивний прямий тест Кумбса (часто), підвищення рівня креатиніну, циліндрурія (рідко), зниження рівня гемоглобіну або гематокриту, зменшення кількості нейтрофілів (нечасто).

Загальні прояви: головний біль та запаморочення, гарячка, озноб, фасцикуляції, підвищена пітливість, відчуття припливу крові (рідко).

Місцеві реакції: біль, ущільнення у місці введення (рідко), флебіт після внутрішньовенного введення (нечасто).

Інші: розвиток кандидозу, кольпіту (рідко).

 

Передозування.

Інформація щодо гострої інтоксикації цефоперазоном натрію та сульбактамом натрію у людини обмежена. Передозування препарату може спричинити прояви, що головним чином є посиленням його побічних ефектів. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми, розвиток оборотної енцефалопатії. Оскільки цефоперазон та сульбактам виділяються із системи циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може прискорювати виведення препарату з організму пацієнтів з порушенням функції нирок у разі передозування.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Сульбактам і цефоперазон проникають крізь плацентарний бар’єр. Допускається застосування препарату під час вагітності лише у випадку крайньої необхідності. Сульбактам і цефоперазон проникають у грудне молоко, тому у період лікування слід утриматись від годування груддю.

 

Діти.

Застосовують дітям з перших днів життя.

З обережністю призначають новонародженим та недоношеним дітям. При застосуванні новонародженим, особливо недоношеним, та грудним дітям може виникати періодичне та оборотне порушення функціонування нирок, печінки та кровотворної системи. Застосовувати препарат можна тільки тоді, коли очікувана користь перевищує можливий ризик для дитини.

 

Особливості застосування.

Якщо можливо, до початку лікування потрібно визначити чутливість збудників інфекції до препарату. При лікуванні тяжких інфекцій препарат потрібно призначати негайно.

Гіперчутливість.

Повідомлялося про розвиток тяжких, а інколи і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками. Виникнення таких реакцій частіше спостерігається в осіб з реакціями гіперчутливості до багатьох алергенів в анамнезі. При розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування епінефрину. За показаннями можливе застосування оксигенотерапії, внутрішньовенного введення стероїдних препаратів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.

Застосування при порушеннях функції печінки.

Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові, як правило, подовжується, а виведення із сечею посилюється. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період напіввиведення збільшується тільки в 2-4 рази.

Коригування дози може бути необхідним у разі тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у разі порушень функції нирок, що пов’язані з будь-яким із таких станів.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок потрібно контролювати концентрацію цефоперазону у сироватці крові та за необхідності коригувати   дозування.  У таких  випадках  доза  цефоперазону  не  повинна  перевищувати 2 г/добу.

Загальні попередження. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, ймовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, до групи ризику входять пацієнти з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією (наприклад, при муковісцидозі) та пацієнти, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів, а також у пацієнтів, які отримують антикоагулянти, слід постійно контролювати протромбіновий час як на початку, так і в кінці застосування цефоперазону. У зазначених випадках за наявності показань слід призначати прийом екзогенного вітаміну К.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале лікування Цефсульпіном може призвести до посиленого росту нечутливої мікрофлори. Протягом лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Як і при застосуванні інших сильнодіючих системних засобів, доцільно періодично контролювати, чи не виникли під час тривалого лікування прояви порушень функцій систем органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи. Це особливо важливо для новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.

Про виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію/цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними засобами пригнічує нормальну флору товстої кишки, що призводить до посиленого росту С. difficile.

С. difficile продукує токсини А і В, що мають значення для розвитку CDAD. Гіпертоксин, який продукують штами С. difficile, спричиняє зростання показників захворюваності та смертності, оскільки ці мікроорганізми можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії, що може призводити до необхідності проведення колектомії. CDAD потрібно розглядати в усіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно зібрати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомлялось через два місяці після призначення антибактеріальних засобів.

Порушення балансу мікрофлори кишечнику.

Тривале застосування Цефсульпіну може змінювати нормальну мікрофлору кишечнику та стимулювати ріст резистентних мікроорганізмів.

Застосування при порушеннях функції нирок.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні Цефсульпіну загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з нефункціонуючими нирками відзначається суттєве збільшення терміну напівжиття сульбактаму. Гемодіаліз суттєво впливає на термін напівжиття, загальний кліренс та об’єм розподілу сульбактаму. Жодних змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих з нирковою недостатністю не виявлено.

Цефоперазон не заміщує білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми.

Цей лікарський засіб містить натрій: препарат може бути непридатний для застосування  пацієнтам, які знаходяться на дієті з контролем вмісту натрію.

Порушення  системи згортання  крові.

 Може розвиватися дефіцит вітаміну К. До групи ризику входять пацієнти з обмеженим харчуванням, порушенням всмоктування (наприклад, при муковісцидозі) та пацієнти, які довгий час перебувають на парентеральному харчуванні. У таких пацієнтів потрібно контролювати протромбіновий час (або міжнародне нормалізоване співвідношення). Відповідний контроль потрібно забезпечувати за пацієнтами, які отримують терапію антикоагулянтами. У даних випадках потрібно додатково призначати вітамін К.

Під час тривалого лікування препаратом необхідно проводити моніторинг загального стану організму, особливо функціонування нирок, печінки та системи крові. Можливі хибнопозитивні результати при визначенні концентрації глюкози у сечі неферментними методами та при постановці реакції Кумбса. При лікуванні Цефсульпіном слід утримуватися від вживання алкогольних напоїв.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і працювати зі складними механізмами малоймовірний.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінована терапія.

Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, більшість інфекцій можна адекватно лікувати цим антибіотиком у вигляді монотерапії. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон можна застосовувати сумісно з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовуються аміноглікозиди, протягом усього курсу терапії необхідно контролювати функцію нирок.

Застосування Цефсульпіну одночасно із препаратами, що знижують агрегацію тромбоцитів, та антикоагулянтами (нестероїдні протизапальні засоби, саліцилати, сульфінпіразон, гепарин) або тромболітиками підвищує ризик розвитку кровотечі. Пробенецид знижує канальцеву секрецію препарату у нирках. Алопуринол і ампіцилін при сумісному застосуванні з Цефсульпіном збільшують частоту виникнення шкірних висипань.

Алкоголь. У випадках вживання алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відзначали такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв під час застосування Цефсульпіну. У разі штучного харчування (перорального або парентального) розчини, що містять етанол, використовувати не слід.

Взаємодія з речовинами, що застовуються при лабораторних аналізах. Хибнопозитивна реакція на глюкозу в сечі може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Цефсульпін – комбінація напівсинтетичного цефалоспоринового антибіотика III покоління та інгібітору бета-лактамаз із широким спектром дії; призначений для парентерального застосування.

Бактерицидна дія препарату пов’язана з пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани у стадії активного розмноження мікроорганізмів. Препарат активний стосовно більшості грампозитивних та грамнегативних бактерій, аеробних і анаеробних мікроорганізмів та синьогнійної палички. Стійкий щодо більшості бета-лактамаз грампозитивних і грамнегативних бактерій.

Цефсульпін проявляє бактерицидну дію до всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону.

В комбінації цефоперазон/сульбактам активність компонентів зростає (МПК знижується приблизно у 4 рази порівняно з МПК для кожного її компонента окремо) відносно таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, Bacteroides spp., Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.

Цефсульпін in vitro активний стосовно широкого спектра мікроорганізмів.

Грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (особливо Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний стрептокок групи A); Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших видів бета-гемолітичних стрептококів; більшість штамів Streptococcus faecalis (ентерококи).

Грамнегативні мікроорганізми: Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus lnfluenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (в основному Proteus morganii), Providencia rettgeri (в основному Proteus rettgeri), Providencia spp., Serratia spp. (в т.ч. S. marcescens), Salmonella spp. та Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bоrdetella pertussis, Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікроорганізми:

грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та Fusobacterium spp.); грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи Peptоcoccus spp., Peptostreptococcus spp. та Veillonella spp.); грампозитивні бацили (включаючи Clostridium spp., Eubacterium spp. та Lactobacillus spp.).

Фармакокінетика. Після введення 1 г цефоперазону максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 30 хв і становить 114 мкг/мл. Максимальна концентрація в сироватці крові при введенні 500 мг та 1000 мг сульбактаму досягається протягом 15 хв після ін’єкції та становить 21 - 40 та 48 - 88 мкг/мл відповідно.

82 - 93 % Цефсульпіну та 38 % сульбактаму зв’язується з білками плазми крові.

Цефоперазон досягає терапевтичних концентрацій у всіх тканинах та біологічних рідинах організму. Серед них перитонеальна, асцитична, спинномозкова (при менінгіті) рідина, сеча, жовч, стінка жовчного міхура, легені, мокрота, мигдалики та слизова оболонка синусів, передсердя, нирки, сечівники, передміхурова залоза, яєчники, матка, фалопієві труби, кістки, кров пуповини та амніотична рідина.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки (захворювання гепатобіліарної системи, у т.ч. обструкція жовчних шляхів) період напіввиведення цефоперазону з плазми крові подовжується та одночасно підвищується його екскреція із сечею.

У пацієнтів з печінково-нирковою недостатністю цефоперазон може накопичуватися у плазмі крові.

Виводиться цефоперазон з організму в основному з жовчю. Сульбактам виводиться у незміненому вигляді, близько 75 - 85 %  – протягом 8 годин із сечею.

 

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого кольору.

Несумісність.

Аміноглікозиди

Розчини Цефсульпіну та аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія Цефсульпіном та аміноглікозидами необхідна, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинну внутрішньовенну трубкову систему потрібно ретельно промити відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями Цефсульпіну та аміноглікозидів були по можливості максимальними.

Розчин Рінгера лактат

Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендоване, оскільки ці препарати є несумісними. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є стерильна вода для ін’єкцій, дає змогу уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату. При подальшому розведенні первинний розчин Цефсульпіну (таблицю 3 наведено в розділі «Спосіб застосування і дози») розводиться розчином Рінгера лактату до концентрації сульбактаму 5 мг/мл (використовується розведення 2 мл первинного розчину в 50 мл або 4 мл первинного розчину в 100 мл розчину Рінгера лактату).

Лідокаїн

Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендовано, оскільки ці препарати є несумісними. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є стерильна вода для ін’єкцій, дає змогу уникнути несумісності при подальшому розведенні 2 % розчином лідокаїну хлориду. Для отримання розчину, що  містить  до  125 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл в 0,5 % розчині лідокаїну хлориду первинний розчин Цефсульпіну розводять 2 % розчином лідокаїну.

 

Термін придатності.

2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ˚С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 0,5 г, 1 г або 2 г суміші цефоперазону та сульбактаму у скляному  флаконі.

По 1 флакону у картонній пачці.

 

Категорія  відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

САМРУД ФАРМАСЬЮТІКАЛЗ, ПВТ. ЛТД., Індія.

 

Місцезнаходження.