Виробник, країна: Глаксо Оперейшнс ЮК Лімітед, Великобританія
Міжнародна непатентована назва: Zidovudine
АТ код: J05AF01
Форма випуску: Розчин для внутрішньовенних інфузій, 10 мг/мл по 20 мл у флаконах № 5
Діючі речовини: 1 мл розчину містить: 10 мг зидовудину
Допоміжні речовини: Кислота хлористоводнева, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій
Фармакотерапевтична група: Противірусні препарати
Показання: Ретровір для внутрішньовенних інфузій показаний для короткочасного лікування тяжких проявів ВІЛ-інфекціїї у хворих на СНІД, які не можуть приймати пероральні форми препарату.
Ретровір призначений також для лікування ВІЛ-позитивних вагітних жінок (вагітність понад 14 тижнів) та їх новонароджених немовлят, оскільки доведено, що препарат зменшує ризик трансплацентарної передачі ВІЛ.
Умови відпуску: за рецептом
Терміни зберігання: 3р
Номер реєстраційного посвідчення: UA/0232/01/01
І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату
РЕТРОВІР™
(RETROVIR™)
Склад:
діюча речовина: зидовудин;
1 мл розчину містить 10 мг зидовудину;
допоміжні речовини: кислота хлористоводнева, натрію гідроксид, вода для ін´єкцій.
Лікарька форма. Розчин для внутрішньовенних інфузій.
Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати прямої дії. Код АТС J05A F01.
Клінічні характеристики.
Показання.
Ретровір для внутрішньовенних інфузій показаний для короткочасного лікування тяжких проявів ВІЛ-інфекціїї у хворих на СНІД, які не можуть приймати пероральні форми препарату.
Ретровір призначений також для лікування ВІЛ-позитивних вагітних жінок (вагітність понад 14 тижнів) та їх новонароджених немовлят, оскільки доведено, що препарат зменшує ризик трансплацентарної передачі ВІЛ.
Протипоказання.
Гіперчутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.
Ретровір протипоказаний пацієнтам з аномально низькою кількістю нейтрофілів (менше 0,75 х 109/л) або аномально низьким рівнем гемоглобіну (менше 7,5 г/дл чи 4,65 ммоль/л).
Спосіб застосування та дози.
Терапія Ретровіром має розпочинатися лікарем, який має досвід у лікуванні ВІЛ-інфекції.
Призначається Ретровір для внутрішньовенних інфузій лише до того часу, коли можна застосовувати Ретровір для перорального застосування (таблетки або розчин для перорального застосування).
Ретровір для внутрішньовенних інфузій повинен призначатися шляхом повільної внутрішньовенної інфузії розведеного розчину, протягом не менше однієї години.
Ретровір для внутрішньовенних інфузій не можна вводити внутрішньом´язово.
Розведення: розчин повинен бути розведений безпосередньо перед застосуванням.
Дорослі та діти старше 12 років
1-2 мг зидовудину/кг маси тіла кожні 4 години. Ефективність нижчих доз для лікування та профілактики неврологічних порушень, пов´язаних з ВІЛ-інфекцією, не відома.
Діти віком 3 місяці - 12 років
Дані щодо застосування Ретровіру для внутрішньовенного введення у дітей обмежені. Застосовувались дози у межах від 80 до 160 мг/м2 поверхні тіла кожні 6 годин (320–640 мг/м2 на добу).
Діти віком до 3 місяців
Обмеженість наявних даних не дозволяє рекомендувати спеціальне дозування для пацієнтів цієї вікової групи (див. нижче „Попередження трансмісії від матері до плода”).
Попередження трансмісії від матері до плода
Рекомендована доза препарату для вагітних жінок (вагітність понад 14 тижнів) – 500 мг/день перорально (100 мг 5 разів на день) до початку пологів. Під час пологів Ретровір призначається внутрішньовенно у дозі 2 мг/кг маси тіла протягом 1 години з наступною внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год до моменту перев’язування пуповини.
Новонародженим немовлятам Ретровір призначається у дозі 2 мг/кг маси тіла у формі перорального розчину кожні 6 годин, починаючи з перших 12 годин після народження і до досягнення віку 6 тижнів. Немовлятам, яким неможливо давати препарат per os, призначається Ретровір шляхом внутрішньовенної інфузії у дозі 1,5 мг/кг маси тіла протягом 30 хвилин кожні 6 годин.
Ниркова недостатність
Для хворих з тяжкою нирковою недостатністю рекомендована доза – 1 мг/кг внутрішньовенно 3-4 рази на день (еквівалентно пероральній добовій дозі для цієї категорії пацієнтів – 300 - 400 мг). Наступна корекція дози може знадобитись на підставі гематологічних показників або клінічної відповіді на лікування.
Гемодіаліз та перитонеальний діаліз суттєво не впливають на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин.
Печінкова недостатність
У хворих на цироз печінки спостерігається акумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідна корекція дози, але з огляду на недостатність даних чітких рекомендацій зробити не можна. За відсутності контролю за рівнем зидовудину в плазмі слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між введенням препарату.
Корекція дози для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями
Пацієнтам, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів – у межах від 0,75 х 109/л до 1,0 х 109/л, може знадобитись зменшення дози або перерва у лікуванні Ретровіром.
Хворі літнього віку
Фармакокінетика зидовудину у хворих старше 65 років не вивчалась, тому спеціальних даних немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок та змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль перед та під час застосування Ретровіру.
Побічні реакції.
Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.
Частоту побічних реакцій класифіковано за такою схемою: дуже поширені ³1/10, поширені ³1/100 та <1/10, непоширені ³1/1000 та <1/100, рідко поширені ³1/10 000 та <1/1000, дуже рідко поширені <1/10 000.
Кров і лімфатична система
Поширені: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія.
Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1200 – 1500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD4+ клітин менше 100/мм3. У зв’язку з цими побічними ефектами може знадобитися зменшення дози або відміна терапії. Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином були знижені кількість нейтрофілів, рівень гемоглобіну та вітаміну В12 у сироватці.
Непоширені: тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку.
Рідко поширені: істинна еритроцитарна аплазія.
Дуже рідко поширені: апластична анемія.
Метаболізм і розлади травленння
Поширені: гіперлактатемія.
Рідко поширені: лактоацидоз, анорексія (див. розділ „Особливості застосування”).
Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ „Особливості застосування”). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.
Психічні реакції.
Рідко поширені: тривога та депресія.
Неврологічні реакції.
Дуже поширені:головний біль.
Поширені: запаморочення.
Рідко поширені: безсоння, парестезія, сонливість, втрата гостроти розуму, конвульсії.
Серцево-судинна системаї.
Рідко поширені: кардіоміопатія.
З боку системи дихання.
Непоширені: задишка.
Рідко поширені: кашель.
Травна система.
Дуже поширені: нудота.
Поширені: блювання, біль у животі та діарея.
Непоширені: метеоризм.
Рідко поширені: пігментація слизової оболонки рота, порушення смаку та диспепсія. Панкреатит.
Гепатобіліарна система.
Поширені: підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну.
Рідко поширені: печінкові дисфункції, такі як тяжка гепатомегалія зі стеатозом.
Шкіра та підшкірна тканина.
Непоширені: висипання та свербіж.
Рідко поширені: пігментація нігтів та шкіри, кропив’янка, підвищена пітливість.
Скелетно-м’язова система.
Поширені: міалгії.
Непоширені: міопатії.
Ссечовидільна система.
Рідко поширені: часте сечовиділення.
Репродуктивна система та грудні залози.
Рідко поширені: гінекомастія.
Загальні реакції та реакції у місті введення препарату.
Поширені: нездужання.
Непоширені: гарячка, генералізований біль та астенія.
Рідко поширені: озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.
Дані щодо застосування Ретровіру для внутрішньовенного введення протягом понад 2 тижнів обмежені, однак деякі пацієнти отримували лікування протягом 12 тижнів. Найчастішими побічними ефектами були анемія, нейтропенія та лейкопенія. Місцеві реакції виникали нечасто.
За даними клінічних досліджень, частота випадків нудоти та інших побічних ефектів, що часто зустрічаються, послідовно зменшується з часом після перших тижнів лікування Ретровіром.
Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії:
У плацебо-контрольованому дослідженні Ретровір у рекомендованих дозах добре переносився вагітними жінками. Частота побічних ефектів була такою ж самою, як і в групі, що одержувала плацебо.
За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, які лікувались Ретровіром, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна. Анемія минала через 6 тижнів після завершення лікування Ретровіром. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і групі, що лікувалась Ретровіром. Віддалені результати впливу препарату на плід та немовля не відомі.
Передозування.
Є досвід застосування високих доз 7,5 мг/кг маси тіла внутрішньовенного Ретровіру кожні 4 години протягом 4 тижнів у 5 пацієнтів. В одного пацієнта з´явилось відчуття тривоги, у 4 інших – жодних небажаних явищ.
Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім тих, що перераховані у розділі побічних ефектів (стомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. За повідомленням про вживання пацієнтом невідомої кількості зидовудину, рівні зидовудину в крові більш ніж у 16 разів перевищували нормальні терапевтичні рівні, але при цьому не спостерігалося ніяких клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків.
У випадку передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та призначити відповідну підтримуючу терапію.
Гемодіаліз та перитонеальний діаліз мають обмежений ефект на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Було встановлено, що зидовудин проникає через плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними про застосування Ретровіру під час вагітності, застосовувати препарат до 14 місяців вагітності можна лише у разі, коли потенційна користь для матері перевищуватиме можливий ризик для плода.
Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження у череві матері або під час пологів. Клінічне значення цього не відоме. Є також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження у череві матері або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів при лікуванні вагітних з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.
Трансмісія від матері до плода
У дослідженні ACTG076 застосування Ретровіру у вагітних жінок з терміном вагітності більше 14 тижнів та наступне лікування новонароджених дітей призвело до значного зменшення рівня трансмісії ВІЛ від матері до плода (23 % у плацебо-групі порівняно з 8 % у групі, яка лікувалась Ретровіром). Пероральна терапія Ретровіром починалась між 14 та 34 тижнем вагітності і тривала до початку пологів. Під час пологів Ретровір застосовувався внутрішньовенно. Новонарджені діти отримували Ретровір по досягненні віку 6 тижнів. Немовлятам, які не могли перорально приймати Ретровір, він призначався внутрішньовенно.
Віддалених даних про вплив препарату на плід та немовля немає. Базуючись на даних досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних відносно інфікованих та неінфікованих немовлят, які лікуються Ретровіром, не відома. Однак вагітні жінки, які вирішують лікуватися Ретровіром, повинні знати про це.
Період годування груддю.
ВІЛ-інфікованим жінкам, якщо можливо, рекомендується утримуватися від годування своїх дітей груддю, щоб уникнути передачі ВІЛ. Після призначення одноразової дози зидовудину 200 мг ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація препарату в грудному молоці та сироватці крові була приблизно однаковою. Враховуючи, що зидовудин та вірус потрапляють в грудне молоко, матерям, які застосовують Ретровір, не рекомендується годувати дітей груддю.
Діти. Препарат для внутрішньовенного введення не рекомендується для застосування дітям віком до 3 місяців, але у разі необхідності попередження трансмісії вірусу від матері до плода та якщо немовля не може перорально приймати препарат, застосовують внутрішньовенні ін’єкції.
Особливості застосування.
Хворі повинні бути попереджені про неможливість одночасно самостійно застосовувати інших медикаменти.
Хворим необхідно повідомити, що лікування не може попередити трансмісію ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті з зараженою кров’ю. Тому потрібно вживати відповідних заходів безпеки.
Ретровір не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, не достатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції, ризик розвитку лімфоми у них такий же, як і у пацієнтів, які не лікувались препаратом. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-інфекції при тривалому лікуванні Ретровіром ризик розвитку лімфоми не відомий.
Вагітні жінки, які вирішують питання про лікування Ретровіром з метою попередження ВІЛ-трансмісії до дитини, повинні знати, що в окремих випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.
Гематологічні побічні реакції
У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції при лікуванні Ретровіром можна очікувати розвиток анемії (звичайно не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка зустрічається раніше), нейтропенії (звичайно не раніше 4 тижнів після початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною щодо нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200–1500 мг/день) та у пацієнтів з низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-інфекції.
Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При внутрішньовенному введенні Ретровіру аналізи крові слід робити не менше 1 раза на тиждень.
При зниженні рівня гемоглобіну у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л ) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів у межах від 0,75 х 109/л до 1,0 х 109/л може знадобитись зменшення дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити одужання – коротка (2–4 тижні) перерва у лікуванні Ретровіром. Відновлення кісткового мозку відбувається звичайно в межах 2 тижнів, після чого можна знову почати терапію препаратом у зменшених дозах. Дані щодо застосування внутрішньовенного Ретровіру протягом більше ніж 2 тижнів обмежені. У разі тяжкої анемії зменшення дози Ретровіру не виключає необхідності гемотрансфузій.
Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом
Випадки розвитку лактоацидозу та тяжкої гепатомегалії із стеатозом, включаючи фатальні випадки, спостерігались при лікуванні ВІЛ-інфекції аналогами антиретровірусних нуклеозидів самостійно або в комбінації, включаючи зидовудин. Більшість цих випадків спостерігалась у жінок.
Клінічними ознаками розвитку лактоацидозу можуть бути генералізована слабкість, анорексія та раптове непередбачуване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (задишка та тахіпное).
Препарат повинен з обережністю призначатися кожному пацієнту, але особливо хворим з факторами ризику розвитку захворювань печінки. При появі клінічних або лабораторних ознак розвитку лактоацидозу або гепатотоксичності лікування Ретровіром слід припинити (навіть за відсутності підвищення рівня трансаміназ).
Перерозподіл жирових відкладень
Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози у крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і одночасно у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.
У той час як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.
Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, перебіг ВІЛ-інфекції, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.
Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.
При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення розподілу ліпідів слід проводити в клініці.
Синдром імунного відновлення
У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загостреня симптомів. Звичайно такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища повинні бути без затримки досліджені та розпочато їх лікування за необхідності.
Пацієнти, ко-інфіковані вірусом гепатиту С: загострення анемії, пов‘язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, коли зидовудин був складовою частиною комбінованого лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається не з‘ясованим. Тому сумісне застосування рибавірину та зидовудину не рекомендується і слід прийняти рішення про заміну зидовудину у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомим ризиком зидовудиніндукованої анемії в анамнезі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Препарат не впливає на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Але, незважаючи на це, слід завжди зважати на загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Зидовудин елімінується, головним чином, шляхом кон’югації у печінці до неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але представляють класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.
Атоваквон: інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквану немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атовакван уповільнює метаболізм зидовидину до його глюкуронідного метаболіту (AUC зидовидину збільшується на 33 % і пік концентрації глюкуроніду у плазмі зменшується на 19 %). При дозуванні 500 або 600 мг/день протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов‘язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.
Кларитроміцин: таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись 2-годинного інтервалу між застосуванням цих засобів.
Ламівудин: помірне збільшення Сmax (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.
Фенітоїн: повідомлялось про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які застосовували Ретровір, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.
Пробеніцид: за обмеженими даними, пробеніцид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою концентрація/час для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (і власне зидовудину) зменшується в присутності пробеніциду.
Рифампіцин: за обмеженими даними, сумісне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 % ± 34 %, проте клінічне значення цього явища не відоме.
Ставудин: зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину при одночасному призначенні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати з зидовудином.
Інші взаємодії: інші активні речовини, серед яких – аспірин, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно враховувати можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, у комбінації з Ретровіром.
Сумісне застосування, здебільшого в гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад, системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином та доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії Ретровіру. Коли одночасне застосування цих медичних препаратів необхідне, слід ретельно контролювати функцію нирок та гематологічні параметри, у разі необхідності – зменшувати дозу одного або кількох препаратів.
Оскільки у деяких хворих, які застосовують Ретровір, можуть розвинутись опортуністичні інфекції, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на Ретровір.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Зидовудин є противірусним препаратом, активним відносно ретровірусів, включаючи вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).
Потрапляючи у клітину, препарат зазнає низку послідовних перетворень, які каталізуються ферментами клітини. На останньому етапі утворюється зидовудин-трифосфат, який блокує синтез вірусної ДНК внаслідок конкурентної взаємодії зі зворотною транскриптазою ВІЛ.
Дослідження in vitro показують, що потрійна комбінація аналогів нуклеозидів або двох аналогів нуклеозидів з інгібітором протеаз ефективніша для пригнічення ВІЛ-індукованих цитопатичних ефектів, ніж один препарат або поєднання двох препаратів.
Фармакокінетика.
При внутрішньовенному введенні середній період напіввиведення – 1,1 години, середній загальний кліренс – 27,1 мл/хв/кг, об‘єм розподілу – 1,61/кг. Кліренс зидовудину значно перевищує кліренс креатиніну, що є свідченням того, що суттєвим механізмом виведення є тубулярна секреція. Зидовудин проникає через плаценту, виявляється в амніотичній рідині та крові плода. Зв‘язування з білками плазми крові відносно низьке (34 – 38 %).
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або блідо-жовтий розчин, практично без видимих сторонніх домішок.
Несумісність.
Даних немає.
Термін придатності.
3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі нижче 30 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.
Упаковка.
Флакони з темного скла з гумовою пробкою, алюмінієвим покриттям та пластиковим ковпачком ємністю 20 мл. По 5 флаконів у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Глаксо Оперейшнс ЮК Лімітед, Великобританія.
Glaxo Opereations UK Limited, United Kingdom.
Місцезнаходження. Glaxo Operations UK Limited, Barnard Castle, Durham, DL12 8DT, United Kingdom. Глаксо Оперейшнс ЮК Лімітед, Баркнард Кастл, Дюрхем, DL12 8DT, Великобританія.
