Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Г.Л. Фарма ГмбХ (виробник, відповідальний за випуск продукту)/Дексель Лтд., Австрія/Ізраїль

Міжнародна непатентована назва: Lamotrigine

АТ код: N03AX09

Форма випуску: Таблетки, що диспергуються, по 25 мг № 30

Діючі речовини: 1 таблетка містить 25 мг ламотригіну

Допоміжні речовини: кросповідон, калію ацесульфам, ароматизатор апельсиновий, маніт (Е 421), кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію стеарилфумарат

Фармакотерапевтична група: Протисудомні засоби

Показання: Епілепсія
Дорослі та діти від 12 років: монотерапія та додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, у тому числі тоніко-клонічні напади, а також напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто.
Діти від 2 до 12 років: додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, у тому числі тоніко-клонічні напади, а також напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто.
Лікування розпочинається з додаткової терапії і після досягнення контролю нападів допоміжні препарати можна відмінити і продовжити монотерапію Героламіком.
Монотерапія типових малих епілептичних нападів.
Біполярні розлади (дорослі)
Запобігання випадкам емоційних порушень (депресія, манія, гіпоманія, змішані стани) у хворих з біполярним розладом.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3р

Номер реєстраційного посвідчення: UA/10341/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ГЕРОЛАМІК

(GEROLAMIC)

Склад:

діюча речовина: lamotrigine; 1 таблетка містить 25 мг, 50 мг, 100 мг ламотригіну;

допоміжні речовини: кросповідон, калію ацесульфам, ароматизатор апельсиновий, маніт (Е421), кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію стеарилфумарат.

 

Лікарська форма. Таблетки, що диспергуються.

 

Фармакотерапевтична група. Протиепілептичні засоби. Код АТС N03A X09.

 

Клінічні характеристики.

 

Показання.

Епілепсія

Дорослі та діти від 12 років: монотерапія та додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, у тому числі тоніко-клонічні напади, а також напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто.

Діти від 2 до 12 років: додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних і генералізованих нападів, у тому числі тоніко-клонічні напади, а також напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто.

Лікування розпочинається з додаткової терапії і після досягнення контролю нападів допоміжні препарати можна відмінити і продовжити монотерапію Героламіком.

Монотерапія типових малих епілептичних нападів.

Біполярні розлади (дорослі)

Запобігання випадкам емоційних порушень (депресія, манія, гіпоманія, змішані стани) у хворих з біполярним розладом.

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до ламотригіну або до будь-якого іншого компонента препарату.

 

Спосіб застосування та дози.

Героламік у таблетках, що диспергуються, слід розчинити у невеликій кількості води (достатній для того, щоб покрити всю таблетку) або проковтнути цілими, запиваючи водою. Якщо розрахована доза ламотригіну (наприклад, для дітей або для пацієнтів з порушенням функції печінки) відповідає не повним таблеткам, слід приймати меншу кількість цілих таблеток.

Епілепсія.

При монотерапії.

Дорослі та діти від 12 років (див. Таблицю 1). Початкова доза Героламіку становить 25 мг    1 раз на день протягом 2 тижнів, потім приймають 50 мг/добу протягом наступних 2 тижнів, у подальшому дозу підвищують на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча доза дорівнює 100-200 мг/добу в 1 або 2 прийоми. Для деяких пацієнтів може знадобитись доза 500 мг/добу.

Діти від 2 до 12 років (див. Таблицю 2). Початкова доза Героламіку для лікування типових малих епілептичних нападів становить 0,3 мг/кг/маси тіла/добу в 1 або 2 прийоми на добу протягом 2 тижнів, потім приймають 0,6 мг/кг/маси тіла/добу в 1 або 2 прийоми на добу протягом наступних 2 тижнів. У подальшому дозу збільшують на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча доза дорівнює 1-15 мг/кг/добу в 1 або 2 прийоми. Для деяких пацієнтів може знадобитись більша доза.

При комбінованій терапії.

Дорослі та діти від 12 років (див. Таблицю 1). Для пацієнтів, які приймають вальпроат (один або у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами), початкова доза Героламіку становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім – по 25 мг кожен день протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу необхідно збільшувати (максимально на 25-50 мг/добу) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза дорівнює 100-200 мг/добу в 1 або 2 прийоми.

Пацієнти, які приймають інші протиепілептичні препарати або інші препарати, що індукують глюкуронізацію ламотригіну, в сполученні з іншими протиепілептичними препаратами або без них (за винятком вальпроату натрію): початкова доза Героламіку становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у подальшому – 100 мг/добу у 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу необхідно збільшувати (максимально на 100 мг) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза дорівнює 200-400 мг/добу в 2 прийоми. Для деяких пацієнтів може знадобитись доза 700 мг/добу.

Для пацієнтів, які приймають окскарбазепін без будь-яких інших індукторів чи інгібіторів глюкуронізації ламотригіну, початкова доза Героламіку становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у подальшому – 50 мг 1 раз на добу протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу необхідно збільшувати (максимально на 50-100 мг/добу) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза дорівнює  100-200 мг/ добу в 1 або 2 прийоми.

 

Таблиця 1. Рекомендована схема лікування епілепсії для дорослих і дітей від 12 років

Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати, взаємодія яких з ламотригіном невідома, рекомендується застосовувати таку саму схему лікування, як для пацієнтів, які приймають ламотригін з вальпроатом.

 

Діти від 2 до 12 років (див. Таблицю 2). Діти, які отримують вальпроат натрію у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них: початкова доза Героламіку становить 0,15 мг/кг маси тіла на добу за 1 прийом протягом 2 тижнів, потім – 0,3 мг/кг маси тіла на добу за 1 прийом протягом наступних 2 тижнів. Далі дозу необхідно збільшувати (максимально на 0,3 мг/кг маси тіла) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза дорівнює 1-5 мг/кг маси тіла в 1 або 2 прийоми (максимальна – 200 мг/добу).

Діти, які приймають інші протиепілептичні препарати або інші препарати, індуктори глюкуронізації ламотригіну, у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них (за винятком вальпроату натрію): початкова доза Героламіку становить 0,6 мг/кг маси тіла на добу в 2 прийоми протягом 2 тижнів, потім – 1,2 мг/кг маси тіла на добу протягом наступних 2 тижнів. Далі дозу необхідно збільшувати (максимально на 1,2 мг/кг маси тіла) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Середня підтримуюча доза дорівнює 5-15 мг/кг маси тіла на добу в 2 прийоми (максимально 400 мг/добу).

Діти, які приймають окскарбазепін без будь-яких інших індукторів чи інгібіторів глюкуронізації ламотригіну: початкова доза Героламіку становить 0,3 мг/кг маси тіла на добу в 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів, у подальшому – 0,6 мг/кг маси тіла на добу в 1 або       2 прийоми протягом наступних 2 тижнів. Після цього доза повинна збільшуватись (максимально на 0,6 мг/кг) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза дорівнює 1-10 мг/кг на добу в 1 або 2 прийоми. Максимальна доза – 200 мг/ добу.

Для правильного розрахунку підтримуючої дози слід контролювати масу тіла дитини.

 

Таблиця 2. Рекомендована схема лікування епілепсії для дітей від 2 до 12 років

(загальна добова доза в мг/кг маси тіла на добу)

*У разі необхідності меншого дозування слід застосовувати інші препарати ламотригіну з можливістю такого дозування.

Дітям, які приймають протиепілептичні препарати, взаємодія яких з ламотригіном невідома, рекомендується застосовувати таку саму схему лікування, як для пацієнтів, які приймають ламотригін з вальпроатом.

Слід мати на увазі, що у разі відсутності таблеток в дозі 2 мг, правильно розпочати лікування дітей з масою тіла менше 17 кг неможливо.

 

Біполярні розлади.

Застосовують дорослим. Слід дотримуватись наведеного нижче перехідного режиму застосування. Цей режим включає підвищення дози ламотригіну до досягнення підтримуючої стабілізаційної дози протягом 6 тижнів (див. Таблицю 3), після чого інші психотропні та/або протиепілептичні препарати можуть бути відмінені у разі клінічної доцільності (див. Таблицю 4).

 

Таблиця 3. Рекомендована схема збільшення дози ламотригіну для досягнення підтримуючої стабілізаційної добової дози при лікуванні дорослих з біполярними розладами

Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотригіну, слід застосовувати схему нарощування дози, яка рекомендується для супутнього застосування вальпроату.

*Стабілізаційну дозу можна змінити залежно від клінічної відповіді.

а) Додаткова терапія з інгібіторами глюкуронізації, наприклад, з вальпроатом. Початковою дозою для пацієнтів, які приймають як супутню терапію такі інгібітори глюкуронізації, як вальпроат, є 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім 50 мг 1 раз на добу наступні 2 тижні. Дозу необхідно збільшити до 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) на 5-й тиждень. Звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 100 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Однак доза може бути збільшена до максимальної 200 мг/добу залежно від клінічної відповіді.

б) Додаткова терапія з індукторами глюкуронізації ламотригіну у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроат. Цю схему лікування застосовують з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або з іншими індукторами глюкуронізації ламотригіну.

Початковою дозою для пацієнтів, які приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламортигіну і не приймають вальпроат, є 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім       100 мг/добу (розділена на 2 прийоми) наступні 2 тижні. Дозу необхідно збільшити до         200 мг/добу (у 2 прийоми) на 5-й тиждень. Доза може бути збільшена до 300 мг/добу на 6-й тиждень, однак звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 400 мг/добу (у       2 прийоми), що може бути призначена з 7-го тижня.

в) Монотерапія ламотригіном або додаткова терапія у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотригіну. Початковою дозою для пацієнтів, які приймають літій, бупропіон, оланзапін, окскарбазепін і не приймають індуктори чи інгібітори глюкуронізації ламотригіну, або при монотерапії ламотригіном є 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 50 мг/добу (в 1 або 2 прийоми) наступні 2 тижні. Доза повинна бути збільшена до 100 мг/добу на 5-й тиждень. Звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 200 мг/добу (в 1 або 2 прийоми), однак під час клінічних іспитів застосовувались дози 100-400 мг.

По досягненню необхідної підтримуючої стабілізаційної дози інші психотропні препарати можуть бути відмінені згідно з наведеною нижче схемою (див. Таблицю 4).

 

Таблиця 4. Підтримуюча стабілізаційна доза при біполярних розладах з подальшою відміною супутніх психотропних або протиепілептичних засобів

*Дозу можна збільшити при необхідності до 400 мг/добу.

Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотригіну, слід застосовувати режим лікування, який рекомендується для супутнього застосування вальпроату.

а) з подальшою відміною інгібіторів глюкуронізації ламотригіну, наприклад, вальпроату. Необхідну стабілізаційну дозу ламотригіну необхідно подвоїти і зберігати на цьому рівні після відміни вальпроату.

б) з подальшою відміною індукторів глюкуронізації ламотригіну залежно від дози. Цю схему лікування застосовують з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або з іншими індукторами глюкуронізації ламотригіну. Дозу ламотригіну поступово зменшують протягом 3 тижнів після відміни препаратів, що індукують глюкуронізацію.

с) з подальшим припиненням прийому інших препаратів, що суттєво не пригнічують або індукують глюкуронізацію ламотригіну. Повинна зберігатись доза, досягнута після режиму її підвищення.

Зміна дозування ламотригіну для пацієнтів з біполярним розладом при додатковому призначенні інших препаратів. Досвіду зміни дозування ламотригіну при призначенні інших препаратів немає, але, базуючись на даних щодо взаємодії лікарських засобів, може бути рекомендована нижченаведена схема (Таблиця 5).

 

 

Таблиця 5. Зміна дозування ламотригіну для пацієнтів з біполярним розладом при додатковому призначенні інших препаратів

Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотригіну, слід застосовувати режим лікування, який рекомендується для супутнього застосування вальпроату.

 

Відміна ламотригіну пацієнтам з біполярними розладами. Не спостерігалося підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після раптової відміни препарату, порівнюючи з плацебо. Тому припиняти прийом препарату можна одразу, без поступового зменшення дози.

Діти. Ефективність і безпека застосування ламотригіну для лікування пацієнтів з біполярним розладом цієї вікової групи не вивчалась, тому рекомендації щодо режиму дозування не можуть бути надані.

Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів.

Жінки, які приймають гормональні контрацептиви.

а) Початок лікування ламотригіном у пацієнтів, які вже приймають гормональні контрацептиви. Хоча пероральні контрацептиви збільшують кліренс ламотригіну, вносити корективи до схеми збільшення дози ламотригіну у разі прийому лише гормональних контрацептивів потреби немає. Дозу збільшують за рекомендованою схемою у випадках, коли ламотригін додається до вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотригіну) або до індуктора глюкуронізації ламотригіну або ламотригін додається за відсутності вальпроату або індуктора глюкуронізації ламотригіну (див. табл. 1 та табл. 3).

б) Початок курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотригіну і не приймають індуктори глюкуронізації ламотригіну. Підтримуючу дозу ламотригіну у більшості випадків треба буде збільшити у два рази. Рекомендується, щоб від початку лікування гормональними контрацептивами доза ламотригіну збільшувалась від 50 до 100 мг/день кожного тижня відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування. Збільшення дози не повинно перевищувати зазначений рівень, якщо тільки згідно з клінічною відповіддю на лікування таке збільшення дози не буде необхідне.

в) Припинення курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотригіну і не приймають індуктори глюкуронізації ламотригіну. Підтримуючу дозу ламотригіну, можливо, треба буде зменшити до 50 % відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування. Рекомендується добову дозу ламотригіну зменшувати поступово від 50 до 100 мг кожного тижня (не більше 25 % загальної дози за тиждень) протягом 3 тижнів, якщо відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування не буде зазначено інакше.

Хворі літнього віку (старше 65 років). Змінювати дозу непотрібно. Фармакокінетика ламотригіну у цій віковій групі не відрізняється від такої у пацієнтів середнього віку.

Печінкова недостатність. Початкова доза, збільшення дози та підтримуюча доза повинні бути зменшені загалом на – 50% у пацієнтів з помірною (Чайльд-П’ю шкала, ступінь В) та на 75% – з тяжкою (Чайльд-П’ю шкала, ступінь С) печінковою недостатністю. Збільшення дози та підтримуюча доза коригуються згідно з клінічним ефектом.

Ниркова недостатність. При призначенні препарату хворим з нирковою недостатністю слід бути обережними. При лікуванні хворих з термінальною стадією ниркової недостатності початкова доза ламотригіну базується на індивідуальній схемі антиепілептичного лікування, при лікуванні хворих з значною нирковою недостатністю слід зменшувати підтримуючу дозу ламотригіну.

Повторний початок лікування. Коли пацієнту, який перервав лікування, призначається повторний початок лікування, потрібно чітко встановити необхідність збільшення підтримуючої дози, оскільки існує ризик виникнення висипань у зв’язку з високою початковою дозою та перевищенням рекомендованої схеми підвищення дози ламотригіну. Чим більший інтервал між часом прийому попередньої дози, тим більше уваги треба приділити режиму збільшення дози до рівня підтримуючої дози. Коли інтервал після припинення прийому ламотригіну перевищив у п’ять разів час напіввиведення, дозу ламотригіну збільшують до підтримуючої дози відповідно до існуючої схеми.

Не рекомендується повторно розпочинати лікування ламотригіном, якщо лікування було припинено у зв’язку з появою висипань внаслідок попереднього лікування ламотригіном. У такому випадку при вирішенні питання щодо повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.

 

Побічні реакції.

Базуючись на наявних даних, побічна дія розділена на 2 підрозділи, специфічні для епілепсії та біполярні розлади. Однак для оцінки загального профілю безпеки препарату слід брати до уваги обидва.

Для оцінки частоти виникнення побічної дії використовувалась така класифікація: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, < 1/10), нечасто (>1/1 000, < 1/100), рідко (>1/10 000, < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000).

Епілепсія.

З боку шкіри та підшкірних тканин при монотерапії ламотригіном: дуже часто – шкірний висип; рідко – синдром Стівенса-Джонсона; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз.

Зрідка повідомлялось про виникнення тяжких життєво небезпечних шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Хоча більшість пацієнтів видужує після відміни препарату, у деяких з них залишаються необоротні рубці; у дуже рідких випадках ці синдроми призводили до летального кінця.

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов'язаний з високими початковими дозами ламотригіну та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії ламотригіном, а також із супутнім застосуванням вальпроату.

Також повідомлялось, що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами (див. «Імунна система»).

З боку крові і лімфатичної системи: дуже рідко – гематологічні відхилення, що включають нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію, агранулоцитоз та лімфаденопатію.

Гематологічні відхилення можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані з синдромом гіперчутливості.

З боку імунної системи: дуже рідко – синдром гіперчутливості, включаючи такі симптоми як гарячка, лімфоаденопатія, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки, дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності.

Також повідомлялось про висип як частину синдрому гіперчутливості, який супроводжувався різноманітними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфоаденопатію, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки. Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад, лихоманка та лімфоаденопатія) можуть виникати навіть при відсутності шкірного висипу. При наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та, при відсутності інших причин, відмінити прийом ламотригіну.

З боку психіки: часто – агресивність, дратівливість; дуже рідко – тик, галюцинації та сплутаність свідомості.

З боку нервової системи під час монотерапії: дуже часто – головний біль, запаморочення; часто – сонливість, безсоння, запаморочення, тремор, ністагм; нечасто – атаксія; дуже рідко – тривожне збудження, втрата рівноваги, рухові розлади, загострення хвороби Паркінсона, екстрапірамідні ефекти, хореоатетоз, збільшення частоти нападів.

Описано, що ламотригін може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів з існуючою хворобою Паркінсона, є окремі повідомлення про виникнення екстрапірамідних ефектів та хореоатетозу у хворих з цією патологією.

З боку органів зору: дуже часто – диплопія, завіса перед очима; рідко – кон’юнктивіт.

З боку шлунково-кишкового тракту під час монотерапії: часто – нудота, блювання та діарея.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення показників функціональних печінкових тестів, порушення функції печінки, печінкова недостатність.

Порушення функції печінки зазвичай зустрічається у зв’язку з реакціями гіперчутливості, але описані окремі випадки без видимих ознак гіперчутливості.

З боку кістково-м’язової системи та сполучних тканин: дуже рідко – вовчакоподібні реакції.

Загальні розлади: часто – стомлюваність.

Біполярні розлади.

З боку шкіри та підшкірних тканин:дуже часто – шкірний висип; рідко – синдром Стівенса-Джонсона.

З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – тривожне збудження, сонливість, запаморочення.

З боку кістково-м’язової системи та сполучних тканин: часто – артралгія.

Загальні розлади: часто – біль, біль у спині.

 

Передозування.

Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що у 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), симптомами якого були атаксія, ністагм, порушення свідомості та кома.

У випадку передозування пацієнта слід госпіталізувати для проведення відповідної підтримуючої терапії. При необхідності слід провести промивання шлунка.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Як і інші препарати, Героламік призначають під час вагітності тільки у випадку, якщо очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода. Існує можливість виникнення вроджених вад розвитку у жінок, які отримують монотерапію ламотригіном у першому триместрі вагітності. Тому вагітні, які приймають ламотригін, повинні постійно перебувати під наглядом лікаря.

Годування груддю. Інформація щодо застосування ламотригіну під час годування груддю обмежена.

Користь від лікування для матері слід порівнювати, тобто співвідносити, з можливим ризиком для дитини, тому у разі необхідності лікування слід припинити годування груддю.

 

Діти.

Тільки для лікування хворих на епілепсію віком від 2 років у якості додаткового лікування. Ефективність та безпека застосування ламотригіну для лікування пацієнтів з біполярними розладами у цієї вікової групи не вивчалась.

 

Особливості застосування.

Шкірний висип. Протягом перших 8 тижнів від початку лікування ламотригіном може виникати побічна дія з боку шкіри у вигляді висипу. В більшості випадків висип є помірним і проходить без лікування, однак повідомлялось про виникнення тяжких шкірних реакцій, що потребували госпіталізації та відміни препарату. До них належали випадки висипу, який потенційно становив загрозу для життя, такий як синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.

У дітей ризик виникнення серйозного шкірного висипу вищий, ніж у дорослих.

У дітей перші ознаки шкірного висипу можуть бути помилково сприйняті за інфекцію, тому лікарям слід приділити увагу можливості розвитку побічної реакції на препарат у дітей, у яких виникає висип і гарячка протягом перших 8 тижнів терапії.

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов'язаний з високими початковими дозами ламотригіну та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії ламотригіном, а також із супутнім застосуванням вальпроату.

При появі висипу на шкірі слід негайно оглянути пацієнта (як дорослого, так і дитину) та відмінити прийом препарату, якщо немає доказів, що шкірний висип не пов'язаний з прийомом препарату. Рекомендується повторно не розпочинати лікування ламотригіном, коли лікування було припинено через появу висипу внаслідок попереднього лікування ламотригіном. У такому випадку при вирішенні питання про повторне призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.

Також повідомлялось, що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різноманітними системними симптомами, що включають лихоманку, лімфоаденопатію, набряк обличчя, зміни системи крові та порушення функції печінки. Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо зазаначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад лихоманка та лімфоаденопатія) можуть виникати навіть при відсутності шкірного висипу. При наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та, при відсутності інших причин, відмінити прийом препарату.

Суїцидальний ризик. У хворих на епілепсію можуть виникати симптоми депресії та/або біполярного розладу. Існують свідоцтва, що хворі на епілепсію та біполярний розлад мають підвищений суїцидальний ризик.

Від 25 до 50 % пацієнтів із біполярними розладами мають щонайменше одну суїцидальну спробу та можуть відчувати погіршення симптомів депресії та/або появу суїцидальних намірів і поведінки (суїцидальність), незалежно від того, чи застосовували вони препарати для лікування біполярного розладу, зокрема ламотригін, чи ні.

При лікуванні хворих із різними показаннями, включаючи епілепсію, антиепілептичними препаратами повідомлялось про суїцидальні наміри та поведінку. Тому хворих необхідно ретельно контролювати на наявність у них ознак суїцидальних намірів і поведінки. У разі появи таких ознак хворі та особи, які наглядають за ними, повинні звернутися за медичною допомогою.

Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотригіну. Комбінація етинілестрадіол 30 мкг /левоноргестрель 150 мкг збільшує виведення ламотригіну приблизно удвічі, що, у свою чергу, зменшує рівень ламотригіну. Можливо, треба буде збільшити (шляхом титрації) підтримуючу дозу ламотригіну (вдвічі) для отримання максимального терапевтичного ефекту. У жінок, які ще не приймають препарати – індуктори глюкуронізації ламотригіну і вже приймають гормональні контрацептиви (з тижневою перервою між курсами), може спостерігатись поступове тимчасове підвищення рівня ламотригіну під час тижневої перерви. Це підвищення буде більшим, якщо дозу ламотригіну збільшити за день до або протягом тижневої перерви. Тому жінки, які починають приймати пероральні контрацептиви або закінчують курс застосування пероральних контрацептивів, повинні постійно знаходитись під наглядом лікаря.

Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не були вивчені, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотригіну.

Вплив ламотригіну на ефективність гормональних контрацептивів. Було виявлено незначне збільшення виведення левоноргестрелю та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці у випадку, коли ламотригін застосовувався разом з гормональними контрацептивами (комбінація етинілестрадіол 30 мкг /левоноргестрель      150 мкг). Вплив цих змін на овуляцію невідомий. Але не можна відкидати можливості, що у деяких пацієнтів, які одночасно приймають ламотригін і гормональні контрацептиви, ці зміни призводять до зниження ефективності останніх. Тому пацієнти повинні своєчасно повідомляти про зміни у менструальному циклі, наприклад, про появу раптової кровотечі.

Дигідрофолатредуктаза. Ламотригін є слакбим інгібітором дигідрофолатредуктази, тому при тривалому застосуванні можливий його вплив на метаболізм фолатів. Однак при тривалому застосуванні ламотригіну не відбувалося будь-яких суттєвих змін кількості гемоглобіну, середнього об'єму еритроцитів, концентрації фолатів у сироватці та еритроцитах протягом 1 року та концентрації фолатів в еритроцитах протягом 5 років.

Ниркова недостатність. У пацієнтів з термінальними стадіями ниркової недостатності концентрації ламотригіну в плазмі суттєво не змінювалися. Однак можлива акумуляція глюкуронідного метаболіту. Тому при лікуванні пацієнтів з ураженнями нирок необхідно бути обережними.

Печінкова недостатність. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотригін. Препарат не можна призначати пацієнтам, які вже лікуються будь-яким іншим препаратом, що містить ламотригін.

Епілепсія. Різка відміна препарату, як і інших протиепілептичних засобів, може спровокувати збільшення частоти нападів. За винятком тих випадків, коли стан пацієнта вимагає різкої відміни препарату (як, наприклад, при появі висипу), дозу препарату слід зменшувати поступово, не менше 2 тижнів.

За даними літератури, тяжкі епілептичні напади можуть мати наслідком рабдоміоліз, поліорганну недостатність і синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, інколи з летальним кінцем. Аналогічні випадки можливі і на фоні лікування препаратом.

Біполярні розлади. При біполярних розладах існує ризик виникнення суїцидних спроб у хворих, тому пацієнти з групи ризику повинні бути під ретельним наглядом під час терапії препаратом.

Фертильність. Даних про вплив ламотригіну на фертильність у людей немає.

Тератогенність. Ламотригін є слабим інгібітором дигідрофолат-редуктази. Теоретично існує ризик уроджених вад плода людини, якщо жінки під час вагітності лікуються інгібіторами фолатів.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

На період лікування слід утриматися від керування автотранспортом або іншими механізмами, оскільки повідомлялось про випадки запаморочення та диплопії при прийомі ламотригіну.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Було встановлено, що глюкуронілтранфераза – це фермент, який відповідає за метаболізм ламотригіну. Немає доказів того, що ламотригін може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення окисних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі ліків, і малоймовірно, що може виникнути взаємодія між ламотригіном і ліками, які метаболізуються цитохромними Р450 ферментами. Ламотригін може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.

Ліки, які значно пригнічують глюкуронізацію ламотригіну: вальпроат.

Ліки, які значно індукують глюкуронізацію ламотригіну: карбамазепін, фенітоїн, примідон, фенобарбітал, рифампіцин, комбінація етинілестрадіол/левоноргестрель (інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчались, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотригіну).

Ліки, які не пригнічують та не індукують глюкуронізацію ламотригіну: літій, бупропіон, оланзапін, окскарбазепін.

Взаємодія з протиепілептичними препаратами. Вальпроат, який індукує глюкуронізацію ламотригіну, знижує метаболізм ламотригіну і збільшує середній період напівжиття приблизно вдвічі.

Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), що індукують печінкові ферменти, пригнічують метаболізм глюкуронізації ламотригіну та прискорюють метаболізм ламотригіну.

Є повідомлення про побічні явища з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору і нудоту, у пацієнтів, які отримували карбамазепін одночасно з ламотригіном. Ці явища зазвичай минають при зменшенні дози карбамазепіну.

Ламотригін не впливає на концентрацію в плазмі супутніх протиепілептичних засобів. Ламотригін не витісняє інші протиепілептичні препарати з їх зв’язків з білками.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами. При одночасному застосуванні 100 мг/день ламотригіну та 2 г глюконату літію, що застосовувався 2 рази на день протягом 6 днів          20 пацієнтами, фармакокінетика літію не змінилась.

Багаторазові пероральні дози бупропіону не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотригіну.

200 мг ламотригіну не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Формування первинного метаболіту ламотригіну, N-глюкуроніду, лише мінімальною мірою може мати вплив на амітриптилін, бупропіон, хлоназепам, флюоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу в мікросомах печінки людини, можна вважати, що ламотригін не зменшує кліренс препаратів, які метаболізуються головним чином за допомогою CYP2D6. Результати in vitro також дають можливість стверджувати, що на кліренс ламотригіну навряд чи можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, серталін або тразодон.

Взаємодія з іншими ліками. У пацієнтів, які отримують супутню терапію рифампіцином, слід застосовувати режим лікування, рекомендований для лікування ламотригіном і відповідними індукторами глюкуронізації.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ламотригін – це протисудомний препарат, механізм дії якого пов'язаний з блокуванням вольтажзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надлишкового вивільнення глутамату (амінокислоти, яка відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Фармакокінетика. Після перорального прийому препарат швидко та повністю абсорбується з шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі досягається приблизно через 2,5 години.

Ламотригін активно метаболізується, головним метаболітом є N-глюкуронід. У середньому період напіввиведення у дорослих становить 29 годин. Ламотригін має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів та частково в незмінному стані, переважно із сечею. У дітей період напіввиведення менший, ніж у дорослих.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або з відтінком, круглі, пласкі таблетки з відбитком «25» / «50» / «100» на одному боці.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 оС у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 30 таблеток в упаковці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

Дексель Лтд.

Г.Л. Фарма ГмбХ.

 

Місцезнаходження.

Південна промислова зона, Ор Аківа 30600, Ізраїль.

Шлоссплац