МЕЗАКАР®

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ТОВ "КУСУМ ФАРМ", м. Суми, Україна

Міжнародна непатентована назва: Carbamazepine

АТ код: N03AF01

Форма випуску: Суспензія оральна, 100 мг/5 мл по 100 мл у флаконах № 1 з мірним стаканчиком

Діючі речовини: 5 мл суспензії містять карбамазепіну 100 мг

Допоміжні речовини: ксантанова камедь; гіпромелоза; калію сорбат; кислота лимонна, моногідрат; пропіленгліколь; сорбіту розчин, що не кристалізується (Е 420); сахароза; жовтий захід FCF (Е 110); смакова добавка «Апельсин»; смакова добавка «Ванілін»; вода очищена

Фармакотерапевтична група: Протисудомні засоби

Показання: Епiлепсiя: генералізовані тоніко-клонічні та парцiальнi судомні напади.
Пароксизмальний біль при невралгiї трiйчастого нерва.
Профілактика маніакально-депресивних психозів у пацієнтів за відсутності терапевтичного ефекту у них від препаратів літію.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/9832/03/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

МЕЗАКАРÒ

(MEZACARÒ)

 

Склад:

діюча речовина: carbamazepine;

5 мл суспензії містять карбамазепіну 100 мг;

допоміжні речовини: ксантанова камедь; гіпромелоза; калію сорбат; кислота лимонна, моногідрат; пропіленгліколь; сорбіту розчин, що не кристалізується (Е 420); сахароза; жовтий захід FCF (Е 110); смакова добавка «Апельсин»; смакова добавка «Ванілін»; вода очищена.

 

Лікарська форма. Суспензія оральна.

 

Фармакотерапевтична група.

Протиепілептичні засоби. Код АТС N03A F01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Епiлепсiя: генералізовані тоніко-клонічні та парцiальнi судомні напади.

Пароксизмальний біль при невралгiї трiйчастого нерва.

Профілактика маніакально-депресивних психозів у пацієнтів за відсутності терапевтичного ефекту у них від препаратів літію.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до карбамазепіну та схожих у хімічному відношенні лікарських препаратів (наприклад трициклічних антидепресантів) або до будь-якого іншого компонента препарату.

Атріовентрикулярна блокада; наявність в анамнезі епізодів пригнічення кістковомозкового кровотворення або печінкової порфірії (наприклад гострої переміжної порфірії, змішаної порфірії, пізньої порфірії шкіри). Комбінація з інгібіторами моноаміноксидази (МАО)     (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); одночасне застосування з препаратами літію.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат можна приймати під час або після їди, або в проміжках між прийомами їжі разом з невеликою кількістю рідини.

Мезакар®, суспензія, застосовується перорально. Зазвичай доза ділиться на 2–3 прийоми.

Оскільки максимальний рівень концентрації карбамазепіну під час прийому препарату у вигляді  суспензії вищий порівняно з аналогічною дозою препарату у таблетованій формі, рекомендується починати прийом суспензії з низьких доз та поступово їх збільшувати (для уникнення побічних реакцій з боку ЦНС, таких як запаморочення та сонливість).

При заміні таблетованої форми препарату на суспензію слід застосовувати ту ж саму дозу, але її потрібно розділити на менші разові дози та відповідно збільшити кількість прийомів.

Для осіб певних етнічних груп (китайці, тайці) перед початком лікування бажано проводити скринінг HLA-B*1502, оскільки наявність даного алелю є прогностичним маркером можливого ризику виникнення синдрому Стівенса-Джонсона тяжкого ступеня, пов’язаного з карбамазепіном.

Епілепсія

Діти. Лікування розпочинають із застосування низької добової дози, яку в подальшому повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту для кожного пацієнта. Для підбору оптимальної дози препарату може виявитися корисним визначення рівня активної речовини в плазмі крові (див. розділи «Фармакокінетичні властивості», «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Звичайна доза становить 10–20 мг/кг маси тіла на день, яку розподіляють на декілька разових доз.

Діти віком до 1 року: 100 – 200 мг 1 раз на добу.

Діти віком 1–5 років: 200 – 400 мг 1–2 рази на добу.

Діти віком 5–10 років: 400 – 600 мг 2–3 рази на добу.

Діти віком 10–15 років: 600 – 1000 мг 2–3 рази на добу.

За можливості протиепілептичні засоби необхідно призначати окремо (у вигляді монотерапії). При призначенні Мезакару, суспензії, додатково до поточної протиепілептичної терапії дозу препарату поступово підвищують, не змінюючи дози поточного(их) застосовуваного(их) протиепілептичного(их) препарату(ів) або, за необхідності, коригуючи її (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Дорослі. Лікування розпочинають із застосування низької добової дози, яку в подальшому повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту для кожного пацієнта. Для підбору оптимальної дози препарату може виявитися корисним визначення рівня активної речовини в плазмі крові (див. розділи «Фармакокінетичні властивості», «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Для дорослих початкова доза препарату становить 200–400 мг 1–2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту; зазвичай він досягається при дозі 800–1200 мг на добу, розподіленій на 2 чи більше прийомів. Деяким хворим може знадобитися збільшення дози препарату до 1600–2000 мг/добу.

Пацієнти літнього віку. У зв’язку з посиленням взаємодії з іншими лікарськими засобами пацієнтам літнього віку дозування карбамазепіну необхідно підбирати з обережністю.

Невралгія трiйчастого нерва.

Початкова доза препарату Мезакар®, суспензія, становить 200–400 мг на добу. Її повільно підвищують до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози 600–800 мг на добу, розподіленої на 3–4 прийоми). У деяких випадках може бути необхідним застосування дози 1600 мг на добу. Рекомендована початкова доза для пацієнтів літнього віку становить 200 мг на добу, розподілена на 2 прийоми. Потім дозу поступово знижують до мінімальної підтримуючої.

Профілактика маніакально-депресивних психозів у пацієнтів, які не мають терапевтичної відповіді на лікування літієм.

Початкова доза становить 100–200 мг на день, розподілена на декілька разових доз.  Її повільно підвищують до такої, що дає змогу контролювати симптоми захворювання, чи до досягнення добової дози 1600 мг. Зазвичай добова доза препарату становить 400–600 мг, розподілена на декілька прийомів.

 

Побічні реакції.

Певні типи побічних реакцій, наприклад, з боку центральної нервової системи (ЦНС) (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, загальна слабкість, диплопія), травної системи (нудота, блювання) або алергічні шкірні реакції виникають дуже часто або часто, особливо на початку лікування Мезакаром, суспензією, при застосуванні надто великої початкової дози препарату або при лікуванні хворих літнього віку.

Дозозалежні побічні реакції зазвичай минають протягом декількох днів як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток побічних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрацій активної речовини у плазмі крові. У таких випадках рекомендується контролювати рівень активної речовини в плазмі крові та поділити добову дозу препарату на 3–4 прийоми   (замість 2–3).

Для оцінки частоти виникнення різних побічних реакцій використовують таку градацію: дуже часто –  ≥ 10%, часто – від ≥ 1% до < 10%, нечасто – від ≥ 0,1% до < 1%, рідко – від      ≥ 0,01% до < 0,1%, дуже рідко – < 0,01%.

* У деяких країнах Азії також повідомлялись як «рідко». Див. також розділ «Особливості застосування».

Передозування.

Симптоми. Симптоми і скарги, що виникають при передозуванні, зазвичай відображають ураження центральної нервової, серцево-судинної і дихальної систем.

Центральна нервова система: пригнічення функцій ЦНС; дезорієнтація, сонливість, збудження, галюцинації, кома; затуманення зору, нерозбірливе мовлення, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз.

Дихальна система: пригнічення дихання, набряк легенів.

Серцево-судинна система: тахікардія, артеріальна гіпотензія, іноді – артеріальна гіпертензія, порушення провідності з розширенням комплексу QRS; зупинка серця, що супроводжується втратою свідомості.

Травний тракт: блювання, затримка проходження їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки.

Сечовидільна система: затримка сечі, олігурія або анурія; затримка рідини; інтоксикація розведення (гіпонатріємія), зумовлена ефектом карбамазепіну, схожим з дією антидіуретичного гормону.

Зміни з боку лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, можлива гіперглікемія, підвищення м’язової фракції креатинінфосфокінази.

Лікування. Специфічного антидоту немає.

Спочатку лікування залежить від клінічного стану хворого; показана госпіталізація. Проводять визначення концентрації карбамазепіну в плазмі крові для підтвердження отруєння цим засобом і оцінки ступеня передозування.

Здійснюють промивання шлунка, застосовують активоване вугілля. Проводять симптоматичне підтримуюче лікування у відділенні інтенсивної терапії, контролюють функції серця, коригують електролітні розлади.

Особливі рекомендації

При розвитку артеріальної гіпотензії показане внутрішньовенне введення дофаміну або добутаміну.

При розвитку порушень ритму серця лікування підбирають індивідуально.

При розвитку судом – введення бензодіазепінів (наприклад діазепаму) або інших протисудомних засобів, наприклад фенобарбіталу (з обережністю у зв’язку з підвищеним ризиком розвитку пригнічення дихання) або паральдегіду.

При розвитку гіпонатріємії (інтоксикації розведення) – обмеження введення рідини, повільна, обережна внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду. Ці заходи можуть бути корисними для запобігання набряку мозку.

Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Повідомлялося про неефективність форсованого діурезу, гемодіалізу і перитонеального діалізу.

Необхідно передбачити можливість повторного посилення симптомів передозування на 2-й і 3-й день після його початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням препарату.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування під час вагітності

Лікування карбамазепіном вагітних, хворих на епілепсію, потрібно здійснювати з особливою обережністю.

Якщо можливо, жінкам репродуктивного віку препарат потрібно застосовувати в режимі монотерапії, оскільки частота вроджених аномалій плода у жінок, яким проводилося лікування комбінацією протиепілептичних засобів, вища, ніж у тих, які отримували кожен з цих засобів у вигляді монотерапії.

У тому випадку, якщо жінка, яка приймає Мезакар®, суспензію, завагітніла або планує вагітність, або якщо питання про призначення препарату постає в період вагітності, необхідно порівняти очікувані переваги терапії і можливі її ускладнення, особливо у перші три місяці вагітності. Слід призначати мінімальну ефективну дозу препарату. Рекомендується регулярний контроль рівня активної речовини в плазмі крові.

Під час вагітності не слід припиняти ефективне протиепілептичне лікування, оскільки загострення захворювання становить небезпеку для матері і плода.

Відомо, що діти, які народжуються у матерів, хворих на епілепсію, частіше від інших схильні до порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку. Пацієнткам слід надавати інформацію про можливість підвищення ризику виникнення вад розвитку і можливість пройти антенатальну діагностику.

Протиепілептичні засоби посилюють дефіцит фолієвої кислоти. Це може сприяти збільшенню частоти вроджених дефектів у дітей, що народилися у жінок, які приймали протиепілептичні засоби. Тому до і під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти.

З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам в останні тижні вагітності, а також новонародженим рекомендується призначати вітамін К1.

Існують повідомлення про декілька випадків судом і/або пригнічення дихання, блювання, діареї і/або зниження апетиту у новонароджених, матері яких приймали препарати карбамазепіну та інші протиепілептичні засоби. Ці реакції можуть бути ознаками синдрому відміни.

Застосування під час годування груддю

Карбамазепін проникає у грудне молоко, концентрації у ньому дорівнюють 25–60 % від рівня в плазмі крові. Тому слід порівняти переваги і можливі небажані наслідки годування груддю за умов терапії Мезакаром, суспензією. Матері, що приймають препарат, можуть годувати своїх дітей груддю, але за умови, що за дитиною буде встановлено спостереження щодо розвитку можливих побічних реакцій (наприклад вираженої сонливості, алергічних шкірних реакцій).

 

Діти.

Суспензію  Мезакар® можна приймати дітям від народження.

 

Особливості застосування.

Зазвичай карбамазепін неефективний при малих епілептичних та міоклонічних судомних нападах. Крім того, окремі дані вказують на те, що у пацієнтів з атиповими малими епілептичними судомними нападами можливе їх загострення.

Застереження

Карбамазепін призначають лише під медичним наглядом і лише після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови пильного моніторингу пацієнтів із серцевими, печінковими або нирковими порушеннями, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі або пацієнтів з перерваними курсами терапії препаратом карбамазепін.

Гематологічні ефекти. Із застосуванням препарату пов’язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії; однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів ризик, пов’язаний із застосуванням карбамазепіну, оцінюється як незначний. Періодично або часто відмічається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або білих клітин крові у зв’язку з прийомом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість, і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід робити аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів та рівня  гемоглобіну).

Необхідно довести до відома пацієнтів та їх близьких інформацію про ранні ознаки токсичності, властиві можливим гематологічним порушенням, а також про симптоми з боку шкірних покривів і печінки. Пацієнта слід поінформувати про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи таких небажаних реакцій, як пропасниця, біль у горлі, висипання на шкірі, виразки у порожнині рота, безпричинне виникнення синців, геморагій у вигляді петехій або пурпури.

Якщо під час лікування відзначений низький рівень кількості лейкоцитів або тромбоцитів (або має місце тенденція до їх зниження), слід уважно спостерігати за станом пацієнта і показниками розгорнутого клінічного аналізу крові. При розвитку вираженої лейкопенії, прогресуючої або з клінічними проявами типу пропасниці або болю у горлі, препарат слід відмінити. Якщо виявлено ознаки значного пригнічення кісткового мозку, препарат також слід відмінити.

Функція печінки. Протягом терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на вихідному рівні та періодичні оцінки цієї функції, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та в пацієнтів літнього віку. При загостренні порушень функції печінки або при активній фазі захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.

У деяких пацієнтів, які приймають карбамазепін, результати тестування функцій печінки можуть виходити за межі норми, особливо показники гама-глутамілтрансферази. Це, можливо, є результатом індукції печінкових ферментів. Індукція ферментів може також спричиняти незначне збільшення лужної фосфатази. Таке посилення метаболізуючої здатності печінки не є показанням до відміни карбамазепіну.

Психічні ефекти. Було відмічено суїцидальні думки і поведінку у пацієнтів, які лікувалися протиепілептичними засобами за декількома показаннями. Метааналіз рандомізованого, плацебо-контрольованого дослідження протиепілептичних лікарських засобів також показав незначне підвищення ризику суїцидальних думок і поведінки. Механізм такого ризику невідомий, існуючі дані не виключають можливості підвищеного ризику у зв’язку з карбамазепіном. Тому необхідно контролювати суїцидальні думки і поведінку пацієнтів та прийняти рішення щодо відповідного лікування. Пацієнтам (і доглядачам хворих) слід рекомендувати звернутися до лікаря в разі виникнення ознак суїцидальних думок або поведінки.

Тяжкі дерматологічні реакції. Тяжкі дерматологічні реакції, які включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН або синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнти з тяжкими дерматологічними реакціями можуть потребувати госпіталізації, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати летальний характер. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН відмічаються протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. При розвитку ознак та симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічні реакції (наприклад ССД, синдром Лайєлла/ТЕН), прийом препарату слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію.

Було відмічено, що у китайців та тайців під час лікування карбамазепіном з HLA-B*1502 тісно пов’язаний ризик розвитку синдрому Стівенса-Джонсона. Якщо можливо, цим особам перед початком лікування карбамазепіном необхідно проводити скринінг даного алелю. У випадку, якщо тест показав позитивний результат, немає необхідності розпочинати лікування карбамазепіном, за винятком інших терапевтичних показань. У пацієнтів, результати тестування на HLA-B*1502 у яких негативні, ризик ССД низький, хоча реакції зрідка можуть виникати.

Через відсутність даних достовірно невідомо, чи всі особи, які походять з країн Південно-Східної Азії, піддаються такому ризику.

Було відмічено, що з алелем HLA-B*1502 тісно пов’язаний ризик розвитку синдрому Стівенса-Джонсона у представників народів Кавказу.

Інші дерматологічні реакції. Можливий розвиток скороминущих та таких, що не загрожують здоров’ю, легких дерматологічних реакцій, наприклад ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через декілька днів або тижнів як при прийомі однакових доз, так і після зниження дози. Разом з тим, оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій іноді дуже складно відрізнити від помірних скороминущих реакцій, пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату у разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.

Гіперчутливість. Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи множинні реакції гіперчутливості, з локалізацією у шкірі, печінці, кровотворних органах та лімфатичній системі або інших органах, сукупно або окремо, в межах системної реакції.

Пацієнти з реакціями гіперчутливості на карбамазепін повинні бути проінформовані про те, що приблизно 25–30 % таких пацієнтів також можуть мати реакції гіперчутливості на окскарбазепін.

При застосуванні карбамазепіну та фенітоїну можливий розвиток перехресної гіперчутливості.

Загалом, при появі ознак та симптомів, що вказують на гіперчутливість, прийом  карбамазепіну слід негайно припинити.

Карбамазепін слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі змішаними нападами, які включають абсанси (типові або нетипові). За таких обставин препарат може провокувати напади. У випадку провокування нападів застосування препарату слід негайно припинити.

Підвищення частоти нападів можливе під час переходу від пероральних форм препарату до супозиторіїв. Карбамазепін у рідкій формі містить парагідроксибензоати, які можуть спричинити алергічні реакції (можливо, пізні). Він також містить сорбіт і тому не повинен призначатись пацієнтам із рідкісними спадковими хворобами непереносимості фруктози.

Раптова відміна карбамазепіну може преципітувати напади

Якщо лікування карбамазепіном було відмінено раптово, то, за необхідності, переведення пацієнта на інший протиепілептичний засіб слід здійснювати відповідним препаратом (наприклад, діазепам в/в, ректально або фенітоїн в/в).

Карбамазепін та препарати естрогену і/або прогестогену

Через індукцію ферментів печінки карбамазепін може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону. Це може призвести до невдалої контрацепції, рецидиву симптомів або маткової кровотечі, або кров’яних виділень.

Пацієнтам, які приймають карбамазепін та яким необхідно приймати гормональні контрацептиви, слід застосовувати препарат, що містить не менше ніж 50 мкг естрогену, або інші альтернативні засоби контрацепції.

Моніторинг рівня препарату в плазмі крові. Незважаючи на те, що кореляція між дозуванням та рівнем карбамазепіну в плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну в плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату в плазмі крові може бути доцільним у таких випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплайнсу пацієнта, при вагітності, при лікуванні дітей, при підозрі на порушення абсорбції, при підозрюваній токсичності та при застосуванні більше ніж одного препарату.

Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок та визначення рівня азоту сечовини крові на початку та періодично протягом курсу терапії.

Антихолінергічні ефекти. Карбамазепін виявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском повинні перебувати під пильним наглядом під час терапії.

Психічні ефекти. Слід пам’ятати про ймовірність активізації латентного психозу, у пацієнтів літнього віку – сплутаності свідомості або збудженості.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Здатність пацієнта реагувати може бути порушена запамороченням і сонливістю, спричиненими карбамазепіном, особливо на початку лікування або у зв'язку з корекцією дози; тому пацієнти повинні виявляти належну обережність під час керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Цитохром Р450 3А4 (CYP 3A4) є основним ферментом, який забезпечує утворення карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне застосування з карбамазепіном інгібіторів CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі, що, у свою чергу, може спричинити появу побічних реакцій. Сумісне застосування індукторів CYP 3A4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну і, таким чином, до можливого зниження концентрації карбамазепіну в плазмі і тому – до можливого зменшення вираженості терапевтичного ефекту.

Аналогічно припинення застосування індукторів ферменту CYP 3A4 може знизити рівень метаболізму карбамазепіну і призвести до підвищення його концентрації в плазмі крові.

Препарати, які можуть підвищувати рівні карбамазепіну і/або карбамазепін-10,11-епоксиду в плазмі: ізоніазид, верапаміл, дилтіазем, ритонавір, декстропропоксифен, флуоксетин, флувоксамін; можливо – циметидин, омепразол, ацетазоламід, даназол, нікотинамід (у дорослих – тільки у високих дозах); тразодон, вігабатрин, макролідні антибіотики (наприклад еритроміцин, кларитроміцин); азоли (наприклад ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол), лоратадин, оланзапін, кветіапін, грейпфрутовий сік, інгібітори протеаз для лікування ВІЛ-інфекції (наприклад ритонавір). Повідомляли про підвищення концентрації активного метаболіту карбамазепін-10,11-епоксиду під впливом кветіапіну, примідону і вальпроєвої кислоти.

Оскільки підвищення рівня карбамазепіну і/або карбамазепін-10,11-епоксиду у плазмі крові може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), слід коригувати дозу карбамазепіну  і/або регулярно досліджувати рівні карбамазепіну в плазмі крові.

Препарати, які можуть знижувати рівні карбамазепіну у плазмі: фенобарбітал, фенітоїн і фосфенітоїн, примідон або теофілін, амінофілін, рифампіцин, цисплатин або доксорубіцин і, хоча дані частково суперечливі, можливо, також клоназепам або вальпроєва кислота, окскарбазепін. Мефлоквін може протидіяти протисудомному ефекту карбамазепіну. Тому може виникнути потреба у коригуванні дозування карбамазепіну.

Повідомлялося, що ізотретиноїн змінює біодоступність і/або кліренс карбамазепіну і карбамазепін-10,11-епоксиду; у цьому випадку потрібне моніторування концентрації карбамазепіну у плазмі крові.

Концентрація карбамазепіну у плазмі крові може знижуватися при одночасному застосуванні  зі звіробєм продірявленим (Hipericum perforatum).   

Вплив карбамазепіну на концентрацію у плазмі крові препаратів, які застосовують як супровідну терапію. Карбамазепін може знизити концентрацію або зменшити і навіть повністю нівелювати ефекти деяких препаратів. Може бути необхідною корекція доз таких препаратів: левотироксин, клобазам, клоназепам, етосуксимід, примідон, вальпроєва кислота, алпразолам, кортикостероїди (наприклад преднізолон, дексаметазон); циклоспорин, дигоксин, доксициклін; похідні дигідропіридину (наприклад фелодипін та ізрадипін); індинавір, саквінавір, ритонавір, галоперидол, іміпрамін, метадон, парацетамол, трамадол, препарати, що містять естрогени і/або прогестерони (необхідний підбір альтернативних методів контрацепції, див. розділ «Особливості застосування»), гестрінон, тіболон, тореміфін, теофілін, пероральні антикоагулянти (варфарин і ацетокумарол), ламотриджин, тіагабін, топірамат, бупропіон, циталопрам, тразодон, трициклічні антидепресанти (наприклад іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін), клозапін, окскарбазепін, оланзапін, кветіапін, ітраконазол, іматиніб і рисперидон.

Є повідомлення про те, що при прийомі карбамазепіну рівень фенітоїну у плазмі крові може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну – підвищуватися (в окремих випадках).

Комбінації, які слід враховувати. Існують повідомлення про посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у тих випадках, коли його приймали одночасно з карбамазепіном.

Комбіноване застосування карбамазепіну і літію може призвести до посилення нейротоксичності, незважаючи на те, що рівень літію в плазмі крові залишається в межах терапевтичного діапазону. Комбіноване застосування карбамазепіну або метоклопраміду, або великих транквілізаторів (галоперидолу, тіоридазину) також може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій.

Оскільки карбамазепін має структурну схожість із трициклічними антидепресантами, його не призначають у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази (МАО); перед призначенням препаратів карбамазепіну інгібітори МАО потрібно відмінити як мінімум за 2 тижні або, якщо дозволяє клінічна ситуація, навіть раніше.

Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлоротіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами.

Карбамазепін може протидіяти ефектам недеполяризуючих м’язових релаксантів (наприклад панкуронію). У випадку застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози вказаних міорелаксантів; слід уважно спостерігати за пацієнтами, оскільки  припинення дії міорелаксантів можливе швидше, ніж очікувалося.

Карбамазепін, як і інші психотропні засоби, може знижувати переносимість алкоголю. У зв’язку з цим пацієнту рекомендується відмовитися від вживання алкоголю.

 

Фармакологічні властивості.  

Фармакодинаміка. Карбамазепін проявляє протиепілептичну, нейротропну і психотропну активність. Як протиепілептичний засіб препарат активний щодо парціальних судомних нападів (простих і складних), без або з вторинною генералізацією; генералізованих тоніко-клонічних судом, а також комбінації цих типів судомних нападів.

Механізм дії карбамазепіну, діючої речовини препарату, встановлений лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани гіперактивних нервових клітин, пригнічує повторні розряди нейронів, знижує синаптичне розповсюдження збудливих імпульсів. Можливо, протисудомна дія карбамазепіну пов’язана з попередженням повторних розрядів шляхом блокади натрієвих каналів.

Фармакокінетика. Карбамазепін всмоктується з таблеток майже повністю, але відносно повільно. Після разового прийому звичайної таблетки максимальна концентрація в плазмі (Сmax)  досягається через 12 годин, а в рідкій формі – через 2 години. Між пероральними лікарськими формами не існує клінічно значущої різниці в кількості активної речовини, що поглинається. Після одноразового прийому дози 400 мг карбамазепіну (таблетки) середня максимальна концентрація незміненого карбамазепіну в плазмі крові становить приблизно            4,5 мкг/мл.

Було показано, що біодоступність карбамазепіну в різних пероральних засобах знаходиться в межах 85–100 %.

Вживання їжі істотно не впливає на швидкість і ступінь всмоктування незалежно від лікарської форми карбамазепіну.

Стійкі плазмові концентрації карбамазепіну досягаються протягом приблизно 1–2 тижнів залежно від індивідуальної аутоіндукції карбамазепіну та гетероіндукції іншими засобами –індукторами ферментів, а також від статусу до лікування, дозування і тривалості лікування.

Біодоступність різних препаратів карбамазепіну може змінюватись; щоб уникнути ефекту зниження біодоступності, ризику появи судом або надмірних побічних ефектів, може бути доцільно не змінювати препарат на інший.

Розподіл

Карабамазепін зв’язується з білками сироватки крові в межах 70–80 %. Концентрація незміненої речовини в спинномозковій рідині та слині відображає частку речовини, незв’язаної з білками плазми крові (20–30 %). Було виявлено концентрації в грудному молоці, еквівалентні 25–60 % від відповідного рівня плазми.

Карабамазепін проходить через плацентарний бар’єр. Припускаючи повне поглинання карбамазепіну, очікуваний об’єм розподілу коливається від 0,8 до 1,9 л/кг.

Біотрансформація

Карабамазепін метаболізується в печінці, де епоксидний шлях біотрансформації є найважливішим, утворюючи основні метаболіти – похідне 10,11-трансдіолу та глюкуронід.

Було визначено, що цитохром Р450 3А4 є основною ізоформою, відповідальною за утворення карбамазепін-10,11-епоксиду з карбамазепіну. Людська мікросомальна епоксид-гідролаза була визначена як фермент, відповідальний за утворення похідного                  10,11-трансдіолу з карбамазепіну-10,11-епоксиду. 9-гідрокси-метил-10-карбамоілакридан є вторинним метаболітом цього шляху. Після одноразового прийому дози карбамазепіну близько 30 % виявляється в сечі як кінцеві продукти епоксидного шляху.

Інші важливі шляхи біотрансформації карбамазепіну призводять до різних моногідроксильованих сполук, а також N-глюкуроніду карбамазепіну, що утворюється UGT2B7.

Виведення

Напіввиведення незміненого карбамазепіну становить в середньому приблизно 36 годин після одноразового прийому дози, після повторного введення період напіввиведення у середньому становить лише 16-24 години (аутоіндукція печінкової монооксигеназної системи) залежно від тривалості лікування. У хворих, які отримують одночасне лікування іншими ферментозалежними препаратами (наприклад фенітоїном, фенобарбіталом), період напіввиведення в середньому становить 9-10 годин.

Середній період напіввиведення 10,11-епоксидного метаболіту в плазмі крові становить приблизно 6 годин після одноразового прийому дози епоксиду.

Після одноразового прийому дози 400 мг карбамазепіну 72 % виводиться з сечею і 28 % – з фекаліями. В сечі близько 2 % від дози виявляються в незміненому вигляді і близько 1 % – як фармакологічно активний 10,11-епоксидний метаболіт.

Показники пацієнтів

Стійкі концентрації карбамазепіну в плазмі крові, що вважаються «терапевтичним діапазоном», значно відрізняються внутрішньо-індивідуально; були повідомлення, що у більшості пацієнтів діапазон становив 4–12 мкг/мл, що відповідає 17–50 ммоль/л. Концентрація карбамазепін-10,11-епоксиду (фармакологічно активний метаболіт) становить близько 30 % від рівня карбамазепіну.

Через посилене виведення карбамазепіну дітям для підтримування терапевтичної концентрації можуть знадобитись більш високі дози карбамазепіну (в мг/кг), ніж дорослим.

У пацієнтів літнього віку не виявлено ніяких ознак зміненої фармакокінетики карбамазепіну порівняно з пацієнтами молодшого віку.

Немає даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: в’язка суспензія оранжевого кольору зі специфічним запахом.

 

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Після першого відкриття флакона препарат зберігати не більше 4 тижнів.

Упаковка.

По 100 мл суспензії у флаконі, по одному флакону з мірним стаканчиком у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник. 

ТОВ «КУСУМ ФАРМ».

 

Місцезнаходження.