ВІРОКОМБ

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Ранбаксі Лабораторіз Лімітед, Індія

Міжнародна непатентована назва: Zidovudine and lamivudine

АТ код: J05AR01

Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою, № 60

Діючі речовини: 1 таблетка містить: зидовудину 300 мг, ламівудину 150 мг

Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, опадрай 03Н58900 білий (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), пропіленгліколь)

Фармакотерапевтична група: Противірусні препарати

Показання: Лікування інфекції, спричиненої вірусами імунодефіциту людини (ВІЛ), у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/8675/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВІРОКОМБ

(VIROCOMB)

 

Склад:

діючі речовини: zidovudine, lamivudine;

1 таблетка містить зидовудину 300 мг, ламівудину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка: опадрай 03Н58900 білий (ніпромелоза, титану діоксид (Е 171), пропіленгліколь.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Противірусні засоби прямої дії. Противірусні засоби для лікування ВІЛ-інфекції, комбінації.

Код АТС J05A R01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекції, спричиненої вірусами імунодефіциту людини (ВІЛ), у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату. Тяжкий ступінь нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 0,75 ´ 109/л) або анемії (рівень гемоглобіну менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л), порушення функції нирок (з кліренсом креатиніну 50 мл/хв та нижче), тяжка печінкова недостатність. Період вагітності і годування груддю. Дитячий вік до 12 років.

Спосіб застосування та дози.

Лікування Вірокомбом повинен призначати спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Препарат застосовують внутрішньо у дорослих та дітей старше 12 років по 1 таблетці 2 рази на добу. Застосовувати незалежно від прийому їжі.

Побічні реакції.

Несприятливі реакції, пов’язані з лікуванням, перераховані нижче по класах систем організму та частоті. Частота визначається таким чином: дуже поширені (>1/10), поширені (>1/100, <1/10), непоширені (>1/1000, < 1/100), рідко поширені (>1/1000, < 1/100), дуже рідко поширені (< 1/10000).

Ламівудин

Кров та лімфатична система: непоширені – анемія, нейтропенія,  тромбоцитопенія; дуже рідко поширені – істинна еритроцитарна аплазія.

Метаболізм та розлади травної системи: поширені – гіперлактатемія; рідко поширені – лактоацидоз.

Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ „Особливості застосування”). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну  комбінацію препаратів.

Нервова система: поширені – головний біль; дуже рідко поширені – парестезія. Були повідомлення про випадки периферичної нейропатії, хоча зв’язок її з лікуванням до кінця не з’ясований.

Шлунково-кишковий тракт: поширені – нудота, блювання, біль у верхніх відділах живота, діарея; рідко поширені – панкреатит, хоча зв’язок його з лікуванням до кінця не з’ясований. Підвищення рівня амілази сироватки.

Гепатобіліарна система: непоширені – транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ).

Шкіра: поширені – висип, алопеція.

Опорно-руховий апарат: поширені – артралгія, м’язові розлади; рідко поширені – рабдоміоліз.

Інші: втомлюваність, погане самопочуття, гарячка.

 

Зидовудин 

Кров і лімфатична система: поширені – анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія. Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1200 - 1500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при зниженому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD4+ клітин менше 100/мм3. У зв’язку з цими побічними ефектами може бути необхідним зменшення дози або припинення терапії. Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином була знижена кількість нейтрофілів, гемоглобіну та рівень вітаміну В12 у сироватці; непоширені – тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку; рідко поширені – істинна еритроцитарна анемія; дуже рідко поширені – апластична анемія.

Метаболізм та розлади травної системи: поширені – гіперлактатемія; рідко поширені – лактоацидоз, анорексія. Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ „Особливості застосування”). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.

Психічні розлади: рідко поширені – неспокій, депресія.

Нервова система: дуже поширені – головний біль; поширені – запаморочення; рідко поширені – безсоння, парестезія, сонливість, зниження розумової активності, судоми.

Серцево-судинна система: рідко поширені – кардіоміопатія.

Дихальна система: непоширені – задишка; рідко поширені – кашель.

Шлунково-кишковий тракт: дуже поширені – нудота; поширені – блювання, біль у животі, діарея; непоширені – метеоризм; рідко поширені – пігментація слизової оболонки рота, зміна смаку, диспепсія, панкреатит.

Гепатобіліарна система: поширені – підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну; рідко поширені – печінкові розлади (тяжка гепатомегалія зі стеатозом).

Шкіра: непоширені – висип, свербіж; рідко поширені – пігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, підвищена пітливість.

Опорно-руховий апарат: поширені – міалгія; непоширені – міопатія.

Нирки та сечовидільна система: рідко поширені – часте сечовипускання.

Репродуктивна система: рідко поширені – гінекомастія.

Інші: поширені – погане самопочуття; непоширені – гарячка, генералізований біль, астенія; рідко поширені – озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

 

Передозування.

Дані про передозування Вірокомбу відсутні.

У разі передозування  слід проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. Специфічного антидоту немає.

Ламівудин піддається діалізу, тому при передозуванні можна використати постійний гемодіаліз. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз мають обмежений вплив на виведення зидовудину, але прискорюють елімінацію його метаболіту.

 

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає даних щодо комбінованого застосування ламівудину та зидовудину в період вагітності. Застосування у вагітних тільки зидовудину з подальшим лікуванням новонароджених знижувало частоту передачі ВІЛ-інфекції від матері до плода. Для ламівудину такі дані відсутні.

Комбінація фіксованих доз ламівудину і зидовудину може пригнічувати реплікацію клітинної ДНК, тому її застосування, особливо протягом І триместру вагітності, представляє потенційний ризик для плода.

Ламівудин і зидовудин екскретуються в грудне молоко людини у концентраціях, подібних до тих, які виявляються в сироватці. Оскільки ламівудин, зидовудин та вірус імунодефіциту людини проникають у грудне молоко, під час лікування препаратом годування груддю слід припинити.

 

Діти.

Вірокомб не застосовується у дітей віком до 12 років, оскільки препарат  містить комбінацію ламівудину і зидовудину, що робить неможливим регулювання доз у даній віковій категорії пацієнтів.

 

Особливості застосування.

Вірокомб – препарат з фіксованими дозами діючих речовин. Його не рекомендується застосовувати у пацієнтів, які потребують корекції доз.

У разі необхідності коригування дози рекомендується застосовувати окремі препарати ламівудину та зидовудину. У таких випадках слід звертатись до інформації щодо застосування кожного з цих препаратів.

Пацієнтів слід поінформувати про те, що терапія Вірокомбом не забезпечує попередження передачі ВІЛ іншим особам статевим шляхом або при контакті з кров’ю. Тому потрібно продовжувати застосування адекватних заходів безпеки.

У пацієнтів, незважаючи на застосування Вірокомбу або будь-якої іншої антиретровірусної терапії, можуть розвинутись опортуністичні інфекції та інші ускладнення ВІЛ-інфекції. Тому такі пацієнти повинні постійно перебувати під клінічним наглядом досвідчених лікарів.

Гематологічні побічні реакції: анемія, нейтропенія, лейкопенія (звичайно вторинна в результаті нейтропенії) найчастіше виникають при застосуванні високих доз зидовудину (1200 - 1500 мг на добу) у пацієнтів з пізніми стадіями ВІЛ-хвороби та у тих осіб, у яких до лікування був знижений резерв кісткового мозку. Тому у пацієнтів, які лікуються Вірокомбом, необхідно ретельно контролювати гематологічні параметри.

Ці гематологічні зміни звичайно не спостерігаються протягом перших 4 - 6 тижнів терапії. Пацієнтам із пізніми стадіями ВІЛ-хвороби рекомендується проводити аналізи крові не рідше одного разу на 2 тижні протягом перших 3-х місяців лікування та не рідше одного разу на місяць у подальшому. У пацієнтів з ранніми стадіями ВІЛ-хвороби гематологічні побічні реакції виникають рідко. Залежно від загального стану пацієнта аналізи крові можна робити рідше, наприклад,  раз на 1 - 3 місяці.

У разі тяжкої анемії або мієлосупресії під час лікування Вірокомбом або для пацієнтів зі вже скомпрометованим кістковим мозком (тобто гемоглобін менший за 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів менша ніж 1 ´ 109/л) може знадобитись зниження дози зидовудину. У зв'язку з неможливістю зниження дози Вірокомбу слід призначити ламівудин і зидовудин в ізольованих формах випуску.

Панкреатит: у пацієнтів, що лікувалися ламівудином та зидовудином, описані поодинокі випадки панкреатиту. Однак залишається нез’ясованим, чи пов’язані ці випадки з лікуванням медичними препаратами, чи вони є наслідком самої хвороби. При наявності у пацієнта болю в животі, нудоти, блювання або підвищення рівня біохімічних показників потрібно запідозрити панкреатит і припинити прийом Вірокомбу до виключення діагнозу панкреатиту.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: у зв’язку із застосуванням антиретровірусних нуклеозидних аналогів (у тому числі ламівудину та зидовудину) окремо або в комбінації для лікування ВІЛ-інфекції описані випадки лактоацидозу та гепатомегалії зі стеатозом аж до летальних випадків. Більшість із цих випадків спостерігалися у жінок. Клінічними ознаками, що можуть бути свідченням розвитку лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія та раптова несподівана втрата маси тіла, гастроентерологічні та респіраторні симптоми (диспное та тахіпное). Необхідно з обережністю призначати Вірокомб усім пацієнтам, особливо хворим з підвищеним ризиком захворювань печінки. Якщо у пацієнта з’являються клінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можуть включати гепатомегалію та стеатоз, навіть за відсутності помітного збільшення трансаміназ), лікування препаратом необхідно припинити.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень на дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Водночас, як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, може виникнути один або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії. Існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення в розподілі ліпідів слід проводити в стаціонарі.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Звичайно такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища повинні бути без затримки досліджені та за необхідності розпочате їх лікування.

Пацієнти, одночасно інфіковані вірусом гепатиту В: дані клінічних досліджень та досвід застосування ламівудину в клінічній практиці показали, що у деяких пацієнтів, хворих на хронічний гепатит В, спостерігаються клінічні або лабораторні ознаки рецидивуючого гепатиту після припинення прийому ламівудину, що можуть мати більш тяжкі наслідки у хворих з декоменсовані захворюваннями печінки. При припиненні прийому Вірокомбу у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, рекомендується періодично контролювати показники функції печінки та маркери реплікації вірусу гепатиту В.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С: загострення анемії, пов‘язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається не з‘ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Ниркова недостатність.

У зв’язку з необхідністю корекції дози у хворих на ниркову недостатність (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв) рекомендується застосовувати ламівудин та зидовудин в ізольованих формах.

Печінкова недостатність.

У пацієнтів з печінковою недостатністю може бути необхідна корекція дози зидовудину. Тому хворим на тяжку печінкову недостатність слід застосовувати ламівудин та зидовудин в ізольованих формах.

Хворі літнього віку.

Спеціальних даних немає, але рекомендується звертати особливу увагу на цю групу хворих у зв’язку з можливістю вікового зниження ниркової функції або зміни гематологічних показників.

 

 

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спеціальні дослідження з цього приводу не проводилися. Виходячи з фармакологічних характеристик препарату, немає підстав припускати будь-який його шкідливий вплив. Але для визначення здатності виконувати ці функції треба брати до уваги клінічний статус пацієнта та профіль побічних ефектів ламівудину та зидовудину.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Оскільки Вірокомб складається з ламівудину та зидовудину, будь-які форми взаємодії, характерні для кожного з цих препаратів, будуть характерні також для препарату. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але включають головні класи препаратів, при призначенні яких рекомендується бути обережними.

Ламівудин.

Ймовірність метаболічної взаємодії з ламівудином низька через обмежений метаболізм, низький ступінь зв’язування з білками та майже повну ниркову елімінацію ламівудину в незмінному стані.

Ламівудин виводиться, головним чином, шляхом активної органічної катіонної секреції. Існує можливість взаємодії Вірокомбу при одночасному застосуванні з препаратами, головним шляхом виведення яких є активна канальцева секреція, переважно за допомогою системи транспорту органічних катіонів (наприклад, триметоприм). Інші активні речовини (наприклад, ранітидин, циметидин) виділяються тільки частково цим шляхом і тому не взаємодіють з ламівудином.

Активні речовини, які виділяються, головним чином, шляхом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, не здатні вступати у значні взаємодії з ламівудином.

Триметоприм: застосування в профілактичних дозах ко-тримоксазолу збільшує на 40 % рівень ламівудину за рахунок триметоприму, що входить до складу ко-тримоксазолу. Але, якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, коригування дози не потрібне. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму або сульфаметоксазолу. Вплив одночасного призначення ламівудину з більш високими дозами ко-тримоксазолу, що застосовується для лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, та токсоплазмозу, не вивчався.

Залцитабін: ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному призначенні цих препаратів. Тому Вірокомб не рекомендується застосовувати в поєднанні із залцитабіном.

 

Зидовудин.

Зидовудин виводиться, головним чином, шляхом кон’югації в печінці до неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, які елімінуються переважно шляхом печінкового метаболізму, особливо внаслідок глюкуронізації, здатні пригнічувати метаболізм зидовудину.

Атоваквон: інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквану немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атовакван зменшує рівень метаболізму зидовудину до його глюкуронідного  метаболіту  (площа під кривою «концентрація-час» зидовудину збільшується на 33 % і пік концентрації глюкуроніду у плазмі зменшується на 19 %). При дозі 500 мг або 600 мг на добу протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов‘язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин: таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому слід дотримуватись 2-годинного інтервалу між застосуванням цих засобів.

Ламівудин: помірне збільшення максимальної концентрації (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, але його загальний рівень істотно не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн: при застосуванні зидовудину у деяких пацієнтів відзначався низький рівень фенітоїну в крові, в одного пацієнта було відзначено підвищений його рівень. Ці спостереження свідчать про необхідність ретельного контролю рівня фенітоїну в крові хворих, що приймають Комбівір та фенітоїн.

Пробенецид: обмежені дані свідчать, що пробенецид підвищує період напіввиведення та рівень зидовудину внаслідок пригнічення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (та, можливо, самого зидовудину) при наявності пробенециду зменшується.

Рифампіцин: обмежені дані свідчать, що одночасне призначення зидовудину та рифампіцину зменшує рівень зидовудину на 48 ± 34 %. Однак клінічне значення цього явища не відоме.

Ставудин: зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину при одночасному застосуванні двох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується призначати в поєднанні з Вірокомбом.

Інші препарати, включаючи ацетилсаліцилову кислоту, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон й ізопринозин, можуть змінювати метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення мікросомального метаболізму в печінці. Тому треба бути обережними при застосуванні цих препаратів у комбінації з Вірокомбом, особливо для хронічного лікування.

Одночасне застосування, переважно в гострих випадках, з препаратами, що є потенційно нефротоксичними або мають мієлосупресивні властивості (наприклад, системний пентамідин, дапсон, піриметамін, ко-тримоксазол, амфотерицин, флюцитозин, ганцикловір, інтерферон, вінкристин, вінбластин і доксорубіцин), також може збільшити ризик виникнення побічних ефектів зидовудину. За необхідності одночасного застосування Вірокомбу та будь-якого з цих препаратів слід проводити моніторування функції нирок та гематологічних параметрів та при необхідності зменшувати дозу одного чи декількох складників терапії.

Враховуючи, що в пацієнтів, які одержують Вірокомб, можуть розвинутись опортуністичні інфекції, може бути необхідним призначення профілактичної антибактеріальної терапії, яка може включати ко-тримоксазол, пентамідин, піриметамін і ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать про відсутність істотного збільшення ризику побічних ефектів зидовудину з цими препаратами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Вірокомб – це комбінований противірусний препарат. Активні інгредієнти препарату – ламівудин і зидовудин – є селективними інгібіторами реплікації вірусу імунодефіциту людини – 1 (ВІЛ-1) і вірусу імунодефіциту людини – 2 (ВІЛ-2). Ламівудин і зидовудин чинять синергічну інгібуючу дію на реплікацію вірусу імунодефіциту людини в клітині. Обидва активні інгредієнти препарату поступово перетворюються в клітині на трифосфати. Ламівудин-трифосфат і зидовудин-трифосфат є конкурентними інгібіторами зворотної транскриптази вірусу імунодефіциту людини. Клінічно доведено, що така комбінація запобігає розвитку резистентності до зидовудину у пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Показано, що багатокомпонентна антиретровірусна терапія із включенням ламівудину ефективна у пацієнтів, які ще не отримували антиретровірусної терапії. Клінічно доведено, що комбінація ламівудину і зидовудину запобігає розвитку резистентності до зидовудину у таких пацієнтів.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після внутрішнього застосування ламівудин та зидовудин добре всмоктуються зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність ламівудину у дорослих становить 80 - 85 %, зидовудину – 60 - 70 %.

Середні  величини  максимальної  концентрації  в   плазмі  для  ламівудину  та   зидовудину були 1,6 мкг/мл (32 %) і 2 мкг/мл (40 %), відповідно. Відповідні значення площі під кривою «концентрація-час» - 6,1 мкг ´ год/мл (20 %) і 2,4 мкг ´ год/мл (29 %). Період напіввиведення для ламівудину і зидовудину – 0,75 (0,5 - 2) години і 0,5 (0,25 - 2) години відповідно.

Розподіл. При внутрішньому застосуванні ламівудину і зидовудину середній об’єм видимого розподілу становить 1,3 і 1,6 л/кг відповідно. Ламівудин демонструє лінійну фармакокінетику в терапевтичному діапазоні доз і обмежене зв’язування з головним білком плазми – альбуміном (менше 36 %). Зв’язування зидовудину з білками плазми досягає 34 - 38 %. Ламівудин і зидовудин проникають в центральну нервову систему і спинномозкову рідину. Середнє співвідношення між концентраціями ламівудину і зидовудину в лікворі та сироватці через 2 - 4 години після внутрішнього застосування становить приблизно 0,12 і 0,5 відповідно.

Метаболізм. Основним метаболітом зидовудину в плазмі та сечі є 5-глюкуронід.

Дослідження in vitro показали, що ламівудин у клітинах фосфорилюється до активного метаболіту 5-трифосфату.

Виведення. Ламівудин виводиться з організму переважно нирками у незміненому вигляді. Період напіввиведення ламівудину  з клітин становить 5 - 7 годин.

Період напіввиведення зидовудину – 1,1 години, а середній системний кліренс – 1,6 л/год/кг. Нирковий кліренс зидовудину оцінюється як 0,34 л/год/кг, що вказує на гломерулярну фільтрацію й активну канальцеву секрецію нирками.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках.

У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю концентрації зидовудину у плазмі підвищені.

При печінковій недостатності можлива кумуляція зидовудину внаслідок уповільнення його зв’язування глюкуроновою кислотою.

 

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі таблетки, вкриті оболонкою, у формі капсули, з відбиттям «RX923» з одного боку та гладенькі – з іншого.

 

Термін придатності.

2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 60 таблеток у пластиковому флаконі.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

Ранбаксі Лабораторіз Лімітед.

 

Місцезнаходження.

Паонта Сахіб, Дітрікт Сірмоур – 173025, Хімачал Прадеш, Індія.