БУПІНЕКАЇН

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ", м. Київ, Україна

Міжнародна непатентована назва:

АТ код: N01BB51

Форма випуску: Розчин для ін'єкцій по 5 мл в ампулах № 5х1, № 5х2 у касетах у пачці

Діючі речовини: 1 мл розчину містить бупівакаїну гідрохлориду (у вигляді моногідрату) – 5 мг, адреналіну (епінефрину) – 0,005 мг;

Допоміжні речовини: Натрію хлорид, натрію метабісульфіт, 0,1 М розчин кислоти хлористоводневої, вода для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група: Місцевоанестезуючі препарати

Показання: Різноманітні види місцевої анестезії (знеболювання при травмах, хірургічних втручаннях, проведення болісних діагностичних та терапевтичних процедур): люмбальна епідуральна анестезія; каудальна епідуральна анестезія; блокада периферичних нервів.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/8379/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

БУПІНЕКАЇН

(BUPINEСAINE)

 

Склад:

діючі речовини: бупівакаїн, епінефрин;

1 мл розчину містить бупівакаїну гідрохлориду (у вигляді моногідрату) – 5 мг, адреналіну (епінефрину) – 0,005 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію метабісульфіт, 0,1 М розчин кислоти хлористоводневої, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Препарати для місцевої анестезії. Аміди. Бупівакаїн, комбінації.  Код АТС N01В В51.

Клінічні характеристики.

Показання.

Різноманітні види місцевої анестезії (знеболювання при травмах, хірургічних втручаннях, проведення болісних діагностичних та терапевтичних процедур):

·         люмбальна епідуральна анестезія;

·         каудальна епідуральна анестезія;

·         блокада периферичних нервів.

 

Протипоказання.

·         Підвищена чутливість до бупівакаїну, адреналіну (епінефрину) або до інших компонентів препарату (зокрема до натрію метабісульфіту);

·         підвищена чутливість до місцевоанестезуючих засобів амідного типу;

·         захворювання центральної нервової системи: менінгіт, поліомієліт, пухлини;

·         підгостра комбінована дегенерація спинного мозку при перніціозній анемії з неврологічною симптоматикою;

·         внутрішньочерепна кровотеча;

·         остеохондроз, спондиліти та інші захворювання хребта, що виключають можливість спинномозкової пункції;

·         туберкульоз, метастатичні ураження хребта;

·         виражена гіпотензія (кардіогенний або гіповолемічний шок);

·         cептицемія;

·         порушення згортання крові або терапія антикоагулянтами;

·         застосування розчину з адреналіном протипоказане для пацієнтів з декомпенсованим тиреотоксикозом та тяжкими захворюваннями серцево-судинної системи, які супроводжуються тахікардією;

·         дитячий вік до 18 років.

Бупінекаїн не застосовують для проведення внутрішньовенної регіонарної анестезії за Біром та парацервікальної блок-анестезії при пологах.

 

Спосіб застосування та дози.

При розрахунку необхідної дози важливо базуватися на клінічному досвіді, необхідній глибині та тривалості анестезії, індивідуальній чутливості та фізичному стані пацієнта. Для отримання бажаного результату необхідно застосовувати найменші рекомендовані дози препарату.

 

Доза залежить від виду знеболювання:

·         для люмбальної епідуральної анестезії вводиться 10 – 20 мл 0,5 % розчину;

·         для каудальної епідуральної анестезії – 15 – 30 мл 0,5 % розчину;

·         для блокади периферичних нервів – від 5 мл 0,5 % розчину до необхідного максимуму, але не перевищуючи максимальних рекомендованих доз.

Зазначені дози достатні для вдалої блокади, їх слід розглядати як рекомендовані дози для  дорослого пацієнта.

Літні та ослаблені пацієнти можуть потребувати нижчих за приведені доз анестетика.

Максимальна рекомендована доза на одне введення не повинна перевищувати 2 мг на 1 кг маси тіла у перерахуванні на бупівакаїн. Максимальну дозу необхідно визначати після оцінки фізичного статусу та стану пацієнта. Накопичений до сьогодні досвід свідчить, що введення дорослому пацієнту до 400 мг препарату протягом 24 год зазвичай переноситься добре.

Препарат слід вводити з обережністю, при проведенні епідуральної анестезії – дробними дозами по 3 – 5 мл з достатніми проміжками часу між ними для оцінки стану пацієнта, щоб уникнути розвитку гострих токсичних реакцій при випадковому внутрішньосудинному введенні препарату. Рекомендується ретельно виконувати аспіраційну пробу до та під час введення препарату.

За необхідності застосування великих доз, наприклад, при проведенні епідуральної анестезії, рекомендується введення 3 мл Бупінекаїну  як тест-дози (шлях введення такий самий, як і основної дози). Проводити тест-дозу необхідно до введення основної дози з обов’язковим моніторингом результатів. При потраплянні препарату у судинне русло протягом 45 с спостерігається відповідь організму на введення епінефрину – підвищення частоти серцевих скорочень та/або систолічного тиску, ціаноз шкіри навколо рота, прискорене серцебиття. У пацієнтів, які постійно приймають препарати групи бета-блокаторів підвищення частоти серцевих скорочень може не спостерігатись, тому слід звертати увагу на зміни систолічного тиску. При застосуванні катетера тест-дозу слід проводити кожен раз перед введенням нової дози препарату, тому що можлива міграція катетера в епідуральному просторі та пошкодження судинної стінки або твердої оболонки спинного мозку. Проведення цієї процедури допоможе попередити випадкове введення великих доз анестетика внутрішньовенно або у субарахноїдальний простір. Під час проведення тесту протягом 5 хв необхідно підтримувати вербальний контакт з пацієнтом та визначати частоту серцевих скорочень. Слід пам’ятати, що негативна тест-доза не виключає можливості випадкового потрапляння препарату внутрішньовенно або субарахноїдально під час введення основної дози. При проведенні тест-дози також можуть виникати системні побічні ефекти.

Основну дозу вводять повільно або дробно, постійно підтримуючи вербальний контакт з пацієнтом. При появі ознак інтоксикації, введення препарату слід негайно зупинити.

Для тривалої блокади (епідуральна анестезія, блокада брахіального сплетіння) слід використовувати спеціальний катетер. При виконанні тривалих блокад за допомогою тривалої інфузії або дробного введення препарату слід враховувати можливість підвищення його концентрації у плазмі крові до токсичної або можливість виникнення місцевого ураження нервових волокон.

Розчин необхідно застосувати негайно після розкриття ампули, зберігати відкриті ампули не рекомендується. Розчин призначений тільки для одноразового застосування.

Побічні ефекти.

Найбільш поширеними побічними ефектами, що потребують прийняття відповідних заходів, є ефекти, пов’язані з центральною нервовою та серцево-судинною системами. Ці побічні ефекти частіше мають дозозалежний характер та виникають внаслідок високої чутливості до препарату, швидкої абсорбції у місці введення або ненавмисному введенні анестетика внутрішньовенно.

У пацієнтів старше 65 років з гіпертензією в анамнезі можливе підвищення ризику виникнення гіпотензивних ефектів Бупінекаїну. Фактори, що впливають на зв’язування з білками у сироватці крові, а саме: ацидоз, захворювання,  пов’язані зі зниженням кількості білків, антагоністичний вплив інших лікарських засобів, можуть підвищити чутливість організму до Бупінекаїну.

З боку центральної та периферичної нервової системи: найчастіше можливе виникнення головного болю, запаморочення, сонливості, слабкості, неспокою, втрати свідомості, судом (ризик їх розвитку підвищується при гіперкапнії та ацидозі), ознобу, тремору, зорових та слухових

порушень, ністагму, синдрому «кінського хвоста» (параліч ніг, парестезії), зупинки дихання. Іншими побічними ефектами з боку центральної нервової системи можуть бути нудота, блювання, звуження зіниць.

З боку серцево-судинної системи: можливі зміни артеріального тиску, колапс, периферична вазодилатація, біль у грудній клітині, тахікардія, кардіотоксичний ефект (брадикардія, зниження сили серцевих скорочень, аритмії: AV-блокада, шлуночкові аритмії, у тому числі фібриляція шлуночків до асистолії).

Високі дози препарату або випадкове внутрішньосудинне введення можуть призвести до підвищення рівня препарату у плазмі крові та, відповідно, до пригнічення діяльності міокарда, зниження серцевого викиду, гіпотензії, брадикардії, шлуночкової аритмії, зупинки серця.

Алергічні реакції: виникають нечасто, як результат гіперчутливості до бупівакаїну або інших компонентів препарату. Спостерігаються свербіж, шкірні висипи, кропив’янка, еритема, ангіоневротичний набряк, тахікардія, чхання, нудота, блювання, запаморочення, знепритомнення, надмірне потовиділення, підвищення температури тіла, анафілактоїдноподібні симптоми (включаючи тяжку гіпотензію). Було зареєстровано перехресну чутливість між місцевоанестезуючими засобами амідного типу. Користь від проведення скринінгу на чутливість достовірно не встановлено.

Інші: пролонгація анестезії більше встановленого терміну, зниження чутливості шкіри та слизових оболонок у ділянці промежини,  мимовільне сечовипускання та дефекація.

При проведенні епідуральної анестезії можливе пошкодження катетером або голкою субарахноїдальної оболонки. Характер побічних ефектів, що виникають, залежить від кількості введеного у субарахноїдальний простір препарату та стану пацієнта. Можуть виникнути парез ніг, втрата свідомості, зупинка дихання, брадикардія.

Побічними ефектами, які можуть супроводжувати епідуральне введення препарату, можуть бути гіпотензія, слабкість, затримка сечі або мимовільне сечовиділення, головний біль, біль у спині, асептичний менінгіт.

Передозування.

Симптоми. При випадковому внутрішньосудинному введенні токсична реакція проявляється протягом 1 – 3 хв, в той час коли при передозуванні максимальні концентрації препарату в плазмі крові можуть досягатися протягом 20 – 30 хв, залежно від місця ін’єкції, при цьому ознаки інтоксикації проявляються повільно. Токсичні реакції проявляються, головним чином, з боку центральної нервової та серцево-судинної систем.  Першими симптомами інтоксикації є парестезії в ділянці рота, запаморочення, оніміння язика, шум у вухах. Порушення зору, м’язове тремтіння можуть бути передвісниками генералізованих судом. Можуть виникати втрата свідомості, епілептичні напади (від декількох секунд до декількох хвилин). Внаслідок підвищеної м’язової активності, порушення нормального процесу дихання та обструкції дихальних шляхів після розвитку судом швидко настають гіпоксія та гіперкапнія. В тяжких випадках може розвинутись апное. Токсичний ефект анестетиків підвищується при ацидозі. Ці явища минають за рахунок перерозподілу місцевого анестетика з центральної нервової системи та метаболізму препарату.

 Токсичні прояви з боку серцево-судинної системи зазвичай пов’язані з пригніченням провідної системи серця, що призводить до зменшення серцевого викиду, зниження артеріального тиску, серцевих блокад, брадикардії, шлуночкових аритмій, включаючи тахікардію, фібриляцію шлуночків та зупинку серця.

Лікування. Негайне припинення введення препарату, оксигенація та за необхідності – штучна вентиляція легень. Останні клінічні дані свідчать про швидкий розвиток гіпоксії, гіперкапнії та ацидозу у перші хвилини розвитку судом, що підкреслює важливість швидкої та своєчасної оксигенації. Якщо судоми не зникають самостійно протягом 15 – 20 с, внутрішньовенно вводять протисудомні лікарські засоби. Внутрішньовенне болюсне введення 50 – 100 мг тіопенталу швидко купірує судоми, замість нього можливе болюсне введення 5 – 10 мг діазепаму, хоча він діє повільніше. Ці препарати також можуть спричиняти пригнічення центральної нервової системи, дихальної або серцевої діяльності. Внутрішньовенне введення барбітуратів, протисудомних засобів та міорелаксантів може здійснювати тільки кваліфікований персонал. Для підтримання гемодинаміки можливе внутрішньовенне введення рідини. Суксаметоній швидко купірує м’язові судоми, але при його застосуванні необхідна інтубація трахеї та штучна вентиляція легень. При зниженні артеріального тиску та для усунення брадикардії внутрішньовенно вводять 5 – 10 мг ефедрину, у разі необхідності можливе його повторне введення через 2–3 хв.

Усі дози розраховані на дорослого пацієнта!

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Під час вагітності Бупінекаїн застосовують тільки у виключних випадках, коли користь від застосування препарату для матері переважає потенційний ризик для плода.

Застосування Бупінекаїну під час пологів (кесарів розтин, знеболювання пологів) можливе тільки шляхом епідуральної анестезії. Застосування при парацервікальній блок-анестезії заборонено.

За необхідності застосування препарату жінкам, які годують груддю, вигодовування слід припинити.

 

Діти. Немає досвіду застосування препарату Бупінекаїн дітям.

 

Особливі заходи безпеки.

Анестезію  проводять за наявності відповідного реанімаційного обладнання та кваліфікованого персоналу.

Якщо під час ін’єкцій в ділянці шиї або голови препарат випадково потрапляє до артерії, розвивається системна токсична реакція навіть при мінімальній дозі.

При введенні великих об'ємів розчинів, які містять адреналін, існує ризик розвитку системних ефектів адреналіну.

 

Особливості застосування.

Нервова блокада при гіповолемії може призводити до пригнічення серцево-судинної системи. Епідуральну анестезію необхідно проводити з обережністю для пацієнтів із порушенням функцій серцево-судинної системи.

З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів із AV-блокадою та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності, запальними або інфекційними захворюваннями у місці введення, дефіцитом холінестерази, при загальному тяжкому стані, нирковій недостатності, зниженні печінкового кровотоку (при хронічній печінковій  недостатності, тяжких захворюваннях печінки), при одночасній терапії антиаритмічними лікарськими засобами (бета-адреноблокатори      та ін.). Кардіотоксичність бупівакаїну може підвищуватись у пацієнтів з гіпотермією, гіпонатріємією, гіперкаліємією або ішемією міокарда.

З обережністю застосовують Бупінекаїн пацієнтам літнього віку (старше 65 років), при епідуральному застосуванні, попередніх неврологічних захворюваннях, утрудненнях проведення пункції через деформацію хребта. Літні та ослаблені пацієнти можуть потребувати нижчих за звичайні доз анестетика у зв’язку з особливостями метаболізму препарату та можливим зниженням функції нирок та печінки. Необхідно з обережністю проводити спінальну анестезію при хронічних неврологічних захворюваннях (геміплегія внаслідок інсульту та розсіяний склероз).

З появою мінімальних токсичних ефектів подальше введення препарату  припиняють.

Для запобігання розвитку гострої інтоксикації слід уникати внутрішньосудинного введення препарату (контролювати положення голки у тканинах). Внутрішньосудинне введення препарату може спричинити транзиторну тахікардію, тому при проведенні анестезії слід регулярно вимірювати частоту серцевих скорочень.

Перед проведенням тривалої анестезії доцільно встановити катетер.

Аспірацію спинномозкової рідини слід проводити до введення основної дози, яку потрібно вводити повільно, під постійним контролем.

У пацієнтів слід проводити контроль функцій серцево-судинної, дихальної та центральної нервової систем.

Якщо пацієнт лікується інгібіторами МАО, рекомендується відмінити їх прийом за 10 днів до застосування Бупінекаїну. Розчин Бупінекаїну містить метабісульфіт натрію, який може спричинити алергічну реакцію (включаючи анафілактичний шок) у найбільш чутливих пацієнтів. Особливо схильні до розвитку таких  реакцій хворі на бронхіальну астму.

Не слід застосовувати препарат на ділянках, що кровопостачаються артеріями кінцевого типу (палець, ніс, вушна раковина, пеніс) або у ділянках, де кровопостачання може бути порушено з будь-якої іншої причини. Це може призвести до ішемічних порушень та некрозу тканин.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з  іншими механізмами.

Бупінекаїн може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не рекомендується вводити Бупінекаїн до чи після застосування інших анестетиків або одночасно, оскільки відсутні дані щодо безпеки таких комбінацій.

Одночасне застосування Бупінекаїну з антигіпертензивними  лікарськими засобами, інгібіторами МАО, трициклічними  антидепресантами може призводити до змін артеріального тиску. Якщо неможливо уникнути одночасної терапії, необхідний ретельний моніторинг життєвих функцій організму.

Похідні ерготаміну або окситоцину сприяють стійкому підвищенню артеріального тиску з можливими ускладненнями з боку серцево-судинної системи та виникненням цереброваскулярних порушень.

Препарати, структурно схожі з місцевими анестетиками (наприклад, токаінід), підвищують ризик розвитку адитивного токсичного ефекту.

Фенотіазини та бутирофенони послаблюють або повністю пригнічують пресорний ефект адреналіну.

При сумісному застосуванні місцевих анестетиків з препаратами, які пригнічують ЦНС, підсилюється пригнічувальний ефект на нервову систему.

Бета-адреноблокатори (у тому числі для застосування в офтальмології) підсилюють пресорну дію епінефрину, підвищують ризик розвитку брадикардії.

Верапаміл та ніфедипін підвищують кардіотоксичність бупівакаїну.

При одночасному застосуванні Бупінекаїну з барбітуратами можливе послаблення місцевоанестезуючої дії Бупінекаїну.

Трициклічні антидепресанти, мапротилін підвищують ризик розвитку серцево-судинних вазоконстрикторних ефектів (головного болю, аритмії, тахікардії).

При одночасному застосуванні Бупінекаїну з серцевими глікозидами, леводопою, галотаном  (при загальній інгаляційній анестезії) підвищується ризик розвитку аритмій.

При одночасному застосуванні Бупінекаїну з нітратами знижується антиангінальна активність нітратів.

Антикоагулянти (ардепарин, дальтепарин, еноксапарин, гепарин, варфарин) підвищують ризик розвитку кровотеч.

При обробці місця ін’єкції Бупінекаїну дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді болісності та набряку.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Бупінекаїн – комбінований препарат, тому фармакологічні властивості обумовлені активними речовинами, що входять до його складу – бупівакаїном та епінефрином.

Бупівакаїн – місцевий анестетик амідного типу. Механізм дії обумовлений стабілізацією мембран нейронів та запобіганням виникнення й проведення нервового імпульсу, підвищенням порогу збудливості нервового волокна й зменшенням величини потенціалу дії. Зворотно блокує проведення імпульсу по нервовому волокну за рахунок впливу на натрієві канали. Вираженість анестезії залежить від діаметра, мієлінізації та швидкості проведення імпульсу конкретного нервового волокна.

Потрапляючи в системний кровоток, бупівакаїн впливає на серцево-судинну систему та центральну нервову систему. Вплив на ЦНС проявляється пригніченням центрів довгастого мозку, у тому числі дихального центра (можливе пригнічення дихання та кома) або стимулюючим впливом на кору головного мозку з розвитком психомоторного збудження та тремору, які змінюються генералізованими судомами.

Епінефрин – адреноміметик, який чинить пряму стимулюючу дію на α- та β‑адренорецептори. Застосовується для пролонгації дії бупівакаїну та зниження ризику розвитку системних побічних реакцій (це пов’язано зі зменшенням ризику потрапляння бупівакаїну до системного кровотоку), тому додавання вазоконстриктора призводить до зниження швидкості абсорбції анестетика та, як наслідок, до підсилення та подовження дії препарату.

Тривалість післяопераційної  анестезії при міжреберній блокаді становить 7 – 14 годин, при епідуральній блокаді – 3 – 4 години.

Фармакокінетика. Системна абсорбція препарату залежить від методу введення та васкуляризації в ділянці введення. Фармакокінетичні параметри препарату залежать від наявності захворювань нирок та/або печінки, рН сечі, ниркового кровотоку, кількості введеного препарату, віку пацієнта. Після ін’єкції препарату пік концентрації бупівакаїну у плазмі спостерігається через 30 – 45 хв після введення та поступово знижується протягом наступних 3 – 6 годин. Період напіввиведення бупівакаїну становить 2,7 години, зв’язок з білками плазми – 96 %. Бупівакаїн у незначній кількості виділяється в грудне молоко, може проникати в значних кількостях до тканин, які добре кровопостачаються: головний мозок, міокард, печінка, нирки, легені. Проникає до спинномозкової рідини та через плацентарний бар’єр. Біотрансформується в печінці шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою. Екскретується в основному нирками у вигляді метаболітів, 5 % – виводиться у незміненому вигляді. В осіб літнього віку період напіввиведення подовжується.

Епінефрин при парентеральному застосуванні швидко руйнується МАО та катехол-О-метилтрансферазою клітин печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту. Час досягнення  максимальної концентрації при підшкірному та внутрішньом’язовому введенні – 3 – 10 хв. Проникає через плаценту, але не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Метаболізується в крові та у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Період напіввиведення – 1 – 2 хв. Екскретується нирками у вигляді метаболітів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

 

Несумісність. Бупінекаїн не сумісний із лужними розчинами – відбувається утворення преципітату та розпад епінефрину. Оскільки епінефрин не стабільний, не слід стерилізувати розчини, які його містять. Слід уникати контакту між розчинами місцевого анестетика, який містить адреналін (низьке значення рН), та металічними поверхнями через можливість розвитку алергічних реакцій в ділянці введення та можливе прискорення розпаду адреналіну.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати в захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі від 8 °С до 15 °С.

 

Упаковка. По 5 мл в ампулах. По 5 ампул у касеті. По 1 або 2 касети в пачці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».