ЛОСЕК

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: АстраЗенека АБ, Швеція

Міжнародна непатентована назва: Omeprazole

АТ код: A02BC01

Форма випуску: Ліофілізат для приготування розчину для інфузій по 40 мг у флаконах № 5

Діючі речовини: 1 флакон містить: омепразолу натрію 42,6 мг, що еквівалентно омепразолу 40 мг

Допоміжні речовини: Едетат натрію (ЕДТА), натрію гідроксид

Фармакотерапевтична група: Стимулятори та блокатори Н2-рецепторів та подібні за дією препарати

Показання: Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; рефлюкс-езофагіт; синдром Золлінгера-Еллісона.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2 роки

Номер реєстраційного посвідчення: UA/8254/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛОСЕК

(LOSEC®)

 

Cклад: 1 флакон містить омепразолу натрію 42,6 мг, що еквівалентно омепразолу 40 мг;

діюча речовина: омепразол;

допоміжні речовини: динатрію едетат дигідрат, натрію гідроксид.

 

Лікарська форма.  Ліофілізат для приготування розчину для інфузій.

 

Фармакотерапевтична група.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса. Код АТС А02В С01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

ЛОСЕК для внутрішньовенного застосування показаний в якості альтернативи пероральній терапії при наступних показаннях:

Дорослі

● Лікування виразки дванадцятипалої кишки

● Профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки

● Лікування виразки шлунка

● Профілактика рецидивів виразки шлунка

● У комбінації з відповідними антибіотиками для ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) при виразковій хворобі

● Лікування виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням НПЗП

● Профілактика виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням НПЗП у пацієнтів в категорії ризику

● Лікування рефлюкс-езофагіту

● Тривале лікування пацієнтів з неактивним рефлюкс-езофагітом

● Лікування симптоматичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

● Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона

 

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), не повинен застосовуватися одночасно з нелфінавіром.

 

 

Спосіб застосування та дози.

Дозування

Альтернатива пероральній терапії

У пацієнтів, для яких пероральна форма препарату є неприйнятною, рекомендують застосовувати Лосек в/в 40 мг один раз на добу внутрішньовенно. У пацієнтів із синдромом Золлінгера-Еллісона рекомендована початкова доза препарату Лосек, яку вводять внутрішньовенно, становить 60 мг на добу. Може виникнути потреба у більш високих добових дозах, через це дозу слід підбирати індивідуально. Якщо доза перевищує 60 мг на добу, її слід розділити порівну на дві частини та приймати двічі на добу.

Лосек слід вводити внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 20-30 хвилин.

 

Інструкція щодо відновлення препарату перед введенням

Увесь вміст кожного флакона слід розчинити приблизно в об’ємі 5 мл, а потім відразу ж розвести в об’ємі до 100 мл. Необхідно використовувати розчин  хлориду натрію 9 мг/мл (0,9%) для інфузій або розчин глюкози 50 мг/мл (5%) для інфузій. Стабільність омепразолу залежить від рН розчину для інфузії, тому для розведення не слід використовувати інший розчинник або іншу його кількість.

Підготовка

1.         За допомогою шприца відберіть 5 мл розчину для інфузії із 100 мл пляшки або мішка для інфузії.

2.         Додайте цей об’єм до флакону з ліофілізованим омепразолом, ретельно перемішайте, переконавшись, що увесь омепразол розчинився.

3.         Відберіть розчин омепразолу назад у шприц.

4.         Перенесіть розчин у мішок або пляшку для інфузії.

5.         Повторіть етапи 1 – 4, щоб переконатися, що увесь об'єм омепразолу перенесений з флакона в мішок або пляшку для інфузії.

Альтернативний метод підготовки розчину для інфузій в еластичному контейнері

1.      Використайте двосторонню голку-перехідник і приєднайте її до ін’єкційної мембрани мішка для інфузії. Підключіть інший кінець голки до флакона з ліофілізованим омепразолом.

2.      Розчиніть субстанцію омепразолу шляхом прокачування інфузійного розчину вперед-назад між мішком для інфузії і флаконом.

3.      Переконайтеся у тому, що увесь омепразол розчинився.

Розчин для інфузії необхідно використати для проведення внутрішньовенної інфузії протягом 20 - 30 хвилин.

Будь-який невикористаний продукт або відходи повинні утилізуватися відповідно до місцевих вимог.

 

Особливі катеоріі пацієнтів

Порушення функції нирок

Корекція дози не потрібна у пацієнтів з порушеннями функції нирок.
Порушення функції печінки

У пацієнтів із порушеною функцією печінки може виявитися достатньою добова доза препарату 10-20 мг.

Пацієнти літнього віку (> 65 років)

Корекція дози не потрібна у пацієнтів літнього віку.

Діти

Досвід застосування препарату Лосек для внутрішньовенного введення в педіатричній практиці обмежений.

 

 

Побічні реакції.

Найбільш частими побічними ефектами (1 - 10% пацієнтів) є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.

Під час проведення програми клінічних досліджень омепразолу та в післяреєстраційний період були виявлені наступні небажані реакції на лікарський засіб. Жодне з явищ не було визнано дозозалежним. Небажані реакції, перераховані нижче, класифікуються за частотою та за Класом системи органів (КСО). Частота категорій визначається у відповідності з наступним правилом: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомої частоти (не може бути оцінена на основі наявних даних).

 

У поокремих випадках повідомлялося про незворотне порушення зору у тяжко хворих пацієнтів, які отримали омепразол у вигляді внутрішньовенної ін'єкції, особливо у великих дозах, але причинно-наслідковий зв'язок не встановлений.

 

Передозування.

Існує обмежений обсяг інформації про наслідки передозування омепразолу у людини. В літературі були описані випадки застосування препарату в дозах до 560 мг; також були отримані окремі повідомлення про пероральне застосуванні одноразових доз омепразолу, що досягали до 2400 мг (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози). Були зареєстровані випадки нудоти, блювання, запаморочення, болю в животі, діареї та головного болю. Також в поодиноких випадках повідомлялося про апатію, депресію і сплутаність свідомості.

Описані симптоми були тимчасовими і повідомлень про серйозні наслідки не надходило. Швидкість виведення препарату не змінювалася (кінетика першого порядку) зі збільшенням доз препарату. Лікування, при необхідності, симптоматичне.

При проведенні клінічних досліджень застосовували внутрішньовенне введення препарату в дозах до 270 мг впродовж одного дня та до 650 мг протягом трьох днів, що не призвело до появи жодних дозозалежних небажаних реакцій.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Результати, отримані з трьох проспективних епідеміологічних досліджень (більше 1000 отриманих результатів), вказують на відсутність небажаного впливу омепразолу на вагітність або здоров’я плоду/новонародженої дитини. Омепразол можна застосовувати під час вагітності.

Омепразол виділяється у грудне молоко, проте навряд чи впливає на дитину, якщо застосовується у терапевтичних дозах.

 

Діти.

Досвід застосування препарату Лосек для внутрішньовенного введення в педіатричній практиці обмежений.

 

Особливості застосування.

При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, значної мимовільної втрати маси тіла, періодично повторюваного блювання, дисфагії, кривавого блювання або мелени) та при підозрі або при наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні пухлини, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів і затримати постановку діагнозу.

У здорових осіб відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 46% та зменшення максимальної інгібуючої активності щодо (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів в середньому на  16 %.  Одночасного застосування  езомепразолу та клопідогрелу слід уникати.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанкобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати у пацієнтів з кахіксією або факторами ризику щодо зниження всмоктування вітаміну В12 при довготривалі терапії.

Омепразол є інгібіторм CYP2C19. На початку або при закінченні лікування омепразолом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається неясною. В якості запобіжного заходу необхідно запобігати одночасному застосуванню омепразолу і клопідогрелю.

 

Лікування інгібіторами протонної помпи може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфfекцій шлунково-кишкового тракту, таких як Salmonella та Campylobacter.

Як і при будь-якому довгостроковому лікуванні, особливо коли період лікування перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Лосек навряд чи впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату, як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка

Пригнічення секреції шлункової кислоти під час лікування омепразолом та іншими препаратами з групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як й у випадку з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів як дигоксин може підвищуватися під час лікування омепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових людей підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у двох з десяти досліджуваних осіб – до 30%).

Нелфінавір, атазанавір

Плазмові рівні нелфінавіру і атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане.

Одночасне призначення омепразолу (40 мг один раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40%, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75-90%. Взаємодія  також може бути обумовлена ​​пригніченням активності CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром не рекомендується.

Одночасне застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) і атазанавіру в дозі 300 мг/ритонавіру в дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження на 75% експозиції атазанавіру. Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг один раз на добу) з атазанавіром в дозі 400 мг/ритонавіром в дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження приблизно на 30% експозиції атазанавіру в порівнянні з атазанавіром в дозі 300 мг/ритонавіром в дозі 100 мг один раз на добу.

 

 

Дигоксин

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином у здорових осіб збільшувало біодоступність дигоксину на 10%. Рідко реєструвалися випадки токсичності, викликаної застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначені високих доз омепразолу у пацієнтів літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрель

У ході проведення перехресного клінічного дослідження клопідогрель (навантажувальна доза 300 мг з наступною дозою 75 мг/добу) у вигляді монотерапії та з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем) застосовували протягом 5 днів. При одночасному застосуванні клопідогрелю і омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелю знижувалася на 46% (День 1) і на 42% (День 5). Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижувалося на 47% (через 24 години) і на 30% (День 5), коли клопідогрель і омепразол застосовувалися разом. У ході проведення іншого дослідження було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу в різний час не перешкоджав їх взаємодії, що, ймовірно, викликано інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані в ході проведення обсерваційних  і клінічних досліджень.

Інші лікарські засоби

Всмоктування позаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно зменшується і, отже клінічна ефективність може послаблюватися. Слід уникати одночасного застосування з позаконазолом і ерлотинібом.

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує омепразол. Таким чином, метаболізм супутніх лікарських засобів, що також метаболізуються за участю CYP2C19, може зменшуватися, а системна експозиція цих засобів збільшуватися. Прикладом таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Результати досліджень у здорових осіб продемонстрували наявність фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу у середньому на 46 % та зменшення максимального пригнічення (АДФ-індукованого) агрегації тромбоцитів в середньому             на 16 %.

Проте, залишається незрозумілим, до якої міри ця взаємодія може мати клінічне значення. Виходячи з результатів одного проспективного рандомізованого (але не завершеного) дослідження (за участі понад 3760 осіб; порівнювалося лікування плацебо та омепразолом 20 мг пацієнтів, що лікувалися клопідогрелем та кислотою ацетилсаліциловою) та нерандомізованих post-hoc аналізів даних з великих проспективних рандомізованих досліджень з клінічних виходів (у понад 4700 пацієнтів), відсутні будь-які свідчення про підвищення ризику патологічних серцево-судиних виходів на фоні одночасного застосування клопідогрелу та ІПП, у тому числі езомепразолу.

Ряд обсерваційних досліджень продемонстрували суперечливі результати щодо того, чи підвищується ризик СС тромбоемболічних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрел разом із ІПП.

У дослідженні за участі здорових осіб, у якому вивчали застосування клопідогрелу разом із комбінацією ацетилсаліцилова кислота та езомепразол у порівнянні із клопідогрелем у монорежимі, відзначали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелу майже на 40 %. Проте, максимальна інгібуюча активність щодо (АТФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою у групах, де приймали клопідогрел окремо та клопідогрел з комбінацією ацетилсаліцилової кислоти та езомепразолу, що, напевне, пояснюється одночасним введенням низької дози ацетилсаліцилової кислоти.

 

Цилостазол

У перехресному дослідженні введення омепразолу в дозі 40 мг здоровим учасникам дослідження підвищувало Сmax та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів - на 29 % та 69 % відповідно.

Фенітоїн

Моніторинг концентрації фенітоїну в плазмі крові рекомендується проводити протягом перших двох тижнів після початку лікування омепразолом і у випадку, якщо була проведена корекція дози фенітоїну, моніторинг та подальшу корекцію дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм

Саквінавір

Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводило до збільшення рівнів саквінавіру в плазмі крові приблизно до 70 %, що асоціювалося з належною переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус

При одночасному застосуванні омепразолу повідомлялося про збільшення рівнів такролімусу в сироватці крові. Необхідно проводити посилений моніторинг за концентраціями такролімусу, а також за функцією нирок (кліренс креатиніну), і при необхідності відкоригувати дозування такролімусу.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. За необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4

Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4, препарати, що, як відомо, пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призводити до зростання рівнів омепразолу у сироватці крові шляхом уповільнення швидкості його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж двократного зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносилися добре, корекція дози омепразолу, як правило,  не потрібна. Тим не менш, слід розглянути питання про корекцію дози у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю і у випадку, якщо показано тривале лікування.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, ерітроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4

Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів омепразолу у сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.

 

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Фармакотерапевтична група: інгібітори протонної помпи, код АТС: А02ВС01

Механізм дії

Омепразол, рацемічна суміш двох енантиомерів, зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки механізму надзвичайно спрямованої дії. Омепразол є інгібітором секреції соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного впливу на протонну помпу в парієтальних клітинах. Препарат при застосуванні в дозі один раз на добу діє швидко та забезпечує контроль шляхом оборотного пригнічення секреції соляної кислоти шлункового соку.

Омепразол є слабкою основою, яка накопичується та перетворюється в активну форму у вкрай кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він пригнічує фермент Н+, К+-АТФазу (протонний насос). Цей ефект на заключному етапі процесу формування соляної кислоти шлункового соку є дозозалежним та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так й стимульованої секреції соляної кислоти, незалежно від типу стимуляції.

Фармакодинамічні ефекти

Усі фармакодинамічні ефекти можуть бути пояснені впливом омепразолу на секрецію соляної кислоти.

Вплив на секрецію соляної кислоти у шлунку

Внутрішньовенне введення омепразолу викликає дозозалежне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку у людини. Для того, щоб відразу досягти аналогічного зниження внутрішньошлункової кислотності, яке досягається повторними дозами препарату по 20 мг перорально, рекомендується у якості першої дози внутрішньовенне введення 40 мг препарату. Це призводить до негайного зниження внутрішньошлункової кислотності та подальшого утримання цього показника зниження, в середньому, на 90 % протягом                    24 годин, як після внутрішньовенної ін’єкції, так й внутрішньовенної інфузії.

Пригнічення секреції соляної кислоти пов’язується з площею під кривою „концентрація в плазмі крові – час” (AUC) омепразолу та не залежить від фактичної концентрації омепразолу в плазмі крові на даний момент часу.

Під час лікування омепразолом не відзначено ознак тахіфілаксії.

Вплив на H. pylori

H. pylori пов’язана із розвитком виразкової хвороби, в тому числі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка. H. pylori є основним фактором у розвитку гастриту. H. pylori разом із соляною кислотою шлункового соку є основними факторами в розвитку виразкової хвороби. H. pylori є основним фактором у розвитку атрофічного гастриту, що асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.

Ерадікація H. pylori за допомогою омепразолу та протимікробних препаратів пов’язана з високими рівнями загоєння і тривалої ремісії виразкової хвороби.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції соляної кислоти у шлунку

Під час лікування антисекреторними препаратами сироватковий рівень гастрину підвищується у відповідь на знижену секрецію кислоти. Також у зв'язку зі зниженою шлунковою кислотністю підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищення рівня CgA може перешкодити обстеженню на нейроендокринні пухлини. Повідомлення з літературних джерел вказують, що лікування інгібіторами протонної помпи повинне бути припиненим за 5-14 днів до вимірюваньня CgA. Вимірювання слід повторити, якщо рівні не нормалізувалися до цього часу.

Збільшення числа ECL-клітин, пов'язане, можливо, зі збільшенням сироваткового рівня гастрину, спостерігається як у дітей, так і дорослих під час тривалого лікування омепразолом. Вважають, що ці дані не мають клінічного значення.

Під час тривалого курсу лікування повідомлялося про дещо підвищену частоту появи залозових кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції соляної кислоти; цей процес є доброякісним і, здається, оборотним.

Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.

 

Фармакокінетика.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу у здорових осіб становить приблизно 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол приблизно на 97 % зв'язується з білками плазми крові.

 

Метаболізм та виведення

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфно експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксиомепразолу, основного метаболіту речовини у плазмі крові. Решта залежить від іншої специфічної ізоформи (CYP3A4), відповідальної за утворення омепразолу сульфону. Внаслідок високої спорідненості омепразолу із CYP2C19, існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної міжлікарської взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. Однак, через незначну спорідненість до CYP3A4 омепразол немає здатності до пригнічення метаболізму інших субстратів CYP3A4. Крім того омепразол не чинить гальмівну дію на основні ферменти CYP.

Приблизно у 3% європеоїдів та у 15-20 % азіатів функціональний фермент CYP2C19 відсутній; їх відносять до так званих «повільних метаболізаторів». У цих осіб метаболізм омепразолу, можливо, каталізується переважно ферментом CYP3A4. Після повторного призначення омепразолу у дозі 20 мг один раз на добу середня площа кривої AUC у «повільних метаболізаторів» у 5-10 разів більша, ніж в осіб, які мають функціональний фермент CYP2C19 (у «швидких метаболізаторів»). Середні максимальні концентрації у плазмі крові були також більш високі – у 3-5 разів. Однак ці результати не впливають на дозування омепразолу.

Виведення

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 30-40 л/год після разової дози. Період напіввиведення омепразолу з плазми крові зазвичай менше однієї години як після разового, так і після повторного застосування препарату один раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до накопичення при його застосуванні один раз на добу. Майже 80% дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта — із фекаліями, переважно шляхом секреції з жовчю.

AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні препарату. Це збільшення залежить від дози препарату і забезпечує нелінійну залежність AUC від дози після повторного застосування препарату. Така залежність від часу та дози зумовлена зменшенням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, що можливо, спричинено пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфоном). Не було виявлено, щоб будь-який із метаболітів впливав на секрецію соляної кислоти шлункового соку.

 

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції печінки

Метаболізм омепразолу у пацієнтів із печінковою дисфункцією порушений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні омепразолу один раз на добу будь-якої тенденції до накопичення препарату не спостерігалося.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Фармакокінетика омепразолу, у тому числі системна біодоступність та швидкість виведення, у пацієнтів зі зниженою нирковою функцією не змінюється.

Пацієнти літнього віку

Швидкість метаболізму омепразолу у пацієнтів літнього віку (75-79 років) дещо знижена.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізована пориста грудка або порошок від білого до майже білого кольору.

 

Несумісність. Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім згаданих у розділі “Спосіб застосування та дози”.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Флакони з порошком (без картонної коробки)  можуть зберігатися  при нормальному зовнішньому освітленні  до 24 годин.

Відновлений розчин:

стабільність хіміко-фізичних властивостей після відкриття упаковки була продемонстрована протягом 12 годин при температурі 25°С після відновлення розчином хлориду натрію 9 мг/мл (0,9%) для інфузій і протягом 6 годин при температурі 25°С після відновлення розчином глюкози 50 мг/мл (5%) для інфузій.

З мікробіологічної точки зору, препарат необхідно використовувати негайно, окрім випадків, коли відновлення препарату відбувається в контрольованих та асептичних умовах, підтверджених валідаційними методами.

 

 

Умови зберігання.

Зберігати при температурі нижче 25 °C в оригінальній упаковці, в захищеному від світла місці. Зберігати в місцях, недоступних для дітей.

 

Упаковка. 

По  40 г порошку у флаконі. По 5 флаконів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробники. 

АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

 

Місцезнаходження.