Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: Берінгер Інгельхайм Фарма ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина

Міжнародна непатентована назва: Tenecteplase

АТ код: B01AD11

Форма випуску: Порошок для розчину для ін'єкцій по 10000 ОД (50 мг) у флаконах № 1 з розчинником по 10 мл у шприцах № 1 у картонній коробці

Діючі речовини: 1 флакон порошку містить: тенектеплази 10 000 ОД (50 мг)

Допоміжні речовини: L-аргінін, кислота фосфорна концентрована, полісорбат 20;
розчинник: вода для ін’єкцій

Фармакотерапевтична група: Фібринолітичні препарати

Показання: Тромболітична терапія гострого інфаркту міокарда (ГІМ).

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/8168/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Металізе®  

(Metalyse®)

 

Склад:

діюча речовина: тенектеплаза (TNK-tPA);

1 флакон порошку містить тенектеплази 10 000 ОД (50 мг);

допоміжні речовини: L-аргінін, кислота фосфорна концентрована, полісорбат 20;

розчинник: вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антитромботичні засоби. Ферменти.

Код АТС В01А D11.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Тромболітична терапія гострого інфаркту міокарда (ГІМ).

 

Протипоказання.

Тромболітична терапія пов’язана з ризиком виникнення кровотечі.  МЕТАЛІЗЕ протипоказаний у нижченаведених випадках:

ü  значна кровотеча в цей час або протягом останніх 6 місяців, відомий геморагічний діатез;

ü  при одержанні супутньої пероральної антикоагулянтної терапії (МНВ > 1,3);

ü  наявність будь-яких порушень центральної нервової системи (наприклад пухлини, аневризми, внутрішньочерепного або спинномозкового оперативного втручання);

тяжка артеріальна гіпертензія, що не піддається контролю;

ü  серйозне оперативне втручання, біопсія паренхіматозного органу, значна травма протягом останніх 2 місяців (включаючи будь-яку травму, супутню наявному інфаркту міокарда), недавня травма голови або черепа;

ü  тривала або травматична серцево-легенева реанімація  (> 2 хв) протягом останніх              2 тижнів;

ü  тяжке порушення функції печінки, що  включає печінкову недостатність, цироз, гіпертензію ворітної вени (езофагальний варикоз) та активний гепатит;

ü  наявна пептична виразка;

ü  аневризма артерій та відома артеріальна/венозна мальформація;

ü  пухлина з підвищеним ризиком кровотечі;

ü  гострий перикардит та/або підгострий бактеріальний ендокардит;

ü  гострий панкреатит;

ü  гіперчутливість до діючої речовини тенектеплази, гентаміцину (який використовується при виробництві препарату та може залишатися у слідовій кількості) або до будь-якого іншого інгредієнта препарату;

ü  геморагічний інсульт або інсульт невідомого походження протягом будь-якого часу;

ü  ішемічний інсульт або  транзиторна ішемічна атака (TIA) протягом останніх 6 місяців;

ü  деменція.

 

Спосіб застосування та дози.

МЕТАЛІЗЕ слід призначати з урахуванням маси тіла пацієнта, максимальна доза становить 10 000 одиниць (50 мг тенектеплази). Об’єм, необхідний для одержання ефективної дози, може бути розрахований за такою схемою:

 

 

Необхідну дозу слід призначати у вигляді  одноразового внутрішньовенного болюсного введення протягом 5–10 с.

Для введення МЕТАЛІЗЕ може бути використана система для внутрішньовенного вливання, що застосовувалася лише для вливання 0,9 % розчину натрію хлориду.

Після ін’єкції МЕТАЛІЗЕ систему слід промити сильним струменем 0,9 % натрію хлориду для забезпечення належної подачі препарату.

МЕТАЛІЗЕ є несумісним з розчином декстрози.

Не слід додавати будь-які інші медичні засоби (навіть гепарин) до ін’єкційного розчину або до системи для внутрішньовенного вливання.

 

Супутня терапія.

Антитромботична супутня терапія рекомендується відповідно до чинних міжнародних рекомендацій щодо лікування пацієнтів з інфарктом міокарда з підйомом сегмента SТ.

 

Приготування розчину.

МЕТАЛІЗЕ  слід розчинити шляхом додавання повного об’єму води для ін’єкцій із попередньо заповненого шприца у флакон, що містить порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

1. Переконатися, що розмір флакона вибрано відповідно до маси тіла пацієнта згідно зі схемою, наведеною вище.

2. Проконтролювати  непошкодженість кришечки на флаконі.

3. Видалити кришечку на флаконі.

4. Зняти наконечник зі шприца, потім негайно вкрутити шприц, заповнений розчинником, у перехідний пристрій для флакона та пронизати пробку флакона за допомогою голки перехідного пристрою.

5. Додати воду для ін’єкцій у флакон за допомогою шприца, повільно натискаючи на поршень, щоб запобігти піноутворенню.

6. Розчинити, обережно збовтуючи.

7. Розчинений засіб повинен бути прозорим, безбарвним або блідо-жовтим. Застосовувати слід тільки прозорий розчин, вільний від часток.

8. Безпосередньо перед введенням розчину перевернути флакон так, щоб шприц, з’єднаний з флаконом, містився знизу.

9. Перенести в шприц відповідний об’єм відтвореного розчину МЕТАЛІЗЕ, враховуючи масу тіла пацієнта.

10. Відділити шприц від перехідного пристрою.

11. МЕТАЛІЗЕ слід вводити протягом 5–10 с. Не можна застосовувати систему для внутрішньовенного вливання, що  містить декстрозу.

12. Будь-яку залишкову кількість невикористаного розчину слід ліквідувати.

13. Альтернативно приготування розчину може бути проведене за допомогою голки, що додається в упаковці.

 

Побічні реакції.

Як і для інших тромболітичних агентів, кровотеча є найчастішою побічною реакцією, пов’язаною із застосуванням металізе. Можливе виникнення кровотечі будь-якої локалізації або порожнини тіла, що може призвести до постійної втрати працездатності або до смерті.

Типи кровотеч, пов’язаних із тромболітичною терапією, можуть бути розділені на дві головні категорії:

- поверхневі кровотечі, зазвичай з місця ін’єкції;

- внутрішні кровотечі будь-якої локалізації або порожнини тіла.

 

З внутрішньочерепним крововиливом можуть бути пов’язані такі неврологічні симптоми, як сонливість, афазія, геміпарез, судоми.

 

Порушення імунної системи:

≥ 1/10000, < 1/1000

анафілактоїдні реакції (включаючи висипання, кропив’янку, бронхоспазм, набряк гортані).

 

Порушення нервової системи:

> 1:1 000, ≤ 1:100

внутрішньочерепний крововилив (наприклад крововилив у мозок, гематома мозку, геморагічний інсульт, геморагічна трансформація інсульту, внутрішньочерепна гематома, субарахноїдальний крововилив).

 

Порушення зору:

> 1:1 000, ≤ 1:100

очний крововилив.

 

Кардіологічні порушення:

> 1:10:

реперфузійні аритмії (такі як асистолія,  прискорена ідіовентрикулярна аритмія, аритмія, екстрасистолія, фібриляція передсердь, передсердно-шлуночкова блокада від першої стадії до повної, брадикардія, тахікардія, шлуночкова екстрасистолія, шлуночкова фібриляція, шлуночкова тахікардія) спостерігаються в близькому часовому взаємозв’язку із застосуванням МЕТАЛІЗЕ. Реперфузійні аритмії можуть призвести до припинення серцевої діяльності та загрожувати життю, тому можуть потребувати застосування традиційної антиаритмічної терапії;

> 1:10 000, ≤ 1:1000

гемоперикард.

 

Судинні порушення:

> 1:10:	кровотеча;
> 1:10 000, ≤ 1:1000	емболія.

 

 

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення:

> 1:100, ≤  1:10:	епістаксис;
> 1:1 0000, ≤  1:1000	легенева кровотеча.

 

Шлунково-кишкові порушення:

> 1:100, ≤  1:10:	кровотеча в шлунково-кишковому тракті (наприклад шлункова, виразкова, ректальна кровотеча, гематемезис, мелена, кровотеча ротової порожнини);
невідомо	нудота;
невідомо	блювання;
>1:1 000, ≤  1:100	кровотеча  в ретроперитонеальному просторі (наприклад ретроперитоніальна гематома).

 

Порушення шкірних  покривів або підшкірних основ:

> 1:100, ≤  1:10

екхімоз.

Порушення сечовидільної системи:

> 1:100, ≤  1:10

урогенітальна кровотеча (наприклад гематурія, кровотеча сечостатевих органів).

 

Загальні порушення та реакції в місці введення:

> 1:100, ≤  1:10

кровотеча в місці введення ін’єкції, кровотеча в місці пункції.

 

При клінічному обстеженні:

>1:1 0000, ≤  1:1000	зниження артеріального тиску;
невідомо	підвищення температури.

    

Розлади, отруєння та процедурні ускладнення:

невідомо

жирова емболізація.

 

Хірургічні та медичні процедури:

невідомо

необхідність переливання цільної крові.

 

Внаслідок інфаркту міокарда та/або введення тромболітичних засобів можуть спостерігатися:

> 1:10	артеріальна гіпотензія, порушення частоти серцебиття та серцевого ритму, стенокардія;
>1:1 00, ≤  1:10	рецидивуюча ішемія, серцева недостатність, інфаркт міокарда, кардіогенний шок, перикардит, набряк легенів;
>1:1 000, ≤  1:100	зупинка серця, недостатність лівого мітрального клапана, ексудативний перикардит, тромбоз вен, тампонада серця, розрив міокарда;
>1:1 0000, ≤  1:1000	емболія легеневої артерії.

Ці серцево-судинні порушення можуть загрожувати життю та призвести до летального наслідку.

 

Передозування.

У разі передозування виникає підвищений ризик кровотечі. У випадку тяжкої тривалої кровотечі слід розглянути питання про проведення замісної терапії.

 

 

 

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Досвід застосування МЕТАЛІЗЕ для лікування вагітних жінок відсутній. Слід оцінити співвідношення користі від лікування відносно потенційного ризику у випадку виникнення інфаркту міокарда в період вагітності.

Невідомо, чи проникає тенектеплаза у грудне молоко. Необхідно відмовитись від годування груддю протягом перших 24-х годин після проведення тромболітичної терапії.

 

Особливості застосування.

Лікування має бути розпочате якомога раніше після виникнення симптомів.

МЕТАЛІЗЕ повинен призначати лікар, який має досвід застосування тромболітичної терапії та можливість контролювати це застосування. Це не виключає можливості застосування МЕТАЛІЗЕ на догоспітальному етапі. При застосуванні МЕТАЛІЗЕ у всіх випадках рекомендується наявність стандартного обладнання і лікарських засобів для проведення реанімації.

 

Первинне черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ).

Якщо первинне ЧКВ заплановано згідно з відповідними чинними рекомендаціями стосовно лікування, препарат МЕТАЛІЗЕ, який застосовувався у дослідженні ЧКВ ASSENT-4 (дивіться розділ «Фармакологічні властивості»), застосовувати не слід.

 

Кровотеча.

Найпоширенішим ускладненням, що трапляється під час терапії МЕТАЛІЗЕ, є  кровотеча. Супутнє застосування гепарину може сприяти кровотечі. Оскільки фібрин розчиняється під час терапії МЕТАЛІЗЕ, кровотеча може виникнути в місці нещодавньої пункції. Таким чином, тромболітична терапія потребує пильної уваги до всіх можливих місць виникнення кровотечі (включаючи ті, що спричинені введенням катетера, артеріальної та венозної пункції, веносекції та пункційної голки). Під час терапії МЕТАЛІЗЕ слід уникати застосування жорсткого катетера, внутрішньом’язових ін’єкцій та маніпуляцій, що не є життєво необхідними.

У разі виникнення серйозної кровотечі, особливо внутрішньомозкової, сумісне застосування гепарину слід негайно припинити і розглянути необхідність застосування протаміну, якщо гепарин був призначений у межах 4 годин до початку кровотечі. Деяким пацієнтам, для яких ці консервативні заходи не є ефективними, може бути призначене переливання крові. Доцільність переливання кріопреципітату, свіжозамороженої  плазми і тромбоцитів слід розглядати з урахуванням клінічних і лабораторних показників.

Очікуваний цільовий рівень фібриногену після інфузії кріопреципітату становить 1 г/л. Також слід розглянути необхідність застосування антифібринолітичних агентів.

 

Доцільність призначення терапії МЕТАЛІЗЕ слід ретельно оцінити, співставивши  потенційний ризик виникнення кровотечі та очікувану користь за наявності таких станів:

ü  систолічний артеріальний тиск > 160 мм рт.ст.;

ü  недавня кровотеча із шлунково-кишкового тракту або сечостатевих органів (за останні 10 днів);

ü  будь-яка відома недавня (за останні 2 дні) внутрішньом’язова ін’єкція;

ü  літній вік (пацієнти віком від 75 років);

ü  низька маса тіла (< 60 кг);

ü  цереброваскулярні захворювання.

 

Аритмія.

Коронарний тромболізис може спричинити аритмію, пов’язану з реперфузією.

Реперфузійні аритмії можуть призводити до зупинки серця, становити загрозу для життя та потребувати проведення стандартної антиаритмічної терапії.

 

Антагоністи глікопротеїну IIb/IIIa.

Супутнє застосування антагоністів глікопротеїну IIb/IIIа підвищує ризик кровотечі.

 

Тромбоемболії.

Застосування МЕТАЛІЗЕ може підвищити ризик виникнення тромбоемболічних випадків у пацієнтів з тромбом у лівих відділах серця, наприклад, при мітральному стенозі або фібриляції передсердь.

 

Підвищена чутливість.

Після лікування не спостерігалося утворення антитіл до молекул тенектеплази. Але досвіду повторного введення МЕТАЛІЗЕ немає.

Анафілактоїдні реакції, пов’язані з уведенням МЕТАЛІЗЕ, виникають рідко та можуть бути спричинені підвищеною чутливістю до активної речовини тенектеплази, до гентаміцину (який використовується при виробництві препарату та може залишатися в слідовій кількості) або до будь-яких з допоміжних речовин. При виникненні анафілактоїдної реакції введення слід припинити та розпочати необхідне лікування.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з  іншими механізмами. Не досліджена.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Спеціальні дослідження взаємодії МЕТАЛІЗЕ з іншими медичними засобами, що зазвичай застосовують для лікування пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, не проводилися. Проте аналіз даних понад 12 тисяч пацієнтів, які отримували лікування під час фази 1, 2 і 3, не виявив жодних клінічно значущих взаємодій між медичними засобами, що зазвичай призначають пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, і супутнім застосуванням МЕТАЛІЗЕ.

Лікарські засоби, що впливають на коагуляцію, або ті, що міняють функцію тромбоцитів, можуть підвищити ризик виникнення кровотечі перед, під час та після терапії МЕТАЛІЗЕ.

Одночасне застосування антагоністів GPIIb/IIIa підвищує ризик кровотечі.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Тенектеплаза є рекомбінантним фібринспецифічним активатором плазміногену, одержаним із природного тканинного активатора плазміногена (t-РА) шляхом модифікації у трьох місцях структури білка. Вона зв’язується з фібриновими компонентами тромбу (згусток крові) та селективно перетворює зв’язаний із тромбом плазміноген на плазмін, що розщеплює фібринову основу тромбу.  Порівняно з нативним t-РА тенектеплаза має більшу фібринспецифічність і більшу стійкість до інактивації під впливом ендогенного інгібітору  (РАI-1).

 Після призначення тенектеплази спостерігається дозозалежне  поглинання a2-антиплазміну (інгібітору рідкої фази плазміну) з подальшим збільшенням рівня системного плазміну. Це спостереження не заперечує очікуваний ефект активації плазміногену. У ході порівняльних досліджень зменшення концентрації фібриногену (менше ніж на 15 %) та зменшення концентрації плазміногену (менше ніж на 25 %) спостерігалося в пацієнтів, які отримували максимальну дозу тенектеплази (10 000 одиниць), тоді як алтеплазе спричиняла зниження рівнів фібриногену і плазміногену приблизно на 50%. Утворення клінічно значущих антитіл не спостерігалося протягом 30 днів.

Наявні дані, одержані в ангіографічних дослідженнях фаз I і II, наводять на думку про те, що тенектеплаза, яку вводять у вигляді разового внутрішньовенного болюса, є ефективною при розчиненні згустків крові в інфарктпов’язаній артерії пацієнтів з ГІМ залежно від дози.

Великомасштабне дослідження смертності (ASSENT 2) за участі приблизно 17000 пацієнтів показало, що з огляду на зниження смертності терапевтичний ефект тенектеплази є еквівалентним терапевтичному ефекту алтеплазе (6,2 % для обох видів терапії за 30-денний період) і що застування тенектеплази пов’язано зі значно нижчою частотою виникнення невнутрішньочерепних кровотеч (26,4 % порівняно з 28,9 %, p = 0,0003). Зниження ризику виникнення кровотечі, ймовірно, пов’язується з підвищенням фібринспецифічності тенектеплази і з режимом її введення, адаптованим до маси тіла.

Це значно зменшує необхідність проведення трансфузій (4,3 % порівняно з 5,5 %, p = 0,0002). Внутрішньочерепний крововилив ставався з частотою 0,93 % порівняно з 0,94 % при застосуванні тенектеплази і алтеплазе, відповідно. У 475 пацієнтів, які отримали лікування через 6 годин після виникнення симптомів захворювання, істотна різниця на користь тенектеплази спостерігалася з огляду на смертність у 30-денний період (4,3 % порівняно з   9,6 %), інсульт (0,4 % порівняно з 3,3 %) та внутрішньочерепний крововилив (0 % порівняно з 1,7 %).

 

Дослідження ASSENT 3 призначене для оптимізації супутньої антитромботичної терапії тенектеплазою, спрямованої як на поліпшення коефіцієнта прохідності на ранніх стадіях, так і на підтримання перфузії, а головним чином – для подолання парадоксального прокоагулянтного ефекту, що виникає в результаті вивільнення шляхом фібринолізу захопленого тромбіну. Порівнювали три різні режими супутньої антитромботичної терапії, залучивши 6095 пацієнтів:

повна доза тенектеплази + нефракціонованого гепарину (НГ) порівняно з повною дозою тенектеплази + низькомолекулярного (НМ) гепарину (еноксапарину) порівняно з половиною дози тенектеплази + нефракціонованого гепарину + повної дози абциксимабу.

НГ використовувався згідно з рекомендаціями Американської асоціації кардіологів (AHA)/Американської колегії кардіологів (ACC) у такому режимі введення низької дози з урахуванням повної маси тіла: одна внутрішньовенна болюсна ін’єкція в дозі 60 МО/кг (максимум 4000 МО), за якою негайно проводять внутрішньовенну інфузію в дозі 12 МО/кг/год (максимум 1000 МО/год) протягом перших 3 годин, після чого відповідно до результатів тесту активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ)  проводять моніторинг протягом не більше ніж 48 годин для підтримання АЧТЧ на рівні 50-70 секунд.

Коефіцієнт смертності на 30-й день становить відповідно 6,0 %, 5,4 % і 6,6 %; коефіцієнт значних кровотеч, які виникали під час госпіталізації (окрім внутрішньочерепних крововиливів), становить 2,16 %, 3,04 % і 4,32 %, а коефіцієнт випадків внутрішньочерепного крововиливу – 0,93 %, 0,88 % і 0,94 %.

Рекомендований ACC/AHA режим введення низької дози нефракціонованого гепарину, скоригованої з урахуванням маси тіла, який застосовувався під час дослідження ASSENT 3 як супутня терапія одночасно з тенектеплазою, спричиняє менше системних кровотеч, але частота виникнення випадків внутрішньочерепного крововиливу залишається подібною порівняно з агресивнішим режимом дозування нефракціонованого гепарину, який застосовувався під час дослідження ASSENT 2 без втрати ефективності.

Дослідження ASSENT 3 PLUS, яке є супутнім до дослідження ASSENT 3, було сплановане з метою вивчення догоспітальних умов. Ефективність і безпечність повної дози тенектеплази + нефракціонованого гепарину порівняно з повною дозою тенектеплази + низькомолекулярного (НМ) гепарину (еноксапарину) оцінювалися у 1639 пацієнтів.

Дизайн дослідження і терапевтичне дозування, які застосовуються, є ідентичними дизайну та дозуванню, що застосовувалися у ході дослідження ASSENT 3. Реперфузійна терапія тенектеплазою і НГ або еноксапарином, що проводилася до госпіталізації, давала можливість проводити лікування протягом 2 годин після появи симптомів у > 50 % пацієнтів з інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST.

За результатами досліджень ASSENT 3 і 3 PLUS додаткова терапія еноксапарином до і під час госпатілізації знижувала частоту виникнення ішемічних ускладнень порівняно з додатковою терапією НГ: частота виникнення ускладнень у комбінованій кінцевій точці 30-денної ефективності (смерть, повторний інфаркт, ішемія, що не піддається лікуванню) становила 11,4 % порівняно з 15,4 % у ході дослідження ASSENT 3 і відповідно 14,2 % порівняно з 17,4 % у ході дослідження ASSENT 3 PLUS. Але при лікуванні до госпіталізації тенектеплаза з еноксапарином у застосовуваній дозі пов’язувалася з підвищеним ризиком значної кровотечі та внутрішньочерепного крововиливу у пацієнтів віком від 75 років.

Дані про коронарну прохідність і обмежена інформація про клінічні результати показали, що лікування пацієнтів з ГІМ було успішним при його проведенні більше ніж через 6 годин після появи симптомів.

Дослідження черезшікрного коронарного втручання ASSENT-4 за участі 4000 пацієнтів з поширеним інфарктом міокарда, було заплановано з метою встановлення чи призводить попереднє лікування повною дозою тенектеплази та додатковим одноразовим болюсом нефракціонованого гепарину в дозі до 4000 МО, що вводився до первинного черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ), виконаного за 60-180 хвилин, до кращих результатів, ніж лікування лише ЧКВ. Дослідження було достроково припинено з 1667 рандомізованими пацієнтами через вищу в кількісному відношенні смертність у групі з ЧКВ, якій вводилася тенектеплаза. Наявність первинної кінцевої точки, поєднання смерті або кардіогенного шоку, або серцевої недостатності із застійними явищами протягом 90 днів, була значно вищою у групі, яка перебувала на дослідному режимі введення тенектеплази, за яким йшло чергове невідкладне ЧКВ: 18,6 % (151/810) порівняно з 13,4 % (110/819) у групі, якій проводилося лише ЧКВ, p = 0,0045. Ця значна різниця між групами для первинної кінцевої точки у 90-денний період уже була наявна в умовах госпіталізації і в 30-денний період. У кількісному відношенні всі складові частини клінічної комбінованої кінцевої точки свідчили на користь одного ЧКВ: смерть – 6,7 % порівняно з 4,9 %, p = 0,14; кардіогенний шок – 6,3 % порівняно з 4,8 %, p = 0,19; застійна серцева недостатність – 12 % порівняно з 9,2 %, відповідно p = 0,06. Вторинні кінцеві точки повторного інфаркту та повторної реваскуляризації в цільовій судині були значно вищі у групі, в якій проводилося попереднє лікування тенектеплазою: повторний інфаркт – 6,1 % порівняно з 3,7 %, p = 0,0279; повторна реваскуляризація в цільовій судині: 6,6 % порівняно з 3,4 %, p = 0,0041.

При введенні тенектеплази перед ЧКВ частіше спостерігалися такі побічні явища – внутрішньочерепний крововилив (1 % порівняно з 0 %, p = 0,0037); інсульт (1,8 % порівняно з 0 %, p < 0,0001); великі кровотечі (5,6 % порівняно з 4,4 %, p = 0,3118); незначні кровотечі (25,3 % порівняно з 19,0 %, p = 0,0021); гемотрансфузії ( 6,2  % порівняно з 4,2 %, p = 0,0873); раптове закриття судини (1,9 % порівняно з 0,1 %, p = 0,0001).

 

Фармакокінетика.

Тенектеплаза – це рекомбінантний протеїн, що активує плазміноген, призначений для внутрішньовенного введення. Тенектеплаза виводиться з кровообігу шляхом зв’язування зі специфічними рецепторами в печінці з подальшим катаболізмом до малих пептидів. Зв’язування з рецепторами печінки є меншим порівняно з нативним t-РА, що призводить до пролонгованого періоду напіввиведення. Дані про розподіл у тканинах та виведення з тканин були одержані у ході досліджень тенектеплази з радіоактивним маркером, які проводилися на щурах. Основним органом, у якому розподілялася тенектеплаза, була печінка. Невідомо, чи зв’язується тенектеплаза і якою мірою вона зв’язується з протеїнами плазми у людини.

Після одноразового внутрішньовенного болюсного введення тенектеплази пацієнтам з гострим інфарктом міокарда антиген тенектеплази демонстрував біфізну елімінацію з плазми. У межах терапевтичних доз дозозалежність при кліренсі тенектеплази відсутня. Первинний домінантний період напіввиведення становить 24 ± 5,5 (в середньому +/- стандартне відхилення) хвилин, що в 5 разів довше, ніж у випадку з природним тканинним активатором плазміногену. Кінцевий період напіввиведення становить 129 ± 87 хвилин, а кліренс з плазми – 119 ± 49 мл/хв.

Надмірна маса тіла призводить до помірного збільшення кліренсу тенектеплази, літній вік – до незначного зменшення кліренсу. У жінок взагалі менший кліренс, ніж у чоловіків, але це можна пояснити загальною різницею маси тіла.

Через те, що виведення тенектеплази відбувається через печінку, не очікується, що дисфункція нирок вплине на фармакокінетику МЕТАЛІЗЕ. Це також підтверджується даними дослідження на тваринах. Але вплив порушення функції нирок і печінки на фармакокінетику тенектеплази спеціально не досліджувався.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: Спечений порошок від білого до блідо-жовтого кольору.

 

Несумісність.

МЕТАЛІЗЕ не сумісний із розчином декстрози.

Не слід додавати будь-який інший медичний засіб до ін’єкційного розчину або до системи для внутрішньовенного вливання.

 

термін придатності. 2 роки. Розчин може зберігатися 24 години при температурі 2–8 °С та 8 годин при температурі 30 ºС.

 

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці, щоб захистити від світла, при температурі не вище 30 °С у місці, недоступному для дітей.

 

Упаковка. Порошок у 20 мл скляному флаконі типу І, закритому сірою гумовою пробкою (В52-42) та кришечкою типу flip-off;

по 10 мл розчинника у пластиковому шприці;

по 1 флакону порошку та по 1 шприцу розчинника в комплекті зі стерильним перехідним пристроєм для флакона та стерильною одноразовою голкою в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Берінгер Інгельхайм Фарма ГмбХ і Ко. КГ, Німеччина.

 

Місцезнаходження. Біркендорферштр. 65, 88397 Біберах/Рисс, Німеччина.

 

Заявник. Берінгер Інгельхайм Інтернешнл ГмбХ, Німеччина.