ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЕПІЛЕПСІЇ
Найбільш частими причинами епілепсії є внутрішньоутробні патології розвитку, травми головного мозку при пологах, перенесені запалення головного мозку та його оболонок, тривалі важкі інтоксикації, патологія судин головного мозку.
Причиною епілепсії також може бути локальне здавлення мозку при травмі голови.
ДІАГНОСТИКА ЕПІЛЕПСІЇ
Діагностування епілепсії повинне ґрунтуватися на даних анамнезу, обстеженні пацієнта, даних ЕЕГ і нейровізуалізації (МРТ і КТ головного мозку).
Необхідно визначити наявність або відсутність епілептичних нападів за даними анамнезу, клінічного огляду пацієнта, результатами лабораторних та інструментальних досліджень, а також диференціювати епілептичні і інші напади; визначити тип епілептичних нападів і форму епілепсії. Ознайомити пацієнта з рекомендаціями щодо режиму, оцінити необхідність медикаментозної терапії, її характер і ймовірність хірургічного лікування.
Не дивлячись на те, що діагностика епілепсії грунтується, перш за все, на клінічних даних, слід пам'ятати, що при відсутності клінічних ознак епілепсії даний діагноз не може бути поставлений навіть при наявності виявленої на ЕЕГ епілептиформні активності. Діагностикою епілепсії займаються неврологи і епілептології.
Основним методом обстеження пацієнтів з діагнозом «епілепсія» є ЕЕГ, яка не має протипоказань. ЕЕГ проводять всім без винятку пацієнтам з метою виявлення епілептичної активності. Частіше за інших спостерігаються такі варіанти епілептичної активності, як гострі хвилі, спайки (піки), комплекси «пік - повільна хвиля», «гостра хвиля - повільна хвиля». Сучасні методи комп'ютерного аналізу ЕЕГ дозволяють визначити локалізацію джерела патологічної біоелектричної активності. При проведенні ЕЕГ під час нападу, епілептична активність реєструється в більшості випадків, в інтеріктальном періоді ЕЕГ нормальна у 50% пацієнтів.
На ЕЕГ в поєднанні з функціональними пробами (фотостимуляція, гіпервентиляція) зміни виявляють в більшості випадків. Необхідно підкреслити, що відсутність епілептичної активності на ЕЕГ (із застосуванням функціональних проб або без них) не виключає наявність епілепсії. У таких випадках проводять повторне обстеження або відеомоніторинг проведеної ЕЕГ.
У діагностиці епілепсії найбільшу цінність серед нейровізуалізаційних методів дослідження представляє МРТ головного мозку, проведення якої показано всім пацієнтам з локальним початком епілептичного нападу. МРТ дозволяє виявити захворювання, що вплинули на провокування характеру нападів (аневризма, пухлина) або етіологічні фактори епілепсії (мезіальний темпоральний склероз).
Пацієнтам з діагнозом «фармакорезістетная епілепсія» в зв'язку з подальшим направленням на хірургічне лікування також проводять МРТ для визначення локалізації ураження ЦНС. У ряді випадків (пацієнти похилого віку) необхідно проведення додаткових досліджень: біохімічний аналіз крові, огляд очного дна, ЕКГ. Напади епілепсії необхідно диференціювати з іншими пароксизмальними станами неепілептичної природи (непритомність, психогенні напади, вегетативні кризи).
СИМПТОМИ ЕПІЛЕПСІЇ
Виділяють судомну і безсудомну форму епілепсії.
Приступу епілепсії передують низка відчуттів, тобто людина відчуває перед нападом легке запаморочення і незвичайні відчуття, можуть приєднатися зорові і слухові галюцинації. Після цього відбувається втрата свідомості і можуть розвиватися судоми. Судоми можуть захоплювати всі м'язи, а також можуть розвиватися тільки в окремих групах м'язів (Джексоновска епілепсія). Людина не може контролювати судомний синдром, тому можливий прикус мови і вдихання слини з кров'ю, що призводить до гіпоксії. У зв'язку з великим навантаженням на серце під час судом, можливі порушення з боку серцево-судинної системи. Припадок триває кілька хвилин. Після відновлення свідомості пацієнт пам'ятає тільки період, що передує нападу.
Однак, захворювання може протікати і без типових судом. При безсудомній формі епілепсії відбувається тільки короткочасна втрата свідомості (абсанс). Епілептичний статус - це стан при епілепсії, коли напади повторюються один за одним, при цьому пацієнт не приходить до тями. Це критичний стан, який вимагає екстреної медичної допомоги.
ЛІКУВАННЯ ЕПІЛЕПСІЇ
Всі методи лікування епілепсії спрямовані на припинення нападів, поліпшення якості життя і припинення прийому лікарських засобів (на стадії ремісії). У 70% випадків адекватне і своєчасне лікування призводить до припинення нападів епілепсії.
Перш ніж призначати протиепілептичні препарати необхідно провести детальне клінічне обстеження, проаналізувати результати МРТ і ЕЕГ. Пацієнт і його сім'я повинні бути проінформовані не тільки про правила прийому препаратів, а й про можливі побічні ефекти.
Показаннями до госпіталізації є:
- вперше в житті розвинувся епілептичний напад,
- епілептичний статус
- необхідність хірургічного лікування епілепсії.
Одним з принципів медикаментозного лікування епілепсії є монотерапія. Препарат призначають у мінімальній дозі з наступним її збільшенням до припинення нападів. У разі недостатності дози необхідно перевірити регулярність прийому препарату і з'ясувати, чи досягнута максимально переносима доза. Застосування більшості протиепілептичних препаратів вимагає постійного моніторингу їх концентрації в крові. Лікування прегабаліном, леветірацетама, вальпроєвої кислотою починають з клінічно ефективної дози, при призначенні ламотриджину, топірамату, карбамазепіну необхідно проводити повільне титрування дози.
Лікування вперше діагностованої епілепсії починають як з традиційних (карбамазепін і вальпроєва кислота), так і з новітніх протиепілептичних препаратів (топірамат, окскарбазепін, леветірацетам), зареєстрованих для застосування в режимі монотерапії.
При виборі між традиційними і новітніми препаратами необхідно взяти до уваги індивідуальні особливості пацієнта (вік, стать, супутня патологія). Для лікування неідентифікованих нападів епілепсії застосовують вальпроєву кислоту.
При призначенні того чи іншого протиепілептичного препарату слід прагнути до мінімально можливої частоти його прийому (до 2 разів / добу). За рахунок стабільної концентрації в плазмі препарати пролонгованої дії більш ефективні.
Доза препарату, призначена літньому пацієнту, створює більш високу концентрацію в крові, ніж аналогічна доза препарату, призначена пацієнтові молодого віку, тому необхідно починати лікування з малих доз з наступним їх титруванням. Відміну препарату проводять поступово, з огляду на форму епілепсії, її прогноз і можливість поновлення нападів.
Фармакорезистентності епілепсії (триваючі напади, неефективність адекватного протиепілептичного лікування) вимагають додаткового обстеження пацієнта для вирішення питання про оперативне лікування. Передопераційне обстеження повинно включати в себе відео-ЕЕГ реєстрацію нападів, отримання достовірних даних про локалізацію, анатомічні особливості і характер поширення епілептогенної зони (МРТ).
На основі результатів перерахованих вище досліджень визначається характер оперативного втручання:
- хірургічне видалення епілептогенної тканини мозку (кортикальна топетомія, лобектомія, гемісферектоміі, мультілобектомія);
- селективна операція (амігдала-гіппокампектомія при скроневій епілепсії);
- каллозотомія і функціональне стереотаксичне втручання;
- вагус-стимуляція.
Існують суворі показання до кожного з перерахованих вище хірургічних втручань. Їх проведення можливе тільки в спеціалізованих нейрохірургічних клініках, які мають відповідну техніку, і за участю висококваліфікованих фахівців (нейрохірурги, нейрорадіологи, нейропсихологи, нейрофізіологи і ін.)
УСКЛАДЕННЯ ПРИ ЕПІЛЕПСІЇ
Одним з найбільш серйозних ускладнень епілепсії вважається епілептичний статус.
Епілептичним статусом називається стан, при якому напад триває більше 30 хв, або напади виникають один за іншим, і пацієнт протягом тривалого часу не може прийти до тями.
При тривалому перебігу захворювання існує також ризик розвитку епілептичної енцефалопатії.
ПРОФІЛАКТИКА ЕПІЛЕПСІЇ
Профілактика епілептичного статусу полягає в постійному прийомі призначених лікарем протиепілептичних препаратів. Хворим на епілепсію слід уникати стресових впливів навколишнього середовища, здатних спровокувати напад.
