Уретрит

Уретрит – запальний процес, що проходить у зоні стінок сечовипускного каналу (уретри, звідси й назва недуги). У більшості випадків розвивається в результаті інфекції, однак може мати й інші причини виникнення.
Особливості перебігу хвороби, як і нюанси в ході лікування, залежать від її різновиду.

Уретрит по-різному проявляється у різних статей через анатомічні особливості — уретра у чоловіків довше і вужче, ніж у жінок, а також у чоловіків зовнішній отвір сечовипускального каналу більш віддалений від анальної області.

Внаслідок анатомічних та фізіологічних особливостей уретрит швидко та яскраво проявляється у чоловіків, тоді як у жінок інфекція частіше проникає далі, не затримуючись в уретрі, провокуючи цистит та інші захворювання сечостатевої системи.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ УРЕТРИТУ

Запалення сечовипускного каналу поділяють на дві основні групи: інфекційне (найпоширеніше) та неінфекційне.

Інфекційні причини

Специфічні інфекції (ІПСШ):

Гонококи (Neisseria gonorrhoeae) — викликають гонорейний уретрит.
Хламідії, уреаплазми, мікоплазми, трихомонади — найчастіші збудники негонорейного уретриту.
Віруси — вірус простого герпесу (HSV), цитомегаловірус, папіломавірус (ВПО).

Неспецифічні інфекції:

Уретрит спричиняє умовно-патогенна мікрофлора при активному розмноженні: кишкова паличка (E. coli), стафілококи, стрептококи, грибки роду Candida.

Неінфекційні причини

Механічні травми: Пошкодження слизової оболонки під час медичних маніпуляцій (катетеризація, цистоскопія), виходження піску або дрібних каменів при сечокам’яній хворобі, або травмування під час статевого акту.
Алергічні реакції: Чутливість до засобів інтимної гігієни, гелів, лубрикантів, латексу чи засобів бар’єрної контрацепції.
Хімічне подразнення: Вплив агресивних компонентів мила, гігієнічних спреїв чи деяких лікарських препаратів.
Застійні явища: Порушення кровообігу в органах малого таза через тривале сидіння чи хронічні запори.
Фактори ризику, що провокують розвиток хвороби:
Часта зміна статевих партнерів без використання бар’єрної контрацепції.
Переохолодження організму.
Зниження імунітету (хронічний стрес, авітаміноз, супутні захворювання).
Недостатня або надмірна/неправильна інтимна гігієна.
Вживання занадто гострої, солоної їжі та алкоголю (підразнюють слизову сечовидільної системи).

СИМПТОМИ УРЕТРИТУ

Симптоматика уретриту різниться залежно від статі через анатомічні особливості сечовидільної системи. У чоловіків хвороба зазвичай має яскраво виражений перебіг, тоді як у жінок часто проходить непомітно або зі змазаними симптомами.

Загальні (типові) симптоми:

Біль, різь та печіння під час сечовипускання.
Свербіж та дискомфорт у ділянці зовнішнього отвору сечовипускного канала.
Нетипові виділення з уретри (слизові, прозорі, гнійні або сіруваті — залежно від збудника).
Почервоніння та злипання губок зовнішнього отвору уретри (особливо вранці).
Часті або термінові позиви до сечовипускання.

Симптоми у чоловіків:

Рясні гнійні виділення зі статевого члена (часто плями на білизні).
Набряк, почервоніння чи свербіж у ділянці головки та крайньої плоті.
Болісна еякуляція та можлива наявність крапель крові у спермі чи сечі.
Біль і відчуття важкості в паху або внизу живота.

Симптоми у жінок:

Невеликий дискомфорт чи печіння під час сечовипускання (часто плутають із циститом).
Біль під час статевого акту.
Тягнучий біль у нижній частині живота.
Нетипові виділення з піхви та подразнення вульви.

ДІАГНОСТИКА УРЕТРИТУ

Діагностика уретриту направлена не лише на підтвердження запалення, а й на точне визначення його збудника для підбору ефективного лікування.

Основні обстеження та аналізи:

Мазок із сечовипускного каналу (уретри):

Мікроскопія: Дослідження матеріалу під мікроскопом для виявлення лейкоцитів (ознака запалення) та базових бактерій (наприклад, гонококів).
ПЛР-діагностика (ДНК-тест): Найточніший метод для виявлення прихованих інфекцій (хламідії, мікоплазми, уреаплазми, трихомонади, віруси).

Аналізи сечі:

Загальний аналіз сечі (ЗАС): Показує рівень лейкоцитів, наявність білка, слизу чи крові.
Проба двох (або трьох) порцій сечі: Допомагає відрізнити уретрит від циститу чи простатиту (при уретриті лейкоцити та слиз виявляються переважно в першій порції).

Бактеріологічний посів (бакпосів):

Посів виділень з уретри або сечі на поживне середовище для визначення конкретного штаму бактерій та його чутливості до антибіотиків.

Додаткові методи діагностики:

УЗД органів малого таза та сечовидільної системи: Призначається для виключення ускладнень (простатиту, орхіту у чоловіків; циститу, запалення придатків у жінок).

Аналізи на інші ІПСШ та ВІЛ/сифіліс: Оскільки інфекції часто бувають соченими, рекомендовано комплексне обстеження.

Аналіз крові: Загальний аналіз крові за потреби оцінки системної запальної реакції.

Важливо перед візитом до лікаря: Для отримання точних результатів мазка та аналізів рекомендується утриматися від сечовипускання протягом 2–3 годин до забору матеріалу і за декілька днів припинити прийом антибіотиків чи антисептичних засобів (якщо це не було узгоджено з лікарем).

ВИДИ ЗАХВОРЮВАННЯ

У медичній спільноті розрізняють кілька видів уретриту у чоловіків та жінок.

Бактеріальний:

Утворюється в результаті впливу патогенних мікроорганізмів, які проникають у сечовий міхур за допомогою катетера у жінок та ендоскопії або незахищеного контакту із зараженим статевим партнером у чоловіків. Має два різновиди:

первинний – може бути гострим або хронічним.

При гострому пацієнт помічає хворобливі відчуття при сечовипусканні, легке печіння, можливий свербіж, специфічні гнійні виділення з уретри, її легкий набряк. Для визначення призначається здача бакпосіву на наявність чи відсутність гонореї та аналізу ПЛР.

Хронічний різновид не особливо виражений. Пацієнт може відчути слабкий свербіж і легке печіння в момент спорожнення сечового міхура, можливі нечисленні виділення у вигляді слизу. Цей підвид здатний призвести до циститу у жінок, тому призначається УЗД органів малого таза. У чоловіків може спровокувати запалення сім’яного горбка, що призводить до проблем з еякуляцією;

вторинний – даний уретрит у жінок і чоловіків утворюється в результаті проникнення бактерії в сечовипускний канал з наявної в організмі інфекції. Це може бути запалення простати, сечового міхура, тазових органів, а також діагностована у пацієнта ангіна чи інше подібне захворювання. Цей різновид розвивається не стрімко і характеризується слабким проявом: хворобливості під час сечовипускання може не бути взагалі (або вона зовсім слабка), слизові виділення вкрай нечисленні, можливе збільшення губок уретри зовні. Обов’язково проводиться дослідження сечі (для уретриту характерне зростання лейкоцитів у первинній фазі та їх поступове зменшення). Призначається бактеріологічне обстеження уретри.

Гонорейний:

Викликаний у більшості випадків незахищеним статевим контактом. У вкрай рідкісних ситуаціях передається через використання спільної з хворим нижньої білизни, унітаза, рушника.

Симптоми уретриту такого роду можна помітити лише через кілька днів після потрапляння в організм інфекції. Він може протікати інтенсивно (гострий різновид) або плавно (хронічний варіант).

Гострий характеризується різкою появою гнійних виділень сірого кольору з жовтим відтінком. Вони супроводжуються сильним печінням та ріжучими болями в момент спорожнення сечового міхура. Запальний процес швидко поширюється по організму, тим самим провокуючи зростання температури тіла до 38-39 градусів.

Хронічний: причини уретриту хронічного перебігу ті ж самі, що й у гострого, проте його розвиток відрізняється:

болі не такі інтенсивні;
можливе легке печіння, слабковиражений свербіж у зоні сечовипускного каналу;
гнійні виділення не рясні, з’являються переважно вранці.

Хронічний гонорейний уретрит характерний для людей із зниженим імунітетом, гонококовою інфекцією в активній стадії, а також запаленням із заднього боку уретри. Він діагностується за допомогою мікроскопії взятих виділень.

Трихомонадний:

Діагностика трихомонадного уретриту здійснюється на основі збору анамнезу, зішкріба та посівів. Запалення дає про себе знати через 5-15 діб після зараження.
Хворий може відчувати слабковиражений свербіж, помічати піноподібні виділення з ділянки уретри білого відтінку.

Хламідійний:

Цей різновид з’являється в результаті специфічних бактерій, які розташовуються всередині клітин. У результаті уражаються тканини піхви, шийки матки, уретри. Недуга поширюється виключно статевим шляхом.
Цей уретрит не має яскраво вираженої симптоматики. У процесі додатково можуть бути уражені суглоби пацієнта, нерідко з’являється кон’юнктивіт. Захворювання діагностується за допомогою зішкріба.

Кандидамікотичний:

Збудник захворювання – дріжджоподібні гриби. Найчастіше утворюється після контактів із жінкою – володаркою вульвовагініту.
Симптоми недуги не надто виражені: легке печіння в зоні уретри, її слабкий свербіж, поява білуватих виділень у невеликій кількості.

Вірусний уретрит: спричинений вірусом простого герпесу (HSV) або ЦМВ (часто супроводжується дрібними пухирцями/виразками на слизовій).

ДІЇ ПАЦІЄНТА

При виявленні дискомфорту чи симптомів уретриту пацієнту важливо дотримуватися чіткого алгоритму дій, щоб не допустити переходу хвороби в хронічну форму чи виникнення ускладнень.

1. Негайно зверніться до спеціаліста

Чоловікам: варто записатися на прийом до уролога або андролога.
Жінкам: необхідно звернутися до гінеколога або уролога.
За підозри на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), можна також звернутися до дерматовенеролога.

2. Утримайтеся від самолікування

Не приймайте антибіотики або протигрибкові препарати до здачі аналізів. Прийом ліків «на свій розсуд» або за порадою знайомих змаже клінічну картину, і лабораторні тести не зможуть виявити справжнього збудника.
Не використовуйте місцеві антисептики (спринцювання, промивання) за кілька днів до візиту до лікаря, оскільки це спотворить результати мазка.

3. Повідомте та обстежте статевого партнера

Більшість видів уретриту мають інфекційну природу. Щоб уникнути повторного зараження («ефекту пінг-понгу»), обстеження та лікування мають проходити обидва партнери одночасно, навіть якщо у другого немає жодних симптомів.

4. Правильно підготуйтеся до візиту й аналізів

Утримайтеся від сечовипускання протягом 2–3 годин перед забором мазка з уретри.
За 1–2 дні до візиту утримайтеся від статевих контактів та вживання алкоголю.
Гігієну зовнішніх статевих органів варто провести напередодні ввечері (без використання агресивного мила чи антисептиків).

5. Дотримуйтеся режимних обмежень на час лікування

Повністю виключіть статеві контакти до повного одужання та отримання контрольних аналізів.
Відмовтеся від алкоголю, гострої, солоної та копченої їжі (вони подразнюють слизову сечовипускного каналу).
Уникайте переохолодження та надмірних фізичних навантажень.
Пийте достатню кількість чистої води (якщо немає протипоказань), щоб пришвидшити вимивання продуктів запалення.

6. Пройдіть повний курс і контрольне обстеження

Не припиняйте прийом ліків одразу після зникнення болю чи виділень. Курс має бути завершений повністю.
Після закінчення лікування обов’язково здайте контрольні аналізи у терміни, які призначить лікар, щоб переконатися у відсутності збудника.

ЛІКУВАННЯ УРЕТРИТУ

Схема лікування уретриту повністю залежить від його різновиду. Бактеріальний уретрит найчастіше потребує комплексного підходу: він поєднує прийом антибіотиків із препаратами, спрямованими на нормалізацію порушеної мікрофлори та підвищення імунітету

Лікуванням гонорейного уретриту займається вузький спеціаліст – венеролог. Терапія включає в себе:

прийом антибіотиків (переважно цефалоспоринового ряду);
рясне пиття;
дієту: відмову від гострої, солоної, жирної, смаженої їжі та алкоголю.

Прогноз при лікуванні сприятливий.

Для позбавлення від ознак трихомонадного уретриту пацієнту призначаються спеціальні препарати протитрихомонадної спрямованості. Точну схему підбирає лікар на основі ступеня задавненості недуги. За наявності постійного партнера медикаментозну терапію проводять і йому.

Поряд із лікарським лікуванням визначається дієта, базована на виключенні жирної, гострої, смаженої їжі та алкоголю.

Хламідійний уретрит або хламідіоз вилікувати складніше, ніж його аналоги, оскільки, розташовуючись усередині клітин, збудник забезпечує собі захист від антибіотиків за рахунок клітинних мембран. Тому нерідко потрібен повторний курс лікування. Використовуються антибіотики широкого спектра дії: спочатку призначається висока доза, яка під час лікування коригується лікарем і поступово зводиться нананівець.

Кандидамікотичний уретрит вимагає застосування протигрибкових засобів, найчастіше без поєднання з антибіотиками.

УСКЛАДНЕННЯ

Несвоєчасне або некоректне лікування уретриту може призвести до переходу запалення в хронічну форму та його поширення на інші органи сечостатевої системи.

Ускладнення у чоловіків:

Простатит: Запалення передміхурової залози — найчастіше ускладнення, яке може спричинити проблеми з потенцією, порушення сечовипускання та хронічний біль.
Везикуліт та епідидиміт: Запалення сім’яних міхурців та придатків яєчок, що часто супроводжується сильним болем і набряком у калитці.
Звуження (стриктура) уретри: Утворення рубцевої тканини на стінках сечовипускного каналу, що звужує його просвіт і значно утруднює сечовипускання (потребує хірургічного лікування).
Чоловіче безпліддя: Виникає через порушення якості сперми та непрохідність сім’явиносних шляхів.

Ускладнення у жінок:

Цистит та пієлонефрит: Завдяки короткій і широкій уретрі інфекція легко піднімається вище, викликаючи запалення сечового міхура та нирок.
Запальні захворювання органів малого таза (ЗЗОМТ): Ураження матки, маткових труб та яєчників (ендометрит, сальпінгоофорит).
Позаматкова вагітність та жіноче безпліддя: Наслідок утворення спайок у маткових трубах через хронічний запальний процес.
Вульвовагініт: Запалення слизової оболонки піхви та зовнішніх статевих органів.

Загальні ускладнення (для чоловіків і жінок):

Хронізація процесу: Періодичні рецидиви (загострення) при найменшому переохолодженні чи зниженні імунітету.
Синдром Рейтера: Специфічне ускладнення (найчастіше при хламідійній інфекції), що характеризується одночасним ураженням уретри, суглобів (артрит) та очей (кон’юнктивіт).

ПРОФІЛАКТИКА УРЕТРИТУ

Профілактика уретриту включає в себе наступне:

ведення впорядкованого статевого життя – не занадто часта зміна статевих партнерів;
обов’язкове використання контрацептивів;
охайність (дотримання правил інтимної гігієни);
своєчасне лікування будь-яких запалень в організмі;
підтримка імунітету на високому рівні: раціональне харчування, загартовування, помірні фізичні навантаження, поповнення дефіцитів вітамінів за результатами аналізів.