| Одночасне
застосування
не
рекомендується Літій При
одночасному
застосуванні
інгібіторів
АПФ
повідомлялося
про оборотні
підвищення
сироваткової
концентрації
літію і
прояви
токсичності.
За браком
досвіду
одночасного
застосування
валсартану
і літію не
рекомендовано
призначати
цю
комбінацію.
Якщо
виникне
необхідність
у
застосуванні
такої
комбінації,
то при цьому
рекомендовано
здійснювати
ретельний
моніторинг сироваткового
рівня літію. Калійзберігаючі
діуретики,
калієвмісні
харчові
добавки,
калієвмісні
замінники солі
та інші
речовини,
які можуть
підвищувати
рівень
калію Якщо лікар
вважає за
потрібне
призначити
лікарський
засіб, що
впливає на
рівень
калію, у
комбінації
з
валсартаном,
то
рекомендовано
здійснювати
моніторинг
рівня калію
у плазмі крові.
Одночасне
застосування
потребує
обережності Нестероїдні
протизапальні
препарати (НПЗП),
включаючи
селективні
інгібітори
циклооксигенази-2
(ЦОГ-2),
ацетилсаліцилову
кислоту > 3
г/добу і
неселективні
НПЗП При
одночасному
застосуванні
НПЗП і антагоністів
ангіотензину
ІІ може
послаблюватися
антигіпертензивна
дія
останніх. Крім
того,
одночасне
застосування
антагоністів
ангіотензину
ІІ і НПЗП
може
збільшувати
ризик погіршення
функції
нирок і
підвищення
сироваткового
рівня калію.
Таким чином,
рекомендовано
здійснювати
моніторинг
функції нирок
на початку
лікування, а
також
забезпечувати
достатню
гідратацію
пацієнта. Інші
лікарські
засоби Дослідження
взаємодії
лікарських
засобів з
валсартаном
не виявили
клінічно
значущих
взаємодій
валсартану
з будь-яким
із нижчезазначених
препаратів:
циметидин,
варфарин,
фуросемід,
дигоксин,
атенолол,
індометацин,
гідрохлоротіазид,
амлодипін,
глібенкламід. Фармакологічні
властивості. Фармакодинаміка.
Валсартан –
це
перорально
активний,
потужний і
специфічний
антагоніст
рецепторів ангіотензину
ІІ (Ang II). Він
селективно
діє на рецептори
підтипу АТ1,
які
відповідають
за відомі
ефекти
ангіотензину
ІІ. Підвищені
рівні Ang II у
плазмі, які
виникають
після
блокування
валсартаном
рецептора
АТ1, можуть
стимулювати
активність
незаблокованого
рецептора
АТ2, який,
очевидно,
відповідає
за ефекти,
протилежні
тим, що
забезпечує
рецептор АТ1.
Валсартан
не проявляє
активності
часткового
агоніста
щодо
рецептора
АТ1 і має
набагато
більшу
(приблизно у
20 000 разів) спорідненість
з
рецептором
АТ1, ніж із
рецептором
АТ2. Немає
даних про те,
що
валсартан
зв’язується
з іншими
рецепторами
гормонів чи
іонними
каналами,
які відіграють
важливу
роль у
серцево-судинній
регуляції,
або блокує
такі
рецептори
чи канали. Валсартан
не є
інгібітором
АПФ (також
відомого як
кініназа ІІ),
який
каталізує
перетворення
ангіотензину
І на
ангіотензин
ІІ і відповідає
за
розщеплення
брадикініну.
Оскільки
антагоністи
ангіотензину
ІІ не впливають
на АПФ і не
потенціюють
брадикінін
чи
субстанцію
Р,
малоймовірно,
щоб вони могли
спричинити
кашель. У
ході
клінічних досліджень,
під час яких
валсартан
порівнювали
з інгібітором
АПФ, частота
виникнення
сухого
кашлю була
статистично
значущо
нижчою (Р < 0,05) у
пацієнтів,
які
отримували
лікування валсартаном,
порівняно з
тими, хто
приймав інгібітор
АПФ (2,6 % vs. 7,9
% відповідно).
У ході
клінічного
дослідження
за участю пацієнтів,
в анамнезі
яких був
сухий кашель
під час
терапії
інгібітором
АПФ, сухий кашель
зареєстровано
у 19,5 %
учасників
дослідження,
які
отримували
валсартан, і
у 19 % учасників,
які
отримували
тіазидний
діуретик, порівняно
з 68,5 %
учасників,
які приймали
інгібітор
АПФ (Р < 0,05). Артеріальна
гіпертензія Призначення
валсартану
пацієнтам з
артеріальною
гіпертензією
призводить
до зниження
артеріального
тиску, не
впливаючи на
частоту
пульсу. У більшості
пацієнтів
після
перорального
прийому
разової
дози препарату
його
антигіпертензивна
дія починається
через 2
години, а
максимальне
зниження
артеріального
тиску
досягається
через 4-6 годин.
Антигіпертензивний
ефект триває
протягом 24
годин після
прийому
одноразової
дози
препарату.
Під час
багаторазового
прийому доз
препарату
суттєвий
антигіпертензивний
ефект
спостерігається
через 2 тижні,
а максимальний
терапевтичний
ефект настає
через 4 тижні
і
підтримується
протягом періоду
тривалої
терапії. У
комбінації
з гідрохлоротіазидом
можна
досягти
значного додаткового
зниження
артеріального
тиску. Різка
відміна
валсартану
не
призводить
до
виникнення
рикошетної
гіпертензії
чи інших
несприятливих
клінічних
проявів. Фармакокінетика. Всмоктування Після
перорального
прийому
валсартану
як
монотерапії
його
максимальна
концентрація
у плазмі
досягається
за 2-4 години. Середня
абсолютна
біодоступність
становить 23 %.
Прийом їжі
знижує
експозицію
валсартану
(виражену
через площу
під
фармакокінетичною
кривою (AUC)
приблизно
на 40 %, а
максимальну
концентрацію
препарату в
плазмі крові
(Cmax) –
приблизно
на 50 %, хоча
починаючи з
8-ї години після
прийому
концентрації
валсартану
у плазмі
вирівнюються
для всіх
груп пацієнтів
незалежно
від
вживання
їжі. Однак
таке зменшення
показника AUC
не
супроводжується
клінічно
значущим
зниженням
терапевтичного
ефекту, тому
валсартан
можна
приймати як
з їжею, так і
натще. Розподіл Об’єм
розподілу
валсартану
у
рівноважному
стані після
внутрішньовенного
введення
становить
приблизно 17
літрів,
що вказує на
те, що
валсартан
не
розподіляється
значною
мірою по
тканинах.
Валсартан
характеризується
значним
ступенем
зв’язування
із сироватковими
білками (94-97 %),
головним
чином
сироватковим
альбуміном. Біотрансформація Валсартан
не
піддається
значній
біотрансформації,
оскільки
лише 20 %
прийнятої
дози виявляється
у вигляді
метаболітів.
У плазмі в
низьких
концентраціях
ідентифікується
гідроксильний
метаболіт
(менш ніж 10 %
від AUC валсартану).
Цей
метаболіт є
фармакологічно
неактивним. Виведення Валсартан
характеризується
мультиекспоненціальною
кінетикою
розпаду (t½α < 1
години і t½β –
приблизно 9
годин).
Валсартан
виводиться
в основному
в
незміненому
вигляді
переважно
шляхом
біліарної
екскреції з
калом
(приблизно 83 %
дози) і
ниркової екскреції
із сечею
(приблизно 13 %
дози). Після внутрішньовенного
введення плазмовий
кліренс
валсартану становить
близько 2
л/годину, а
нирковий кліренс
– 0,62 л/годину
(приблизно 30 % від
загального
кліренсу).
Період
напіввиведення
валсартану
становить 6 годин. Пацієнти
із серцевою
недостатністю Середня
тривалість
досягнення максимальної
концентрації
і середній
період
напіввиведення
препарату у
хворих на
серцеву
недостатність
подібні до
відповідних
показників
у здорових
добровольців.
Значення AUC та Cmax
валсартану
збільшуються
майже
пропорційно
зростанню
дози в
діапазоні
клінічно
значущих
доз (від 40 до 160
мг двічі на
добу). Середнє
значення
коефіцієнта
кумуляції – 1,7.
Очікуваний
кліренс
валсартану
після перорального
прийому
становить
приблизно 4,5
л/годину. Вік
не впливає
на
очікуваний
кліренс у
хворих на
серцеву
недостатність.
Особливі
групи
хворих Пацієнти
літнього
віку У деяких
пацієнтів
літнього
віку
спостерігали
дещо вищі
показники
системної
експозиції
валсартану
порівняно з
молодшими пацієнтами,
однак
клінічної
значущості
цього
ефекту не
показано. Пацієнти
з порушенням
функції
нирок Як і слід
очікувати
для сполуки,
нирковий кліренс
якої
становить
лише 30 % від
загального
плазмового
кліренсу,
жодної
кореляції між
функцією
нирок і
системною
експозицією
валсартану
не виявлено.
Як наслідок,
пацієнтам
із
порушенням
функції нирок
(кліренс
креатиніну >
10 мл/хв) не
потрібна
корекція
дози
препарату.
На сьогодні
немає даних
щодо
безпечності
застосування
препарату
пацієнтам
із
кліренсом
креатиніну <
10 мл/хв і
пацієнтам,
яким
проводять
діаліз, тому
потрібно з
обережністю
призначати
валсартан
таким
категоріям
пацієнтів (див.
розділи
«Спосіб
застосування
та дози» та
«Особливості
застосування»). Валсартан
характеризується
високим ступенем
зв’язування
з білками
плазми, тому
елімінація
його шляхом
діалізу є
малоймовірною. Пацієнти
з порушенням
функції
печінки Приблизно 70 %
абсорбованої
дози
виділяється
з жовчю
переважно у
незміненому
вигляді. Валсартан
не зазнає
якої-небудь
суттєвої біотрансформації.
У пацієнтів
з легким або
помірним
порушенням
функції
печінки системний
вплив
валсартану
(виражений
через AUC)
зростав
приблизно вдвічі
порівняно з
відповідним
показником
у здорових
добровольців.
Однак
жодної кореляції
між
плазмовою
концентрацією
валсартану
і ступенем
порушення
функції печінки
не виявлено.
Валсартан
не
досліджували
у пацієнтів
з тяжкими
порушеннями
функції
печінки (див.
розділи
«Спосіб
застосування
та дози»,
«Протипоказання»
та
«Особливості
застосування»). | 