Виробник, країна: Белупо, ліки та косметика д.д., Хорватія
Міжнародна непатентована назва: Lisinopril and diuretics
АТ код: C09BA03
Форма випуску: Таблетки по 20 мг/12,5 мг № 30 (15х2)
Діючі речовини: 1 таблетка містить 20 мг лізиноприл дигідрату та 12,5 мг гідрохлоротіазиду
Допоміжні речовини: Манітол, кальцію фосфату дигідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий (Е 172).
Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту
Показання: Лікування артеріальної гіпертензії від низького до середнього ступеня важкості у стабільних хворих, якщо монотерапією лізиноприлом або гідрохлоротіазидом не досягнуто бажаного зниження артеріального тиску.
Умови відпуску: за рецептом
Терміни зберігання: 2 роки.
Номер реєстраційного посвідчення: UA/10368/01/02
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ІРУЗИД
(IRUZID®)
Склад:
діючі речовини: 1 таблетка містить 20 мг лізиноприлу дигідрату (у перерахуванні на лізиноприл безводний) та 12,5 мг гідрохлоротіазиду;
допоміжні речовини: манітол, кальцію фосфату дигідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий (Е 172).
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Лізиноприл та діуретики.
Код АТС С09В А03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування артеріальної гіпертензії від низького до середнього ступеня важкості у стабільних хворих, якщо монотерапією лізиноприлом або гідрохлоротіазидом не досягнуто бажаного зниження артеріального тиску.
Протипоказання.
Ірузид протипоказаний:
-
хворим з підвищеною чутливістю до будь-якого компонента препарату, хворим, що мають в анамнезі дані про ангіоневротичний набряк, що розвинувся внаслідок лікування інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту, а також хворим зі спадковою та ідиопатичною ангіоедемою;
-
у випадку чутливості до інших похідних сульфонаміду;
-
хворим на анурію, аортальний стеноз;
-
при загостренні подагри;
-
при тяжкому порушенні функції нирок або печінки.
-
в період вагітності, а у випадку виникнення підозри на вагітність застосування препарату слід негайно припинити;
-
в період годування груддю;
-
дітям до 18 років.
Спосіб застосування та дози.
Препарат застосовують внутрішньо.
Препарат призначають з урахуванням доз лізиноприлу або гідрохлоротіазиду, які застосовувалися в монотерапії. Ірузид 20 мг + 12,5 мг приймати по 1 таблетці 1 раз на добу приблизно в один і той же час. Дозу підбирають індивідуально, залежно від терапевтичного ефекту. У випадку не досягнення очікуваного результату за період від 2 до 4 тижнів, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.
Доза при нирковій недостатності:
Тіазидні діуретики не призначені для хворих з порушенням функції нирок і є неефективними при нирковій недостатності середнього та важкого ступеня тяжкості. У хворих із кліренсом креатиніну від 30 до 80 мл/хв, препарат можна застосовувати тільки після підбору дози окремих компонентів препарату.
Попередня терапія діуретиками:
Після прийому початкової дози препарату може виникати симптоматична гіпотензія. Такі випадки зустрічаються частіше у хворих, в яких була втрата рідини й електролітів унаслідок попереднього лікування діуретиками. Тому треба припинити прийом діуретиків за 2-3 доби до початку застосування препарату Ірузид.
Побічні реакції.
При застосуванні лізиноприлу та інших інгибіторів АПФ визначені і заявлені наступні побічні реакції з наступною частотою:
Дуже часті (≥10 %)
Часті (≥1%, <10 %)
Нечасті (≥0,1 %, <1 %)
Поодинокі (≥0,01 %, <0,1 %)
Рідкісні (<0,01 %), включаючи окремі випадки.
З боку системи крові і лімфатичної системи:
- поодинокі: зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту;
- рідкісні: депресія кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.
Порушення метаболізму:
- рідкісні: гіпоглікемія.
З боку нервової системи:
- часті: запаморочення, головний біль;
- нечасті: зміни настрою, парестезія, порушення смаку, порушення сну;
- поодинокі: сплутаність свідомості.
Кардіальні порушення:
- часті: ортостатичні ефекти (включаючи гіпотонію);
- нечасті: інфаркт міокарду або цереброваскулярні порушення, можливо унаслідок вираженої гіпотонії у хворих високого ризику. Пальпітація, тахікардія, феномен Рейно.
З боку дихальної системи:
- часті: кашель;
- нечасті: риніт;
- рідкісні: бронхоспазм, синусит. Алергічне альвеолярне запалення легенів з еозинофілією.
Шлунково-кишкові розлади:
- часті: діарея, блювання;
- нечасті: нудота, болі в животі, порушення травлення;
- поодинокі: сухість в роті;
- рідкісні: панкреатит, кишковий набряк, гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний, жовтяниця і печінкова недостатність.
З боку шкіри і підшкірної тканини:
- нечасті: висипання, свербіння;
- поодинокі: підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язику, глотки, горла, кропив'янка, випадіння волосся, псоріаз.
Відома група симптомів, яка може охоплювати всі або тільки деякі з наступних симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, прискорена седіментація еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз. Можуть з'являтися висип, підвищена чутливість до світла або деякі інші зміни на шкірі.
З боку сечостатевої системи:
- часті: дисфункція нирок;
- поодинокі: уремія, гостра ниркова недостатність;
- рідкісні: олігурія/анурія.
Розлади репродуктивної системи:
- нечасті: імпотенція.
Загальні розлади:
- нечасті: утомленість, астенія.
Результати лабораторних тестів:
- нечасті: підвищення рівня сечовини і креатиніну, печінкових ензимів, гіперкаліємія;
- поодинокі: підвищення рівня білірубіну, гіпонатріємія.
Передозування.
Симптоми: різке зниження артеріального тиску (АТ) з порушенням перфузії життєво важливих органів, шок, порушення балансу електролітів крові, гостра ниркова недостатність, тахікардія, брадикардія, запаморочення, почуття тривоги, кашель, при цьому необхідно терміново припинити прийом препарату.
Лікування: рекомендоване промивання шлунка та симптоматична терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушення водно-сольового балансу. При артеріальній гіпотензії варто покласти хворого на спину з піднятими нагору ногами. Для корекції АТ показане в/в введення фізіологічного розчину та/або плазмозамінників. Якщо необхідно, внутрішньовенно вводять ангіотензин. У випадку виникнення ангіоневротичного набряку необхідне застосування антигістамінних засобів. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком мови, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку почати лікування з введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000) підшкірно, для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія. При брадикардії, що зберігається після проведеної терапії, необхідно провести електростимуляцію. Необхідно постійно контролювати показники життєво важливих функцій, концентрації сироваткових електролітів і креатиніну.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування препарату у період вагітності й годування груддю абсолютно протипоказано.
Діти.
Ефективність і безпека лізиноприлу у дітей не встановлена, тому його застосування для дітей протипоказано.
Особливості застосування.
Симптоматична гіпотензія.
Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні обсягу рідини, викликаному терапією діуретиками, зменшенням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. Таким хворим рекомендується час від часу перевіряти електроліти в сироватці.
У хворих на хронічну серцеву недостатність з одночасною нирковою недостатністю або без неї, можливо виражене зниження артеріального тиску. Вона частіше виявляється у
хворих з важким ступенем серцевої недостатності, як наслідок застосування великих доз діуретиків, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. У таких хворих лікування треба почати під суворим контролем лікаря. Подібних правил треба дотримуватись при призначенні хворим на ішемічну хворобу серця, цереброваскулярну недостатність, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням для прийому наступної дози препарату.
До початку лікування по можливості варто нормалізувати концентрацію натрію і/або відновити втрачений об’єм рідини, ретельно контролювати дію початкової дози препарату на хворого.
Інгібітори АПФ слід приймати з обережністю хворим з аортальним стенозом чи гіпертрофічною кардіоміопатією.
Порушення функції нирок.
У хворих із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що одержували інгібітори АПФ, відзначалося підвищення сечовини і креатиніну в сироватці крові, звичайно оборотне після припинення лікування. Частіше зустрічалося у хворих на ниркову недостатність.
Хвороби печінки.
Тіазидні діуретики слід приймати з обережністю хворим з порушенням функцій печінки чи прогресуючою хворобою печінки, тому що невеликі зміни в рівновазі рідин тіла та електролітів можуть призвести до гепатитної коми.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк.
Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника і/або гортані відзначався рідко у хворих, що лікувалися інгібітором АПФ, включаючи лізиноприл, та може виникнути в будь-який період лікування. У такому випадку лікування лізиноприлом необхідно якомога швидше припинити і за хворим установити спостереження до повної регресії симптомів. У випадках, коли набряк виник тільки на обличчі і губах, стан найчастіше проходить без лікування, однак, можливе призначення антигістаміних препаратів.
Ангіоневротичний набряк з набряком гортані може бути фатальним. Коли охоплені язик, надгортанник або гортань може відбутися обструкція дихальних шляхів, тому треба негайно проводити відповідну терапію (0,3-0,5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 підшкірно) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У хворих, в яких у анамнезі вже був ангіоневротичний набряк, не зв'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування інгібітором АПФ.
Кашель.
При застосуванні інгібітору АПФ відзначався кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення лікування інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю, треба враховувати і кашель, викликаний застосуванням інгібітору АПФ.
Хворі, що знаходяться на гемодіалізі.
Анафілактична реакція відзначена й у хворих, підданих гемодіалізу з використанням діалізних мембран з високою проникністю, що одночасно приймають інгібітори АПФ. У таких випадках треба розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного препарату.
Хірургія/Загальна анестезія.
При застосуванні препаратів, що знижують АТ, у хворих при великому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II.
Виражене зниження АТ, що вважають наслідком цього механізму, можна усунути збільшенням обсягу циркулюючої крові.
Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологію) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.
Метаболічні й ендокринні ефекти.
Тіазидні діуретики можуть впливати на толерантність до глюкози, тому необхідно коректувати дози протидіабетичних лікарських засобів.
Тіазидні діуретики можуть знижувати виділення кальцію із сечею і викликати гіперкальціємію. Виражена гіперкальціємія може бути симптомом прихованого гіперпаратиреозу. Рекомендується припинити лікування тіазидними діуретиками до проведення тесту по оцінці функції паращитовидних залоз.
У період лікування препаратом необхідний регулярний контроль у плазмі крові калію, глюкози, сечовини і ліпідів.
У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, тому що алкоголь підсилює гіпотензивну дію препарату.
Слід бути обережними при виконанні фізичних вправ у спеку (ризик розвитку дегідратації і надмірного зниження артеріального тиску через зниження обсягу циркулюючої крові).
Хворі похилого віку.
Під час клінічних випробувань ефективність та переносимість лізиноприлу і гідрохлоротіазиду, що застосовувались одночасно, виявилась однаковою у літніх та молодих хворих з гіпертонією.
Захворювання при яких препарат потрібно застосовувати з обережністю.
Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією, стан після трансплантації нирок, ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв), первинний гіперальдостеронізм, артеріальна гіпотензія, гіпоплазія кісткового мозку, гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії в пацієнтів, що знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті), гіповолемічні стани (у тому числі діарея, блювота), захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія), цукровий діабет, подагра, пригнічення кістково-мозкового кровотворення, гіперурикемія, гіперкаліємія, ішемічна хвороба серця, цереброваскулярні захворювання (у тому числі недостатність мозкового кровообігу), важка хронічна серцева недостатність, печінкова недостатність, літній вік.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Під час застосування препарату Ірузид слід утриматись від керування автотранспортом і занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторної реакції.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Одночасний прийом лізиноприлу і гідрохлоротіазиду може призвести до раптового зниження тиску, особливо у пацієнтів з гіпонатріємією і гіповолемією. Для уникнення цього необхідно спостерігати за рівнем кров’яного тиску протягом 4 годин після прийому даної комбінації препаратів.
Лізиноприл може знизити стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет, тоді як гідрохлоротіазид може знизити ефективність пероральних протидіабетичних засобів і інсуліну та спричинити гіперглікемію.
Лізиноприл
Лізиноприл можна комбінувати з β-блокаторами, антагоністами кальцію.
Естрогени в комбінації з лізиноприлом можуть підвищити артеріальний тиск.
Активоване вугілля, тетрацикліни, антациди знижують всмоктування препарату. Взаємодія лізиноприлу з петльовими діуретиками (етакриновою кислотою, фуросемідом) може призвести до гіпотензії різної інтенсивності.
При сумісному прийомі лізиноприлу з нестероїдними протизапальними засобами (кислотою ацетилсаліциловою, ібупрофеном та іншими), а також з натрію хлоридом спостерігається зниження гіпотензивного ефекту. Індометацин при застосуванні з лізиноприлом підвищує небезпеку розвитку гіперкаліємії.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид підсилює токсичність дигоксину.
Взаємодія гідрохлоротіазиду і метилдопи може призвести до внутрішньосудинного гемолізу.
Існує описання небезпечної взаємодії гідрохлоротіазиду з хінідином, коли через спричинену гідрохлоротіазидом гіпокаліємію збільшується ризик шлуночкової фібриляції. Гідрохлоротіазид може знизити ниркове виведення амантадину.
При одночасному застосуванні препарату з діуретиками, що зберігають калій, препаратами калію і харчовими домішками, які містять калій, а також з циклоспорином зростає ризик підвищення концентрації калію в крові і зниження антигіпертензивного ефекту.
Інгібітори АПФ знижують швидкість виведення літію, що підвищує ризик інтоксикації літієм. Одночасний прийом даних препаратів є протипоказаним.
Алкоголь, барбітурати та наркотики можуть спричинити ортостатичну гіпотензію при одночасному прийомі з Ірузид 20 мг+25 мг, а також підсилити виведення електролітів, зокрема калію, й у такий спосіб підсилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлоротіазидом.
Недеполяризуючі міорелаксанти: тіазиди можуть підсилити терапевтичний ефект тубокурарину. Алопуринол, цитостатики і імуносупресивні препарати, системні кортикостероїди, прокаїнамід підвищують ризик виникнення лейкопенії.
Симпатоміметики можуть знизити гіпотензивний ефект препарату Ірузид.
При одночасному застосуванні препарату Ірузид і серцевих глікозидів можливо виникнення гіпокаліємії.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Обидва компоненти фіксованої комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид впливають комплементарним чином і оказують адитивний та антигіпертензивний ефект.
Лізиноприл
Лізиноприл є інгібітором пептидил-дипептидази. Інгібує фермент перетворення ангіотензину (АПФ), який перетворює ангіотензин І у вазоконструкційний пептид, ангіотензин ІІ. Ангіотензин ІІ стимулює секрецію альдостерону з кори надниркової залози. Ингібіція АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ, що зменшує вазопресорний ефект та знижує концентрацію альдостерону. Зменшена концентрація альдостерону може призвести до зростання вмісту калію в сироватці.
Вважається, що механізм впливу лізиноприлу при зниженні тиску є супресією системи ренін-ангіотензин-альдостерон, хоча лізиноприл має антигіпертензивний ефект навіть у хворих, що мають низький рівень реніну.
Гідрохлоротіазид
В комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами спричиняє адитивний вплив на кров’яний тиск.
Фармакокінетика.
Абсорбція препарату після перорального прийому становить приблизно 25-50%. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 6-7 ч. Лізиноприл практично не зв'язується з білками плазми крові. Не метаболізується, виводиться із сечею в незміненому виді. Період напіввиведення - 12 год. У випадку порушення функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно ступеня функціональних порушень. У пацієнтів літнього віку (старше 65 років), а також при серцевій недостатності нирковий кліренс лізиноприлу знижується.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки 20 + 12,5 мг: жовті, двоопуклі, гексагональні таблетки;
Термін придатності. 2 роки.
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °C. Зберігати в недоступному для дітей місці!
Упаковка. По 30 таблеток в блістері з ПВХ/ПВДХ та алюмінієвої фольги, один блістер в пачці з картону.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. БЕЛУПО ліки та косметика д.д.
Місцезнаходження.
Вул. Даніца, б. 5, м. Копривниця, Хорватія.