| Особливості застосування. Перед початком прийому Естерлану необхідно пройти ретельне загальне і гінекологічне обстеження (насамперед вимір артеріального тиску, визначення рівня цукру в крові, дослідження функції печінки, включаючи обстеження молочних залоз і цитологічний аналіз мазка із шийки матки) і скласти докладний сімейний анамнез для виключення пов’язаних із ризиком захворювань і вагітності. Оскільки препарат містить високу кількість естрогену, опитування пацієнтки при медичному обстеженні вимагає особливої уваги з урахуванням захворювань в анамнезі. Рекомендується періодично повторювати подібні обстеження. Частота і характер цих обстежень залежать від індивідуальних особливостей кожної пацієнтки. Необхідно проводити обстеження молочних залоз, включаючи мамографію, згідно з існуючими нормами медичної практики з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнтки. Динамічний контроль на фоні замісної гормонотерапії (УЗД органів малого таза, гемостазіограма, кольпоскопія, цитологічні дослідження та біохімічний аналіз крові – за показаннями) проводять 1 раз у 6 місяців. Мамографію жінкам до 50 років проводять 1 раз на 2 роки, а згодом – 1 раз на рік. Особливого спостереження потребують хворі, які мають високий ризик розвитку естрогензалежних пухлин; з лейоміомою або ендометріозом, гіперплазією ендометрія, з цукровим діабетом без судинних ускладнень, астомою, мігренню, тяжкими головними болями в анамнезі, епілепсією. При закритокутовій глаукомі може збільшуватися внутрішньоочний тиск. Естрогени можуть спричиняти затримку іонів натрію та рідини в організмі, тому їх слід призначати з посиленою обережністю при серцево-судинних захворюваннях, порушеннях функції нирок, артеріальній гіпертензії, епілепсії, бронхіальній астмі. Пацієнтки з функціональним порушенням серцевої або ниркової діяльності мають перебувати під ретельним спостереженням. Необхідно пильно стежити за станом пацієнток із термінальною нирковою недостатністю, оскільки очікується, що у цих випадках підвищується рівень циркулюючої діючої речовини Естерлану. При закритокутовій глаукомі може збільшуватися внутрішньоочний тиск. У зв’язку з можливою появою проривних кровотеч препарат слід призначати циклічно. Необхідно негайно відмінити прийом препарату при появі мігренеподібного головного болю, при гострому порушенні зору, при появі перших ознак тромбофлебіту або тромбоемболії, при підвищенні артеріального тиску, при жовтяниці (холестатичній), при довготривалій імобілізації (наприклад, після травм). Оскільки неможливо точно оцінити ризик ускладнень естрогенної терапії, такі препарати потрібно з великою обережністю призначати жінкам із постменопаузними симптомами. Замісна гормонотерапія пов’язується зі зростанням відносного ризику розвитку венозної тромбоемболії, тобто тромбозу глибоких вен або легеневої емболії. І лікар, і пацієнт мають усвідомлювати небезпеку розвитку тромбофлебіту, а також ретинального або церебрального тромбозу. Якщо виникли підозри або підтверджені подібні порушення, прийом естрогенів слід припинити. До загальновизнаних факторів ризику розвитку венозної тромбоемболії належать: особистий анамнез, сімейний анамнез, ожиріння тяжкого ступеня (ІМТ> 30 кг/м2) та системний червоний вовчак. Питання про можливу роль варикозного розширення вен у розвитку венозної тромбоемболії залишається суперечливим. Пацієнти з венозною тромбоемболією в анамнезі або наявністю тромбофілітичних станів мають підвищений ризик розвитку венозної тромбоемболії. Замісна гормонотерапія може дещо підвищувати цей ризик. Для виключення схильності до тромбофілії необхідно докладно вивчити особистий або сімейний анамнез випадків тромбоемболії або повторних мимовільних абортів. Застосування замісної гормонотерапії таким пацієнткам протипоказане до повної оцінки факторів розвитку тромбофілії та початку лікування антикоагулянтами. Жінки, які проходять лікування антикоагулянтами, потребують ретельного аналізу співвідношення користі та ризику застосування замісної гормонотерапії. Ризик виникнення венозної тромбоемболії може тимчасово зростати при тривалій іммобілізації, після серйозної операції або тяжкої травми. При тривалій іммобілізації після планової операції, особливо при абдомінальному хірургічному втручанні або операції на нижніх кінцівках, слід розглянути питання про припинення замісної гормонотерапії за 4-6 тижнів до операції, якщо це можливо. Лікування не варто поновлювати до повного одужання. Якщо венозна тромбоемболія розвивається після початку терапії, лікування слід негайно припинити. Застосування естрогенів може призводити до затримки рідини. Зважаючи на це, пацієнти з функціональними порушеннями серцевої або ниркової діяльності мають перебувати під ретельним спостереження. Необхідно пильно стежити за станом пацієнток із термінальною нирковою недостатністю, оскільки очікується, що у цих випадках підвищується рівень циркулюючої діючої речовини Естерлану. Жінки із гіпертригліцеридемією в анамнезі потребують особливого спостереження під час монотерапії естрогенами або замісної гормонотерапії із застосуванням комбінації естроген/прогестоген, оскільки при монотерапії естрогенами при наявності цього стану були зареєстровані окремі випадки значного зростання рівня тригліцеридів у плазмі крові, що призводить до розвитку панкреатиту. І лікар, і пацієнт мають усвідомлювати небезпеку розвитку тромбофлебіту, а також ретинального або церебрального тромбозу. Якщо виникли підозри або підтверджені подібні порушення, прийом естрогенів слід припинити. Також Естерлан слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів, які страждають на епілепсію, мігрень, астму, часті депресії, а також із порушеннями функції печінки або нирок. Естрогени можуть спричинити загострення симптомів порфірії і ендометріозу. Довготривала (не менше 5-10 років) монотерапія естрогенами у жінок із видаленою маткою пов’язувалася за результатами кількох епідеміологічних досліджень із підвищенням ризику розвитку раку яєчників. Точно невідомо, чи тривала комбінована замісна гормонотерапія надає відмінні від монотерапії естрогенами дані щодо цього ризику. Серед пацієнток, які перенесли гістеректомію, ризик ендометріального раку нульовий, призначати супутню прогестинову терапію не потрібно. Під час деяких досліджень повідомлялося про збільшення частоти випадків раку шийки матки та молочних залоз серед жінок, які тривалий час приймали пероральні протизаплідні засоби. Є поодинокі повідомлення про розвиток раку печінки та підшлункової залози у жінок, які тривалий час приймали гормональні протизаплідні засоби. Після застосування замісної гормонотерапії у поодиноких випадках спостерігався розвиток доброякісних, а ще рідше – злоякісних пухлин печінки. В окремих випадках ці пухлини призводили до внутрішньочеревних кровотеч, що ставили під загрозу життя. При болях у верхній частині живота, збільшенні печінки або ознаках внутрішньочеревної кровотечі при диференційній діагностиці варто врахувати ймовірність наявності пухлини печінки. Естрогени можуть впливати на результати аналізів ендокринної і печінкової функцій. Ризик виникнення гіперплазії і раку ендометрія підвищується при тривалій монотерапії естрогенами. Цей ризик збільшується разом з тривалістю лікування. Ризик виникнення раку ендометрія у жінок, які одержують естрогенну терапію, у 5-10 разів вищий порівняно з жінками, котрі не приймають естрогени. Крім того, дослідження показали, що застосування прогестинів протягом щонайменше 10-14 днів кожного естрогенного циклу дає достовірне зниження випадків гіперплазії або карциноми ендометрія у порівнянні з монотерапією естрогенами. Протягом перших місяців лікування можуть спостерігатися проривні кровотечі або кровомазання. У разі, якщо проривні кровотечі або кровомазання відзначаються після певного часу проведення терапії або продовжуються після припинення лікування, слід визначити їх етіологію, що може включати біопсію ендометрія для виключення наявності злоякісних пухлин ендометрія. Серед пацієнток, які перенесли гістеректомію, ризик виникнення ендометріального раку нульовий. Призначати супутню прогестинову терапію не потрібно. Оскільки застосування системної естрогенної терапії, пов’язаної з підвищенням ризику раку молочних залоз, у жінок у постменопаузальному періоді вона протипоказана. Деякі дослідження свідчать про підвищення відносного ризику розвитку раку молочних залоз серед пацієнток, які одержували високі дози естрогенів тривалий час, особливо понад 10 років. Для усіх видів замісної гормонотерапії цей підвищений ризик стає очевидним протягом кількох років терапії та збільшується із тривалістю лікування, проте повертається до початкового параметру через кілька (переважно 5) років після його припинення. Особливого спостереження потребують хворі, які мають високий ризик розвитку естроген-залежних пухлин; з лейоміомою або ендометріозом, гіперплазією ендометрія, з цукровим діабетом без судинних ускладнень, астмою, мігренню, тяжкими головними болями в анамнезі, епілепсією. Вплив на результати лабораторних досліджень. Естрогени підвищують рівень глобуліну, що зв’язує тиреоїдні гормони (ГЗТГ), це призводить до зростання циркулюючого загального тиреоїдного гормона, який визначається рівнем Т4 або рівнем Т3 (за допомогою імунологічного дослідження). Концентрації вільних Т4 і Т3 залишаються без змін. Можуть підвищуватися рівні інших протеїнів у сироватці крові, наприклад, глобуліну, що зв’язує кортикоїди (ГЗК), глобуліну, що зв’язує статеві гормони (ГЗСС), внаслідок чого зростають концентрації циркулюючих кортикостероїдів та статевих стероїдів відповідно. Концентрації вільних або біологічно активних гормонів залишають без змін. Можуть зростати рівні інших протеїнів у плазмі крові (субстратуреніну/ангіотензіногену, α-1-антитрипсину, церулоплазміну). Геріатрія. Первинне призначення гормональної терапії ЗГТ жінкам літнього віку (понад 10 років від початку менопаузи) або з ознаками ІХС пов’язане з підвищеним ризиком ускладнень. У випадку застосування ЗГТ жінкам віком старше 60 років та більше необхідно розпочинати лікування з низьких стартових доз відповідних гормонів. Стоматологія. Призначення естрогенів може призводити до кровотеч ясен. Крім того, у ході естрогенної терапії може відзначатися гіперплазія ясен, що зазвичай розпочинається як гінгівіт. Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати препарат. |