| Спосіб
застосування
та дози. Якщо
пацієнт не в
змозі
ковтати
капсули або
не хоче їх
ковтати,
вміст капсул
можна
висипати у
склянку з
водою і негайно
випити. При
цьому деякі
інертні матеріали,
що
використовуються
як носії в
капсулах,
можуть не
розчинитися
і плавати на
поверхні. Дози
при
лікуванні
солідних
пухлин. Інтермітуюча
терапія: 80
мг/кг маси тіла
перорально
у вигляді однієї
дози кожен третій
день. Інтермітуюча
схема
лікування
менш токсична
і тому більш
придатна
порівняно
зі щоденним
прийомом.
При
лікуванні
за такою схемою
припиняти
терапію
через
токсичні
ефекти
доводиться
рідко. Комплексна
терапія з
променевою
терапією
(при раку
голови та
шиї): 80 мг/кг
маси тіла перорально
у вигляді однієї
дози кожен третій
день. Прийом Апо-Гідроксиуреа
слід розпочинати
не менше ніж
за 7 діб до
початку променевої
терапії і
продовжувати
протягом
курсу
променевої
терапії і
необмежено
довгий час
надалі (за
умови, що
пацієнт
перебуває
під
адекватним
медичним
наглядом і в
нього
відсутні тяжкі
або
незвичні
реакції). Дози
променевої
терапії мають
бути
максимально
припустимими
з урахуванням
стану
пацієнта.
При супутньому
застосуванні
Апо-Гідроксиуреа
коригувати
дози
опромінення
зазвичай не
потрібно. Резистентний
хронічний
мієлолейкоз. Безперервна
терапія. Від 20
до 30 мг/кг
щоденно один
раз на добу. Оцінку
ефективності
препарату
проводять
після 6
тижнів
лікування.
При
вираженій
клінічній
ремісії
лікування можливо
подовжувати
необмежено
довго. Лікування
слід
припинити,
коли вміст
лейкоцитів
менше 2,5×109/л,
тромбоцитів
менше 100×109/л.
Через 3 дні
повторно
проводять
аналіз крові.
Лікування
відновляють
тоді, коли
вміст лейкоцитів
та
еритроцитів
починає
помітно
зростати. |
| Побічні
реакції. Порушення
з боку
системі
крові та
лімфатичної
системи: лейкопенія,
анемія,
іноді тромбоцитопенія. Шлунково-кишкові
розлади: стоматит,
анорексія,
нудота,
блювання,
діарея,
запори, мелена,
біль у
животі. Розлади
гепатобіліарної
системи: підвищення
рівня
ферментів
печінки. У
ВІЛ-інфікованих
пацієнтів,
які
одночасно
приймали антиретровірусну
терапію
(особливо диданозин
та ставудин),
відзначались
випадки
панкреатиту
та гепатотоксичності
(іноді з
летальним
наслідком). Зміни
з боку шкіри
та
підшкірної
клітковини: макульозно-папульозні
висипання,
еритема
обличчя і
периферична
еритема,
виразки
шкіри, рак
шкіри, зміни
шкіри схожі
до проявів дерматоміозиту,
алопеція, гіперпігментація,
еритема, атрофія
шкіри і
нігтів,
лущення,
папули
фіолетового
кольору. Під час
терапії гідроксикарбаміду
відзначались
прояви
шкірної
токсичності,
включаючи
судинні
виразки і
гангрену, що
виникали у
пацієнтів з мієлопрофіліративними
розладами.
Ризик
судинної
токсичності
підвищується
у пацієнтів,
які
отримували
первинно чи
одночасно
терапію
інтерфероном.
Неврологічні
розлади: вживання
великих доз
препарату
може призводити
до помірної
сонливості.
Можливі головний
біль,
запаморочення,
дезорієнтація,
галюцинація
і судоми. Розлади
з боку
сечовидільної
системи: дизурія,
препарат
епізодично
може спричинити
тимчасове
порушення
функції
ниркових канальців,
що
супроводжується
збільшенням
вмісту сечової
кислоти в
сироватці,
азоту
сечовини
крові (АСК)
і креатиніну,
були
повідомлення
про
аномальну
затримку сульфобромфталеїну. Порушення
з боку
дихальної
системи,
органів
грудної
клітки та
середостіння:
гострі
легеневі
реакції,
включаючи
дифузну
інфільтрацію
легень/фіброз,
задишку, набряк
легень. Загальні
розлади:
пропасниця,
озноб, відчуття
нездужання,
слабкість,
астенія,
набряки. Застосування
препарату в
комбінації
з променевою
терапією. Побічні
ефекти, що
спостерігалися
при комбінованому
лікуванні
препаратом
та опроміненні,
подібні до
тих, що
описані при монотерапії
препаратом:
головним
чином,
пригнічення
функції
кісткового
мозку
(анемія і
лейкопенія)
та подразнення
стінок
шлунка, мукозит.
У разі
одночасного
застосування
препарату з
променевою
терапією
лейкопенія
спостерігалася
майже в усіх
хворих.
Іноді (і тільки
при
наявності
вираженої
лейкопенії)
відзначалося
зменшення
вмісту тромбоцитів
до значень
менше 100000/мм3.
Під час
лікування
препаратом
можуть підсилюватися
деякі
побічні
реакції, що
зустрічаються
у разі
проведення
однієї
променевої
терапії,
наприклад,
порушення
функції шлунка
і мукозити. Лейкопенія
відзначається
практично у
всіх
пацієнтів,
які
одержали
адекватний
курс
лікування гідроксикарбамідом
і променеву
терапію. Тромбоцитопенія
(< 100000 клітин у 1
мм3)
спостерігається
рідко і
тільки при
наявності
вираженої
лейкопенії.
Шлунковий
дискомфорт
відзначається
як при одній
променевій
терапії, так
і при поєднанні
променевої
терапії з
хіміотерапією
гідроксикарбамідом.
Слід мати на
увазі, що
терапевтичні
дози опромінення
спричиняють
приблизно
такі ж небажані
побічні
реакції, як і
терапія гідроксикарбамідом.
При
поєднанні
променевої
терапії з
лікуванням гідроксикарбамідом
частота і
тяжкість
цих
побічних
ефектів може
зростати. Хоча
запалення
слизових
оболонок у
місцях
опромінення
вважають
пов’язаними
з променевою
терапією,
деякі дослідники
гадають, що
при
комбінованій
терапії їх
тяжкість
зростає. |
| Особливості
застосування. Лікування
Апо-Гідроксиуреа
(гідроксикарбамідом)
має
здійснюватися
під
наглядом
кваліфікованого
лікаря-онколога.
Апо-Гідроксиуреа
необхідно з
обережністю
призначати
пацієнтам,
які раніше
одержували
променеву
терапію або
хіміотерапію
цитотоксичними
препаратами,
оскільки в них
може бути
пригнічена
функція
кісткового
мозку. У пацієнтів,
які в
минулому
одержували
променеву
терапію,
може
спостерігатися
загострення
пострадіаційної
еритеми. Тяжка
анемія має
бути відкоригована
шляхом гемотрансфузії
цільної
крові до
початку
терапії Апо-Гідроксиуреа. Апо-Гідроксиуреа слід з
обережністю
призначати
пацієнтам з
вираженими
порушеннями
функції
нирок. Пацієнти літнього
віку можуть
бути більш
чутливими
до дії гідроксикарбаміду
і можуть
потребувати
зниження
доз. Протипухлинну
ефективність
Апо-Гідроксиуреа
доцільно
оцінювати
після шести
тижнів терапії.
У разі
зменшення
розміру
пухлини або
зупинки її
росту
лікування
необхідно
продовжувати
необмежено
довго. У процесі
лікування Апо-Гідроксиуреа
хворим необхідно
перебувати
під
ретельним
медичним
наглядом. До
початку
терапії і
регулярно
під час лікування
необхідно
проводити
повні аналізи
крові,
функціональні
ниркові і
печінкові
тести, а
також, при
необхідності,
дослідження
кісткового
мозку.
Визначення
рівня
гемоглобіну,
загальної кількості
лейкоцитів
і тромбоцитів
слід
виконувати
не рідше ніж 1 раз
на тиждень,
протягом
усього
курсу лікування
Апо-Гідроксиуреа.
При
зниженні
кількості
лейкоцитів
до рівня
нижче 2500/мм3
або
кількості
тромбоцитів
до рівня
нижче 100000/мм3
терапію
необхідно
призупинити
і
контролювати
кількість
формених
елементів
крові кожні
три дні.
Після
відновлення
гематологічних
показників
терапію
продовжують.
Зазвичай
відновлення
функції
кісткового
мозку
відбувається
швидко і
пропускається
прийом лише кількох
доз. Якщо
функція
кісткового
мозку
швидко не
відновлюється,
також може
бути призупинена
променева
терапія,
однак це є
необхідним
лише у
поодиноких
випадках. Зазвичай
променева
терапія
продовжується
без зміни
доз і схеми
лікування. Слабку або
помірну
анемію
можна
коригувати
шляхом гемотрансфузії
цільної
крові без
припинення
терапії гідроксикарбамідом.
У разі ж
тяжкої або
рефрактерної
анемії гідроксикарбамід
необхідно
відмінити. Для
усунення
болю і
дискомфорту
від запалення
слизових
оболонок у
місцях
опромінення
зазвичай
застосовують
місцеві
анестетики
і пероральні
знеболюючі
засоби. У
разі тяжких
реакцій
терапія гідроксикарбамідом
може бути
тимчасово
призупинена.
Якщо реакції
украй тяжкі,
також може
бути
тимчасово
призупинена
променева
терапія,
однак це
доводиться
робити
рідко. Тяжкі
шлунково-кишкові
розлади при
комбінованій
терапії (з
такими
проявами як
нудота,
блювання,
анорексія) зазвичай
вдається
контролювати
шляхом тимчасового
призупинення
лікування Апо-Гідроксиуреа.
У
поодиноких
випадках
доводиться
призупиняти
і променеву терапію. |
| Здатність
впливати на
швидкість
реакції при
керуванні
автотранспортом
або роботі з іншими
механізмами. Оскільки
при прийомі
препарату можливі
неврологічні
розлади, слід уникати
керування
автотранспортом
та роботи з іншими
механізмами. Взаємодія
з іншими
лікарськими
засобами та
інші види
взаємодії. У разі одночасного
застосування
препарату з
іншими мієлосупресивними
препаратами
або
променевою
терапією
ступінь
пригнічення
функцій
кісткового
мозку або
розвиток
інших
побічних
ефектів може
зростати. Оскільки є
вірогідність
того, що
вживання препарату
призведе до
збільшення
вмісту
сечової
кислоти в
крові, може
знадобитися
коригування
дози урикозуричних
препаратів
(препарати,
що
підвищують
виділення
сечової
кислоти з
організму). У ВІЛ-інфікованих
хворих у
комбінації
з диданозином
та ставудином
можливий
розвиток
тяжкого
панкреатину,
а також гепатотоксичний
ефект та
периферична
нейропатія,
можливе
суттєве
зниження
рівня
СД4-клітин. |
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями:
