Виробник, країна: ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС/ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, Угорщина/Угорщина
Міжнародна непатентована назва: Imipramine
АТ код: N06AA02
Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою, по 25 мг № 50 у флаконах
Діючі речовини: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 25 мг іміпраміну гідрохлориду
Допоміжні речовини: Магнію стеарат, кросповідон, тальк, повідон, лактози моногідрат, гіпромелоза, заліза оксиди (Е 172), диметикон (Е-1049)
Фармакотерапевтична група: Антидепресанти
Показання: - Депресія будь-якого типу (з тривогою або без): велика депресія, депресивна фаза біполярних розладів, атипова депресія, депресивні стани та дистимія.
- Панічні розлади.
- Нічний енурез (у дітей старше 6 років; як тимчасова допоміжна терапія за умови виключення органічної причини порушень).
Умови відпуску: за рецептом
Терміни зберігання: 3р.
Номер реєстраційного посвідчення: UA/0320/02/01
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
МЕЛІПРАМІН®
(Melipramin®)
Склад.
діюча речовина: іміпрамін;
1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 25 мг іміпраміну гідрохлориду;
допоміжні речовини: магнію стеарат, кросповідон, тальк, повідон, лактози моногідрат, гіпромелоза, заліза оксиди (Е 172), диметикон (Е-1049).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів. Код АТС N06A A02.
Клінічні характеристики.
Показання.
- Депресія будь-якого типу (з тривогою або без): велика депресія, депресивна фаза біполярних розладів, атипова депресія, депресивні стани та дистимія.
- Панічні розлади.
- Нічний енурез (у дітей старше 6 років; як тимчасова допоміжна терапія за умови виключення органічної причини порушень).
Протипоказання.
- Гіперчутливість до діючої чи будь-якої допоміжної речовини, або до інших трициклічних антидепресантів бензодіазепінової групи.
- Терапія інгібіторами моноаміноксидази (МАО).
- Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Порушення провідності. Аритмія серця.
- Маніакальний стан.
- Тяжка ниркова і/або печінкова недостатність.
- Затримка сечі.
- Вузькокутова глаукома.
- Дитячий вік до 6 років.
- Вагітність і період годування груддю.
Спосіб застосування та дози.
Добова доза і режим дозування повинні бути встановлені в індивідуальному порядку з урахуванням характеру і ступеня тяжкості існуючих симптомів. Як і при терапії іншими антидепресантами, для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібно від 2-х до
4-х тижнів (у деяких випадках – 6-8 тижнів). Прийом слід розпочинати з малих доз, поступово підвищуючи їх до досягнення мінімальної ефективної і підтримуючої дози.
В осіб літнього віку та дітей титрування дози слід проводити з особливою обережністю.
Депресія
Амбулаторні хворі віком 18-60 років:
Звичайна початкова доза становить 25 мг 1-3 рази на добу з поступовим підвищенням її до 150-200 мг/добу до кінця першого тижня лікування. Звичайна підтримуюча доза становить 50-100 мг/добу.
Стаціонарні хворі віком 18-60 років:
У стаціонарних хворих (в особливо тяжких випадках) початкова доза становить
75 мг/добу з поступовим підвищенням її на 25 мг/добу до 200 мг/добу або (у виняткових випадках) до 300 мг/добу.
Пацієнти старше 60 років або віком до 18 років:
У пацієнтів цих вікових категорій може спостерігатися підвищена чутливість до вказаних доз, тому їх лікування слід розпочинати, за можливістю, з найменшої дози. У подальшому початкову дозу поступово підвищують, доводячи її у більшості випадків до 50-75 мг/добу. Бажано досягти оптимальної дози протягом 10 днів і підтримувати її до кінця терапії.
Панічні розлади
Оскільки пацієнти з цим типом порушень мають підвищену чутливість до побічних дій препарату, лікування слід розпочинати, за можливістю, з найменшої дози. Тимчасове посилення тривожності на початку терапії антидепресантами може усуватися або лікуватися бензодіазепінами, дозу яких поступово знижують до нуля паралельно зі зменшенням тривожних проявів. Дозу Меліпраміну® у більшості випадків поступово підвищують до 75-100 мг/добу (у виняткових випадках – до 200 мг/добу). Мінімальна тривалість лікування становить 6 місяців. Наприкінці курсу терапії дозу Меліпраміну® рекомендується знижувати поступово.
Діти:
Препарат може застосовуватися лише дітям старше 6 років і виключно як тимчасова допоміжна терапія з приводу нічного діурезу, за умови виключення органічної причини даного порушення.
Рекомендовані дози:
· 6-8 років (маса тіла 20-25 кг): 25 мг/добу;
· 9-12 років (маса тіла 25-35 кг): 25-50 мг/добу;
· старше 12 років (маса тіла більше 35 кг): 50-75 мг/добу.
Застосування доз вище рекомендованих може бути виправдано лише в тих випадках, коли після 1 тижня терапії більш низькою дозою препарату задовільної реакції на лікування досягти не вдалося.
Для дітей добова доза препарату ні в якому разі не повинна перевищувати 2,5 мг/кг маси тіла.
Рекомендується застосовувати мінімальну дозу вказаного діапазону. Добову дозу препарату бажано приймати одноразово, після їди, перед сном. Якщо нічний енурез спостерігається на початку ночі, добову дозу препарату рекомендується приймати за два прийоми – пополудні і перед сном. Тривалість лікування не повинна перевищувати 3 місяці. Залежно від зміни клінічної картини підтримуюча доза може бути знижена. Наприкінці курсу лікування дозу Меліпраміну® рекомендується знижувати поступово.
Побічні реакції.
Небажані ефекти препарату, перелічені нижче, не обов'язково відзначаються у кожного пацієнта. Деякі побічні дії мають дозозалежний характер і зникають при зниженні дози або проходять самостійно в ході лікування. Деякі побічні ефекти важко відрізнити від симптомів депресії (наприклад, стомленість, порушення сну, ажитація, занепокоєння, сухість у роті).
У разі виникнення серйозних неврологічних або психічних небажаних реакцій прийом іміпраміну слід припинити.
Пацієнти літнього віку особливо чутливі до антихолінергічних, неврологічних, психічних або серцево-судинних ефектів даного препарату. Здатність до виведення лікарських засобів у пацієнтів цієї вікової категорії може бути знижена, що загрожує підвищенням концентрації препарату в плазмі.
Небажані явища, які були зафіксовані при терапії Меліпраміном®, представлені нижче за системами органів і зазначенням частоти за наступною класифікацією: дуже часто (³1/10), часто (від ³1/100 до <1/10), нечасто (від ³1/1000 до <1/100), рідко (від ³1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не може бути розрахована на основі існуючих даних).
Небажані ефекти з однаковою частотою перелічені в порядку зниження ступеня тяжкості.
Відхилення від норми, виявлені в лабораторних дослідженнях
Часто: підвищення рівня трансаміназ.
З боку серцевої системи
Ддуже часто: синусова тахікардія і клінічно незначущі зміни ЕКГ (зубця T та сегмента ST) у пацієнтів з нормальним станом серцевої функції.
Часто: аритмії, порушення провідності (розширення комплексу QRS і інтервалу PR, блокада ніжок пучка Гіса), прискорене серцебиття.
Рідко: серцева декомпенсація.
З боку судинної системи
Дуже часто: ортостатична гіпотензія, припливи крові.
Рідко: підвищення артеріального тиску, периферичні вазоспастичні реакції.
Порушення з боку крові і лімфатичної систем
Рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура, еозинофілія.
З боку нервової системи
Дуже часто: тремор.
Часто: парестезія, головний біль, запаморочення.
Нечасто: епілептичні напади.
Рідко: екстрапірамідні симптоми, атаксія, міоклонія, розлади мовлення, зміни ЕЕГ.
З боку органу зору
Дуже часто: порушення акомодації, нечіткість зору.
Рідко: глаукома, мідріаз.
З боку органів слуху і рівноваги
Частота невідома: шум у вухах.
З боку травної системи
Дуже часто: запор, сухість у роті.
Часто: блювання, нудота.
Рідко: паралітична непрохідність кишечнику, стоматит, ураження язика.
З боку сечовидільної системи
Часто: порушення сечовипускання.
З боку шкіри і підшкірних тканин
Дуже часто: підвищена пітливість.
Часто: алергічні шкірні реакції (висипання, кропив'янка).
Рідко: набряк (місцевий або генералізований), світлочутливість, свербіж, петехії, випадання волосся.
З боку ендокринної системи
Рідко: збільшення молочних залоз, галакторея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (syndrome of inappropriate antidiuretic hormone secretion), підвищення або зниження рівня цукру в крові.
Порушення харчування та обміну речовин
Дуже часто: збільшення маси тіла.
Часто: втрата апетиту.
Рідко: зменшення маси тіла.
Системні порушення та реакції у місці введення
Рідко: гіперпірексія, слабкість.
З боку імунної системи
Рідко: системні анафілактичні реакції, у тому числі артеріальна гіпотензія, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї.
З боку гепатобіліарної системи
Рідко: гепатит без жовтяниці.
Психічні порушення
Часто: деліріозна сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів старечого віку з хворобою Паркінсона), дезорієнтація і галюцинації, коливання між депресією і гіпоманією або манією, ажитація, занепокоєння, підвищена тривожність, стомлюваність, сонливість, розлади сну, порушення лібідо і потенції.
Нечасто: активація психотичних симптомів.
Рідко: агресивність.
Під час терапії іміпраміном або невдовзі після її припинення були описані випадки суїцидальної спрямованості мислення і суїцидальної поведінки.
Передозування.
Ознаки і симптоми
З боку центральної нервової системи: вертиго, сонливість, ступор, кома, атаксія, занепокоєння, ажитація, посилення рефлексів, м'язова ригідність, атетоїдні і хореїформні рухи, судоми.
З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмія, порушення провідності, шок, серцева недостатність; дуже рідко - зупинка серця.
Інші симптоми: пригнічення дихання, ціаноз, блювання, пропасниця, підвищена пітливість, мідріаз, олігурія або анурія.
Лікування
При підозрі на передозування іміпраміну хворі підлягають госпіталізації і повинні знаходитися під ретельним наглядом лікаря протягом, принаймні, 72 годин. Спеціальний антидот відсутній, тому лікування переважно симптоматичне і підтримуюче. Оскільки антихолінергічний ефект препарату може затримувати спорожнення шлунка (на 12 годин і більше), необхідно якнайшвидше промити шлунок або викликати блювання (якщо пацієнт знаходиться у свідомості), а також дати активоване вугілля. Необхідний постійний моніторинг показників серцево-судинної функції, газового і електролітного складу крові. Симптоматичне лікування може включати протисудомну терапію (діазепам внутрішньовенно, фенітоїн, фенобарбітал, інгаляційний анестетик + міорелаксант), проведення штучної вентиляції легенів, установку тимчасового електрокардіостимулятора, введення плазмозамінника, можливе внутрішньовенне краплинне вливання дофаміну або добутаміну, у виняткових випадках може знадобитися реанімація. Гемодіаліз або перитонеальний діаліз неефективні у зв'язку з низькою концентрацією іміпраміну в плазмі. Зважаючи на великий об'єм розподілу препарату, форсований діурез також недоцільний. Оскільки, за наявними даними, фізостигмін може викликати тяжку брадикардію, асистолію і епілептичні напади, його застосування у разі передозування іміпраміну не рекомендується.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Оскільки в деяких випадках була визнана можливість зв'язку між прийомом трициклічних антидепресантів і виникненням вад розвитку у плода, прийом цих препаратів під час вагітності протипоказаний.
Період годування груддю
Іміпрамін виділяється у грудне молоко, тому застосування цього лікарського засобу в період годування груддю протипоказане.
Діти.
Препарат не застосовують дітям віком до 6 років через відсутність досвіду застосування у цій віковій категорії.
Особливості застосування.
Суїцид/суїцидальні думки або погіршення клінічних показників
Депресія пов'язана з підвищеним ризиком суїцидальних думок, нанесенням собі шкоди і власне суїциду (пов'язані із суїцидом явища). Цей ризик зберігається до істотної ремісії. Оскільки в перші декілька тижнів терапії поліпшення симптомів можуть бути відсутніми, до їх появи пацієнти повинні знаходитися під пильним наглядом. Клінічний досвід свідчить, що на ранніх етапах відновлення ризик здійснення суїциду може підвищуватися.
Інші психічні порушення, при яких може призначатися Меліпрамін®, також можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком пов'язаних із суїцидом явищ. Крім того, ці порушення можуть супроводжувати великий депресивний розлад. Тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними захворюваннями слід дотримуватися тих самих заходів безпеки, що і при терапії хворих з великими депресивними розладами.
Відомо, що пацієнти, в анамнезі яких зазначені пов'язані із суїцидом явища, або пацієнти, які до початку терапії мали істотний рівень суїцидальної спрямованості мислення, більшою мірою схильні до суїцидальних думок або спроб самогубства і в ході лікування повинні знаходитися під пильним наглядом.
Протягом усього курсу лікування, зокрема на ранніх його етапах та після зміни дозування, слід здійснювати пильний нагляд за пацієнтами, особливо за тими, які відносяться до групи підвищеного ризику. Пацієнти, а також особи, що доглядають за ними, мають бути попереджені про необхідність відстежувати будь-які погіршення клінічних показників, ознаки суїцидальної поведінки або суїцидальну спрямованість мислення, а також незвичні зміни в поведінці, і при виявленні подібних симптомів терміново звертатися за медичною допомогою.
Терапевтичний ефект не може бути досягнутий раніше, ніж через 2-4 тижні після початку лікування. Подібний пізній прояв лікувального ефекту, характерний і для інших антидепресантів, означає, що суїцидальні мотиви пацієнта не зникають одразу, і він потребує пильного медичного спостереження до моменту, поки не буде досягнуте істотне поліпшення.
Підтримуючу дозу слід приймати принаймні протягом 6 місяців. Дозу іміпраміну потрібно знижувати поступово, оскільки різке припинення прийому може супроводжуватися симптомами абстиненції (нудота, головний біль, відчуття дискомфорту, занепокоєння, тривожний стан, розлади сну, аритмія, екстрапірамідні симптоми), особливо вираженими у дітей.
У разі біполярної депресії терапія іміпраміном може спровокувати розвиток манії. Препарат не слід застосовувати під час маніакальних нападів.
Як і інші трициклічні антидепресанти, іміпрамін знижує судомний поріг, тому пацієнти, які страждають на епілепсію або мають в анамнезі спазмофілію і епілепсію, повинні знаходитися під пильним медичним контролем і, при необхідності, отримувати належну протисудомну терапію.
Меліпрамін® підвищує ризик розвитку небажаних явищ при проведенні електросудомної терапії, тому не рекомендується при цьому виді лікування.
У перші дні терапії трициклічними антидепресантами можлива парадоксальна реакція і посилення тривожності у пацієнтів з панічними розладами. Підвищена тривожність проходить зазвичай самостійно протягом 1-2 тижнів, але за необхідності може лікуватися похідним бензодіазепіну. У хворих із психозом на початку курсу лікування трициклічними антидепресантами може відзначатися підвищене занепокоєння, тривожність і ажитація.
У зв'язку з наявністю антихолінергічного ефекту при терапії іміпраміном необхідний пильний контроль за пацієнтами з глаукомою, гіпертрофією передміхурової залози та при вираженому запорі, оскільки ця сполука може посилювати названі симптоми. Зменшення утворення слізної рідини і накопичення слизу може призвести до ушкодження епітелію рогівки у пацієнтів, які носять контактні лінзи.
Іміпрамін слід застосовувати з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця, порушенням функції печінки і нирок, а також цукровим діабетом (зміною рівня глюкози в крові).
Особливої обережності слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів з пухлинами надниркових залоз (феохромоцитомою або нейробластомою), оскільки іміпрамін може спровокувати гіпертонічний криз.
При застосуванні препарату пацієнтам з гіпертиреозом та пацієнтам, які приймають препарати щитовидної залози, потрібний пильний нагляд у зв'язку з підвищенням у цієї категорії хворих ризику побічних ефектів з боку серця.
У зв'язку з потенційним підвищенням ризику аритмії і артеріальної гіпотензії при загальному наркозі важливо до операції проінформувати анестезіологів про прийом пацієнтом іміпраміну.
В одиничних випадках при терапії іміпраміном спостерігалися еозинофілія, лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія і пурпура, тому у пацієнтів, які приймають цей препарат, повинен регулярно проводитися підрахунок формених елементів крові.
При тривалій терапії трициклічними антидепресантами відмічалася підвищена частота розвитку карієсу, тому хворим, які приймають іміпрамін, необхідно регулярно обстежуватися у стоматолога.
Побічні ефекти можуть сильніше проявлятися у літніх і молодих пацієнтів, тому особам цих вікових категорій рекомендується застосовувати нижчі дози, особливо на початку курсу лікування.
Іміпрамін спричиняє світлочутливість, тому під час лікування пацієнтам слід уникати дії інтенсивного світла.
У схильних і/або літніх пацієнтів іміпрамін може спричиняти антихолінергічний (деліріозний) психосиндром, який проходить через декілька днів після припинення терапії.
Оскільки до складу таблеток Меліпраміну® входить лактози моногідрат, цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями, а саме: непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози.
При терапії іміпраміном протипоказаний прийом алкогольних напоїв.
Перед початком і регулярно протягом курсу лікування рекомендується контролювати такі показники:
- артеріальний тиск (особливо у пацієнтів з нестійким кровообігом або артеріальною гіпотензією);
- функцію печінки (особливо в осіб із захворюваннями печінки);
- диференційний аналіз крові (терміново - у разі пропасниці або ларингіту, оскільки вони можуть бути ознакою лейкопенії та агранулоцитозу; в інших випадках – перед початком і регулярно протягом лікування);
- ЕКГ (у пацієнтів літнього віку та осіб із серцево-судинними захворюваннями).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Прийом Меліпраміну® пов'язаний з підвищеним ризиком нещасних випадків, тому на початку курсу лікування препаратом забороняється керувати автотранспортом і працювати з механізмами. У подальшому об'єм і тривалість роботи з механізмами повинні визначатися лікарем в індивідуальному порядку.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Інгібітори МАО. Слід уникати комбінації даного препарату з інгібіторами моноаміноксидази (МАО), оскільки внаслідок їх синергічної дії центральні і периферичні норадренергічні ефекти, які вони спричиняють, можуть підвищуватися до токсичного рівня (гіпертонічний криз, гіперпірексія, міоклонія, ажитація, судоми, делірій, кома). З міркувань безпеки терапію іміпраміном не слід розпочинати раніше ніж через 3 тижні після припинення прийому інгібіторів МАО (винятком є моклобемід, інгібітор МАО зворотної дії, після припинення терапії яким досить 24-годинного інтервалу). Тритижневої перерви слід дотримуватися після переходу з терапії іміпраміном на інгібітори МАО. Новий курс лікування як інгібітором МАО, так і Меліпраміном® слід розпочинати з малих доз, які слід поступово збільшувати при пильному контролі клінічних ефектів.
Інгібітори печінкових ферментів. Прийом інгібіторів цитохрому P450-2D6 у поєднанні з іміпраміном може призвести до зниження метаболізму останнього і, відповідно, до підвищення його концентрації в плазмі. До інгібіторів цієї категорії відносяться також лікарські засоби, які не є субстратом P450-2D6 (циметидин, метилфенідат), але метаболізуються цим ферментом (багато інших антидепресантів, фенотіазини, протиаритмічні препарати класу 1С [пропафенон, флекаїнід] тощо). Інгібуючий активність P450-2D6 ефект, хоча і різний за вираженістю, мають усі СІЗЗС-антидепресанти (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну; Selective Serotonin Reuptake Inhibitor - SSRI). Тому слід дотримуватися обережності при поєднанні іміпраміну з цими препаратами, а також при переході з СІЗЗС на іміпрамін (і навпаки), особливо у разі флуоксетину (із-за великого періоду напіввиведення цього препарату). Трициклічні антидепресанти можуть підвищувати концентрацію в плазмі антипсихотичних засобів (конкуренція на рівні печінкових ферментів).
Пероральні контрацептиви, естрогени. У жінок, які приймають пероральні контрацептивні засоби або препарати естрогену сумісно з трициклічними антидепресантами, були описані випадки ослаблення терапевтичного ефекту та прояви токсичної дії останніх. Тому комбінований прийом цих препаратів вимагає обережності. У разі виникнення токсичних ефектів дозу препаратів слід знизити.
Індуктори печінкових ферментів (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, протиепілептичні засоби) посилюють метаболізм, знижуючи його рівень у плазмі і зменшуючи антидепресивний ефект.
Антихолінергічні засоби (наприклад, фенотіазини, протипаркінсонічні засоби, антигістамінні препарати, атропін, біперидин), які застосовуються в комбінації з іміпраміном, посилюють його антимускаринові ефекти та побічну дію (наприклад, паралітична непрохідність кишечнику). Поєднання цих препаратів вимагає пильного контролю і ретельного підбору дози.
Депресанти ЦНС. Прийом іміпраміну в комбінації з депресантами ЦНС (наприклад, опіатами, бензодіазепінами, барбітуратами, анестезуючими засобами загальної дії) та алкоголем помітно посилює дію і побічні ефекти цих препаратів.
Нейролептики можуть підвищувати концентрацію в плазмі і, відповідно, посилювати як терапевтичний, так і побічні ефекти трициклічних антидепресантів. Може знадобитися зменшення дози. Прийом у комбінації з тіоридазином може спричиняти тяжку аритмію.
Препарати тиреоїдних гормонів можуть посилювати антидепресивний ефект іміпраміну, а також його побічні ефекти з боку серця, тому комбіноване застосування цих лікарських засобів потребує особливої обережності.
Препарати, що блокують адренергічні нейрони. Іміпрамін може ослабляти антигіпертензивні ефекти блокаторів адренергічних нейронів (гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та метилдопи), які застосовуються одночасно. Тому пацієнтам, які потребують супутньої терапії з приводу артеріальної гіпертензії, слід призначати антигіпертензивні препарати інших типів (наприклад, діуретики, вазодилататори або β-блокатори).
Симпатоміметики. Іміпрамін посилює серцево-судинні ефекти симпатоміметиків (насамперед адреналіну, норадреналіну, ізопреналіну, ефедрину, фенілефрину).
Фенітоїн. Іміпрамін ослабляє протисудомну дію фенітоїну.
Хінідин. Щоб уникнути розвитку порушень провідності та аритмії, не слід застосовувати трициклічні антидепресанти у поєднанні з протиаритмічними засобами хінідинового типу.
Пероральні антикоагулянти. Трициклічні антидепресанти пригнічують метаболізм пероральних коагулянтів і збільшують період їх напіввиведення. Це підвищує ризик крововиливів, тому при паралельному застосуванні цих препаратів потрібний пильний медичний нагляд за пацієнтами і контроль рівня протромбіну в плазмі.
Протидіабетичні засоби. При терапії іміпраміном можлива зміна рівня цукру в крові, тому рекомендується контролювати цей показник на початку, наприкінці курсу лікування, а також при зміні дози.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Механізм терапевтичної дії іміпраміну повністю не з’ясований. Іміпрамін, похідне дибензоазепіну, є трициклічним антидепресантом. Пригнічує зворотне захоплення в синапсах норадреналіну і серотоніну, нейронів, що вивільняються при стимуляції, полегшуючи тим самим норадренергічну і серотонінергічну передачу. Іміпрамін чинить інгібуючу дію також відносно мускаринових і H1-гістамінових рецепторів, забезпечуючи антихолінергічний і помірний седативний ефект. Антидепресивна дія препарату проявляється поступово: оптимальний терапевтичний ефект, як правило, досягається через 2-4 (іноді 6-8) тижнів терапії.
Фармакокінетика. При пероральному прийомі добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату.
Препарат зазнає інтенсивного метаболізму першого проходження в печінці: його основний фармакологічно активний метаболіт, дезипрамін (дезметил-іміпрамін) утворюється шляхом диметилювання. Концентрації іміпраміну й дезипраміну в плазмі дуже коливаються. Через 10 днів лікування із застосуванням іміпраміну в дозі 50 мг 3 рази на добу рівноважна концентрація іміпраміну в плазмі коливалася від 33 до 85 нг/мл, а концентрація дезипраміну – від 43 до 109 нг/мл. Внаслідок зниженого метаболізму концентрація препарату в плазмі зазвичай вище у літніх пацієнтів, ніж у молодих.
Уявний об”єм розподілу іміпраміну – 10 – 20 л/кг.
Обидві активні сполуки значною мірою зв”язуються з білками плазми (іміпрамін: 60 – 96%, дезипрамін: 73 – 92 %).
Іміпрамін виводиться з сечею (майже 80 %) і калом (приблизно 20 %) переважно у вигляді неактивних метаболітів. Виведення з сечею і калом незміненого іміпраміну та його активного метаболіту, дезипраміну становить 5-6 % від прийнятої дози. Після застосування разової дози період напіввиведення іміпраміну становить приблизно 19 год і варіює між 9 і 28 год, і може значно збільшуватися в осіб літнього віку та при передозуванні.
Іміпрамін проникає через плацентарний бар’єр і виділяється з грудним молоком.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
червоно-коричневі круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з матовою поверхнею, вільних від механічних забруднень і плям, без або майже без запаху.
На поверхні таблеток, вкритих оболонкою дозволяється присутність незначних нерівностей.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.
Упаковка. 50 таблеток, вкритих оболонкою, у флаконі із коричневого скла з кришкою із поліетилену, в картонній пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.
Місцезнаходження.
1106, м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38, Угорщина.
1165, м. Будапешт, вул.