Виробник, країна: ТОВ "Фарма Старт", м. Київ, Україна
Міжнародна непатентована назва: Amisulpride
АТ код: N05AL05
Форма випуску: Таблетки 200 мг № 10, № 30
Діючі речовини: 1 таблетка містить: амісульприду 200 мг
Допоміжні речовини: Лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілметилцелюлоза, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат
Фармакотерапевтична група: Нейролептики
Показання: Лікування психозів, особливо гострих або хронічних шизофренічних порушень, що супроводжуються позитивними симптомами (наприклад, марення, галюцинації, розлади мислення) і/або негативними симптомами (наприклад, афективна тупість, відсутність емоційності та уникання спілкування), в тому числі у пацієнтів з переважно негативною симптоматикою.
Умови відпуску: за рецептом
Терміни зберігання: 3р.
Номер реєстраційного посвідчення: UA/10209/01/02
І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату
СОЛЕРОН 100
(SOLERONE 100)
СОЛЕРОН 200
(SOLERONE 200)
Склад:
діюча речовина: амісульприд;
1 таблетка містить амісульприду 100 мг або 200 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілметилцелюлоза, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби.
Код АТС N05A L05.
Клінічні характеристики.
Показання. Лікування психозів, особливо гострих або хронічних шизофренічних порушень, що супроводжуються позитивними симптомами (наприклад, марення, галюцинації, розлади мислення) і/або негативними симптомами (наприклад, афективна тупість, відсутність емоційності та уникання спілкування), в тому числі у пацієнтів з переважно негативною симптоматикою.
Протипоказання. Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату. Діагностована або підозрювана феохромоцитома. Діагностовані або підозрювані пролактинзалежні пухлини, наприклад, пролактинома гіпофіза та рак молочних залоз. Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 10 мл/хв). Одночасне застосування із сультопридом і дофамінергічними агоністами, такими як амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін, крім хворих на хворобу Паркінсона (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Уроджена галактоземія, синдром порушення абсорбції глюкози або галактози, дефіцит лактази (через вміст у складі препарату лактози). Вагітність. Період годування груддю. Дитячий вік до 15 років (через відсутність клінічних даних).
Спосіб застосування та дози. Застосовують дорослим та дітям віком від 15 років внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.
Якщо добова доза не перевищує 400 мг, препарат слід приймати один раз на добу. Дозу більше 400 мг слід розділити на 2 прийоми на добу.
Для пацієнтів з переважно негативною симптоматикою рекомендована доза становить від 50 (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг на добу. Дозу підбирають індивідуально. Оптимальна доза становить приблизно 100 мг на добу.
Для пацієнтів зі змішаними негативними та позитивними симптомами дози необхідно підбирати таким чином, щоб забезпечити максимальний контроль позитивних симптомів, тобто 400 – 800 мг на добу. Підтримуюча доза повинна встановлюватися індивідуально, на рівні мінімально ефективних доз.
При гострих психотичних епізодах рекомендована початкова доза становить 400 – 800 мг, максимальна добова доза – не більше 1200 мг. Підтримуюча доза повинна встановлюватися індивідуально, на рівні мінімально ефективних доз.
Ниркова недостатність. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при нирковій недостатності з кліренсом креатиніну 30–60 мл/хв добову дозу необхідно знизити наполовину, а при нирковій недостатності з кліренсом креатиніну 10–30 мл/хв – до третини.
Оскільки препарат слабо метаболізується в організмі, зниження його дози при порушеннях функції печінки непотрібно.
Значна частина хворих на шизофренічні порушення змушена приймати препарат постійно, щоб уникнути загострень. Тривалість лікування, підбір дози та величина підтримуючої дози встановлюються індивідуально.
Побічні реакції.
З боку нервової системи:
часто - безсоння, тривога, ажитація, екстрапірамідні симптоми (тремор, артеріальна гіпертензія, гіперсалівація, акатизія, гіпокінезія). Інтенсивність цих симптомів звичайно помірна, вони частково оборотні без відміни Солерону при призначенні антихолінергічної антипаркінсонічної терапії. Частота розвитку екстрапірамідних симптомів залежить від дози препарату та дуже низька у хворих, які приймають препарат у дозі 50 – 300 мг на добу для усунення переважно негативних симптомів;
рідко - сонливість вдень;
дуже рідко - гостра дистонія (спастична кривошия, окулогірний криз, тризм). Цей стан є оборотним і не потребує відміни Солерону завдяки застосуванню антихолінергічних антипаркінсонічних засобів; пізня дискінезія, що характеризується мимовільними рухами переважно язика і/або мімічних м’язів обличчя, розвивається звичайно при тривалому застосуванні препарату (антихолінергічні антипаркінсонічні засоби при цьому неефективні, вони можуть спричиняти погіршення стану); судоми; злоякісний нейролептичний синдром.
Ендокринні порушення: часто – оборотне підвищення рівня пролактину в сироватці крові (проходить після відміни препарату), яке може викликати галакторею, аменорею, гінекомастію, нагрубання молочних залоз, імпотенцію та фригідність; збільшення маси тіла.
З боку травного тракту: рідко – запор, нудота, блювання, сухість у роті.
З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – артеріальна гіпотензія і брадикардія, збільшення інтервалу QТ на ЕКГ; у поодиноких випадках – шлуночкова тахіаритмія типу мерехтіння-тріпотіння.
З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення активності ферментів печінки, особливо трансаміназ.
З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції.
Передозування. Можливе посилення відомих фармакологічних ефектів препарату, таких як сонливість, седативний ефект, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні симптоми; кома. Специфічний антидот амісульприду невідомий.
При гострому передозуванні показані підтримуюча терапія, моніторинг життєво важливих функцій організму, особливо контроль ЕКГ до повної нормалізації стану пацієнта. При появі виражених екстрапірамідних симптомів призначають антихолінергічні засоби. Застосування гемодіалізу не є ефективним.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Безпека застосування Солерону вагітними не встановлена, тому застосування препарату не рекомендується.
Не відомо, чи проникає амісульприд у грудне молоко, тому годування груддю протипоказане.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату для лікування дітей віком до 15 років не встановлена.
Особливості застосування.
Солерон слід застосовувати тільки в тому випадку, коли не можна уникнути нейролептичної терапії.
Як і при застосуванні інших нейролептиків, можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому, який характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня креатинфосфокінази в крові. При розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні високих доз, всі антипсихотичні препарати, включаючи Солерон, необхідно відмінити.
Солерон може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QТ на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових аритмій типу мерехтіння-тріпотіння. Ризик появи серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у випадку уродженого або набутого довгого інтервалу QТ (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал QТ).
Якщо клінічна ситуація дозволяє, до застосування препарату рекомендується переконатись у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму: брадикардія нижче 55 уд./хв, гіпокаліємія, уроджений подовжений інтервал QТ,
одночасне заcтосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію (< 55 уд./хв), гіпокаліємію, зниження серцевої провідності або подовження інтервалу QТ. Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.
Солерон може знижувати судомний поріг, тому протягом усього курсу лікування препаратом необхідне особливе спостереження за пацієнтами із судомами в анамнезі.
Пацієнтам літнього віку препарат необхідно призначати з особливою обережністю через можливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту.
Необхідно з особливою обережністю застосовувати препарат при хворобі Паркінсона.
Препарат містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Препарат може спричиняти сонливість, внаслідок чого здатність керувати транспортними засобами або виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги, може бути ослаблена.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Протипоказані комбінації.
Дофамінергічні агоністи, крім леводопи (амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін), – за винятком застосування у хворих на хворобу Паркінсона. Дофамінергічні агоністи та нейролептики є взаємними антагоністами. При екстрапірамідному синдромі, спричиненому нейролептиками, замість дофамінергічних агоністів рекомендується застосовувати антихолінергічні препарати.
Сультоприд (бензамідний нейролептик) – підвищення ризику появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння.
Не рекомендуються комбінації.
Лікарські засоби, які можуть спричиняти тахіаритмію типу мерехтіння-тріпотіння:
антиаритмічні препарати Iа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і III класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол) та інші препарати, такі як бепридил, цисаприд, дифеманіл, внутрішньовенний еритроміцин, мізоластин, внутрішньовенний вінкамін, галофантрин, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, пентамідин, внутрішньовенний спіраміцин, – підвищення ризику появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. По можливості слід відмінити препарати, які спричиняють тахіаритмію типу мерехтіння-тріпотіння. Якщо такої комбінації препаратів уникнути не вдається, до початку лікування необхідно перевірити інтервал QТ на ЕКГ, лікування проводити під контролем ЕКГ.
Алкоголь – посилення седативного ефекту нейролептиків і зниження пильності. Необхідно уникати вживання алкоголю та застосування ліків, що містять алкоголь, під час лікування Солероном.
Леводопа – взаємний антагонізм дії леводопи та нейролептиків. Для лікування хворих на хворобу Паркінсона рекомендується застосовувати мінімальні ефективні дози обох препаратів.
Дофамінергічні агоністи, крім леводопи (амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін), – які застосовують для лікування хворих на хворобу Паркінсона. Дофамінергічні агоністи та нейролептики є взаємними антагоністами. Агоністи дофамінергічних рецепторів можуть спричиняти або посилювати психотичні порушення. Якщо лікування нейролептиками необхідно хворому на хворобу Паркінсона, який приймає дофамінергічний препарат, дозу його слід поступово знизити до повної відміни (раптова відміна може призвести до розвитку злоякісного нейролептичного синдрому).
Комбінації, що потребують обережного застосування.
Препарати, які спричиняють брадикардію (блокатори кальцієвих каналів: дилтіазем, верапаміл; бета-блокатори, крім соталолу; клонідин, гуанфацин; мефлохін; препарати наперстянки, інгібітори холінестерази: донезпепзил, ривастигмін, такрин, амбемоніум, галантамін, піридостигмін, неостигмін), підвищують ризик появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. Необхідний клінічний і ЕКГ-контроль.
Препарати, які можуть спричиняти гіпокаліємію (діуретики, що виводять калій, стимулювальні проносні, внутрішньовенний амфотерицин В, глюкокортикоїди, тетракосактид, підвищують ризик появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. Гіпокаліємію необхідно скоригувати до початку застосування препарату. Потрібен контроль електролітного балансу, ЕКГ, стану хворого.
Комбінації, які слід брати до уваги.
Антигіпертензивні препарати (всі) – адитивна дія, підвищення ризику розвитку постуральної гіпотензії.
Інші засоби, що чинять депресивну дію на ЦНС: похідні морфіну; барбітурати; бензодіазепіни та інші анксіолітики; снодійні препарати; седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін); блокатори Н1-рецепторів із седативною дією; антигіпертензивні засоби центральної дії; нейролептики; баклофен; талідомід, пізотифен – посилення центральної депресії, порушення пильності та швидкості реакції.
Бета-блокатори при серцевій недостатності: бісопролол, карведилол, метопролол – судинорозширювальна дія, ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної (адитивний ефект).
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Амісульприд є антипсихотичним засобом, що належить до класу заміщених бензамідів. Амісульприд селективно, з високою спорідненістю зв'язується з субтипами D2/D3 дофамінергічних рецепторів. Амісульприд не має спорідненості з рецепторами серотоніну, гістаміну, з адренергічними і холінергічними рецепторами.
При застосуванні у високих дозах він блокує переважно дофамінергічні нейрони, що локалізуються в мезолімбічних структурах, а не в стріарній системі. Ця специфічна спорідненість пояснює переважно антипсихотичну дію амісульприду.
У низьких дозах він переважно блокує пресинаптичні D2/D3–рецептори, що пояснює його дію на негативні симптоми шизофренії.
У контрольованому (з галоперидолом) подвійному сліпому клінічному дослідженні за участю хворих на гостру шизофренію амісульприд достовірно полегшував вираженість вторинних негативних симптомів захворювання значно більшою мірою, ніж галоперидол.
Після прийому амісульприду відзначається два абсорбційних піки: один досягається швидко, через годину після введення дози, а інший – між 3-ю і 4-ю годиною після прийому. Концентрація в плазмі становить відповідно 39±3 і 54±4 нг/мл після прийому дози 50 мг.
Об’єм розподілу становить 5,8 л/кг. Оскільки зв’язування з білками плазми є низьким (16%), взаємодія з іншими препаратами малоймовірна.
Фармакокінетика. Абсолютна біодоступність становить 48%. Амісульприд слабо метаболізує в організмі: ідентифіковані два інактивних метаболіти, що становлять приблизно 4% від введеної дози. Кумуляції амісульприду не відбувається, його фармакокінетика залишається незміненою після прийому повторних доз. Період напіввиведення амісульприду дорівнює приблизно 12 годинам після перорального прийому.
Амісульприд виводиться незміненим із сечею. Після внутрішньовенного введення 50% дози виділяється із сечею, причому 90% цієї кількості виводиться протягом перших 24 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 20 л/год або 330 мл/хв.
Багата вуглеводами їжа (що містить до 68% рідини) достовірно знижує AUC (площа під кривою концентрація/час), Tmax (час досягнення максимальної концентрації) і Cmax (максимальна концентрація) амісульприду в крові. Подібних змін цих параметрів не відзначено після приймання жирної їжі.
У зв’язку з тим, що амісульприд слабо підлягає метаболізму, немає необхідності знижувати дозу Солерону для пацієнтів з порушенням функції печінки.
Період напіввиведення у пацієнтів з нирковою недостатністю не змінюється, але загальний кліренс зменшується в 2,5 – 3 рази. AUC амісульприду при легкій формі ниркової недостатності збільшується вдвічі, а при помірній недостатності – майже в десять разів. Проте практичний досвід застосування препарату обмежений, і немає результатів із застосування доз, що перевищують 50 мг.
Амісульприд слабо підлягає діалізу.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки круглої форми, з подвійноопуклою поверхнею, білого або майже білого кольору, з рискою.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 ˚С .
Упаковка.
По 10 таблеток у блістерах; по 1 або 3 блістери у пачках картонних.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ТОВ «Фарма Старт», Україна.
Місцезнаходження.
Україна, 03124, м. Київ, бульв. І. Лепсе, 8.
Дата останнього перегляду.
|
|
УТВЕРЖДЕНО
Приказ Министерства
здравоохранения Украины
__________________№___________
Регистрационное удостоверение
№ ________________________ № ________________________ |
И Н С Т Р У К Ц И Я
по медицинскому применению препарата
СОЛЕРОН 100
(SOLERONE 100)
СОЛЕРОН 200
(SOLERONE 200)
Состав:
действующее вещество: амисульприд;
1 таблетка содержит амисульприда 100 мг или 200 мг;
вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, гидроксипропилметилцеллюлоза, натрия кроскармелоза, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат.
Лекарственная форма. Таблетки.
Фармакотерапевтическая группа. Антипсихотические средства.
Код АТС N05A L05.
Клинические характеристики.
Показания. Психозы, особенно острые и хронические шизофренические нарушения, сопровождающиеся позитивными симптомами (например, бред, галлюцинации, расстройства мышления) и/или негативными симптомами (например, аффективная тупость, отсутствие эмоциональности и уклонение от общения), в том числе у пациентов с преобладанием негативных симптомов.
Противопоказания. Повышенная чувствительность к действующему веществу или другим компонентам препарата. Диагностированная или предполагаемая феохромоцитома. Диагностированные или предполагаемые пролактинзависимые опухоли (например, пролактинома гипофиза и рак молочной железы). Тяжелая почечная недостаточность (клиренс креатинина <10 мл/мин). Одновременное применение с сультопридом и агонистами дофаминергических рецепторов, такими как амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лизурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол, селегилин, за исключением пациентов с болезнью Паркинсона (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). Врожденная галактоземия, синдром нарушения абсорбции глюкозы или галактозы, дефицит лактазы (из-за содержания в составе препарата лактозы). Беременность. Период кормления грудью. Детский возраст до 15 лет (ввиду отсутствия клинических данных).
Cпособ применения и дозы. Применяют взрослым и детям старше 15 лет внутрь, независимо от приема пищи. Таблетку следует глотать не разжевывая, запивая достаточным количеством воды.
Если суточная доза не превышает 400 мг, Солерон следует принимать один раз в сутки. Дозу более 400 мг следует распределить на 2 приема.
Пациентам с преимущественно негативными симптомами рекомендуется назначать препарат в дозе от 50 (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг в сутки. Подбор дозы должен быть индивидуальным. Оптимальная доза составляет около 100 мг в сутки.
Для пациентов со смешанными негативными и позитивными симптомами дозы следует подбирать таким образом, чтобы обеспечить максимальный контроль над позитивными симптомами, т.е. 400 - 800 мг в сутки. Поддерживающее лечение проводят в минимально эффективной дозе, которую устанавливают индивидуально.
При острых психотических эпизодах рекомендованная начальная доза составляет 400 - 800 мг, максимальная суточная доза – не более 1200 мг. Поддерживающее лечение проводят в минимально эффективной дозе, которую устанавливают индивидуально.
Почечная недостаточность. Поскольку выведение амисульприда осуществляется почками, при почечной недостаточности у пациентов с клиренсом креатинина 30 - 60 мл/мин суточную дозу следует снизить наполовину, а у пациентов с клиренсом креатинина 10 - 30 мл/мин – до одной третьей.
Поскольку препарат слабо метаболизируется в организме, снижения его дозы при нарушении функции печени не требуется.
Значительная часть больных с шизофреническими нарушениями вынуждена принимать препарат постоянно, чтобы избежать обострений. Длительность лечения, подбор дозы и величина поддерживающей дозы устанавливаются индивидуально.
Побочные реакции.
Со стороны нервной системы:
часто - бессонница, тревога, ажитация, экстрапирамидные симптомы (тремор, артериальная гипертензия, гиперсаливация, акатизия, гипокинезия). Выраженность этих симптомов обычно умеренная, они частично обратимы без отмены Солерона при назначении антихолинергической антипаркинсонической терапии. Частота развития экстрапирамидных симптомов зависит от дозы препарата и очень низкая у больных, принимающих препарат в дозе 50 – 300 мг/сут для устранения преимущественно негативных симптомов;
редко – дневная сонливость;
очень редко – острая дистония (спастическая кривошея, окулогирный криз, тризм), не требующая отмены Солерона и проходящая при применении антихолинергических противопаркинсонических средств; поздняя дискинезия, характеризующаяся непроизвольными движениями преимущественно языка и/или мимических мышц лица, развивается обычно при длительном применении препарата (антихолинергические антипаркинсонические средства при ней неэффективны, они могут вызывать ухудшение состояния); судороги; злокачественный нейролептический синдром.
Эндокринные нарушения: часто – обратимое повышение уровня пролактина в сыворотке крови (проходящее после отмены препарата), которое может вызвать галакторею, аменорею, гинекомастию, набухание молочных желез, импотенцию и фригидность; увеличение массы тела.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: редко – запор, тошнота, рвота, сухость во рту.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: очень редко – артериальная гипотензия и брадикардия, увеличение интервала QТ на ЭКГ; в единичных случаях – желудочковая тахиаритмия по типу мерцания-трепетания.
Со стороны гепатобилиарной системы: очень редко – повышение активности ферментов печени, особенно трансаминаз.
Со стороны иммунной системы: очень редко – аллергические реакции.
Передозировка.
Возможно усиление известных фармакологических эффектов препарата, таких как сонливость, седативный эффект, артериальная гипотензия, экстрапирамидные симптомы; кома. Специфического антидота нет.
При острой передозировке показана поддерживающая терапия, мониторинг жизненно важных функций организма, особенно контроль ЭКГ до полной нормализации состояния пациента. При появлении выраженных экстрапирамидных симптомов назначают антихолинергические средства. Гемодиализ неэффективен.
Применение в период беременности или кормления грудью.
Безопасность Солерона в период беременности не установлена, поэтому применение препарата не рекомендуется.
Неизвестно, проникает ли амисульприд в грудное молоко, поэтому кормление грудью противопоказано.
Дети. Безопасность и эффективность применения препарата для лечения детей до 15 лет не установлена.
Особенности применения.
Солерон следует применять только в том случае, если нельзя избежать нейролептической терапии.
Как и при использовании других нейролептиков, при лечении Солероном возможно развитие злокачественного нейролептического синдрома, характеризующегося гипертермией, ригидностью мышц, дисфункцией периферической нервной системы, повышенным уровнем креатинфосфокиназы в сыворотке крови. При развитии гипертермии, особенно при применении в высоких дозах, все антипсихотические препараты, включая Солерон, должны быть отменены.
Солерон может вызвать дозозависимое увеличение интервала QT на ЭКГ, что повышает риск появления опасных желудочковых тахиаритмий типа мерцания-трепетания желудочков. Риск развития опасных желудочковых аритмий повышается при брадикардии, гипокалиемии, в случае врожденного или приобретенного синдрома удлиненного интервала QT (комбинация с препаратами, удлиняющими интервал QT).
Если клиническая ситуация позволяет, то до применения препарата рекомендуется убедиться в отсутствии факторов, которые могут способствовать развитию этого нарушения ритма: брадикардия менее 55 уд./мин, гипокалиемия, врожденный удлиненный интервал QT, одновременное применение препаратов, способных вызывать выраженную брадикардию (<55 уд./мин), гипокалиемию, замедление внутрисердечной проводимости или увеличение интервала QT. Больным, которым требуется длительное лечение нейролептиками, до их назначения рекомендуется провести ЭКГ-исследование.
Солерон может снижать судорожный порог. Поэтому необходимо врачебное наблюдение пациентов, принимающих Солерон, с судорогами в анамнезе.
У пациентов пожилого возраста Солерон как и другие нейролептики, следует применять с особой осторожностью из-за возможного риска развития артериальной гипотензии или седативного эффекта.
Необходимо с особой осторожностью применять Солерон при болезни Паркинсона.
Препарат содержит лактозу, поэтому не рекомендован к применению больным с недостаточностью лактазы, галактоземией или синдромом нарушения всасывания глюкозы или галактозы.
Способность влиять на быстроту реакций при управлении автотранспортом или другими механизмами.
Препарат может вызывать сонливость, в результате чего способность к управлению автотранспортными средствами или работе с опасными механизмами может быть нарушена.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.
Противопоказанные комбинации.
Агонисты дофаминергических рецепторов, кроме леводопы (амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лизурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол, селегилин), - за исключением применения у пациентов с болезнью Паркинсона. Агонисты дофаминергических рецепторов и нейролептики являются взаимными антагонистами. При экстрапирамидном синдроме, вызванном нейролептиками, вместо агонистов дофаминергических рецепторов рекомендуется применение антихолинергических препаратов.
Сультоприд (бензамидный нейролептик) – повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно тахиаритмии по типу мерцания-трепетания.
Не рекомендуемые комбинации.
Лекарственные средства, которые могут вызывать тахиаритмию по типу мерцания-трепетания: антиаритмические препараты Ia класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид) и III класса (амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид), некоторые нейролептики (тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпирид, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол) и другие препараты, такие как бепридил, цисаприд, дифеманил, внутривенный эритромицин, мизоластин, внутривенный винкамин, галофантрин, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, пентамидин, внутривенный спирамицин – повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно тахиаритмии по типу мерцания-трепетания. По возможности следует отменить такие препараты; если подобной комбинации препаратов избежать не удается, до начала лечения необходимо определить продолжительность интервала QT на ЭКГ, лечение проводить под контролем ЭКГ.
Алкоголь – усиление седативного эффекта нейролептиков и снижение бдительности. Необходимо избегать употребления алкоголя и применения лекарственных средств, содержащих алкоголь, во время лечения Солероном.
Леводопа – взаимный антагонизм действия леводопы и нейролептиков. Для лечения больных болезнью Паркинсона оба препарата рекомендуется применять в минимальных эффективных дозах.
Агонисты дофаминергических рецепторов, кроме леводопы (амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лизурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол, селегилин) – которые используются для лечения больных с болезнью Паркинсона. Дофаминергические агонисты являются взаимными антагонистами с нейролептиками. Агонисты дофаминергических рецепторов могут вызывать или усиливать психотические нарушения. Если лечение нейролептиками необходимо пациенту с болезнью Паркинсона, принимающему дофаминергический препарат, дозу его следует постепенно снизить до полной отмены (резкая отмена может привести к развитию злокачественного нейролептического синдрома).
Комбинации, требующие осторожности применения.
Препараты, вызывающие брадикардию (блокаторы кальциевых каналов: дилтиазем, верапамил; блокаторы β-рецепторов, кроме соталола; клонидин, гуанфацин; мефлохин; препараты наперстянки, ингибиторы холинестеразы: донезпепзил, ривастигмин, такрин, амбемониум, галаитамин, пиридостигмин, неостигмин), повышают риск появления желудочковых аритмий, в особенности тахиаритмии мерцания-трепетания. Необходим клинический и ЭКГ-контроль.
Препараты, которые могут вызывать гипокалиемию: калийвыводящие диуретики, стимулирующие слабительные, внутривенный амфотерицин В, глюкокортикоиды, тетракосактид, повышают риск появления желудочковых аритмий, в особенности тахиаритмии мерцания-трепетания.
Гипокалиемию необходимо скорректировать до начала применения препарата. Необходим контроль электролитного баланса, ЭКГ, состояния больного.
Комбинации, которые следует принимать во внимание.
Антигипертензивные препараты (все) – аддитивное действие, повышение риска развития постуральной гипотензии.
Прочие средства, оказывающие угнетающее действие на ЦНС: производные морфина, барбитураты, бензодиазепины и другие анксиолитики, снотворные препараты, антидепрессанты с седативным действием (амитриптилин, доксепин, миансерин, миртазапин, тримипрамин), блокаторы H1-рецепторов с седативным действием, антигипертензивные средства центрального действия, нейролептики, баклофен, талидомид, пизотифен – усиление центральной депрессии, снижение внимания и быстроты реакции.
Бета-блокаторы при сердечной недостаточности: бисопролол, карведилол, метопролол - сосудорасширяющее действие, риск развития артериальной гипотензии, особенно ортостатической (аддитивный эффект).
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика. Солерон является антипсихотическим средством, относящимся к классу замещенных бензамидов. Амисульприд селективно, с высоким сродством связывается с субтипами D2/D3 дофаминергических рецепторов. Амисульприд не имеет сродства с рецепторами серотонина, гистамина, адренергическими и холинергическими рецепторами.
При применении в высоких дозах блокирует преимущественно дофаминергические нейроны, локализующиеся в мезолимбических структурах, а не в стриарной системе. Это специфическое сродство объясняет преимущественно антипсихотическое действие амисульприда.
В низких дозах он преимущественно блокирует пресинаптические D2-/D3- рецепторы, что объясняет его действие на негативные симптомы шизофрении.
В контролируемом (с галоперидолом) двойном слепом клиническом исследовании с участием больных острой шизофренией амисульприд достоверно уменьшал выраженность вторичных негативных симптомов заболевания в значительно большей степени, чем галоперидол.
После приема Солерона внутрь отмечается два абсорбционных пика: один достигается быстро, через час после приема, а второй – между 3-м и 4-м часами после приема. Концентрация в плазме крови составляет соответственно 39±3 и 54±4 нг/мл после приема в дозе 50 мг.
Объем распределения составляет 5,8 л/кг. Поскольку связывание с белками плазмы крови низкое (16%), взаимодействие с другими препаратами маловероятно.
Фармакокинетика. Абсолютная биодоступность составляет 48%. Амисульприд слабо метаболизируется в организме: идентифицированы два его неактивных метаболита, составляющие приблизительно 4% введенной дозы.
Кумуляции амисульприда не происходит, его фармакокинетика остается неизменной после повторных приемов. Период полувыведения амисульприда после перорального приема составляет примерно 12 ч.
Амисульприд выводится в неизмененном виде с мочой. После в/в введения 50% дозы выделяется с мочой, причем 90% этого количества выводится в течение первых 24 ч. Почечный клиренс составляет примерно 20 л/час, или 330 мл/мин.
Богатая углеводами пища (содержащая 68% жидкости) достоверно уменьшает AUC (площадь под кривой концентрация/время), Tmax (время достижения максимальной концентрации) и Cmax (максимальная концентрация) амисульприда в крови. После приема жирной пищи подобных изменений не отмечено.
В связи с тем что амисульприд слабо подвергается метаболизму, нет необходимости в снижении его дозы у пациентов с нарушением функции печени.
Период полувыведения у пациентов с почечной недостаточностью не изменяется, но системный клиренс уменьшается в 2,5-3 раза. AUC амисульприда при незначительно выраженной почечной недостаточности увеличивается вдвое, а при умеренно выраженной почечной недостаточности - почти десятикратно. Практический опыт применения препарата, однако, ограничен, и нет результатов по применению препарата в дозах, превышающих 50 мг.
Амисульприд слабо подвергается диализу.
Фармацевтические характеристики.
Основные физико-химические свойства:
таблетки круглой формы, с двояковыпуклой поверхностью, белого или почти белого цвета, с риской.
Срок годности. 3 года.
Условия хранения. Хранить в оригинальной упаковке, в недоступном для детей месте, при температуре не выше 25 ˚С.
Упаковка.
По 10 таблеток в блистерах; по 1 или 3 блистера в пачках картонных.
Категория отпуска.
По рецепту.
Производитель.
ООО “Фарма Старт”.
Местонахождение.
Украина, 03124, г.